вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" грудня 2025 р. Справа № 910/7969/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025
у справі № 910/7969/25 (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Думна Агро»
до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"
про стягнення коштів,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Думна Агро» (далі - позивач; ТОВ «Думна Агро»; Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (надалі - відповідач; АТ "Перший український міжнародний банк"; АТ "ПУМБ"; апелянт; скаржник) про стягнення 357 799,76 грн, з яких: інфляційні втрати - 299 382,92 грн за період з 01.11.2024 по 31.05.2025 та 3% річних - 58 416,84 грн., нарахованих з 31.10.2024 по 04.06.2025.
В обґрунтування позову позивач посилається на безпідставне утримання відповідачем грошових коштів, що стало підставою для нарахування інфляційних втрат і 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Думна Агро» інфляційні втрати - 299 382 (двісті дев'яносто дев'ять тисяч триста вісімдесят дві) грн 92 коп., 3% річних - 58 416 (п'ятдесят вісім тисяч чотириста шістнадцять) грн 84 коп. та 4 293 (чотири тисячі двісті дев'яносто три) грн 60 коп. - судового збору.
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд зазначив, що у зв'язку з ухваленням Північним апеляційним господарським судом 30.10.2024 постанови у справі № 924/1212/23 про визнання недійсним правочину (договору банківського рахунку № UA413348510000000026005134168 від 15.12.2020), згідно з приписами ст.ст. 1212, 1213 ЦК України у АТ "ПУМБ" виник обов'язок повернути ТОВ "Думна Агро" грошові кошти в сумі 3 277 850,09 грн, як потерпілій особі та законному власнику цих грошових коштів. Тому, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат - 299 382,92 грн та 58 416,84 грн - 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 заяву ТОВ «Думна Агро» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з АТ «Перший український міжнародний банк» на користь ТОВ «Думна Агро» 29 000 (двадцять дев'ять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу. У іншій частині заяви відмовлено.
Приймаючи додаткове рішення суд першої інстанції вказав, що витрати на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи підлягають стягненню з відповідача в розмірі 29 000 грн, тобто 50% від заявленої суми (58 000 грн), оскільки такі витрати співрозмірні з предметом спору та виконаною роботою.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, АТ "Перший український міжнародний банк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 по справі № 910/7969/25 повністю. Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову ТОВ «Думна Агро» до АТ "Перший український міжнародний банк". Скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 та прийняти постанову, якою відмовити у стягненні судових витрат з АТ "Перший український міжнародний банк».
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт зазначає, що передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність не можна пов'язувати з моментом визнання Північним апеляційним господарським судом у справі № 924/1212/23 недійсним договору банківського рахунку, оскільки обов'язок банку перерахувати кошти виник лише з рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 по справі № 910/2962/25, виходячи зі специфічних індивідуальних обставин спірних правовідносин між позивачем та відповідачем.
Крім того, скаржник вказує, що оцінка правничої роботи в сумі 29 000 грн є явно завищеною, оскільки підготовлена позовна заява є типовою. На думку відповідача, позивач, який спирається нібито на «однозначні» для нього обставини, не обтяжений складністю правової позиції та врахування специфічних обставин справи, які для нього є вкрай невигідними, оперує лише очевидними обставинами, не заглиблючись у дійсність правовідносин, оскільки це буде не вигідно позивачу. Відповідно, така позовна заява однозначно не потребує витрат часу в 14 год., зважаючи на те, що адвокат Лилик В.В. добре ознайомлений з матеріалами попередніх справ (№ 910/2962/25, № 924/1212/23), в яких також складав для них документи. Відповідач оцінює вартість робіт із складання позовної заяви у розмірі 5 000,00 грн.
Відповідач вважає, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу не є співмірними зі складністю справи, витраченим часом та обсягом виконаних робіт, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, тому суд 1-ої інстанції мав дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення витрат з відповідача на професійну правничу допомогу до 9 600 грн.
В цілому, за доводами скаржника, останній повністю заперечує можливість покладення на нього відповідальності, що передбачена ст. 625 ЦК України, за дійсних обставин, а тому в позові слід відмовити, а судові витрати покласти на позивача.
Також апеляційна скарга містить клопотання відповідача про витребування у Господарського суду міста Києва справи № 924/1212/23 для дослідження повідомлення про підозру Державного бюро розслідувань від 05.09.2025, запиту від 20.05.2021 старшого слідчого СВ ВП № 1 ХРУП ГУ НП в Хмельницькій області до ТОВ «Елеватор Буд Інвест» з відповіддю останнього від 25.05.2021, та витребування вказаних документів у ТОВ «Думна Агро», оскільки саме ним ці документи надавалися в межах справи № 910/1212/23.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2025, апеляційна скарга в справі № 910/7969/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 у справі № 910/7969/25. Справу № 910/7969/25 вирішено призначити до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками від 03.10.2025 про доставку документа до електронних кабінетів останніх.
