вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
24.12.2025м. ДніпроСправа № 904/3052/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В.
за участю секретаря судового засідання Давидової Є.О.
та представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Мінченко Є.С. (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, площа Молодіжна, будинок 1; ідентифікаційний код 33874388)
до відповідача Фізичної особи-підприємця Мінченко Євгена Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, зобов'язання вчинити певні дії
І. СУТЬ СПОРУ
1. Стислий виклад позиції позивача
Криворізька міська рада звернулась до суду, вважаючи порушеними права територіальної громади у зв'язку із незаконною державною реєстрацією за Фізичною особою-підприємцем Мінченко Євгеном Сергійовичем об'єкта нерухомого майна - ремонтної майстерні, мийки з АБК під літ. "Ж", загальною площею 438,9 кв.м., розташованого на земельній ділянці комунальної власності за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15. За твердженням позивача, спірний об'єкт не був предметом договорів купівлі-продажу 2017 року, не введений в експлуатацію у встановленому законом порядку та розміщений на земельній ділянці, яка не надавалась відповідачу у власність чи користування, що свідчить про наявність ознак самочинного будівництва у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.
Позивач зазначає, що рішення державного реєстратора від 29.07.2021 №59542460 прийняте з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки технічний паспорт не є самостійною правовою підставою для набуття права власності, а відсутність документів про введення об'єкта в експлуатацію та прав на земельну ділянку унеможливлювало державну реєстрацію такого об'єкта. Внаслідок незаконної реєстрації та самочинного розміщення об'єкта під літ. "Ж" на земельній ділянці комунальної власності, на думку позивача, створено перешкоди у здійсненні повноважень територіальної громади щодо володіння, користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою, у зв'язку з чим Криворізька міська рада просить скасувати спірне рішення державного реєстратора та усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення зазначеного об'єкта самочинного будівництва.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що спірний об'єкт нерухомого майна під літ. "Ж" фактично входить до складу існуючого комплексу будівель за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15, який використовується для здійснення господарської діяльності протягом тривалого часу. Відповідач зазначає, що він набув право власності на комплекс нерухомого майна на законних підставах, а технічна інвентаризація 2021 року лише відобразила фактичний склад комплексу без створення нового об'єкта нерухомості.
Відповідач вказує, що у 2021 році він належним чином звернувся до Криворізької міської ради з метою врегулювання земельних правовідносин, за результатами чого рішенням міської ради від 14.12.2021 №1047 йому надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою для розміщення існуючого комплексу будівель і споруд, що свідчить про визнання позивачем факту існування та допустимості розміщення спірного об'єкта. На думку відповідача, заявлені вимоги про знесення об'єкта під літ. "Ж" є непропорційним та передчасним способом захисту, оскільки порушення прав позивача, навіть у разі їх наявності, можуть бути усунені іншими, менш обтяжливими способами, зокрема шляхом завершення процедур оформлення земельних прав. Відповідач також наголошує на своїй добросовісності, сплаті податків та відсутності підстав вважати, що саме об'єкт під літ. "Ж" створює самостійні перешкоди у користуванні земельною ділянкою комунальної власності.
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання
10.06.2025 до господарського суду надійшла позовна заява Криворізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Мінченко Євгена Сергійовича про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Глеюватської сільської ради Волос Олени Володимирівни від 29.07.2021 №59542460 щодо внесення змін до записів про право власності №23203901 від 06.11.2017, №23010183 від 25.10.2017 щодо об'єкту нерухомості за реєстраційним номером 145421812110, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15 в частині доповнення відомостей про складові частини об'єкту, а саме: доповнення об'єкта нерухомого майна складовою частиною під літ "Ж" - ремонтна майстерня, мийка з АБК загальною площею 438,9 кв.м;
- зобов'язати Мінченко Євгена Сергійовича усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - ремонтної майстерні, мийки з АБК, площею 438,9 кв.м. та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан;
- стягнути з Мінченко Євгена Сергійовича на користь Криворізької міської ради витрати по сплаті судового збору в розмірі 6056 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2025 справу №904/3052/25 передано на розгляд судді Івановій Т.В.
16.06.2025 ухвалою господарського суду позовну заяву залишено без руху.
26.06.2025 до господарського суду від позивача надійшла заява (вх. суду №27689/25 від 26.06.2025) про усунення недоліків.
01.07.2025 ухвалою господарського суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 17.07.2025.
17.07.2025 у підготовче засідання в режимі відеоконференції з'явився повноважний представник позивача. Повноважний представник відповідача у вказане підготовче засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання сторони повідомлялися належним чином, відповідно до вимог статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України.
17.07.2025 ухвалою господарського суду відкладено підготовче засідання у справі на 21.08.2025 о 14:30 год.
У зв'язку з перебуванням судді Іванової Т.В. у відпустці судове засідання, призначене на 21.08.2025 у даній справі, не відбулося.
22.08.2025 ухвалою господарського суду призначено підготовче засідання у справі на 28.08.2025 о 14:30 год.
28.08.2025 до господарського суду від позивача надійшло клопотання (вх. суду №37323/25 від 28.08.2025) про відкладення розгляду справи.
28.08.2025 у судове засідання повноважні представники учасників не з'явилися. Про дату, час та місце судового засідання сторони повідомлені належним чином відповідно до вимог статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України.
28.08.2025 ухвалою господарського суду відкладено підготовче засідання у справі на 10.09.2025 об 11:40 год.
10.09.2025 у судове засідання повноважні представники учасників не з'явилися. Про дату, час та місце судового засідання сторони повідомлені належним чином відповідно до вимог статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України.
10.09.2025 ухвалою господарського суду відкладено підготовче засідання у справі на 24.09.2025 о 12:10 год.
24.09.2025 у підготовче засідання з'явився повноважний представник позивача (в режимі відеоконференції). Повноважний представник відповідача у вказане підготовче засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання сторони повідомлені належним чином, відповідно до вимог статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України.
У вказаному підготовчому засіданні обговорені питання, що стосуються виконання завдань підготовчого засідання, передбачених статтею 182 Господарського процесуального кодексу України.
24.09.2025 ухвалою господарського суду закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті на 16.10.2025 об 11:00 год.
У зв'язку з перебуванням судді Іванової Т.В. у період з 15.10.2025 по 28.10.2025 у відрядженні, призначене на 16.10.2025 судове засідання не відбулося, у зв'язку із чим ухвалою господарського суду від 08.10.2025 призначено судове засідання на 11.11.2025.
11.11.2025 у судове засідання в режимі відеоконференції з'явилися повноважний представник позивача та відповідач.
11.11.2025 ухвалою господарського суду відкладено розгляд справи по суті в межах розумного строку на 18.11.2025 об 12:30 год.
12.11.2025 до господарського суду від відповідача надійшло клопотання (вх. суду №49659/25 від 12.11.2025) про долучення доказів.
17.11.2025 до господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення (вх. суду №50524/25 від 17.11.2025) з додатками.
18.11.2025 у судове засідання в режимі відеоконференції з'явилися повноважні представник позивача та відповідач.
У вказаному судовому засіданні представник позивача заперечувала проти задоволення клопотання відповідача (вх. суду №49659/25 від 12.11.2025) про долучення доказів, проте наполягала на долучені доказів, що були подані нею разом із письмовими поясненнями (вх. суду №50524/25 від 17.11.2025).
Господарським судом було звернуто увагу представника позивача на принцип рівності сторін.
Відповідач просив суд задовольнити подане останнім клопотання (вх. суду №49659/25 від 12.11.2025) та долучити до матеріалів справи докази, оскільки через відсутність у нього представника та можливості звернутися за правовою допомогою - не зміг подати до суду вказані докази під час підготовчого провадження.
Суд, заслухавши думки сторін та враховуючи те, що відповідачем не було залучено до участі у справі представника, а саме фахового юриста - адвоката у відповідності до норм статті 58 Господарського процесуального кодексу України, що зумовило останнім пропущення строків на подання доказів в межах підготовчого провадження, позиції представника позивача щодо долучення судом доказів, що були подані позивачем разом із письмовими поясненнями (вх. суду №50524/25 від 17.11.2025), принципів рівності сторін, диспозитивності та балансу інтересів сторін, прийшов до висновку щодо необхідності здійснення переходу до стадії підготовчого провадження у справі за власною ініціативою.
18.11.2025 ухвалою господарського суду постановлено повернутись до розгляду справи №904/3052/25 у підготовчому провадженні та продовжити підготовче засідання. Підготовче засідання призначено на 25.11.2025 о 10:50 год.
18.11.2025 у судове засідання в режимі відеоконференції з'явилися повноважні представник позивача та відповідач.
У вказаному підготовчому судовому засіданні сторони не заперечували проти долучення до матеріалів справи клопотання відповідача (вх. суду №49659/25 від 12.11.2025) про долучення доказів та письмові пояснення позивача (вх. суду №50524/25 від 17.11.2025) з додатками.
Суд протокольно задовольнив усні клопотання сторін щодо долучення клопотання відповідача (вх. суду №49659/25 від 12.11.2025) про долучення доказів та долучив до матеріалів справи письмові пояснення позивача (вх. суду №50524/25 від 17.11.2025) з додатками.
У вказаному підготовчому засіданні обговорені питання, що стосуються виконання завдань підготовчого засідання, передбачених статтею 182 Господарського процесуального кодексу України.
25.11.2025 ухвалою господарського суду закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті на 16.12.2025 о 14:30 год.
16.12.2025 у судове засідання в режимі відеоконференції з'явилися повноважний представник позивача та відповідач.
У вказаному судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті, обговорені питання, що стосуються розгляду справи по суті, заслухано вступне слово представника позивача та відповідача, досліджено докази, наявні в матеріалах справи.
В судовому засіданні 16.12.2025 після судових дебатів господарський суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, зазначив, що рішення буде проголошено 24.12.2025 о 16:00 год.
16.12.2025 ухвалою суду повідомлено учасників справи про те, що проголошення судового рішення у справі №904/3052/25 призначено на 24.12.2025 о 16:00 год.
24.12.2025 у судове засідання в режимі відеоконференції з'явився відповідач. Представник позивача не з'явилася, повідомила телефонним зв'язком, що через безпекову ситуацію та закінчення скороченого робочого дня не зможе долучитися до відеоконференції, не заперечувала проти проголошення рішення за її відсутності.
24.12.2025 у судовому засіданні за наслідками розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Спір виник у зв'язку з державною реєстрацією відповідачем у 2021 році права власності на об'єкт нерухомого майна - ремонтну майстерню, мийку з АБК (літ. "Ж") площею 438,9 кв. м, який не входив до предмета договорів купівлі-продажу 2017 року.
Позивач стверджує, що зазначений об'єкт збудований без прав на землю та дозвільних документів, а його державна реєстрація здійснена виключно на підставі технічного паспорта, без прийняття в експлуатацію, що порушує вимоги законодавства та створює перешкоди у здійсненні територіальною громадою повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою комунальної власності.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:
(1) Обставини виникнення у відповідача права власності на об'єкти нерухомого майна за договорами купівлі-продажу 2017 року та їх правовий зміст
(2) Факт зведення (створення) та правова природа об'єкта літ. "Ж", зокрема, наявність або відсутність ознак самочинного будівництва.
(3) Правові підстави користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15.
(4) Обставини та законність проведення державної реєстрації права власності у 2021 році, зокрема відповідність поданих на реєстрацію документів вимогам законодавства та повноваженням державного реєстратора.
1. Обставини виникнення у відповідача права власності на об'єкти нерухомого майна за договорами купівлі-продажу 2017 року та їх правовий зміст.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2017 між ОСОБА_1 , яка діяла на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу частки комплексу (а.с. 21-22, том 1), відповідно до умов якого продавець (в особі представника) передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) об'єкт нерухомості, а саме частку комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , до якого входить: будівля складу літера А-2, площею 416,7 кв.м., побутове приміщення літера В-1, площею 591,6 кв.м., побутове приміщення літера Г-1, Д-1, площею 84,2 кв.м, побутове приміщення літера Е-1, площею 12 кв.м., огорожа №1, ворота№2.
Пунктом 16 вказаного договору купівлі-продажу визначено, що право власності на частку комплексу у покупця виникає з моменту державної реєстрації.
Вказаний договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І.А. та зареєстровано в реєстрі за №1836.
Судом встановлено, що у вказаному договорі купівлі-продажу сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним даного договору купівлі продажу чи визнання його неукладеним в певній частин. Також відсутні докази про розірвання такого договору купівлі-продажу.
Крім того, відповідно до матеріалів справи, 06.11.2017 між ОСОБА_1 , яка діяла на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу частки комплексу, відповідно до умов якого продавець (в особі представника) передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) об'єкт нерухомості, а саме частку комплексу, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15, до якого входить: будівля складу літера А-2, площею 416,7 кв.м., побутове приміщення літера В-1, площею 591,6 кв.м., побутове приміщення літера Г-1, Д-1, площею 84,2 кв.м, побутове приміщення літера Е-1, площею 12 кв.м., огорожа №1, ворота№2.
Пунктом 16 вказаного договору купівлі-продажу визначено, що право власності на частку комплексу у покупця виникає з моменту державної реєстрації.
Вказаний договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І.А. та зареєстровано в реєстрі за №1968.
Судом встановлено, що у вказаному договорі купівлі-продажу сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним даного договору купівлі продажу чи визнання його неукладеним в певній частин. Також відсутні докази про розірвання такого договору купівлі-продажу.
Судом також перевірено факт державної реєстрації права власності відповідача на об'єкти нерухомого майна, визначені предметом договору купівлі-продажу від 25.10.2017, що підтверджується відповідними записами у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 13-19, том 1).
Право власності на відповідні об'єкти виникло у відповідача з моменту державної реєстрації такого права, про що були внесені відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відомості про склад об'єктів, набутих відповідачем у 2017 році, відповідають даним договорів купівлі-продажу та реєстраційним записам.
Інші об'єкти нерухомого майна, у тому числі ті, що згодом були включені до складу комплексу як окремі складові, у предметі договорів купівлі-продажу 2017 року не зазначені.
2. Зведення (створення) та правова природа об'єкта літ. "Ж", зокрема наявність або відсутність ознак самочинного будівництва.
Відповідно до матеріалів справи, у складі комплексу нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15, у подальшому було зареєстровано об'єкт нерухомого майна - ремонтну майстерню, мийку з АБК (літ. "Ж") загальною площею 438,9 кв. м.
Відомості про зазначений об'єкт відображені у технічному паспорті, виготовленому у 2021 році (а.с. 25-32, том 1), на підставі якого об'єкт був включений до складу комплексу нерухомого майна та внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як окрема складова (а.с. 13-19, том 1).
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердження проєктної документації, а також прийняття об'єкта літ. "Ж" в експлуатацію. Відомості про зазначений об'єкт також відсутні в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (а.с. 55, том 1).
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що об'єкт літ. "Ж" існував на момент укладення договорів купівлі-продажу 2017 року (а.с. 21-22, том 1) або входив до складу об'єктів нерухомого майна, право власності на які було набуте відповідачем у цей період.
Таким чином, з наданих суду матеріалів вбачається, що об'єкт літ. "Ж" був створений (зведений) у подальший період та оформлений як складова частина комплексу на підставі технічної інвентаризації, без надання документів, що підтверджують дотримання встановленого законом порядку будівництва та введення об'єкта в експлуатацію.
3. Правові підстави користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15.
Як вказано позивачем, земельна ділянка за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15 належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради Дніпропетровської області.
Зазначена обставина підтверджується сукупністю матеріалів справи та сторонами не заперечується, що в розумінні статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України свідчить про відсутність спору між сторонами щодо правового режиму спірної земельної ділянки та дає суду підстави вважати дану обставину встановленою без необхідності додаткового доказування.
Суд зазначає, що відомості про передачу зазначеної земельної ділянки відповідачу у власність або користування на підставі рішень Криворізької міської ради у матеріалах справи відсутні. Договори оренди землі, акти постійного користування чи інші правовстановлюючі документи, що посвідчують право відповідача на користування земельною ділянкою, суду не надані.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у 2021 році звертався до органу місцевого самоврядування з питання оформлення прав на земельну ділянку. За результатами розгляду таких звернень приймались відповідні рішення міської ради, зокрема останнє - щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою (а.с. 73-113, том 2).
При цьому наданий дозвіл на розробку проєкту землеустрою не посвідчує виникнення у відповідача права власності чи права користування земельною ділянкою та не є правовстановлюючим документом на землю.
Станом на момент розгляду справи відомості про державну реєстрацію за відповідачем права власності або іншого речового права на земельну ділянку за вказаною адресою у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.
4. Обставини та законність проведення державної реєстрації права власності у 2021 році, зокрема відповідність поданих документів вимогам законодавства та повноваженням державного реєстратора.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2021 році державним реєстратором Глеюватської сільської ради Волос Олени Володимирівни було проведено державну реєстрацію змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомості, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15, шляхом включення до складу комплексу окремої складової - ремонтної майстерні, мийки з АБК (літ. "Ж") загальною площею 438,9 кв.м.
Підставою для вчинення відповідних реєстраційних дій слугував, зокрема, технічний паспорт, виготовлений у 2021 році.
Разом з тим, матеріали справи не містять документів, які підтверджують прийняття об'єкта літ. "Ж" в експлуатацію, а також документів, що посвідчують право на виконання будівельних робіт щодо створення зазначеного об'єкта.
Відомості про такі документи відсутні і в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (а.с. 55, том 1).
З матеріалів справи також вбачається, що при проведенні державної реєстрації у 2021 році відомості щодо наявності у відповідача речових прав на земельну ділянку, на якій розміщено об'єкт нерухомого майна, до реєстраційної справи також не долучались.
ІV. МОТИВИ СУДУ
1. Норми права, які застосував суд. Позиції Верховного Суду щодо застосування норм права, які підлягають врахуванню.
Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною 1 статті 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; частина 2 статті 212 Земельного кодексу України передбачає приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки; а також частиною третьою передбачено, що повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
За приписами частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Для особи, яка самочинно забудувала земельну ділянку, Цивільний кодекс України передбачає настання таких негативних наслідків майнового характеру: а) знесення збудованого об'єкта; б) визнання за власником (користувачем) земельної ділянки права власності на збудований об'єкт; в) проведення перебудови; ґ) відшкодування витрат, пов'язаних з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (стаття 1212 Цивільного кодексу України).
Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частина третя).
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.
Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Відтак, визначено, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Так, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 (провадження №12-115гс19), постанова Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №569/21350/18 (провадження № 61-22552св19)).
Отже, чинним законодавством для спірних правовідносин визначено єдину підставу для набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, яка, як вбачається із обставин справи, не настала.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Великою Палатою Верховного Суду у справі № 916/2791/13 07 квітня 2020 року зроблений правовий висновок про те, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж: ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, в силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині 2 статті 15 Цивільного кодексу України.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15 та постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18:
Відповідно до статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вбачається, що документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим законом та іншими нормативно-правовими актами. Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації прав, оформляються згідно з вимогами, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Не розглядаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, з пошкодженнями, що не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст, а також оформлені з порушенням вимог законодавства. Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом. Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів.
Згідно із частиною 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, в тому числі, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
2. Оцінка судом доказів та позицій сторін.
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги з наступних підстав.
Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі №308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі №202/3520/16-ц, від 05.06.2024 у справі №904/4338/21 від 11.06.2024 у справі №904/4339/21 та від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18).
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Пунктами 40-41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.
Для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, для здійснення державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15 - ремонтну майстерню, мийку з АБК під літ. "Ж" загальною площею 438,9 кв.м., відповідачем було подано державному реєстратору технічний паспорт серії та номера б/н, виданий 22.07.2021 ФОП Прокопович Т.В. Водночас жодного документа, що підтверджує прийняття зазначеного об'єкта в експлуатацію, наявність дозволу на виконання будівельних робіт, а також наявність у відповідача речових прав на земельну ділянку, на якій розташований спірний об'єкт нерухомого майна, не надано.
Більше того, відповідно до листа Відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Виконкому Криворізької міської ради №7.26-17-1270 від 05.11.2021 вбачається (а.с. 55, том 1), що у реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відсутня інформація про отримання права на виконання підготовчих або будівельних робіт.
Крім того, відповідно до рішення Довгинцівської районної у місті ради №566 від 15.11.2006 (а.с. 36 на звороті) вбачається, що рішень про впорядкування поштової адреси, внесення змін до існуючих рішень та присвоєння поштової адреси ремонтній майстерні, мийці з АБК, Ж площею 438,9 кв.м не приймалося.
Згідно із актами обстеження земельної ділянки за 2020-2022 роки (а.с. 50-54, том 1) вбачається, що у відповідача відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку.
В свою чергу той факт, що спірний об'єкт не введений в експлуатацію, адреса цьому об'єкту нерухомості не присвоювалася, земельна ділянка для будівництва не відводилась, свідчить про те, що зазначений об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом.
Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі №680/214/16 та від 20.07.2022 у справі №923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного (аналогічний висновок міститься також у постанові Верховного суду від 20.02.2024 у справі №910/15124/19).
Водночас частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 №6-130цс13, від 30.09.2015 у справі №6-286цс15).
У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі №359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об'єкт самочинного будівництва (пункт 148).
За змістом частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Частиною 2 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт. Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України. Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України). Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16, від 14.09.2021 у справі №359/5719/17, від 12.04.2023 у справі №511/2303/19, від 18.09.2024 у справі №914/1785/22).
Таким чином, з огляду на те, що будівництво ремонтної майстерні, мийки з АБК під літ. "Ж", загальною площею 438,9 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15, здійснювалось без відповідних дозвільних документів, без введення майна в експлуатацію, на земельній ділянці, яка не відводилась для здійснення такого будівництва, воно є самочинним.
Відповідно статей 316, 317, 328 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанови Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 (пункти 6.29-6.33) та від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц (пункти 53-56).
Не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 92-94).
З огляду на викладене, за наявності ознак, що свідчать про те, що спірний об'єкт нерухомості, відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України, є самочинним, проведення спірної державної реєстрації права власності Фізичної особи-підприємця Мінченко Євгена Сергійовича на нього на підставі технічного паспорту, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного, тоді як земельна ділянка за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15, яка використовується відповідачем без належних правових підстав, і надалі перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради Дніпропетровської області, відповідно, і розпоряджатися нею має право виключно Криворізька міська рада Дніпропетровської області.
При цьому слід врахувати, що самочинне будівництво за вказаною вище адресою, не є створеним в розумінні статті 331 Цивільного кодексу України, тобто не є об'єктом права власності, що виключає можливість реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, про що неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах від 29.03.2018 у справі №909/935/15, від 19.03.2018 у справі № 2-4435/2008.
Оскільки будівництво ремонтної майстерні, мийки з АБК під літ. "Ж", загальною площею 438,9 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15, здійснювалось без відповідних дозвільних документів, без введення майна в експлуатацію, на земельній ділянці, яка не відводилась для здійснення такого будівництва, воно є самочинним, а тому в силу приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України право власності у Фізичної особи-підприємця Мінченко Євгена Сергійовича на зазначений об'єкт не виникло.
Разом з цим, оскільки право розпорядження земельною ділянкою комунальної власності за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15 належить виключно Криворізькій міській раді Дніпропетровської області, реєстрація права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна є такою, що порушує право власника земельної ділянки на користування та розпорядження нею, а тому наявні підстави як для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості, так і для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на такий об'єкт.
Щодо негативних наслідків самочинного будівництва.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та об'єктом права власності українського народу.
Серед основних напрямків державної політики є контроль за дотриманням земельного законодавства, забезпечення гарантій права власності на земельні ділянки та законності забудови території. Натомість, нераціональне (незаконне) використання земельних ресурсів, забудова з порушенням містобудівних норм, правил порушує гарантовані Конституцією України права громадян - членів громади і заподіює істотний збиток державі.
Аналіз земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність дає підстави стверджувати, що містобудівна діяльність має здійснюватися виключно з дотриманням інтересів землевласників (землекористувачів) та забезпечувати можливість реалізації ними своїх прав щодо землі як майна. В свою чергу, наявність зареєстрованого права власності на самочинного збудоване майно, що розташоване на земельній ділянці комунальної форми власності, яка для цього не відводилась, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від земельної ділянки.
Таким чином, вищевказані обставини у своїй сукупності підтверджують факт того, що спірний об'єкт розміщено на земельній ділянці комунальної форми власності, яка для цього не виділялась, чим порушуються права власника земельної ділянки - територіальної громади міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради Дніпропетровської області - щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під об'єктом самочинного будівництва, та підриваються основи державної діяльності у сфері розвитку благоустрою населених пунктів, соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, сприятливого для життєдіяльності людини довкілля, нівелюється рівність усіх перед законом, порядок і правила забудови населених пунктів.
Щодо належного способу захисту у даній справі слід зазначити таке.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб'єктивних прав. Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16 Цивільного кодексу України).
Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Встановлені у даній справі обставини свідчать про порушення земельного законодавства, у зв'язку із самовільним захопленням земельної ділянки шляхом розташування на ній самочинно збудованого нерухомого майна - ремонтної майстерні, мийки з АБК під літ. "Ж", загальною площею 438,9 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, будинок 15, чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшого використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.
Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.
Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об'єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 зазначено про те, що в силу спеціального застереження, наведеного в частині 2 статті 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 Цивільного кодексу України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зазначено, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №442/302/17 зазначено про те, що задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна.
Отже, можна дійти висновку, що найбільш ефективним та доцільним способом захисту з метою реального поновлення порушених інтересів держави є усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, будинок, 15, шляхом усунення перешкод користування вказаною земельною ділянкою в частині розміщення спірного об'єкту нерухомого майна (повернення власнику з приведенням у придатний для використання стан) шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, що на ній розміщений, а саме: нерухомого майна під літ "Ж" - ремонтна майстерня, мийка з АБК загальною площею 438,9 кв.м.
Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2,3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.
З огляду на викладене вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.
Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі №458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.
За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, належним способом захисту порушених прав на земельну ділянку територіальної громади міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради є усунення перешкод у її користуванні в частині розміщеного спірного об'єкту нерухомого майна, за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий ріг, вулиця Акціонерна, 15, та знесення вказаного самочинно збудованого нерухомого майна під літ "Ж" - ремонтна майстерня, мийка з АБК загальною площею 438,9 кв.м.
В свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.
При цьому згідно з висновками Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Відповідно до частин 1,4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (наприклад, постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц).
Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (пункт 98 постанови від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презумуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).
Отже, державна реєстрація права приватної власності відповідача на об'єкт нерухомого майна - ремонтну майстерню, мийку з АБК (літ. "Ж") загальною площею 438,9 кв.м. за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15, як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним права власності на таке майно.
Проте, відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та частиною 4 статті 15 вказаного Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
З огляду на викладене, вбачається, що державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна - ремонтну майстерню, мийку з АБК (під літерою "Ж") загальною площею 438,9 кв.м. за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15 - здійснена за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна та підлягає скасуванню.
Слід відзначити, що відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
Судом встановлено, що складова частина об'єкта нерухомого майна під літ. "Ж" - ремонтна майстерня, мийка з АБК загальною площею 438,9 кв.м, яка була внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Глеюватської сільської ради Волос Олени Володимирівни від 29.07.2021 № 59542460, є самочинно збудованим нерухомим майном.
Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а особа, яка здійснила таке будівництво, не набуває права власності на нього. Самочинне будівництво не може бути предметом цивільного обороту та, відповідно, не підлягає державній реєстрації як об'єкт речових прав.
Отже, з моменту встановлення судом факту самочинного будівництва складової частини об'єкта нерухомого майна під літ. "Ж" відсутні будь-які правові підстави для існування запису про таку складову частину у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки реєстрація речового права на об'єкт, який юридично не існує як об'єкт цивільних прав, є неможливою.
За таких обставин рішення державного реєстратора від 29.07.2021 № 59542460, яким до відомостей про об'єкт нерухомого майна було внесено складову частину під літ. "Ж", є похідним від безпідставного внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про самочинно збудований об'єкт, як про складову частину нерухомого майна. Скасування такого рішення є не самостійною метою судового захисту, а необхідним юридичним наслідком задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта, відомості про який були внесені до реєстру.
Суд враховує, що задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого майна спрямоване на усунення матеріально-правового порушення, тоді як скасування рішення державного реєстратора має на меті усунення реєстраційних наслідків такого порушення та приведення відомостей Державного реєстру речових прав у відповідність до фактичного та правового стану об'єкта нерухомого майна.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 листопада 2025 року у справі № 367/6917/17, відповідно до якої вимога про скасування (визнання незаконним) рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може розцінюватися як неналежний спосіб захисту, якщо порушення права виникло внаслідок такої реєстрації, а задоволення цієї вимоги призводить до відновлення становища, яке існувало до прийняття оспорюваного рішення.
Отже, враховуючи, що складова частина об'єкта нерухомого майна під літ. "Ж" визнана судом самочинно збудованою та такою, що не є об'єктом цивільних прав, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 29.07.2021 № 59542460 є законним, обґрунтованим та логічно похідним від задоволення основної вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта, відомості про який були безпідставно внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Окреме визнання такого рішення державного реєстратора незаконним або протиправним не є необхідним, оскільки саме скасування цього рішення забезпечує усунення реєстраційних наслідків порушення та повне відновлення становища, яке існувало до прийняття оспорюваного рішення, що відповідає меті судового захисту та правовій позиції Верховного Суду.
Також суд зазначає, що визнання “протиправності» - це категорія адміністративного судочинства, при цьому у господарському процесі суд не оцінює дії суб'єкта владних повноважень як протиправні, а вирішує приватноправовий спір, у межах якого може скасувати акт, якщо він порушує цивільні/господарські права.
За таких обставин підлягає задоволенню похідна вимога щодо скасування рішення державного реєстратора від 29.07.2021 № 59542460, яким до відомостей про об'єкт нерухомого майна було внесено складову частину під літ. "Ж".
З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Криворізькій міській раді Дніпропетровської області у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для скасування рішення про державну реєстрацію права власності Фізичної особи-підприємця Мінченко Євгена Сергійовича на спірний об'єкт нерухомого майна - ремонтну майстерню, мийку з АБК (літ. "Ж") загальною площею 438,9 кв.м. за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15 та зобов'язання останнього усунути перешкоди у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15 шляхом знесення спірного об'єкту самочинного будівництва - ремонтної майстерні, мийки з АБК (літ. "Ж") загальною площею 438,9 кв.м. за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15.
Заперечення відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог, зловживання позивачем правом, неналежності обраного способу захисту, а також доводи про добросовісність відповідача та сплату ним податків, відхиляються господарським судом з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, фактично не спростував встановлених судом обставин відсутності у нього речових прав на земельну ділянку за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15, відсутності дозвільних документів на виконання будівельних робіт, а також відсутності документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію спірного об'єкта нерухомого майна або іншу законну підставу набуття права власності на нього.
Посилання відповідача на рішення Криворізької міської ради від 14.12.2021 №1047 (а.с. 75, том 2), як на підставу для висновку про допустимість розміщення спірного об'єкта та нібито зловживання позивачем правом, господарський суд відхиляє, оскільки вказаним рішенням відповідачу надано лише дозвіл на розробку проекту землеустрою, який відповідно до приписів статті 123 Земельного кодексу України не є правовстановлюючим документом, не посвідчує виникнення у відповідача права власності чи права користування земельною ділянкою та сам по собі не усуває правового режиму самочинного будівництва.
При цьому суд враховує, що з моменту прийняття зазначеного рішення у 2021 році відповідачем не вчинено передбачених земельним законодавством дій, необхідних для набуття речових прав на земельну ділянку, зокрема не забезпечено затвердження проєкту землеустрою, не укладено договір оренди земельної ділянки або інший правовстановлюючий документ та не здійснено державну реєстрацію відповідного речового права у встановленому законом порядку.
Така тривала бездіяльність відповідача свідчить про відсутність належної правової обачності та виключає можливість визнання його поведінки добросовісною, оскільки відповідач, усвідомлюючи відсутність у нього речових прав на земельну ділянку та необхідність приведення користування нею у відповідність до вимог закону, фактично продовжував використовувати земельну ділянку без належних правових підстав.
Господарський суд зазначає, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала або повинна була знати про набуття чи використання майна всупереч вимогам закону, однак не вжила належних заходів для усунення таких порушень.
Таким чином, станом на момент розгляду справи відповідач продовжує користуватися земельною ділянкою без належних правових підстав, а правовий режим спірного об'єкта як самочинного будівництва не зазнав змін, що виключає можливість визнання заявлених позовних вимог передчасними або такими, що свідчать про зловживання правом з боку позивача.
Крім того, доводи відповідача про його добросовісність, зокрема сплату податку на нерухоме майно та земельних платежів, суд також відхиляє, оскільки такі обставини не є доказами набуття речових прав на земельну ділянку, не замінюють дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності та не спростовують встановлених судом ознак самочинного будівництва спірного об'єкта.
Разом з тим суд зазначає, що заявлені у даній справі вимоги не порушують гарантій, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки предметом регулювання зазначеної норми є втручання держави у право особи на мирне володіння майном.
У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у рішеннях у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Трегубенко проти України" від 21.02.1986, "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014) сформульовано три критерії оцінки сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: законність такого втручання, наявність легітимної (публічної) мети та дотримання принципу пропорційності.
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що втручання у право відповідача на володіння спірним об'єктом ґрунтується на нормах національного законодавства, зокрема статтях 376, 391 Цивільного кодексу України та положеннях земельного законодавства, переслідує легітимну мету захисту прав територіальної громади, як власника земельної ділянки, та забезпечення контролю за використанням земель комунальної власності в загальних інтересах.
Суд також враховує, що відповідач, здійснюючи будівництво та подальшу державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт, діяв за відсутності належних правових підстав щодо користування земельною ділянкою та без отримання передбачених законом дозвільних документів, у зв'язку з чим не може вважатися добросовісним набувачем у розумінні усталеної практики Європейського суду з прав людини та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18.
За таких обставин господарський суд доходить висновку, що застосований у даній справі спосіб захисту не покладає на відповідача індивідуального та надмірного тягаря, відповідає принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та інтересами особи і є пропорційним легітимній меті втручання.
З огляду на викладене, заявлені позовні вимоги узгоджуються з критеріями правомірного втручання у право на мирне володіння майном, встановленими статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, та підлягають задоволенню.
Господарський суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
З огляду на вищевикладене, господарський суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги є належним чином підтверджені, обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.
V. Висновки Суду
Суди зобов'язані належно мотивувати свої рішення для забезпечення права сторін на справедливий розгляд та суспільного контролю за правосуддям. При цьому не вимагається відповідати на кожен аргумент сторін: достатньо викласти мотиви у межах конкретних обставин справи, з урахуванням характеру рішення.
На підставі встановлених судом фактичних обставин та досліджених доказів, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.
З викладеного, з огляду на наявні в матеріалах докази, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
VІ. Судові витрати
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Криворізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Мінченко Євгена Сергійовича про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити
Скасувати рішення державного реєстратора Глеюватської сільської ради Волос Олени Володимирівни від 29.07.2021 №59542460 про внесення змін до записів про право власності №23203901 від 06.11.2017, №23010183 від 25.10.2017 щодо об'єкту нерухомості за реєстраційним номером 145421812110, розташованого за адресою: 50000, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15 в частині доповнення відомостей про складові частини об'єкту, а саме: доповнення складовою частиною об'єкта нерухомого майна літерою "Ж" - ремонтна майстерня, мийка з АБК загальною площею 438,9 кв.м.
Зобов'язати Мінченко Євгена Сергійовича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: 50000, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Акціонерна, 15, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - ремонтної майстерні, мийки з АБК, площею 438,9 кв.м. та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.
Стягнути з Мінченко Євгена Сергійовича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, площа Молодіжна, будинок 1, ідентифікаційний 33874388) 6 056,00 грн (шість тисяч п'ятдесят шість гривень 00 копійок) - судових витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 24.12.2025
Суддя Т.В. Іванова