22 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 357/138/23
провадження № 61-10943св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня
2023 року в складі судді Ярмола О. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєвої В. О., Яворського М. А. в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради Київської області та просила:
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 3210300000:04:020:0106 яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 ;
- скасувати у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, зокрема запис від 01 листопада 2012 року № 321030001001399 та припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3210300000:04:020:0106;
- визнати недійсним рішення Білоцерківської міської ради від 16 серпня
2012 року № 668-28-VI в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0, 0183 га, кадастровий номер 3210300000:04:020:0106, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 01 листопада 2012 року, серія ЯИ № 327902, виданий на ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0, 0183 га, кадастровий номер 3210300000:04:020:0106.
Позов мотивувала тим, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , складається з трьох квартир. ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності
від 20 листопада 2001 року, договору дарування частини квартири
від 15 квітня 2008 року та договору дарування частки в справі спільної часткової власності на квартиру від 25 жовтня 2018 року, належить квартира № 1 в даному будинку. Відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22 грудня 2009 року належить квартира № 3 у вказаному будинку, а
ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 15 червня 2018 року - квартира № 4 .
Рішенням Білоцерківської міської ради № 668-28-VІ від 16 серпня 2012 року за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква надано у власність
ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0183 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 3210300000:04:020:0106, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .
01 листопада 2012 року на підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку,
а 27 листопада 2020 року вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному земельному кадастрі.
В січні 2022 року, переглядаючи офіційний сайт Держгеокадастру, у
ОСОБА_1 виникли припущення, що земельна ділянка з вказаним кадастровим номером накладається на частину її квартири. 01 грудня
2022 року сертифікованим інженером-землевпорядником було проведено обстеження зовнішніх меж квартири позивача на предмет накладання на неї земельної ділянки з указаним кадастровим номером, і за повідомленням інженера-землевпорядника, встановлено, що приміщення № 4, 5, 6, 7, позначені на плані квартири в технічному паспорті, знаходяться в межах земельної ділянки. Відтак вважає, що відповідачами порушується право її власності, оскільки земельна ділянка під приміщеннями № 4, 5, 6, 7 була неправомірно надана Білоцерківською міською радою у власність ОСОБА_2 і це унеможливлює її правомірне користування своєю власністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням від 20 квітня 2023 року Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2023року, відмовлено у задоволенні позову.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не навела будь - яких обставин та не надала доказів на підтвердження спричинених їй перешкод у користуванні земельною ділянкою чи квартирою з боку відповідачів, не довела порушення її прав чи інтересів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 липня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
11 січня 2024 року справанадійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 178, 328, 382 ЦК України у поєднанні із статтями 42, 120 ЗК України та статтею 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» у подібних правовідносинах.
Позиція інших учасників справи
У серпні ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та просила залишити без змін оскаржувані судові рішення, а скаргу - без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Судами встановлено, що 20 листопада 2001 року комунальною службою приватизації державного житлового фонду м. Біла Церква видано свідоцтво про право власності № 32640 , яким посвідчено право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_6 .
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 20 листопада 2001 року, договору дарування частини квартири від 15 квітня 2008 року та договору дарування частки в праві спільної часткової власності на квартиру від 25 жовтня 2018 року належить квартира АДРЕСА_6 .
Рішенням Білоцерківської міської ради від 23 грудня 2005 року № 380 передано ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 земельну ділянку , яка розташована за адресою: АДРЕСА_7 , 2, 3, 4 площею 95 кв.м. в оренду для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Відповідно до копії технічного паспорту встановлено, що квартира АДРЕСА_6 знаходиться на першому поверсі одноповерхового будинку, складається з 4 кімнат, житловою площею 43,8 кв.м., загальною площею 76,40 кв.м.
Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 02 грудня 2003 року № 370 передано ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 безоплатно у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_8 , 2 пл. 334 кв. м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22 грудня 2009 року належить квартира № 3 у вказаному будинку.
Відповідно до копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_9 встановлено, що житлові та підсобні приміщення квартири розташовані в напівпідвальному поверсі одноповерхового будинку і є окремою ізольованою (спільною) квартирою, яка складається з 2 житлових кімнат, житловою площею 37,60 кв. м., загальною площею 56,20 кв. м.
