25 грудня 2025 року м. Харків Справа № 917/554/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Юкей" (вх.№ 2102 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.09.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Солодюк О.В.) у справі №917/554/25
за позовною заявою Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, м. Кременчук, Полтавська область,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Юкей", м. Полтава,
про стягнення 124161,54 грн,
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.09.2025 у справі №917/554/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Юкей" на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області 124161,54 грн безпідставно збережених коштів за період з 01.10.2024 по 22.11.2024 та 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач по справі є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Кременчуцькою міською радою та державної реєстрації такого права, а отже, відповідач користувався цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави. З огляду на те, що відповідач у період з 01.10.2024 по 22.11.2024 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, суд дійшов висновку, що відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати), у зв'язку з чим відповідні кошти підлягають стягненню з відповідача на користь Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області в порядку статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Юкей" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 12.09.2025; ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на таке:
- з часу набуття скаржником права власності на об'єкти нерухомого майна за відповідними адресами до нього згідно ст. 377 ЦК України одночасно перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщені таки об'єкти;
- позивач свідомо ухилився від надання суду підтвердження та інформації, що на момент звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі існує первісний договір оренди земель з попереднім власником, від якого до скаржника в порядку ст. 377 ЦК України перейшло право користування земельними ділянками, на яких розміщені об'єкти скаржника. Вказані докази не були подані до суду першої інстанції внаслідок того, що скаржник не мав можливості їх подання до суду першої інстанції через їх відсутність та спрямовані дії позивача на їх приховування;
- місцевий господарський суд не врахував правові висновки Верховного Суду, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони не завжди вважається безпідставним. Тобто, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту;
- відносини між позивачем і відповідачем у даній справі слід вважати договірними, до яких не можуть бути застосовані приписи ст. 1212 ЦК України (кондикція). В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм зобов'язального права.
- господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально правових норм. З огляду на викладене не погоджується з висновками господарського суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Юкей" (вх.№ 2102 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.09.2025 у справі №917/554/25 та постановлено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи; встановлено позивачу строк до 26.11.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту, учасникам справи строк до 26.11.2025 для подання заяв, клопотань, тощо.
12.11.2025 до суду апеляційної інстанції через підсистему "Електронний суд" від Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 13180), в якому позивач просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Юкей" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 12.09.2025 у справі № 917/554/25 - без змін. В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на те, що рішення Господарського суду Полтавської області від 29.09.2022 у справі № 917/449/22 та від 13.06.2024 у справі № 917/458/24 підтверджують відсутність між Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП БЕСТЕР" (попереднього власника нерухомого майна) укладеного договору оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5322484400:05:000:0506, а тому до відповідача не могло перейти відповідне право на користування земельною ділянкою.
Судова колегія зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.
Таким чином, судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації сторонами своїх процесуальних прав.
Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду апеляційної інстанції не надійшло.
За таких обставин, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
За твердженням позивача, з набранням чинності від 27.05.2021 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", внесено зміни до Земельного кодексу України.
Так, відповідно до абзацу 1 пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
Враховуючи вищезазначене та приєднання Потоківської сільської територіальної громади Кременчуцького району Полтавської області (сіл Потоки, Соснівка, Придніпрянське і Мала Кохнівка) до Кременчуцької міської територіальної громади з центром в місті Кременчуці, Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області є власником земельної ділянки, яка розташована в межах Потоківського старостинського округу, кадастровий номер 5322484400:05:000:0506, загальною площею 671,1180 га по вул. Леонова, 14-В в с. Придніпрянське Кременчуцького району Полтавської області.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 12.02.2025 №412807498 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером земельної ділянки 5322484400:05:000:0506 зареєстровано за Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області 24.09.2021; документи, подані для державної реєстрації: Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" №1423-IX від 28.04.2021.
Також, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційні довідки від 09.02.2024 № 365181241 та від 12.02.2025 №412807498) вбачається, що власниками будівель та споруд, за адресою вулиця Леонова, буд. 14-В в с. Придніпрянське Кременчуцького району Полтавської області, які розташовані на вищезазначеній земельній ділянці з кадастровим номером 5322484400:05:000:0506:
- до 18.01.2024 було Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП БЕСТЕР" (код ЄДРПОУ - 41895774) (далі - попередній власник);
- з 18.01.2024 по 22.11.2024 було Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ЮКЕЙ" (код ЄРДПОУ 45235592) (далі - відповідач);
- з 23.11.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "БестерК" (код ЄРДПОУ 45780322).