До апеляційного господарського суду від ТОВ «Думна Агро» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останнє просить апеляційну скаргу АТ "Перший український міжнародний банк" залишити без задоволення. Позивач посилається на те, що Господарським судом м. Києва у рішенні від 06 травня 2025 року в справі № 910/2962/25, яким, з-поміж іншого, вирішено стягнути з АТ «ПУМБ» на користь ТОВ «Думна Агро» грошові кошти в сумі 3 277 850,09 грн, при визначенні моменту виникнення обов'язку АТ «ПУМБ» з повернення ТОВ «Думна Агро» належних Товариству грошових коштів зазначено, що правова підстава збереження коштів банком відпала 30.10.2024 у зв'язку із визнанням постановою суду апеляційної інстанції недійсним договору банківського рахунку та встановлення в межах справи № 924/1212/23 належності грошових коштів позивачу. А отже, з 30.10.2024 банк безпідставно утримує належне позивачу майно. Рішення суду першої інстанції відповідачем не оскаржувалась, тобто АТ «ПУМБ» погодився, що з 30.10.2024 банк безпідставно утримує належне позивачу майно.
ТОВ «Думна Агро» зазначається, що грошові кошти, що належать позивачу, відповідач АТ «ПУМБ» повернув 05 червня 2025 року, що підтверджується доданою до позову платіжною інструкцією.
Таким чином з 30 жовтня 2024 року по 05 червня 2025 року АТ «ПУМБ» безпідставно утримувало належні ТОВ «Думна Агро» грошові кошти в сумі 3 277 850,09 грн.
Також Товариство зауважило, що апеляційна скарга не містить доводів, які би могли вказувати на не співмірність понесених позивачем витрат на оплату правничої допомоги адвоката в цій справі.
Щодо клопотання скаржника про витребування доказів, колегія зазначає таке.
В обґрунтування відповідного клопотання апелянт посилається на те, що Господарським судом міста Києва у його задоволенні відмовлено. Вважає відмову мотивовану неналежним чином. Так, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для його задоволення, зважаючи на предмет та підставу позову.
Поряд із цим, відповідач вказує, що дослідження судом повідомлення про підозру ДБР від 05.09.2025 однозначно підтвердить, що у АТ «ПУМБ» існували беззаперечні обставини, які перешкоджали та не дозволяли здійснювати переказ коштів саме ТОВ «Думна Агро» з моменту визнання недійсним договору банківського рахунку в межах справи № 910/1212/23 та про наявність об'єктивних сумнівів у належності коштів саме ТОВ «Думна Агро» (рахунок товариство не відкривало, господарських операцій по ньому не проводило, договір банківського рахунку визнано недійсним, договір купівлі-продажу підроблений; істотна умова договору не узгоджена: «ціна»), що свідчить про його неукладеність.
Також зазначає, що матеріали судової справи № 910/1212/23 містять відповідь менеджера з оптової торгівлі ТОВ «Елеватор Буд Інвест» від 25.05.2021 на запит старшого слідчого СВ ВП № 1 ХРУП ГУ НП у Хмельницькій області в рамках кримінального провадження № 120212402200000032 щодо того, яким чином надходив оригінал договору купівлі-продажу та додатки до нього. У кінці зазначеної відповіді ТОВ «Елеватор Буд Інвест» вказало, що не отримало від ТОВ «Думна Агро» оригінал договору купівлі-продажу № АДС020221/003, який в електронному вигляді з підписом директора та відбитком печатки цього товариства було направлено на адресу ТОВ «Елеватор Буд Інвест».
На переконання заявника, вказані обставини потребують детального дослідження, оскільки це дозволить зробити однозначний висновок про те, що в АТ «ПУМБ» виник обов'язок переказу коштів виключно на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 у справі № 910/2962/25, оскільки до цього у банку існували беззаперечні обставини, які не дозволяли здійснити переказ коштів у зв'язку з набранням законної сили постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/1212/23 від 30.10.2024, на яку посилається позивач.
Колегією суддів зазначається, що статтею 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Частиною 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Також за частиною 5 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
За ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.
З огляду на зазначене, оскільки заявлене відповідачем клопотання подано за відсутності доказів, які підтверджують, що особа (заявник) здійснила, в передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку, всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу, судова колегія відмовляє у клопотанні про витребування у Господарського суду міста Києва справи № 924/1212/23 для дослідження повідомлення про підозру Державного бюро розслідувань від 05.09.2025, запиту від 20.05.2021 старшого слідчого СВ ВП № 1 ХРУП ГУ НП в Хмельницькій області до ТОВ «Елеватор Буд Інвест» з відповіддю останнього від 25.05.2021 та про витребування вказаних документів у ТОВ «Думна Агро».
За змістом частини 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
13.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва, надійшли матеріали справи № 910/7969/25.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, ТОВ «Думна Агро» (продавець) та ТОВ «Елеватор Буд Інвест» (покупець) 02.02.2021 було укладено договір купівлі-продажу № АДС020221/003 (скорочено - договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця сою українського походження врожаю 2020 року (товар), а покупець зобов'язався прийняти й оплатити її вартість відповідно до умов договору.
Оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця чи в інший спосіб, який не суперечить чинному законодавству України. Підписанням цього договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється за фактом поставки товару (п.п. 4.1, 4.2 договору).
02.02.2021 ТОВ «Думна Агро» на виконання договору купівлі-продажу № АДС020221/003 від 02.02.2021 здійснило поставку ТОВ «Елеватор Буд Інвест» 500 тонн сої, що підтверджується підписаним актом приймання-передачі № АДС00000025 від 02.02.2021 та складською квитанцією на зерно № 6445 від 02.02.2021.
Платіжними дорученнями № 1801 від 04.02.2021 на суму 1 170 000,00 грн, № 1809 від 05.02.2021 на суму 2 000 000,00 грн, № 121889 від 08.02.2021 на суму 356 000,00 грн, № 1818 від 08.02.2021 на суму 1 000 000,00 грн, № 1846 від 09.02.2021 на суму 2 304 000,08 грн та № 1860 від 10.02.2021 на суму 970 000,01 грн ТОВ «Елеватор Буд Інвест» здійснило часткову оплату за отриманий від ТОВ «Думна Агро» товар (сою) у розмірі 7 800 000,09 грн, перерахувавши грошові кошти окремими платежами на рахунок ТОВ «Думна Агро», відкритий у відділенні № 1 АТ «ПУМБ», м. Кривий Ріг.
Зарахування коштів у загальному розмірі 7 800 000,09 грн на зазначений вище рахунок у Банку підтверджується випискою по рахунку з 15.12.2020 по 11.02.2021. Також виписка свідчить, що з рахунку були списані кошти в сумі 4 522 150,00 грн на користь ТОВ «Парус-Транс ЛТД» та ТОВ «Автолайн Одеса».
23.12.2022 ТОВ «Думна Агро» звернулось до АТ «ПУМБ» із заявою про закриття рахунку № UA413348510000000026005134168, відкритого на ім'я товариства та просило перерахувати залишок коштів із цього рахунка на дійсний рахунок товариства, відкритий в АТ «Райффайзен банк «Аваль».
Листом вих. № НМ3-07.8/2 від 06.01.2023 банк повідомив ТОВ «Думна Агро», що договір банківського обслуговування корпоративних клієнтів, на підставі якого в банку відкрито рахунок на ім'я ТОВ «Думна Агро», укладений між банком та особою, яка не мала повноважень представляти інтереси товариства, а діяла на підставі підроблених документів. Оскільки договір про відкриття рахунку не укладався з ТОВ «Думна Агро», він не створює будь-яких правових наслідків для товариства, а тому товариство не набуло права власності на кошти, що обліковуються на рахунку. Враховуючи наведене, АТ «ПУМБ» відмовило ТОВ «Думна Агро» у закритті рахунку та перерахуванні залишку коштів з нього на користь Товариства.
У листопаді 2023 року ТОВ «Думна Агро» звернулось до суду з позовною заявою, у якій просило визнати недійсним договір банківського рахунка № UA413348510000000026005134168, укладений 15.12.2020 між АТ «ПУМБ» та невстановленими особами від імені ТОВ «Думна Агро» у формі заяви про приєднання до договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі № 924/1212/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі № 924/1212/23 визнано недійсним договір банківського рахунка № UA413348510000000026005134168, укладений 15.12.2020 між ТОВ «Думна Агро» та АТ «Перший український міжнародний банк» у формі заяви про приєднання до договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів.
Під час розгляду справи № 924/1212/23 серед іншого, господарський суд встановив, що позивач потребує захисту свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов'язків у відносинах з відповідачем та іншими особами, що пов'язано зі спірним договором банківського рахунка, в т.ч. щодо грошових коштів, які були сплачені ТОВ «Елеватор Буд Інвест» на виконання договору купівлі-продажу.
22 листопада 2024 року ТОВ "Думна Агро" звернулось до АТ "ПУМБ" з заявою про перерахування грошових коштів в сумі 3 277 850,09 грн (7 800 000,09 грн - 4 522 150,00 грн) на належний Товариству банківський рахунок відкритий у АБ "Укргазбанк" МФО 320478 код за ЄДРПОУ - 36027818.
Відповідач відмовився повернути грошові кошти позивачу, у зв'язку з чим ТОВ "Думна Агро" звернулось до суду з відповідним позовом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 у справі № 910/2962/25 стягнуто з АТ «Перший український міжнародний банк» на користь ТОВ «Думна Агро» 3 277 850, 09 грн грошових коштів та 39 334,20 грн судового збору.
Як свідчать матеріали справи, що розглядається, належні позивачу ТОВ «Думна Агро» грошові кошти у розмірі 3 277 850,09 грн відповідач повернув 05 червня 2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією від 05.06.2025.
Оскільки у період з 30 жовтня 2024 року по 05 червня 2025 року АТ «ПУМБ» безпідставно утримувало належні ТОВ «Думна Агро» грошові кошти в сумі 3 277 850,09 грн, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 299 382,92 грн інфляційних втрат за період з 01.11.2024 по 31.05.2025 та 58 416,84 грн 3% річних, нарахованих за період з 31.10.2024 по 04.06.2025.
Відповідач заперечував щодо задоволення позову зазначивши, що згідно з дійсними обставинами справи стягнення заявлених позивачем коштів з банку в порядку ст. 625 ЦК України за період з 31.10.2024 по 04.06.2025 суперечить нормам матеріального права.
Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає таке.
Як зазначено судом першої інстанції, у зв'язку з ухваленням Північним апеляційним господарським судом 30 жовтня 2024 року рішення у справі № 924/1212/23 про визнання недійсним правочину (договору банківського рахунку № UA413348510000000026005134168 від 15.12.2020), згідно з приписами ст.ст. 1212, 1213 ЦК України у АТ "ПУМБ" виник обов'язок повернути ТОВ "Думна Агро" грошові кошти в сумі 3 277 850,09 грн, як потерпілій особі та законному власнику цих грошових коштів.
Втім, суд апеляційної інстанції не може погодитися із наведеним висновком, виходячи з такого.
Частиною 4 статті 75 ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиція - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Преюдиція ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/14 зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Думна Агро» звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Елеватор Буд Інвест», у якій просило визнати недійсним договір банківського рахунку, укладений 15.12.2020 між Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» та невстановленими особами від імені ТОВ «Думна Агро» у формі заяви про приєднання до договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі № 924/1212/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 апеляційну скаргу ТОВ «Думна Агро» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі № 924/1212/23 задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі № 924/1212/23 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено, визнано недійсним договір банківського рахунка № UA413348510000000026005134168, укладений 15.12.2020 між ТОВ «Думна Агро» та АТ «ПУМБ» у формі заяви про приєднання до договору банківського обслуговування корпоративних клієнтів.
Як зазначено колегією суддів у постанові № 924/1212/23:
«Позивач потребував захисту свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов'язків у відносинах з відповідачем та іншими особами, що пов'язано зі спірним договором банківського рахунка, в т.ч. щодо грошових коштів, які були сплачені ТОВ «Елеватор Буд Інвест» на виконання договору купівлі-продажу. Укладення спірного договору між відповідачем та невідомими особами від імені Товариства з порушенням чинного законодавства за відсутності волевиявлення позивача є підставою для задоволення позову в частині визнання такого договору недійсним.
При цьому колегія суддів враховує таке. Статтею 69 глави 6 розділу Податкового кодексу України «Вимоги до відкриття та закриття рахунків платників податків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та електронних гаманців в емітентах електронних грошей» серед іншого встановлено наступне. Пункт 69.2 (абзац перший). Банки, інші фінансові установи, небанківські надавачі платіжних послуг, емітенти електронних грошей зобов'язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунку/електронного гаманця платника податків - юридичної особи (резидента і нерезидента), у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунку/електронного гаманця. Пункт 69.3. Контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення від банку, іншої фінансової установи, небанківського надавача платіжних послуг, емітента електронних грошей про відкриття рахунку/електронного гаманця зобов'язаний направити повідомлення про взяття рахунку/електронного гаманця на облік або про відмову у взятті контролюючим органом рахунку/електронного гаманця на облік із зазначенням підстав у порядку, визначеному цим Кодексом. Якщо контролюючий орган протягом строку, встановленого абзацом першим цього пункту, не направив повідомлення про відмову у взятті рахунку/електронного гаманця на облік, такий рахунок/електронний гаманець вважається взятим на облік у контролюючому органі за мовчазною згодою - у час та дату отримання відповідною установою повідомлення (квитанції) контролюючого органу про підтвердження факту прийняття повідомлення до оброблення згідно з порядком подання повідомлень, встановленим відповідно до пункту 69.5 цієї статті. Пункт 69.4. Датою початку видаткових операцій за рахунком/електронним гаманцем платника податків, визначеного пунктом 69.1 цієї статті (крім банку), у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей є дата отримання банком або іншою фінансовою установою, небанківським надавачем платіжних послуг, емітентом електронних грошей повідомлення контролюючого органу про взяття рахунку/електронного гаманця на облік у контролюючих органах або дата, визначена як дата взяття на облік у контролюючому органі за мовчазною згодою згідно з абзацом другим пункту 69.3 цієї статті. Наказом Міністерства фінансів України від 18.08.2015 № 721 затверджено Порядок подання повідомлень про відкриття / закриття рахунків/електронних гаманців платників податків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей до контролюючих органів. Відповідно до п. 5 розділу І цього Порядку банки, інші фінансові установи, небанківські надавачі платіжних послуг / емітенти електронних грошей зобов'язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунку / електронного гаманця платника податків до контролюючого органу, у якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунку / електронного гаманця. Чинна на момент вирішення судового спору Інструкція про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затверджена постановою Правління НБУ від 29.07.2022 № 162 (далі - Інструкція № 162), також встановлює, що надавач платіжних послуг зобов'язаний надіслати повідомлення до відповідного контролюючого органу про відкриття або закриття рахунку користувача - платника податків та проводити видаткові операції за рахунком такого користувача в порядку, визначеному статтею 69 Податкового кодексу України (пп. 1 п. 28 розділу І).
Отже, відповідно до наведених нормативних актів відкритий від імені ТОВ «Думна Агро» банківський рахунок підлягає обов'язковому обліку в контролюючих органах як такий, що належить позивачеві.
Разом з тим жодний з наведених вище нормативних актів чітко не встановлює порядок дій банку чи контролюючого органу, а також номінального власника рахунка у разі підтвердження того, що рахунок у банку відкритий на ім'я користувача невстановленими особами шляхом вчинення шахрайських дій.
Лише пп. 4 п. 121 розділу ХV Інструкції № 162 визначає, що надавач платіжних послуг закриває поточні/платіжні рахунки користувачів на підставах, передбачених законодавством України або договором між надавачем платіжних послуг та користувачем.
ТОВ «Думна Агро» вирішило захистити своє порушене право шляхом визнання договору банківського рахунка недійсним. Такий спосіб захисту передбачений як Цивільним, так і Господарським кодексами України. І хоча його застосування не призводить до автоматичного стягнення/перерахування на користь Товариства коштів, що обліковуються на спірному рахунку і належать позивачеві як плата за поставлений товар (хоча це і може бути кінцевою метою позивача), проте це не означає, що такий спосіб захисту аж ніяк не поновлює порушених прав і не захищає Товариство. Висновок місцевого суду про неефективність обраного позивачем способу захисту практично перебуває на межі втручання у господарську діяльність позивача. Адже саме ТОВ «Думна Агро» знає всі нюанси спірної ситуації і реалізовує свою власну управлінську тактику і стратегію як суб'єкт господарювання, в т.ч. використовуючи процесуальний принцип диспозитивності щодо визначення своїх позовних вимог. При цьому в досліджуваній ситуації в принципі будь-яке рішення суду (задоволення позову чи відмова в цьому) все одно має можливим наслідком ще одне звернення ТОВ «Думна Агро» до суду з вимогою про стягнення коштів за проданий товар. Зважаючи на все наведене вище в сукупності, колегія суддів вважає, що оскільки в цьому конкретному випадку законодавство не визначає порядку дій особи, на чиє ім'я відкрито банківський рахунок поза її фактичною волею, цей рахунок не закритий і на ньому розміщені кошти, які ТОВ «Елеватор Буд Інвест» перерахувало саме на користь ТОВ «Думна Агро», а також тривалість цієї ситуації, у якій перебувають учасники справи, вимога Товариства про визнання недійсним спірного договору банківського рахунка має бути задоволена, що сприятиме визначеності у статусі, правах та обов'язках кожної з осіб, які є учасниками цієї справи, один перед одним та державними (зокрема, податковими) органами, а тому є ефективним способом захисту такого інтересу. Крім того, на переконання колегія суддів, у такому випадку буде реалізований принцип необхідності дотримання належного балансу інтересів всіх зацікавлених осіб».
З огляду на зазначені у наведеній вище постанові висновки, судова колегія акцентує, що при розгляді справи № 924/1212/23 не досліджувалось питання безпідставного отримання коштів за ст. 1212 ЦК України. Тоді як судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення було встановлено лише факт недійсності договору банківського рахунку, що, в майбутньому, стало підставою для звернення ТОВ «Думна Агро» із позовом про повернення безпідставно збережених коштів.
Частина 1 ст. 216 ЦК України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Колегія суддів враховує, що вищезазначеною нормою передбачено зобов'язання повернути майно, що одержано стороною на виконання цього правочину, водночас, згідно матеріалів справи, саме від позивача на рахунок відповідача не надходило коштів. Відповідно до цього, обов'язку щодо повернення майна на рахунок позивача, передбачений ст. 216 Цивільного кодексу України, з моменту ухвалення постанови Північним апеляційним господарським судом від 30.10.2024 у відповідача не виникло.
Водночас, в березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Думна Агро» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про зобов'язання повернути позивачеві грошові кошти в сумі 3 277 850,09 грн, шляхом перерахування на належний позивачу банківський рахунок. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що оскільки ТОВ "Думна Агро" є законним власником грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку, а договір цього банківського рахунку від 15.12.2020 визнано недійсним в судовому порядку, то АТ "ПУМБ" зобов'язане повернути позивачеві грошові кошти в сумі 3 277 850,09 грн. Правовими підставами позову зазначено статтю 1212 ЦК України (адреса посилання на ухвалу про відкриття провадження у справі № 910/2962/25: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125802418).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 у справі № 910/2962/25 стягнуто з АТ «Перший український міжнародний банк» на користь ТОВ «Думна Агро» 3 277 850, 09 грн.
У вказаному рішенні суд першої інстанції констатував безпідставність утримання відповідачем належного позивачу майна у вигляді 3 277 850,09 грн.
При цьому, в межах питання щодо моменту виникнення обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, місцевий господарський суд у рішенні у справі № 910/2962/25 окреслив, що: «Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 виснувала, що у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна. Відповідно до ч. 1 ст. 284 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Суд зазначає, що правова підстава збереження коштів банком, відпала 30.10.2024 у зв'язку із визнанням постановою суду апеляційної інстанції недійсним договору банківського рахунку та встановлення в межах справи № 924/1212/23 належності грошових коштів позивачу. А отже, з 30.10.2024 банк безпідставно утримує належне позивачу майно. Відсутність дій відповідача щодо повернення після 30.10.2024 позивачу майна, надає позивачеві право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти право власності позивача щодо яких встановлено судом. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166)».
Зважаючи на зазначені судом у справі висновки, колегією суддів наголошується, що за ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Так, судова колегія звертає увагу, що окрім загальних правових висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, які були проілюстровані у межах справи № 910/2962/25, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 звернула увагу також на те, що:
«В ухвалі від 29 травня 2023 року про передачу цієї справи № 910/3831/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд зазначає про наявність у справі виключної правової проблеми, яка полягає в тому, що в судовій практиці склались протилежні підходи щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна. При цьому Касаційний господарський суд виокремлює три підходи.
Перший підхід: початком нарахування прострочення виконання зазначеного зобов'язання вважається дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна. Як приклад наведені постанови Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18, від 12 квітня 2023 року у справі № 461/4066/21 та постанова Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18.
Другий підхід: нарахування прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред'явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов'язання відповідно до статті 530 ЦК України. Як приклад наведені постанова Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постанови Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року в справі № 913/371/20.
Третій підхід: моментом початку нарахування прострочення виконання зобов'язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування / отримання безпідставно набутого майна. Як приклад наведена постанова Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі № 910/9544/19.
Разом із тим, як вбачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі № 461/4066/21, зобов'язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив висновок про виникнення у особи обов'язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним».
Крім того Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 акцентувала, що початком нарахування прострочення виконання зазначеного зобов'язання вважається дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна.
Також колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21, згідно якої:
«У випадках, передбачених частиною третьою статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов'язання, як правило, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов'язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов'язок повернути майно іншій особі».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21 звернула увагу, що суд у власному рішенні про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов'язок повернути це майно іншій особі констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі.
З огляду на вказане, з урахуванням того, що при розгляді справи № 924/1212/23 судом апеляційної інстанції не встановлювався факт та не констатувалось безпідставності отримання АТ "Перший український міжнародний банк" майна (коштів у розмірі 3 277 850, 09 грн) за ст. 1212 ЦК України, беручи до уваги характер спірних правовідносин у справі, що розглядається, зокрема те, що конкретно від ТОВ «Думна Агро» на рахунок АТ "ПУМБ" коштів у сумі 3 277 850, 09 грн не надходило, тоді як кошти перерахувала інша юридична особа - ТОВ «Елеватор Буд Інвест», суд апеляційної інстанції висновується про те, що у відповідача виник обов'язок повернути кошти позивачу виключно з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 по справі № 910/2962/25, в межах якої й констатовано безпідставність утримання відповідачем належного позивачу майна у вигляді 3 277 850,09 грн.
На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й апелянт.
Відповідно, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме з моменту ухвалення рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 у справі № 910/2962/25 у відповідача виник обов'язок повернути кошти на рахунок позивача.
В свою чергу, враховуючи приписи ч. 7 ст. 75 ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не приймає до уваги правову оцінку фактам, надану при розгляді справи № 910/2962/25, зокрема в частині моменту виникнення у відповідача обов'язку з повернення позивачу безпідставно отриманих коштів - 30.10.2024.
За наведених обставин, судова колегія вважає передчасними висновки суду попередньої інстанції про виникнення у АТ "Перший український міжнародний банк" обов'язку з повернення ТОВ "Думна Агро" грошових коштів у сумі 3 277 850,09 грн, у зв'язку з ухваленням Північним апеляційним господарським судом 30 жовтня 2024 року рішення у справі № 924/1212/23 про визнання недійсним правочину (договору банківського рахунку № UA413348510000000026005134168 від 15.12.2020), згідно з приписами ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.
Як вже зазначалось, належні ТОВ «Думна Агро» грошові кошти у розмірі 3 277 850,09 грн відповідач повернув 05 червня 2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією від 05.06.2025.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку із зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов'язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов'язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов'язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.
Проте у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна».
У разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей на підставі статті 1212 ЦК України, відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року по справі № 910/10156/17 (провадження №12-14гс18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у пункті 85 постанови від 01 вересня 2022 року в cправі № 910/9544/19 стосовно вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних, які нараховані на суму безпідставно утримуваних коштів, зазначив, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, отже вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц).
У випадках, передбачених частиною третьою статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов'язання, як правило, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов'язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов'язок повернути майно іншій особі.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 у справі № 910/2962/25 складено 12.05.2025. При цьому, зазначене рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось. Відтак набрало законної сили протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту - 03.06.2025.
Таким чином, у зв'язку з ухваленням Господарським судом міста Києва рішення від 06.05.2025 у справі № 910/2962/25 згідно з приписами ст.ст. 1212, 1213 ЦК України у АТ "ПУМБ" виник обов'язок повернути ТОВ "Думна Агро" грошові кошти в сумі 3 277 850,09 грн, тому нарахування позивачем на вказану суму інфляційних втрат та 3% річних підлягає задоволенню у період з 03.06.2025 (дата набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 у справі № 910/2962/25 законної сили) по 04.06.2025 (останній день перед днем повернення відповідачем позивачу 3 277 850,09 грн).
Відтак, здійснивши власний перерахунок 3% річних, проведеного в межах кінцевого строку періоду, визначеного позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 538,82 грн, виходячи з розрахунку:
період прострочення грошового зобов'язання:
з 03/06/2025 до 04/06/2025
3 277 850,09 x 3 % x 2 : 365 : 100;
кількість днів у періоді - 2;
сума - 538,82 грн.
Щодо вимог про стягнення втрат від інфляції, судовою колегією зазначається, що з правового аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Колегія суддів, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат, вказує, що у період з 03.06.2025 (дата набрання рішенням Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 у справі № 910/2962/25 законної сили) по 04.06.2025 (останній день перед днем повернення відповідачем позивачу 3 277 850,09 грн) інфляційне збільшення в загальному складає - 0 грн.
Водночас, судова колегія враховує визначений позивачем період нарахування втрат від інфляції, а саме з 01.11.2024 по 31.05.2025, а тому не виходить за межі позовних вимог у цій частині.
Отже, враховуючи всі фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Думна Агро» 3% річних - 538,82 грн.
В свою чергу, на підставі вищезазначеного, судова колегія вважає необґрунтованим висновок місцевого господарського суду про стягнення інфляційних втрат у сумі 299 382,92 грн. та 57 878,02 грн (58 416,84 грн - 538,82 грн) 3% річних.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Частиною 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі в частині оскарження основного рішення, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову, а апеляційна скарга в цій частині, - частковому задоволенню.
Судові витрати по сплаті судового збору, з урахуванням положення частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача - ТОВ «Думна Агро».
Щодо оскарження додаткового рішення.
Як вже зазначалось, додатковим рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 заяву про ухвалення додаткового рішення, задоволено частково. Стягнуто з АТ «Перший український міжнародний банк» на користь ТОВ «Думна Агро» 29 000 (двадцять дев'ять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
У постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що: «До правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо».
Частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, де зазначено, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
У заяві про розподіл судових витрат позивач просив господарський суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі - 58 000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача долучено: договір про надання правничої допомоги від 09.06.2025; Акт виконаних робіт від 23.06.2025; детальний опис виконуваних робіт від 23.06.2025; Акт виконаних робіт від 22.07.2025; детальний опис виконуваних робіт від 22.07.2025.
09.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Думна Агро» (клієнт; замовник) та Лиликом В.В. (адвокат; виконавець) укладено договір про надання правничої допомоги.
Відповідно до п. 1.1 договору від 09.06.2025 сторони узгодили, що клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах передбачених даним договором.
Згідно п. 4.1 договору від 09.06.2025 за правничу допомогу, що надається адвокатом у відповідності із умовами даного договору, клієнт сплачує грошову суму у розмірі: 2 000,00 (дві тисячі гривень) грн. за 1 годину послуг з надання інших видів правової (правничої) допомоги (консультації, створення процесуальних документів, ознайомлення з матеріалами справи тощо); 2 000,00 (дві тисячі гривень) грн за участь в 1 (одному) судовому засіданні.
В пункті 4.3. договору про надання правничої допомоги вказано, що за надання правової допомоги, відповідно до даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову.
За п. 4.7 договору від 09.06.2025 за надану адвокатом правничу допомогу, розмір якої узгоджений між клієнтом та адвокатом у акті виконаних робіт, клієнт зобов?язується сплатити не пізніше ніж 30 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили у справі, яка буде відкрита судом за позовною заявою клієнта до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк» юридична адреса: вул. Андріївська, буд. 4, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ - 14282829, у тому числі у разі його апеляційного оскарження. У разі оскарження рішення суду будь-яким учасником процесу до суду касаційної інстанції така сплата здійснюється не раніше вирішення судом касаційної інстанції такої скарги, але не пізніше 10 (десяти) днів з моменту, коли клієнту стало відомо про таке рішення.
Відповідні Акти виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги підписані сторонами та містять перелік виконаних робіт.
Згідно детального опису виконуваних робіт від 23.06.2025 адвокатом надано клієнту наступну правничу допомогу:
- консультації адвоката надані клієнту з приводу захисту та представництва інтересів у зв?язку з безпідставним утриманням АТ "ПУМБ" належних клієнту грошових коштів, а також щодо стягнення на користь клієнта інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми грошового зобов'язання, на вказане витрачено 2 год 00 хв - 4 000,00 грн;
??- вивчення наданих клієнтом письмових та електронних документів, інших доказів, що стосуються безпідставного утримання АТ "ПУМБ" належних клієнту грошових коштів, а також стягнення на користь клієнта з АТ "ПУМБ" інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми грошового зобов'язання, вартістю - 6 000,00 грн;
??- вивчення нормативно-правових актів, актуальної правозастосовчої практики щодо захисту майнових прав клієнта та стягнення на користь клієнта з АТ "ПУМБ" інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми грошового зобов?язання - 8 000,00 грн;
??- проведення розрахунків інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми грошового зобов'язання з 30 жовтня 2024 року по 05 червня 2025 року - 2 000,00 грн;
??- підготовка та складення позовної заяви клієнта до АТ "ПУМБ" про стягнення на користь клієнта з АТ "ПУМБ" інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми грошового зобов'язання - 28 000,00 грн.
Загальна вартість робіт становить - 28 000 грн.
Відповідно до детального опису виконаних робіт від 22.07.2025 адвокатом надано клієнту наступну правничу допомогу:
- ознайомлення з відзивом відповідача - 2 000 грн;
- підготовка та складання відповіді клієнта на відзив - 8 000 грн.
Загальна вартість робіт становить - 10 000 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем надано відповідні докази в підтвердження понесених ним витрат у зв'язку із розглядом справи № 910/7969/25 у Господарському суді міста Києва, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів враховує, що в даному випадку судом першої інстанції враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема співрозмірні з предметом спору та виконаною роботою.
У той же час, судова колегія акцентує, що за п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Про відповідні правила щодо пропорційного розподілу судових витрат, як вважає колегія суддів, слушно звернув увагу й скаржник.
Отже, зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги АТ "Перший український міжнародний банк" та ухвалення відповідного нового рішення та часткове задоволення позовних вимог про стягнення 538,82 грн 3% річних, враховуючи правила п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо пропорційного розподілу судових витрат у разі часткового задоволення позову, - апеляційний господарський суд вважає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 87 грн витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги, понесених у суді першої інстанції, з розрахунку: 538,82 грн / 357 799,76 грн Х 100 = 0,15%; 58 000 грн. Х 0,15% / 100 = 87 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З урахуванням вказаних приписів Господарського процесуального кодексу України щодо повноважень суду апеляційної інстанції та підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, судовою колегією акцентується, що судом першої інстанції в цілому обґрунтовано здійснено оцінку наявних у справі доказів щодо вартості наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката.
Водночас, беручи до уваги часткове задоволення апеляційної скарги АТ "Перший український міжнародний банк" та ухвалення відповідного нового основного рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи, викладені відповідачем у апеляційній скарзі щодо додаткового рішення, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим оскаржуване додаткове рішення підлягає зміні з викладенням його мотивувальної і резолютивної частин у редакції цієї постанови у відповідній редакції про часткове задоволення заяви ТОВ «Думна Агро» про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в справі № 910/7969/25, а апеляційна скарга в наведеній частині, - частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 129, 244, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 у справі № 910/7969/25 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 у справі № 910/7969/25 скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Думна Агро» до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк» про стягнення коштів.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, ЄДРПОУ: 14282829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Думна Агро» (адреса: 31160, Хмельницька область, Хмельницький район, село Миролюбне, вул. ім. Яневича Володимира, буд. 2, ЄДРПОУ: 36027818) 3% річних - 538,82 грн (п'ятсот тридцять вісім гривень 82 копійки) та 6,44 грн (шість гривень 44 копійки) витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції.
4. У іншій частині позову - відмовити.
5. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 у справі № 910/7969/25 - задовольнити частково.
6. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 № 910/7969/25 - змінити у мотивувальній та резолютивній його частинах. Резолютивну частину викласти в наступній редакції:
« 1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Думна Агро» про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в справі № 910/7969/25 - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, ЄДРПОУ: 14282829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Думна Агро» (адреса: 31160, Хмельницька область, Хмельницький район, село Миролюбне, вул. ім. Яневича Володимира, буд. 2, ЄДРПОУ: 36027818) 87 грн (вісімдесят сім гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині заяви про ухвалення додаткового рішення - відмовити».
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Думна Агро» (адреса: 31160, Хмельницька область, Хмельницький район, село Миролюбне, вул. ім. Яневича Володимира, буд. 2, ЄДРПОУ: 36027818) на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, ЄДРПОУ: 14282829) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції - 5 144,59 грн (п'ять тисяч сто сорок чотири гривні 59 копійок).
8. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду.
9. Справу № 910/7969/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков