ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.12.2025Справа № 910/16091/25
Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В. В., розглянувши заяву Комунального некомерційного підприємства «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про забезпечення позову до подачі позовної заяви Комунального некомерційного підприємства «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до відповідача: Національної служби здоров'я України
про визнання протиправними результатів планового моніторингу та скасування рішення про здійснення перерахунку коштів, стягнення грошових коштів, -
Комунальне некомерційне підприємство «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви до Національної служби здоров'я України про визнання протиправними результатів планового моніторингу та скасування рішення про здійснення перерахунку коштів та стягнення грошових коштів шляхом заборони Національній службі здоров'я України вчиняти будь-які дії, спрямовані на зменшення запланованої вартості медичних послуг за договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій від 06.02.2025 № 0954- E125-P000, укладеним з Комунальним некомерційним підприємством «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за пакетом медичних послуг «Реабілітаційна допомога дорослим і дітям у стаціонарних умовах», а також застосовувати до Комунального некомерційного підприємства «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради наслідки непідписання додаткового договору у вигляді зупинення оплати медичних послуг за договором від 06.02.2025 № 0954-E125-P000.
В обґрунтування вказаної заяви заявник посилається на те, що має намір подати позов про визнання протиправними результатів планового моніторингу та скасування рішення про здійснення перерахунку коштів, сплачених заявнику за договором від 06.02.2025 № 0954-E125-P000 за пакетом медичних послуг «Реабілітаційна допомога дорослим і дітям у стаціонарних умовах» за медичні послуги, надані в період з 01.01.2025 по 30.04.2025 та з 01.05.2025 по 17.07.2025, а також стягнення з Національної служби здоров'я України безпідставно утриманої з заявника вартості наданих медичних послуг за січень-липень 2025 року на суму 8 197 401,94 грн. Заявником зауважено, що незважаючи на формальну добровільність волевиявлення надавача при підписанні договору про внесення змін, зокрема щодо перегляду загальної орієнтовної ціни, фактично Національна служба здоров'я України
створює умови, за яких надавач змушений підписати такий договір під загрозою повного припинення оплати наданих медичних послуг. Таким чином, у разі здійснення Національною службою здоров'я України заходів щодо зменшення запланованої вартості договору до вирішення спору по суті автоматично буде зменшена загальна сума договору за вказаним пакетом, внаслідок чого: буде змінено предмет та економічний баланс договірних зобов'язань сторін; спірна сума 8 197 401,94 грн. буде включена до договірної ціни, погодженої сторонами; це фактично унеможливить або істотно ускладнить виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову, оскільки предмет спору буде формально «узгоджений» сторонами, оскільки відповідач посилатиметься на відсутність зобов'язання з оплати наданих медичних послуг та відсутність порушеного права. Водночас, на думку заявника, запропонований захід забезпечення позову: не перешкоджає виконанню інших договірних зобов'язань сторін; має тимчасовий характер та діє виключно до вирішення спору по суті; спрямований на збереження існуючого стану правовідносин (status quo). Заборона відповідачу здійснювати дії щодо зменшення запланованої вартості договору за пакетом послуг «Реабілітаційна допомога дорослим і дітям у стаціонарних умовах» є прямо пов'язаною з предметом спору, співмірною та необхідною для ефективного судового захисту.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову суд дійшов висновку щодо відмови в її задоволенні виходячи з такого.
За приписами ст.136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; виключено; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч.11 ст.137 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1, 3 ст.138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
За змістом ст.140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Тобто, за приписами чинного господарського процесуального законодавства таку процесуальну дію, як забезпечення позову, може бути вчинено як до пред'являння позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Наразі, суд зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 18.01.2024 по справі №50/155 (910/1455/23)
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 по справі № 925/1441/20 зауважив, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Зокрема, позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно, грошові кошти, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Одночасно, в контексті наведеного суд вважає за доцільне зазначити таке.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Відповідно до ч.3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду спору для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.
У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18 від 06 лютого 2001 року).
Наразі, оцінюючи доводи заявника суд зазначає, що фактично забезпечення позову у обраний заявником спосіб не направлено саме на забезпечення виконання судового рішення за майбутнім позовом, про намір подати який вказано у заяві, а направлено на упередження можливості відповідача зупинити оплату робіт та зменшити їх заплановану вартість.
Тобто, за висновками суду заявлені заходи не відповідають критерії наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Крім того, суд акцентує увагу заявника у даному випадку, що захист прав надавача послуг на їх оплату підлягає захисту у спосіб звернення до суду із позовом про стягнення їх вартості, що є ефективним, а не забезпечення позову шляхом заборони замовнику зупиняти їх оплату.
До того ж, судом вказувалось, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч.11 ст.137 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, враховуючи те, що запропоновані заявником способи забезпечення позову взагалі не корелюються із предметом позову, який має подати Комунальне некомерційне підприємство «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та змістом порушеного права, яке визначено у заяві, суд дійшов висновку щодо відмови в її задоволенні.
За таких обставин, керуючись ст.136, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити у задоволенні заяви від 23.12.2025 Комунального некомерційного підприємства «Клінічний заклад з надання психіатричної допомоги «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про забезпечення позову по справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її підписання до апеляційного господарського суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 25.12.2025
Суддя В. В. Князьков