Як стверджує позивач, відповідач з дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна не укладав договір оренди землі щодо користування земельною ділянкою кадастровий номер 5322484400:05:000:0506, загальною площею 671,1180 га по вул. Леонова, 14-В в с. Придніпрянське Кременчуцького району Полтавської області, не звертався до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області щодо укладення такого договору.
Відтак, з 19.01.2024 відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об'єктів нерухомого майна, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 29.09.2022 по справі № 917/449/22 за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП БЕСТЕР" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 363203,55грн за період з 24.09.2021 по 31.01.2022 позов задоволено: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП БЕСТЕР" (попереднього власника) заборгованість у розмірі 363203,55 грн за період з 24.09.2021 по 31.01.2022.
Також, рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 по справі № 917/458/24 за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП БЕСТЕР" про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП БЕСТЕР" безпідставно збережені кошти в сумі 1604502,09 грн за період з 01.02.2022 по 18.01.2024.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.01.2025 по справі № 917/1757/24 за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ЮКЕЙ" про стягнення безпідставно збережених коштів позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ЮКЕЙ" 599723,65 грн безпідставно збережених коштів за період з 19.01.2024 по 30.09.2024.
Однак, у період з 01.10.2024 по 22.11.2024 відповідач продовжував використовувати земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував.
Стосовно розрахунку доходу відповідача у період з 01.10.2024 по 22.11.2024, як розміру плати за земельну ділянку комунальної власності (площею 671,118 га) у формі орендної плати, що нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач зазначає, що вказаний розрахунок узгоджується з приписами рішення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 25.05.2021 "Про встановлення річного розміру орендної плати за земельні ділянки".
Відповідно листа Відділу № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 09.02.2024 № 2025/0/91-24 та Методики нормативно грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2021 № 1147 "Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок", нормативно грошова оцінка одиниці площі ріллі у Полтавській області на 01.01.2024 становить 31939,89 грн.
Згідно з розрахунком, здійсненим позивачем, сума безпідставно збережених коштів за період з 01.10.2024 по 22.11.2024 становить 124161,54 грн, виходячи з такого: нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 671,1180 га на 2024 рік складає 31 939,89*671,1180=21435435,10 грн; за період з 01.10.2024 по 22.11.2024 орендна плата за земельну ділянку площею 671,1180 га становить: 21435435,10*4%=857417,40 (річна сума орендної плати на 2024 рік); 857417,40:366*53=124161,54 (річна сума орендної плати на 2024 рік за період з 01.10.2024 по 22.11.2024), де 671,1180 га - площа земельної ділянки, 31939,89 - значення нормативної грошової оцінки одиниці ріллі по Полтавській області станом на 01.01.2024, 4% - ставка орендної плати відповідно рішенню, 366 - загальна кількість днів в 2024 році, 53 - кількість днів за період з 01.10.2024 по 22.11.2024.
Посилаючись на те, що за період з 01.10.2024 по 22.11.2024 за користування земельною ділянкою площею 671,1180 га без правовстановлюючих документів на неї Кременчуцька міська рада Кременчуцького району Полтавської області недоотримала безпідставно збережені відповідачем кошти в розмірі орендної плати в сумі 124161,54 грн, яку відповідач мав сплатити, позивач звернувся до суду з даним позовом. Правовими підставами позову визначені статті 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов, у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк, не скористався.
12.09.2025 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову з підстав, зазначених вище.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Предметом позову у даній справі є вимоги Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Юкей" на підставі приписів статей 1212-1214 ЦК України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою відповідачем без оформлення у спірний період правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою, що належить до комунальної власності, та без здійснення плати за таке користування.
З огляду на заявлені позивачем предмет та підстави позову між сторонами у цій справі виникли спірні правовідносини щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 Цивільного кодексу України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України
Такі висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 911/1101/21, від 06 червня 2022 року у справі № 903/142/21 та в інших.
Отже, основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно насамперед з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Колегія суддів зазначає, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5322484400:05:000:0506, загальною площею 671,1180 га, за адресою: вул. Леонова, 14-В, с. Придніпрянське Кременчуцького району Полтавської області, розташовані нежитлові будівлі та споруди (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1030909653224), право власності на які з 18.01.2024 по 23.11.2024 було зареєстровано за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ЮКЕЙ" (код ЄРДПОУ 45235592) на підставі акта приймання-передачі від 18.01.2024, складеного між ТОВ "НВП БЕСТЕР" (попередній власник) та ТОВ "ФІРМА"ЮКЕЙ", що підтверджується інформаційною довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Доказів на підтвердження наявності на вказаній земельній ділянці будь-якого іншого нерухомого майна або ж інших власників частини об'єктів нерухомості, що належать відповідачу, матеріали справи не містять.
В свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази належного оформлення власником будівлі (відповідачем) права користування земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Кременчуцькою міською радою, як власником відповідного нерухомого майна щодо право власності якого відсутній спір про право, та державної реєстрації права користування (оренди) сформованою земельною ділянкою.
Колегія апеляційного господарського суду зауважує, що діючим законодавством України закріплено принцип цілісності земельної ділянки із будівлею, яка на ній розташована, що означає неможливість користування відповідним нерухомим майном без користування земельною ділянкою, яка знаходиться під таким майном.
Зважаючи на те, що відповідач був власником нежитлових будівель та споруд, що знаходяться на земельній ділянці по вул. Леонова, 14-В, с. Придніпрянське Кременчуцького району Полтавської області, зазначена обставина свідчить про безпосереднє використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 5322484400:05:000:0506 під вказаними будівлями та спорудами, що не заперечуються сторонами.
Ураховуючи викладене, місцевий господарський суд встановивши фактичні обставини у справі, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як набувач нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, не уклавши відповідних договорів оренди з її власником та не здійснивши державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що з набуттям скаржником права власності на об'єкти нерухомого майна за відповідною адресою до нього згідно ст. 377 ЦК України одночасно перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщені таки об'єкти, а тому відносини між позивачем та відповідачем у даній справі слід вважати договірними, до яких не можуть бути застосовані приписи статті 1212 ЦК України (кондикція). В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм зобов'язального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що стверджуючи про наявність договірних відносин щодо оренди спірної земельної ділянки між позивачем та попереднім власником, від якого до скаржника в порядку ст. 377 ЦК України перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт нерухомого майна відповідача, останній не надав жодного доказу на підтвердження вказаних обставин.
Водночас, як встановлено судом обставини щодо використання спірної земельної ділянки без достатньої правової підстави як попереднім власником, так й відповідачем неодноразово були предметом дослідження господарськими судами, за результатами якого:
- рішенням Господарського суду Полтавської області від 29.09.2022 по справі № 917/449/22 за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП БЕСТЕР" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 363203,55грн за період з 24.09.2021 по 31.01.2022 позов задоволено, а саме: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП БЕСТЕР" (попереднього власника) заборгованість у розмірі 363203,55 грн за період з 24.09.2021 по 31.01.2022;
- рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 по справі № 917/458/24 за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП БЕСТЕР" про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП БЕСТЕР" безпідставно збережені кошти в сумі 1604502,09 грн за період з 01.02.2022 по 18.01.2024;
- рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.01.2025 по справі № 917/1757/24 за позовом Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ЮКЕЙ" про стягнення безпідставно збережених коштів позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ЮКЕЙ" 599723,65 грн безпідставно збережених коштів за період з 19.01.2024 по 30.09.2024.
Підставою задоволення позовних вимог Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області було визначено саме відсутність доказів належного оформлення ТОВ "НВП Бестер", як попереднім власником нерухомого майна, та відповідачем, як набувачем такого майна, права користування спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 5322484400:05:000:0506, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Кременчуцькою міською радою та державної реєстрації такого права, а отже встановлення обставин користування вказаними особами такою земельною ділянкою під будівлями та спорудами без достатньої правової підстави.
Під час апеляційного перегляду відповідачем не спростовані такі обставини.
З цього приводу суд зазначає, що змагальність сторін є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 13 ГПК України).
Відповідно до частин 1- 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Отже, сторони судового процесу, зокрема в даному випадку відповідач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.
З огляду на те, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, та обставини справи, якими учасники процесу доводять свої вимоги та заперечення, мають бути підтверджені належними доказами, на підставі яких можливо достеменно встановити їх існування, судова колегія вважає доводи скаржника необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами.
Також, за змістом частин першої та третьої статті 165 ГПК України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.
Частиною четвертою статті 165 ГПК України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.
Згідно з статтею 42 ГПК України учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що матеріали справи не містять поданого відповідачем відзиву на позову в установлений судом строк, а відтак відповідач під час розгляду цієї справи судом першої інстанції в обґрунтування своїх заперечень проти заявленого позову не зазначав про наявність договірних відносин між позивачем та попереднім власником нерухомого майна щодо користування спірною земельною ділянкою.
Отже, суд першої інстанції розглянув позов у межах заявлених позовних вимог і з наведених позивачем підстав. Відповідач, зі свого боку, не скористався процесуальним правом заперечити проти заявлених позивачем вимог у передбаченому ГПК України порядку. Водночас, реалізація відповідачем процесуальних прав наданих Господарським процесуальним кодексом України залежала виключно від його волевиявлення та не свідчить про порушення судом першої інстанції ст. 236 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.09.2024 року №201/9127/21 зробила такий висновок, що кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов'язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.
Для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
До того ж, відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно із частинами першою-четвертою, дев'ятою статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.12.2023 № HB-0002704562023 датою державної реєстрації земельної ділянки площею 671,1180 га з кадастровим номером 5322484400:05:000:0506 за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с. Придніпрянське, вул. Леонова, 14-в, є 16.09.2015.
Таким чином, відомості про земельну ділянку площею 671,1180 га, яка розташована за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, с. Придніпрянське, вул. Леонова, 14-в, внесено до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера, з огляду на що вказана земельна ділянка є сформованою у розумінні положень Земельного кодексу України.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 12.02.2025 № 412807498 право власності на вищевказану земельну ділянку зареєстровано з 24.09.2021 за Кременчуцькою міською радою.
Наведене свідчить про те, що спірна земельна ділянка, на якій розміщені об'єкти нерухомого майна відповідача, є сформованою, а відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів у розумінні вимог Земельного кодексу України на підтвердження використання іншої площі земельної ділянки.
Отже, спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки.
Що стосується розміру безпідставно отриманих коштів за період з 01.10.2024 по 22.11.2024 в сумі 124161,54 грн, то позивач розрахував його на підставі відомостей про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, які містились у листі Відділу № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 09.02.2024 №2025/0/91-24.
Відповідачем не спростований наданий позивачем розрахунок. Заперечень стосовно застосованих під час здійснення вказаного розрахунку відомостей/даних апеляційна скарга не містить, в суді першої інстанції відповідачем також такі доводи не зазначались.
Також, відповідачем в ході розгляду справи не було надано жодних доказів, які би свідчили про сплату останнім в спірний період плати за землю у вигляді орендної плати або земельного податку.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що внаслідок використання земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та не здійснюючи плату за землю в період з 01.10.2024 по 22.11.2024 ТОВ "Фірма "Юкей" за рахунок Кременчуцької міської ради безпідставно набув/зберіг майно у вигляді грошових коштів у сумі 124161,54 грн.
З долучених до матеріалів справи доказів вбачається наявність усіх трьох ознак кондикційного зобов'язання, а саме:
1) відповідач зберіг (заощадив) у себе майно - кошти у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування спірною земельної ділянки; зокрема, відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем у володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті цього відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати позивачу за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.
2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні, зважаючи на те, що: передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно зі ст. 206 ЗК України, пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має сплачуватися на користь позивача, на підставі відповідного договору оренди земельної ділянки; однак, у даному випадку правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні, як і відсутні правові підстави для ненарахування та несплати орендної плати за землю.
3) відповідач зберіг таке майно (грошові кошти) саме за рахунок позивача, оскільки власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада в особі позивача; при цьому, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області.
Викладені вище обставини свідчать про наявність у спірних правовідносинах усіх трьох умов виникнення зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання).
Отже, за період з 01.10.2024 по 22.11.2024 розмір збережених відповідачем коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню з боку відповідача становить 124161,54 грн, виходячи з розміру орендної плати за землю.
Колегія суддів зауважує, що незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати останнім за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною, в тому числі, в практиці визначення Європейського суду з прав людини.
Очевидно, що такий стан речей не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, закріпленим п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги, що відповідач у спірний період був власником нерухомого майна, розміщеного на спірній земельній ділянці комунальної форми власності, який не оформив право користування земельної ділянки комунальної форми власності у встановленому законом порядку, а також враховуючи, що внаслідок використання відповідачем вищевказаної земельної ділянки у період з 01.10.2024 по 22.11.2024 без укладення договору оренди землі територіальна громада позбавлена можливості отримати дохід у розмірі недоотриманої орендної плати, що має наслідком порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача щодо неодержаного майна у розмірі орендної плати за землю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь Кременчуцької міської ради коштів у розмірі 124161,54 грн.
Отже, враховуючи, що доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення господарського суду - без змін.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Юкей" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 12.09.2025 у справі №917/554/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктами а)-г) частини 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 25.12.2025.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза