65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"25" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3844/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039)
до відповідача: Одеського міського благодійного фонду соціальної підтримки знедолених дітей, підлітків і юнацтва «Світлий дом» (вул. Базарна, 2/1, м. Одеса, 65014)
про стягнення 193446,00 грн,
Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеського міського благодійного фонду соціальної підтримки знедолених дітей, підлітків і юнацтва “Світлий дом», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача неустойку в сумі 193446,00 грн, яка нарахована за період з 01.11.2023 по 20.05.2025.
Позиції учасників справи
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем строків повернення орендованого майна після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2012 № 11/7.
Відповідач відзив на позов і жодних доказів суду не надав, про розгляд справи був повідомлений належним чином, а отже справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішується судом за наявними матеріалами.
Так, судом було направлено на адресу відповідача, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копію ухвали про відкриття провадження у цій справі. Приймаючи до уваги, що під час здійснення відправлення на адресу Фонду копії вищевказаної ухвали суду від 24.09.2025 була допущена описка на поштовому конверті при зазначенні адреси отримувача, а саме помилково вказано: м. Одеса, вул. Базарна, 2А, замість вказаної в ухвалі суду адреси: м. Одеса, вул. Базарна 2/1, копія вищевказаної ухвали суду була направлена відповідачу повторно.
02.12.2025 до суду повернулась неврученою відповідачу ухвала про відкриття провадження у цій справі, з вказанням працівником поштового зв'язку причин “адресат відсутній за вказаною адресою», дата проставлення відмітки - 30.11.2025.
З урахуванням викладеного та з огляду на положення ст. 242 ГПК України відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3844/25; постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; роз'яснено сторонам про можливість подання відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалою суду від 20.11.2025 судом було виправлено допущені по тексту ухвали Господарського суду Одеської області від 24.09.2025 у справі № 916/3844/25 описки, вказавши замість Одеський міський благодійний фонд соціальної підтримки знедолених дітей, підлітків і юнацтва “Світлий дім» вірне найменування відповідача - Одеський міський благодійний фонд соціальної підтримки знедолених дітей, підлітків і юнацтва “Світлий дом».
Обставини справи
01.03.2012 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (далі - орендодавець) та Одеським міським благодійним фондом соціальної підтримки знедолених дітей, підлітків і юнацтва «Світлий дом» (далі - орендар) був укладений договір оренди нежилого приміщення № 11/7, згідно з п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 105,9 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 2 (далі - об'єкт оренди).
Пунктом 1.3. договору передбачений строк дії договору до 31.12.2012.
Відповідно до п. 2.1., 2.2. договору орендна плата визначається на підставі: ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»; Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 зі змінами та доповненнями; рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради; протоколу засідання комісії з проведення конкурсу на право укладання договору оренди будівель (споруд, приміщень), які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси від 25.06.2011. За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати плату 1 грн в рік за все приміщення. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.
За умовами п. 2.5. договору розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відповідно до умов п. 3.4. договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду нежиле приміщення згідно з п. 1.1. цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.
Згідно з п. 4.7. договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Пунктом 4.10. договору передбачено, що у випадку припинення дії цього договору, у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення.
Відповідно до п. 7.11. договору його дія припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об'єкта оренди за участю орендаря; загибелі об'єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Згідно з п. 7.15. договору у випадку зміни юридичної адреси, номеру розрахункового рахунку, місцезнаходження, інших реквізитів, сторони зобов'язані у 10-денний термін повідомити один одного про зміни, що сталися. У разі невиконання цього пункту, всі повідомлення, направлені за юридичною адресою, вважаються отриманими.
За змістом п. 7.17. договору він набуває чинності з моменту підписання його сторонами.
Далі, до договору вносились такі зміни:
- додатковим погодженням від 02.01.2013 № 1 сторонами було, зокрема, продовжено строк дії договору оренди до 31.12.2013 та на підставі рішення Одеської міської ради від 21.12.2012 № 2572-VI встановлено орендну плату у розмірі 1 рік за все приміщення строком з 01.01.2023 до 31.12.2013;
- додатковим договором від 03.02.2014 № 3 продовжено строк дії договору до 31.12.2014, погоджено розрахунок орендної плати, згідно з яким орендар зобов'язався сплачувати орендну плату з 01.01.2014 по 31.12.2014 у розмірі 1,00 грн за рік без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції;
- додатковим договором від 14.02.2014 № 4 продовжено строк дії договору до 31.12.2015, погоджено розрахунок орендної плати, згідно з яким орендар зобов'язався сплачувати орендну плату з 01.01.2015 по 31.12.2015 у розмірі 1,00 грн за рік без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції;
- додатковим договором від 21.01.2016 № 5 продовжено строк дії договору до 01.07.2016, погоджено розрахунок орендної плати, згідно з яким орендар зобов'язався сплачувати орендну плату з 01.01.2016 по 01.07.2016 у розмірі 1,00 грн за рік без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції;
- додатковим договором від 21.09.2016 № 6 продовжено строк дії договору до 31.12.2016, погоджено розрахунок орендної плати, згідно з яким орендар зобов'язався сплачувати орендну плату з 01.07.2016 по 31.12.2016 у розмірі 1,00 грн за рік без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції, при цьому, з 01.01.2017 орендар зобов'язався сплачувати орендну плату у розмірі 2038,26 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), що розрахована на 01.09.2016 та є базовою ставкою орендної плати за місяць;
- додатковим договором від 20.03.2017 № 7 продовжено строк дії договору до 31.12.2017, погоджено розрахунок орендної плати, згідно з яким орендар зобов'язався сплачувати орендну плату з 01.01.2017 по 31.12.2017 у розмірі 1,00 грн за рік;
- додатковим договором від 11.12.2017 № 8 продовжено строк дії договору до 31.12.2018, погоджено розрахунок орендної плати, згідно з яким орендар зобов'язався сплачувати орендну плату з 01.01.2018 у розмірі 2302,79 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), що розрахована на 01.12.2017 та є базовою ставкою орендної плати за місяць;
- додатковим договором від 02.03.2018 № 9 погоджено новий розрахунок орендної плати, згідно з яким орендар зобов'язався сплачувати орендну плату з 01.01.2018 по 31.12.2018 у розмірі 1,00 грн за рік без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції;
- додатковим договором від 18.02.2019 № 10 продовжено строк дії договору до 31.12.2019, погоджено розрахунок орендної плати, згідно з яким орендар зобов'язався сплачувати орендну плату з 01.01.2019 по 31.12.2019 у розмірі 1,00 грн за рік без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції, при цьому, з 01.01.2020 орендар зобов'язався сплачувати орендну плату у розмірі 2578,94 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), що розрахована на 01.02.2019 та є базовою ставкою орендної плати за місяць;
- додатковим договором від 23.12.2019 № 11 продовжено строк дії договору до 31.12.2020, погоджено розрахунок орендної плати, згідно з яким орендар зобов'язався сплачувати орендну плату з 01.01.2020 по 31.12.2020 у розмірі 1,00 грн за рік без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції, при цьому, з 01.01.2021 орендар зобов'язався сплачувати орендну плату у розмірі 2663,38 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), що розрахована на 01.12.2019 та є базовою ставкою орендної плати за місяць.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача, в якій просив суд виселити відповідача з нежитлового підвального приміщення, загальною площею 105,9кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса вул. Базарна, 2 на користь позивача, а також стягнути з відповідача на користь позивача 280855,66 грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди.
За результатом вирішення спору у справі № 916/5705/23 Господарським судом Одеської області 12.02.2024 було прийнято рішення, яким позов Департаменту задоволено частково, виселено відповідача з орендованого приміщення та стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 234046,38 грн.
Вирішуючи спір у справі № 916/5705/23 між цими ж сторонами, судом було встановлено, зокрема, що; термін дії договору оренди закінчився 31.12.2020, у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено; відповідач не виконав свій обов'язок щодо повернення орендованого майна та оформлення повернення наймачем орендованого майна шляхом підписання акту приймання-передачі після закінчення строку договору. З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених Департаментом вимог, у зв'язку з чим позов позивача задовольнив частково, а саме виселив відповідача з орендованого приміщення та частково стягнув з відповідача на користь позивача неустойку за прострочення повернення об'єкту оренди в сумі 234046,38 грн, нараховану за період з 01.01.2021 по 31.10.2023. При цьому, вирішуючи питання щодо вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки, суд виходив з того, що згідно з умовами додаткового договору від 23.12.2019 № 11 сторони узгодили, що з 01.01.2021 орендар має сплачувати орендну плату в розмірі 2663,38 грн, що розрахована станом на 01.12.2019 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць, в цей же час, суд дійшов висновку про безпідставність включення позивачем до суми неустойки суми ПДВ. Вказане судове рішення набрало законної сили 05.03.2024, про що свідчать дані КП «ДСС», а на підтвердження іншого матеріали справи доказів не містять.
Так, після набрання вищевказаним судовим рішенням законної сили 15.03.2024 позивачем було подано до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заяву про відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.
20.05.2025 державним виконавцем був складений акт, з якого вбачається, що при здійснені виходу за адресою, вказаною у виконавчому документі виконавчого провадження № 74495760, державним виконавцем встановлено, що боржником залишене приміщення, стягувачем замінено замки, рішення суду фактично виконано.
01.07.2025 державним виконавцем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 74495760 з примусового виконання рішення суду у справі № 916/5705/23, у зв'язку з його фактичним виконанням.
У зв'язку з тим, що відповідач прострочив повернення об'єкту оренди після закінчення строку дії договору, позивач звернувся до суду з позовом, що розглядається судом в межах цієї справи. Так, у цій справі позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 193446,00 грн неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди. Розрахунок неустойки позивачем здійснено за період, що не охоплює період нарахування у справі № 916/5705/23, а саме за період з 01.11.2023 по 20.05.2025 включно. Розрахунок неустойки позивач здійснив у розмірі подвійної орендної плати, яка погоджена у додатковому договорі № 11 з 01.01.2021 у розмірі 2663,38 грн (станом на 01.12.2019) з додаванням до базової орендної плати індексу інфляції та ПДВ.
Законодавство, застосоване судом до спірних відносин
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з ч.1, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч.ч.1, 3 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна. У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності. Порядок розподілу орендної плати для об'єктів, що перебувають у державній власності, між державним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається Порядком передачі майна в оренду. Порядок розподілу орендної плати для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим, між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим. Порядок розподілу орендної плати для об'єктів, що перебувають у комунальній власності, між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається представницьким органом місцевого самоврядування. Стягнення заборгованості з оплати орендної плати може здійснюватися в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Частиною 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній станом на 31.12.2020) встановлено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
За змістом ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено можливість настання правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позиція суду
Позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього неустойки в розмірі 193446,00 грн, нарахованої відповідно до ч.2 ст.785 ГПК України, яка передбачає санкцію за невиконання орендарем обов'язку з повернення об'єкту з оренди.
Так, під час розгляду справи судом була встановлена обставина щодо укладення між сторонами договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2012 № 11/7, який припинив свою дію 31.12.2020, у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, що встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 у справі № 916/5705/23, яке набрало законної сили 05.03.2024, та не заперечується сторонами. Крім цього, вказаним рішенням з відповідача було стягнуто на користь позивача неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 234046,38 грн, нарахованої за період з 01.01.2021 по 31.10.2023.
Так, не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу. Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку (постанова Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 638/18026/19).
Приймаючи до уваги встановлені судом обставини у справі № 916/5705/23 щодо припинення строку дії договору 31.12.2020 та щодо погодження сторонами базової орендної плати з 01.01.2021 в розмірі 2663,38 грн без ПДВ, розрахованої станом на 01.12.2019 без індексу інфляції, ці обставини відповідно до ст. 75 ГПК України не підлягають доведенню при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлені ці обставини. При цьому, суд також враховує позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23.10.2024 у справі № 916/3409/22 та зводиться до того, що передбачену приписами частини другої статті 785 ЦК України неустойку слід нараховувати в двократному розмірі орендної плати, яка підлягала б сплаті, якби договір оренди діяв, а тому правомірним є обчислення такої неустойки виходячи з розміру орендної плати, погодженого сторонами з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення, як то передбачено умовами договору.
Отже, оскільки укладений між сторонами договір оренди припинив свою дію 31.12.2020, відповідно, у відповідача виник обов'язок повернути позивачеві з орендного користування нежитлове приміщення. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідач цього обов'язку у визначеному договором порядку не виконав, а саме не повернув позивачу орендоване майно за актом у п'ятнадцятиденний термін, що не спростовано відповідачем. Матеріалами справи підтверджується, що позивачем був поданий до виконання наказ Господарського суду Одеської області у справі №916/5705/23 про примусове виселення відповідача з орендованого приміщення. Відповідно до акту державного виконавця, останнім зафіксовано виселення відповідача з орендованого приміщення 20.05.2025, на підтвердження іншого в матеріалах справи відсутні докази. Отже, оскільки відповідач допустив порушення строків повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору, суд дійшов висновку, що позивач має право на нарахування неустойки за таке прострочення.
Водночас, при вирішенні питання щодо вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки, суд також враховує наступні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах: неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19); законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом поверненням об'єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акту приймання-передачі (постанова Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 910/2597/14). У разі невиконання обов'язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 ЦК України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі. Частиною 1 ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Отже, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України (постанова Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 924/599/19, постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19); відповідно до ст. 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав (постанова Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 911/255/23, від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18).
При цьому, умисел як форма вини включає елемент усвідомлення та наміру. Діяння особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала або свідомо допускала настання шкоди (збитків). Вина у формі необережності має місце за відсутності у особи наміру завдати шкоди. При необережності особа не передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити або легковажно (безпідставно) сподівалася на їх відвернення. В цей же час, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 2 ст. 614 ЦК України).
Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачем вживались належні заходи щодо повернення позивачу об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин та щодо вчинення позивачем дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від відповідача та оформити повернення наймачем орендованого майна. За цих обставин, суд виснує, що відповідачем не доведена обставина відсутності його вини у порушенні строків повернення орендованого майна.
Водночас, суд зазначає, що у постанові від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду були викладені висновки про те, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном. З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необхідність виключення з наданого позивачем розрахунку суми ПДВ та здійснити власний розрахунок неустойки за спірний у цій справі період з 01.11.2023 по 20.05.2025, який не охоплює періоду нарахування неустойки у справі № 916/5705/23. За результатом здійсненого судом розрахунку встановлено, що вірною сумою неустойки у спірних правовідносинах сторін є 161205,02 грн.
Водночас, вирішуючи питання щодо можливості зменшення суми неустойки у цій справі, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає таке.
Так, при зменшенні розміру неустойки, суд бере до уваги інтереси сторін, що заслуговують на увагу, і оцінює співвідношення розміру заявленої до стягнення неустойки, зокрема, із розміром збитків позивача. Якщо порушення зобов'язання відповідачем не потягло за собою значні збитки для інших господарюючих суб'єктів, то суд може з урахуванням інтересів сторін зменшити розмір належної до сплати неустойки. При цьому як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Водночас, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності та стягується в разі порушення такого зобов'язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
При цьому, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Вирішуючи питання щодо необхідності зменшення суми неустойки у цій справі суд враховує те, що: відповідач за своєю організаційно-правовою формою є благодійною організацією, яка здійснює діяльність з надання послуг догляду із забезпеченням проживання та надання іншої соціальної допомоги без забезпечення проживання; прострочення виконання зобов'язання у спірних правовідносинах мало місце під час дії в Україні воєнного стану; матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач або інші особи зазнали значних збитків, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем зобов'язання у спірних відносинах. З іншого боку суд враховує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності для відповідача у спірних правовідносинах форс-мажорних обставин, а також те, що відповідач на власний розсуд уклав договір оренди з позивачем на відповідних умовах.
За цих обставин, суд виснує щодо необхідності зменшення розміру штрафної санкції у виді неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, до 80602,51 грн. При цьому, таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню для них негативних наслідків.
При цьому суд зазначає, що при вирішенні питання щодо можливості зменшення суми неустойки суд також врахував висновки Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, які викладені у постанові від 16 серпня 2024 року у справі № 910/14706/22 та зводяться до того, що неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Одеського міського благодійного фонду соціальної підтримки знедолених дітей, підлітків і юнацтва «Світлий дом» слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача неустойку в сумі 80602,51 грн.
Розподіл судових витрат
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У п. 4.3. постанови від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
З врахуванням викладеного, витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, при цьому зменшення судом суми неустойки не вплинуло на розрахунок суми судового збору. Крім цього, суд також враховує, що позов Департаментом у цій справі був поданий в електронній формі, а тому з урахуванням вищевикладеного та враховуючи положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 2018,67 грн.
Керуючись ст. 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Одеського міського благодійного фонду соціальної підтримки знедолених дітей, підлітків і юнацтва «Світлий дом» (вул. Базарна, 2/1, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 23873682) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку в сумі 80602 грн 51 коп та судовий збір в сумі 2018 грн 67 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повний текст рішення складено 25 грудня 2025 р.
Суддя Д.О. Бездоля