ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.12.2025Справа № 910/6429/25
За заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп"
проухвалення додаткового рішення
у справі№ 910/6429/25
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп"
доТовариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕМЕНТАЛЬ»
простягнення 4 748 142,07 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Представники сторін:
без виклику.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/6429/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп" (далі також - позивач, ТОВ "Санвіта Груп") до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елементаль» (далі також - відповідач, ТОВ «Елементаль») про стягнення 2 110 872,54 грн заборгованості по поверненню авансового платежу за договором поставки № 2410 від 23.07.2024; 2 352 115,12 грн неустойки за порушення строку поставки обладнання; 46 261,43 грн 3% річних та 238 892,98 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕМЕНТАЛЬ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп" заборгованість по поверненню авансового платежу за договором поставки № 2410 від 23.07.2024 в розмірі 2 110 872,54 грн неустойку в розмірі 2 352 115,12 грн, та судовий збір в розмірі 53 555,85грн.
05.12.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 50 000,00 грн.
09.12.2025 від відповідача надійшли письмові заперечення проти стягнення судових витрат.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що у додатковому рішенні підлягають вирішенню питання лише про судові витрати, то суд, керуючись ч. 3 ст. 244 ГПК України дійшов висновку про розгляд заяви позивача без повідомлення/виклику учасників справи.
Як вбачається із позовної заяви, орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу становить 50 000,00 грн. А у заяві від 05.12.2025 заявлено про стягнення витрат в розмірі 50 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку:
1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі;
2) або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, суд зауважує, що вказівка у частині 8 статті 129, частині 1 статті 221 ГПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Водночас положення частини восьмої статті 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 910/9714/22.
Відтак, для реалізації права на відшкодування витрат на правову допомогу сторона має дотриматися процедури, встановленої нормами процесуального права, а саме:
- у своїй першій заяві по суті сторона має навести попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ст. 124 ГПК України);
- подати до суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України);
- подати до суду докази, які обґрунтовують розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи (ч. 8 ст. 129 ГПК України);
- зробити заяву про подання до суду доказів, які обґрунтовують розмір судових витрат, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у зв'язку з наявністю поважних причин, які унеможливлюють подання таких доказів до закінчення судових дебатів.
Дотримання стороною викладеного вище порядку, передбаченого нормами права ГПК України, необхідно для інформування іншої сторони про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які можуть бути покладені на неї судом за наслідками розгляду справи, що може вплинути на стратегією захисту прав та інтересів такої сторони під час розгляду справи, що враховується судом під час визначення розміру судових витрат, що заявлені до відшкодування.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.04.2023 у справі № 924/427/22.
Заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, а також документи, які підтверджують понесені витрати, позивач подав до суду разом із позовом, а заяву про ухвалення додаткового рішення - після ухвалення рішення в справі. Отже, попередньо, докази понесених витрат були долучені до справи разом з позовною заявою. Тому, доводи відповідача про недотримання позивачем вимог статті 129 ГПК України в частині своєчасності подання доказів понесених витрат є необґрунтованими.
На підтвердження понесених позивачем судових витрат у матеріалах справи наявні наступні докази (завірені копії):
- Договір № 23/05 від 13.05.2024 про надання правової допомоги;
- Додаткова угода № 2 від 06.05.2025 до договору № 23/05 від 13.05.2024 про надання правової допомоги;
- Додаток № 1 до додаткової угоди;
- Розрахунок наданих послуг за договором № 23/05 від 13.05.2024 про надання правової допомоги;
- Акт приймання-передачі наданих послуг від 08.05.2025;
- платіжна інструкція № 3056 від 09.05.2025 на суму 50 000,00 грн;
- ордер Серії АР № 1217469 від 20.05.2025;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Діордієва Олексія Сергійовича.
Відповідно до п. 1 Додатку № 1 до додаткової угоди № 2 до договору № 23/05 від 13.05.2024 про надання правової допомоги, винагорода адвоката за надання правової допомоги становить 2 500,00 грн за голину роботи.
Як вбачається з розрахунку наданих послуг, адвокат надав клієнту наступні послуги:
- консультація замовника щодо способу захисту порушених прав - 2 години;
- зібранні доказів, вивчення та аналіз документів, наданих замовником для судового захисту інтересів - 2 години;
- огляд судової практики у спорах, суміжних із предметом спору - 3 години;
- написання позовної заяви - 10 годин;
- формування додатків до позовної заяви - 2 години;
- здійснення розрахунку судових витрат, завантаження позову до системи «Електронний суд» - 1 година.
Всього адвокатом надано позивачу правничі послуги по Договору вартістю 50 000, 00 грн, а позивачем здійснено оплату наданих послуг.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі також - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, як вбачається з Договору, встановлено погодинний розмір гонорару.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частинами 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Поряд з цим, дослідивши та оцінивши заяву позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу з доданими до неї документами, суд зазначає, що зазначені в Акті від 08.05.2025 послуги фактично охоплюються одним процесуальним документом (дією) - підготовкою та складанням позовної заяви. Розрахунок таких послуг окремо є надмірними витратами позивача.
Отже, заявлений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн, за висновком суду, не узгоджується з вищенаведеними вимогами чинного законодавства щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат.
За таких обставин, дослідивши та оцінивши заяву позивача щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу з доданими до неї документами, суд вважає, що розмір заявлених ТОВ "Санвіта Груп" витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною представником позивача роботою у суді першої інстанції. Отже, за висновком суду, витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи у суді першої інстанції, підлягають безпосередньому розподілу частково, в сумі 15 000,00 грн, які належить стягнути на його користь з відповідача.
У той же час, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕМЕНТАЛЬ» не доведено наявності підстав для зменшення судових витрат позивача.
Заява ТОВ "Санвіта Груп" про розподіл судових витрат підлягає частковому задоволенню.
У той же час, оскільки рішенням від 20.11.2025 позов задоволено частково, то керуючись положеннями ст. 129 ГПК України, витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог, а заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп" про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню на суму 14 099,16 грн.
Керуючись ст.ст. 120, 123, 126, 129, 220, 232, 234, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп" про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕМЕНТАЛЬ» (02222, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 36, кв. 35; код ЄДРПОУ 37985175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп" (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 67, оф. 405; код ЄДРПОУ 41051973) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 099,16 грн.
3. У задоволенні решти вимог заяви відмовити.
4. Після набрання додатковим рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст додаткового рішення складено та підписано - 25.12.2025.
Суддя Ю.О. Підченко