Рішенням Білоцерківської міської ради № 668-28-VІ від 16 серпня 2012 року за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква надано у власність
ОСОБА_2 земельну ділянку пл. 0,0183 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 3210300000:04:020:0106, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 327702 від 01 листопада 2012 року встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки пл. 0,0183 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим номером 3210300000:04:020:0106.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру та копії інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права, власник земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:020:0106 є ОСОБА_2 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 327702 від 01 листопада 2012 року.
Відповідно до копії довідки інженера-землевпорядника ОСОБА_11
від 01 грудня 2022 року, складеної на замовлення ОСОБА_1 , згідно з якої 01 грудня 2022 року при проведенні обстеження меж земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:020:0048 квартири АДРЕСА_6 , встановлено, що приміщення № 4, 5, 6, 7, позначені на плані квартири в технічному паспорті від 27 вересня 2018 року, знаходяться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:020:0106.
До повідомлення додано копію зведеного плану земельної ділянки, на якому позначена площа земельної ділянки під приміщеннями, яка накладається на ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:020:0048, площею 0,0049 га.
В 2005 році при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку власникам (родині Ярошенків) квартир № 1 та № 2 було погоджено варіант розподілу земельних ділянок та складено акт визначення та погодження меж землекористування.
Відповідно до копії висновку Головного управління Держкомзему в Київській області від 08 травня 2012 року № 336 про наявні обмеження на використання земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка повинна використовуватися з дотриманням обов'язків землевласника та змісту добросусідства, встановлених статтями 91, 103 ЗК України, статтею 35 Закону України «Про охорону земель», категорія земель - землі житлової та громадської забудови. На земельну ділянку пл. 0,0046 га. встановлено земельний сервітут на прохід ОСОБА_1 , ОСОБА_8 .
В подальшому в 2011 році на замовлення відповідача ОСОБА_2 була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , і дана документація, зокрема, містить акт встановлення (відновлення) на місцевості і погодження зовнішніх меж земельної ділянки та передачі на зберігання межових знаків землекористувачу земельної ділянки від 08 серпня 2011 року, погодженого та підписаного суміжними землевласниками, в тому числі суміжним землекористувачем (землевласником) ОСОБА_1 та іншими співвласниками будинку АДРЕСА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частинами третьою та п'ятою статті 158 Земельного кодексу України
(далі - ЗК України) передбачено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.
Згідно із статтею 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин першої та другої статті 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Згідно з частинами другою - четвертою статті 42 ЗК України у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.
Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.
Суди встановили, що будинок, в якому знаходяться квартири сторін у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є багатоквартирним будинком, в якому квартири співвласників будинку мають окремі входи. Об'єднання співвласників квартир у будинку по АДРЕСА_2 не створювалося, управління будинком жодною установою після приватизації квартир у ньому не здійснюється, а земельна ділянка, що була надана в користування співвласникам даного будинку, поділена та приватизована співвласниками цього будинку. Державної реєстрації права спільної сумісної власності співвласників квартир на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок сторін та його прибудинкова територія, не вчинялося.
Суди вказали, що прибудинкова територія будинку АДРЕСА_2 , поділена між співвласниками будинку, приватизована, при цьому земельні ділянки, як позивача, так і відповідача ОСОБА_2 не накладаються. Спірною є частина земельної ділянки
(0,0084 га), що перебуває у власності ОСОБА_2 , на якій знаходиться її квартира, а деякі житлові кімнати квартири позивача знаходяться над квартирою відповідача ОСОБА_2 , тобто спірною є земельна ділянка, яка знаходиться під частиною будинку АДРЕСА_2 .
Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Судами обґрунтовано враховано докази того, що ОСОБА_1 надавала погодження, як землекористувач, на отримання відповідачем ОСОБА_2 у власність земельної ділянки та погодила її розподіл, а також підписала акт встановлення на місцевості і погодження зовнішніх меж земельної ділянки в серпні 2011 року.
Крім цього, суди встановили, що в технічній документації із землеустрою та зокрема, в акті встановлення на місцевості і погодження зовнішніх меж не було зазначено конфігурації земельної ділянки відповідача, не було інформації, що вона отримує у власність земельну ділянку під будинком, а тому, до грудня 2022 року позивач вважала, що земельна ділянка під будинком перебуває в спільній сумісній власності. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зауважив, що стороною позивача не надано доказів того, що погоджувалися інші межі земельної ділянки чи інший її розмір, так само й не надано доказів, що інформація щодо площі і конфігурації приватизованої відповідачем ОСОБА_2 земельної ділянки була таємною, чи прихованою.
Відтак, суди правильно вважали встановленою обставину, що при приватизації спірної земельної ділянки ОСОБА_2 отримувала згоду на це, як позивача, так і інших власників квартир у будинку АДРЕСА_2 . При цьому, суд першої інстанції вказав, що позивач в судовому засіданні не заперечила той факт, що частина земельної ділянки під спільним будинком та поряд із іншими квартирами будинку № 12 перебуває у одноосібній власності позивача.
Колегія суддів погоджується з висновками судів, що позивач застосовує подвійні стандарти щодо статусу земельних ділянок співвласників будинку, стверджуючи, що спірна земельна ділянка може перебувати лише у спільній сумісній власності співвласників будинку. Однак, при цьому позивач є власником частини земельної ділянки під загальною площею цього будинку, але заперечує аналогічне право іншого власника квартири в даному будинку, зокрема відповідача ОСОБА_2 , що не відповідає принципу справедливості та рівності власників у здійсненні ними своїх прав.
Судами правильно надано критичну оцінку такій позиції позивача, оскільки встановлено, що співвласники будинку
АДРЕСА_2 самостійно й добровільно поділили і визначили порядок використання земельної ділянки, що перебувала в їх спільному користуванні.
Крім того, є правильними висновки судів, що позивач, звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою, ніяким чином не довела наявність таких перешкод.
Позивач не навела будь-яких обставин та не надала доказів у підтвердження спричинених їй перешкод в користуванні земельною ділянкою чи її квартирою з боку відповідачів, не обґрунтувала, яким чином право власності відповідача ОСОБА_2 на земельну ділянку перешкоджає позивачу користуватися квартирою.
Матеріали справи не містять доказів, що земельна ділянка відповідача
будь-яким чином обмежує комунікації, або заважає ремонту, доступу до допоміжних приміщень квартири або її окремих елементів.
Суди встановили, що при виготовленні технічної документації із землеустрою для посвідчення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, позивач та інші землекористувачі в 2011 році погодили встановлені на місцевості межі земельної ділянки відповідача, що дало можливість ОСОБА_2 оформити та зареєструвати своє право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:020:0106.
У зв'язку з вищевикладеним суди правильно послались на доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня
2020 року в справі № 450/2286/16 (провадження № 61-2032св19).
Колегія суддів вважає такі висновки судів правильні, оскільки позивач звернулася до суду за захистом свого права власності на приватизовану земельну ділянку, обґрунтовуючи свої вимоги не порушенням відповідачем суб'єктивного права користування, а відсутністю можливості передачі такої земельної ділянки в приватну власність взагалі. З цього вбачається, що дійсним наміром позивача є не відновлення свого порушеного права або інтересу, а завдання шкоди інтересам позивача, і такий намір не узгоджується із завданням цивільного судочинства, передбаченим статтею 2 ЦПК України, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 178, 328, 382 ЦК України у поєднанні із статтями 42, 120 ЗК України та статтею 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» у подібних правовідносинах.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
З огляду на зміст вказаної норми права, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 178, 328, 382 ЦК України у поєднанні із статтями 42, 120 ЗК України та статтею 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» у подібних правовідносинах.
Проте, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами обставин справи, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, як саме висновок щодо застосування норм матеріального права вплине на висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях.
Ураховуючи викладене, касаційна скарга, провадження по якій відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому не може бути задоволена, з огляду на недоведення заявником наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Інші обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня
2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська