25 грудня 2025 року Справа № 915/986/25
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
розглянувши заяву від 22.12.2025 (вх.№18647/25 від 23.12.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Єланецьке", у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Єланецьке", вул.Паркова, буд.4/1, селище Єланець, Вознесенський район, Миколаївська область
електронна пошта: mk_agro2025@ukr.net
представник позивача: Третьяк Г.О.
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача: "OASIS EXIM FZ-LLC", код реєстрації: 5024248, юридична адреса: SHED №23 AL HULAILA INDUSTRIAL ZONE-FZ RAK, UNITED ARAB EMIRATES
електронна пошта: oasiseximacc@gmail.com
представник відповідача: Глиняна Г.В.
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2
про: стягнення заборгованості.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Єланецьке" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 20.06.2025 (вх.№9316/25 від 20.06.2025) в якій просить суд стягнути з "OASIS EXIM FZ-LLC" заборгованості за поставлений товар за Контрактом №2024/1811 від 18.11.2024 на суму 1 215 000,00 доларів США, що еквівалентно 50 436 715,50 грн.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2025 у справі №915/986/25 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з "OASIS EXIM FZ-LLC" (код реєстрації: 5024248, юридична адреса: SHED №23 AL HULAILA INDUSTRIAL ZONE-FZ RAK, UNITED ARAB EMIRATES) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Єланецьке" (вул.Паркова, буд.4/1, селище Єланець, Вознесенський район, Миколаївська область, 55501, код ЄДРПОУ 41489831) заборгованості у сумі 1 215 000,00 доларів США, що еквівалентно 50 436 715,00 грн. за контрактом за №2024/1811 від 18.11.2024.
Позивач через систему «Електронний суд» подав заяву від 22.12.2025 (вх.№18647/25 від 23.12.2025) в якій просить суд вирішити питання розподілу судових витрат понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Єланецьке", а саме: - стягнути 50% судового збору з "OASIS EXIM FZ-LLC" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Єланецьке"; - повернути 50% судового збору з Державного бюджету України, у зв'язку з визнанням позову відповідачем.
Відповідно до ч.3 ст.244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Єланецьке" без повідомлення учасників справи.
Суд, розглянувши заяву позивача, зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст.233 ГПК України, суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно із правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 26.02.2020 у справі №910/14371/18, від 08.10.2020 у справі №910/9883/17, від 09.11.2020 у справі №922/736/17 та від 29.12.2020 у справі №924/1147/19, а також позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21, додаткове рішення це засіб для виправлення неповноти основного судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасовувати чи змінити, проте, він має право виправити деякі його недоліки, зокрема, пов'язані з необхідністю розподілу судових витрат.
Приписами ст.123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до Господарського суду Миколаївської області з позовом до "OASIS EXIM FZ-LLC" про стягнення заборгованості за поставлений товар за Контрактом №2024/1811 від 18.11.2024 на суму 1 215 000,00 доларів США, що еквівалентно 50 436 715,50 грн., сплачено судовий збір у розмірі 605 240,59 грн. (50 436 715,50 грн., (сума позову) х 1,5% х 0,8 (коефіцієнт для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні позову в електронній формі), що підтверджується платіжною інструкцією від 12.06.2025 №19 (акр.41).
Так, позивач у поданій до суду заяві просить суд стягнути 50% судового збору з "OASIS EXIM FZ-LLC" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Єланецьке" та повернути 50% судового збору з Державного бюджету України, у зв'язку з визнанням позову відповідачем.
Суд зазначає, що процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається ГПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність господарських процесуальних прав і обов'язків суб'єктів процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Так, законодавче закріплення судових витрат у вигляді судового збору має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат), по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
У п.53 Рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland), було зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх цивільних прав та обов'язків, пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотриманням вимог Конвенції залишається за Судом (Голдер проти Сполученого Королівства і Z та інші проти Сполученого Королівства, рішення суду, цитовані вище, так само; та, mutatis mutandis, Ейрі проти Ірландії (Airey v. Ireland), рішення від 9 жовтня 1979 року).
Так, саме з метою забезпечення процесуальної економії законодавцем в ч.1 ст.130 ГПК України закріплено правила щодо можливості повернення заявникові частини судового збору у разі відмови позивача від позову, укладення мирової угоди, визнання відповідачем позову.
Зокрема, за положеннями ч.1 ст.130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Вказані положення ГПК кореспондують з положеннями п.5 ч.1 ст.7 Закону «Про судовий збір».
Разом з тим, відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.
Зі змісту частини дев'ятої статті 129 ГПК України слідує, що нею встановлено дискреційне повноваження суду (тобто його право, а не обов'язок) здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19, від 15.09.2022 у справі № 910/10159/21, додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 916/376/19.
Визначаючи чи підлягає/не підлягає застосуванню частина 9 ст.129 ГПК України у кожному конкретному випадку суд має першочергово врахувати, що наведені приписи застосовуються за наявності одночасно таких умов у сукупності: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків - зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
У даній справі суд враховує, що спір між сторонами виник внаслідок неправильних дій відповідача, який порушив умови договору щодо оплати поставленого позивачем товару, також судом взято до уваги, що спір вирішено судом по суті із постановленням рішення від 09.12.2025.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що судовий збір в розмірі 605 240,59 грн. згідно ст.129 ГПК України слід покласти на відповідача.
При цьому суд зауважує, що права позивача на відшкодування сплаченого судового збору за подачу позову за рахунок відповідача, а не за рахунок держави, жодним чином не порушені.
Керуючись ст.ст.123, 129, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву від 22.12.2025 (вх.№18647/25 від 23.12.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Єланецьке" - задовольнити частково.
2. Стягнути з "OASIS EXIM FZ-LLC" (код реєстрації: 5024248, юридична адреса: SHED №23 AL HULAILA INDUSTRIAL ZONE-FZ RAK, UNITED ARAB EMIRATES) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське виробниче підприємство "Єланецьке" (вул.Паркова, буд.4/1, селище Єланець, Вознесенський район, Миколаївська область, 55501, код ЄДРПОУ 41489831) судовий збір у розмірі 605 240,59 грн.
3. В решті заяви відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК.
Суддя Н.О. Семенчук