65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4762/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.,
за участю секретаря судового засідання Кафланової А.С.
розглянувши справу № 916/4762/25 в порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропром-Закарпаття» /ЄДРПОУ 39862514, місцезнаходження відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 88000, Закарпатська обл., Ужгородський район, м. Ужгород, вул. Івана Франка, буд. 1В, корпус Б, офіс 2, адреса - 89420, Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Тарнівці, вул. Садова, 21/
до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Лайтер Опт» /ЄДРПОУ 42874027, місцезнаходження відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Бугаївська, буд. 58Г, адреса - 68003, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Радісна, буд. 11Б/51Н/
про стягнення 1 100 459,88 грн
за участі представників учасників справи:
від позивача: не з'явився, матеріали справи містять клопотання про розгляд справи без участі представника позивача (вх. №40457/25 від 17.12.2025);
від відповідача: не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропром-Закарпаття» /позивач, ТОВ “Агропром-Закарпаття»/ звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. №4901/25 від 27.11.2025/ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лайтер Опт» /відповідач, ТОВ "Лайтер Опт"/ про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 27.10.2021 в розмірі 1 100 459,88 грн, з яких 450 270,00 грн - основного боргу, та 650 189,88 грн неустойки в розмірі 0,1% від суми фінансової допомоги за кожен день прострочення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги. Позивач зокрема вказує, що ним виконані всі зобов'язання за вказаним договором та перераховані відповідачу грошові кошти в сумі зазначеній в договорі, в якості поворотної фінансової допомоги. Однак відповідач в обумовлений договором строк та всупереч вимог закону не повернув позивачу поворотну фінансову допомогу за вказаним договором, а відтак позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом та просить стягнути заборгованість за договором у примусовому порядку. При цьому у відповідь на претензію позивачем 28.03.2022 було отримано письмову відповідь, в якій відповідач визнав наявність основного зобов'язання щодо повернення фінансової допомоги в сумі 450 270,00 грн, однак не погодився з нарахованою неустойкою у розмірі 50 430,24 грн, посилаючись на наявність обставин непереборної сили, які, на його думку, вплинули на можливість своєчасного виконання зобов'язань. Незважаючи на визнання відповідачем основної суми заборгованості, зобов'язання за договором відповідачем досі не виконані.
Позов пред'явлено на підставі ст. ст. 509, 525, 526, 530, 610, 626, 627-629, 638, 1046, 1049 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 01.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4762/25. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 17.12.2025 р. на 12:00.
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
15.12.2025 на адресу суду повернуто рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу з ухвалою суду від 01.12.2025 з відміткою відділення поштового зв'язку Укрпошта - "адресат відсутній за вказаною адресою" від 11.12.2025, як за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, так і за адресою, вказаною відповідачем в договорі безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 27.10.2021.
Суд звертає увагу, що положеннями ч. 7 ст. 120 ГПК України визначено, що учасники судового засідання зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою в вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за відповідною адресою не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 910/15442/17 від 16.05.2018 року).
До судового засідання учасники справи не з'явились.
Представник позивача 17.12.2025 подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача /вх.№40457/25 від 17.12.2025/, в якій вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.
Від відповідача будь-яких заяв щодо розгляду справи до суду не надійшло, причини неявки представників суду невідомі.
На підставі ч. ч. 1-3 ст. 202 ГПК України суд вважає можливим розглянути справу по суті.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів, 27.10.2021 між ТОВ “Агропром-Закарпаття» та ТОВ “Лайтер Опт» укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, за яким Позикодавець передає Позичальникові безпроцентну поворотну фінансову допомогу на суму 450 270,00 грн, а Позичальник зобов'язується повернути зазначену суму в обумовлений строк.
Пунктом 2.2. Договору визначено, що повернення зазначеної в даному договорі суми позики повинно відбутися не пізніше 30.11.2021 року. Зазначена сума безпроцентної допомоги може бути повернута Позичальником достроково.
Згідно з п. 3.1. Договору у випадку неповернення зазначеної в п. 1 суми позики в зазначений у п. 2.2 строк, Позичальник сплачує штраф у розмірі 0,1% від суми позики за кожний день прострочення до дня її повернення Позикодавцю. Розмір відсотків визначається дисконтною ставкою банківського відсотка на день виконання грошового зобов'язання або його відповідної частини в місці укладання договору.
У випадку невиконання або неналежного виконання однією зі сторін зобов'язань за цим договором, вона зобов'язана відшкодувати іншій стороні заподіяні таким невиконанням збитки (п.3.2.).
Невиконання однією зі сторін умов даного договору, яке призвело до матеріальних втрат другої сторони тягне за собою застосування до винної сторони штрафних санкцій у розмірі нанесеного збитку й може служити підставою дострокового припинення договору (п.3.3.).
Відповідно до п. 4.1. Договору Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим договором, якщо це невиконання стало наслідком обставин непереборної сили, що виникли після укладання даного договору в результаті обставин надзвичайного характеру, які сторони не могли передбачати або попередити.
При настанні обставин, зазначених у п. 4.1, кожна сторона повинна без зволікання сповістити про них у письмовому вигляді іншу сторону. Повідомлення повинне містити дані про характер обставин, а також офіційні документи, що засвідчують наявність цих обставин і, по можливості, що дають оцінку їхнього впливу на можливість виконання стороною своїх зобов'язань за даним договором (п.4.2.).
Згідно з п. 4.3. Договору якщо сторона не направить або несвоєчасно направить повідомлення, передбачене в п. 4.2, то вона зобов'язана відшкодувати другій стороні понесені нею збитки.
З виписки банку за особовим рахунком за період з 27.10.2021 по 27.10.2021 вбачається, що ТОВ “Агропром Закарпаття» перерахувало на користь ТОВ “Лайтер Опт» грошову суму в розмірі 450 270,00 грн - "надання позики згідно договору безпроц.пов.фін.доп. б/н від 27.10.2021 року. ПДВ".
Позивачем директору ТОВ “Лайтер Опт» було направлено претензію №21/03/2022-3 від 21.03.2022, якою відповідача було повідомлено про порушення ним умов укладеного договору, не повернення фінансової допомоги в строк, який вказаний у договорі. Станом на 21.03.2022 року ваша заборгованість згідно договору складає 450 270,00 грн. Також було повідомлено про те, що згідно пункту 3.1. договору за порушення строку повернення фінансової допомоги Позичальник сплачує Позикодавцю неустойку у розмірі 0,1 відсотків, від суми фінансової допомоги за кожен день прострочення виконання зобов'язання, що станом на дату подання претензії складає 50 430,24 грн від загальної суми заборгованості. Окрім того, позивач запропонував відповідачу протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії перерахувати на його рахунок усю суму заборгованості з урахуванням неустойки.
У відповіді на претензію №56 від 28.03.2022 ТОВ “Лайтер Опт» повідомило, що підприємство визнає наявність основного зобов'язання щодо повернення фінансової допомоги в розмірі 450 270,00 грн відповідно до умов договору. Разом із тим, розмір нарахованої пені та штрафних санкцій у сумі 50 430,24 грн не визнає у повному обсязі, вважаючи його таким, що підлягає перегляду у зв'язку з наявністю обставин непереборної сили.
Відповідач у відповіді посилається на те, що з кінця лютого 2022 на території України тривають воєнні дії, що істотно вплинули на фінансову та господарську діяльність нашого підприємства та унеможливили своєчасне виконання зобов'язань за договором. Відповідно до ст. 617 ЦК України та Закону України “Про правовий режим воєнного стану» обставини воєнної агресії визнаються форс-мажорними і звільняють сторону від відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Враховуючи зазначене, відповідач пропонував позивачу провести переговори для погодження прийнятного графіка погашення основної заборгованості та врегулювання питання нарахованої неустойки шляхом її зменшення або відстрочення. Просив надати можливість відстрочення платежів і погодити графік поетапного погашення боргу після стабілізації діяльності підприємства. Також відповідач зацікавлений у збереженні конструктивних партнерських відносин і сподівається на досягнення взаємоприйнятного рішення без судового врегулювання спору.
Судом встановлено, що предметом позову у даній справі є стягнення 1 100 459,88 грн, з яких: 450 270,00 грн - основний борг та 650 189,88 грн - неустойка в розмірі 0,1% від суми фінансової допомоги за кожен день прострочення.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З Довідки №12/11/2025 від 12.11.2025, виданої ТОВ “Агропром-Закарпаття» вбачається, що станом на 12.11.2025 заборгованість ТОВ “Лайтер Опт» перед товариством за договором безпроцентної поворотної фінансової допомоги від 27.10.2021 складає 450 270,00 грн. Сума неустойки у розмірі 0,1 відсотків від суми фінансової допомоги за кожен день прострочення виконання зобов'язання станом на 12.11.2025 складає 650 189,88 грн.
Так, судом перевірено наведений в позовній заяві розрахунок та встановлено його правильність.
При цьому суд зазначає, що за своєю правовою природою штраф, передбачений сторонами в п. 3.1. Договору, є пенею.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Однак, згідно з положеннями ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, чого відповідачем в ході судового розгляду справи здійснено не було.
Окрім того, суд зазначає, що з наведеного позивачем розрахунку вбачається, що розмір нарахованої неустойки перевищує розмір збитків на 199 919,88 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В постанові від 19.01.2024 по cправі № 911/2269/22 Верховний Суд в складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.
Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Окрім того, в постанові від 19.01.2024 по справі № 911/2269/22 Верховний Суд в складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду також вказав, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
На підставі викладеного, приймаючи до уваги актуальну практику Верховного Суду та встановлені в ході судового розгляду справи обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення неустойки. При цьому суд вважає доцільним зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки до 100 000,00 грн.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в загальному розмірі 550 270,00 грн, з яких: 450 270,00 грн - основний борг та 100 000,00 грн - неустойка.
Згідно з ст. 73, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи не містять доказів, які були б відхилені судом.
За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Частиною 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому доказами, згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми. Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, що визначені статтями 76 - 79 ГПК України.
Враховуючи принципи змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства суд не збирає докази за власною ініціативою та ухвалює рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, так як частково обґрунтовані та доведені.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач при пред'явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 16506,90 грн, що вбачається із платіжної інструкції № 519 від 21.11.2025.
Таким чином, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, а саме на 50% від первісно заявлених, стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 8 253,45 грн, що складає 50% від сплаченого позивачем судового збору при зверненні до суду з даним позовом.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-251 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропром-Закарпаття» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лайтер Опт» про стягнення 1 100 459,88 грн, - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лайтер Опт» /ЄДРПОУ 42874027, місцезнаходження відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Бугаївська, буд. 58Г, адреса - 68003, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Радісна, буд. 11Б/51Н/ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропром-Закарпаття» /ЄДРПОУ 39862514, місцезнаходження відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 88000, Закарпатська обл., Ужгородський район, м. Ужгород, вул. Івана Франка, буд. 1В, корпус Б, офіс 2, адреса - 89420, Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Тарнівці, вул. Садова, 21/ 550 270,00 грн /п'ятсот п'ятдесят тисяч двісті сімдесят гривень 00 копійок/, з яких: 450 270,00 грн - заборгованість за договорами про надання поворотної фінансової допомоги від 27.10.2021 та 100 000,00 грн - неустойка, а також стягнути судовий збір в розмірі 8 253,45 грн /вісім тисяч двісті п'ятдесят три гривні 45 копійок/.
3. В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропром-Закарпаття» - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 22 грудня 2025 р.
Суддя Н.Д. Петренко