ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
24 грудня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/4916/24
м. Одеса, проспект Шевченка, 29
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Діброви Г.І.,
Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВДС ЕКСІМТРЕЙД»
на рішення Господарського суду Одеської області
від 10 березня 2025 року (повний текст складено 17.03.2025)
у справі № 916/4916/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “КЛЕВЕР ТІМ»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ВДС ЕКСІМТРЕЙД»
про стягнення збитків у розмірі 220 250,11 грн.
суддя суду першої інстанції: Погребна К.Ф.,
місце прийняття рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю “КЛЕВЕР ТІМ» (далі також - Позивач, ТОВ «КЛЕВЕР ТІМ») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВДС ЕКСІМТРЕЙД» (далі також - Відповідач, ТОВ “ВДС ЕКСІМТРЕЙД» про стягнення збитків у розмірі 220 250,11 грн., заподіяних при перевезенні вантажу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «КЛЕВЕР ТІМ» посилається на те, що під час виконання Договору від 27.07.2022 №2907/22/03 про надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів, укладеним між сторонами, Позивач, внаслідок пошкодження вантажу під час його перевезення, яке було організовано експедитором - ТОВ “ВДС ЕКСІМТРЕЙД», поніс збитки, які складаються з вартості пошкодженого вантажу, плати за перевезення такого вантажу, митних зборів / платежів, сюрвеєрської інспекції тощо.
Рішенням Господарського суду Одеської області 10.03.2025 у справі №916/4916/24 (суддя Погребна К.Ф.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “КЛЕВЕР ТІМ» задоволені у повному обсязі.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, а сторонами не спростовано, що пошкодження вантажу та, відповідно, спричинення збитків Позивачу, сталося внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань Відповідачем щодо належного перевезення ввіреного йому вантажу. З огляду на вказане, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ “КЛЕВЕР ТІМ» є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ “ВДС ЕКСІМТРЕЙД» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області 10.03.2025 у справі №916/4916/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ТОВ “КЛЕВЕР ТІМ» відмовити.
Крім того, апелянт просить стягнути з позивача на користь відповідача 4955,63 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, а також 9 300,00 грн. витрат, понесених відповідачем на правову допомогу адвоката під час апеляційного перегляду рішення. Здійснити перерозподіл судових витрат, понесених сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу Відповідач зазначає, що господарський суд першої інстанції неправильно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, визнав встановленими обставини, які ґрунтуються лише на заявах іншої сторони. На думку апелянта, суд, при ухваленні оскаржуваного рішення, використав докази, які законодавчо вважаються недопустимим (ст. 30 КДПВ), не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а також не врахував судову практику, сформовану у подібних спорах, що у свою чергу свідчить, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, зокрема, апелянт наполягає на тому, що:
- відповідно до п. 2 ст. 13 КДПВ (Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів) вантажоодержувач повинен передати перевізнику накладну CMR з вiдмiткою про отримання вантажу, в якій мав можливість зробити запис про пошкодження вантажу. Проте, такого запису в накладнiй CMR, в межах строків, передбачених п. 1 ст. 30 КДПВ зроблено не було;
- згідно з п. 15.1 Правил перевезень вантажiв автомобiльним транспортом в Україне, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу,для матеріальної вiдповiдальностi оформлюється відповідний акт, що засвідчується пiдписами вантажовiдправника (вантажоодержувача) та водiя. Одностороннi записи в акті як вантажовiдправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недiйсними. У даному випадку Позивачем пред'явлено суду акт, записи в якому зроблені лише вантажоодержувачем в односторонньому порядку. Тобто, даний доказ є недопустимим, що не враховано судом першої інстанції;
- судом не враховано, що Позивачем не надано доказів того, що вантаж був розпакований, оглянутий, вибракуваний та перерахований в присутності водія, що акт складався в присутності водія, що зміст цього акту був доведений до відома перевізника буд-яким способом (поштою, електронною поштою, кур'єром тощо). Відтак, заява про пошкодження товару, яка є обов'язковою за ст. 30 КДПВ в момент розвантаження не була зроблена;
- відповідної експертизи на предмет пошкодження вантажу також не проводилось;
- перша заява про пошкодження товару була зроблена через місяць після розвантаження у вигляді Претензії. Разом з тим, сюрвейєрський звіт (якім Позивач доводить розмір збитків) був складений після того, як вантаж знаходився кілька тижнів на складі Позивача, і в яких умовах цей вантаж зберігався до моменту перевірки - не відомо.
Більш детально доводи ТОВ “ВДС ЕКСІМТРЕЙД» викладені в апеляційній скарзі.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: Богацької Н.С., Колоколова С.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ “ВДС ЕКСІМТРЕЙД» на рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 у справі №916/4916/24; ухвалено розгляд вказаної апеляційної скарги здійснювати за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Також, даною ухвалою встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
У зв'язку зі звільненням з посади у відставку судді-члена колегії Колоколова С.І., розпорядженням керівника апарату суду від 07.07.2025 №120 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/4916/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2025 для розгляду справи №916/4916/24 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 визначена судова колегія прийняла справу №916/4916/24 до свого провадження.
Однак, суддя зі складу колегії суддів, яка не є суддею-доповідачем, Богацька Н.С. з 22.12.2025 по 25.12.2025 перебуває у відпустці.
У зв'язку з цим, розпорядженням керівника апарату суду від 23.12.2025 №518 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/4916/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025 для розгляду справи №916/4916/24 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.12.2025 судова колегія у складі головуючого судді - Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М. прийняла справу №916/4916/24 до свого провадження.
ТОВ “ВДС ЕКСІМТРЕЙД» своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось, але, згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Савенкова проти України» від 02.05.2013, “Папазова та інші проти України» від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану - постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду апеляційної інстанції, перебування членів апеляційної колегії у відпустках, відрядженнях та лікарняних, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга ТОВ “ВДС ЕКСІМТРЕЙД» розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи 27.07.2022 між ТОВ “КЛЕВЕР ТІМ» (Замовник) та ТОВ “ВДС ЕКСІМТРЕЙД» (Експедитор) було укладено Договір №2907/22/03 про надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів (далі - Договір).
Предметом цього Договору є взаємовідносини Сторін, що виникають при транспортно-експедиційному обслуговуванні вантажів, які пред'являються Експедитору Замовником для транспортування в міжнародному та національному сполученні автомобільним транспортним засобом (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 1.2. Договору, на кожне окреме завантаження оформляється Заявка, яка має опис умов і особливостей перевезення та є невід'ємною частиною цього Договору.
Пунктом 1.3. Договору передбачено, що перевезення виконується відповідно до умов цього Договору, Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (CMR), Європейської угоди про режим праці водіїв (ESTR). Сторони також будуть дотримуватись положень конвенції Про дорожні перевезення небезпечних вантажів (ADR) і Європейської угоди про перевезення швидкопсувних вантажів, Митної конвенції МДП, а також вимог міжурядових угод про міжнародне автомобільне сполучення.
Розділом 2 Договору визначені прва та обов'язки Сторін.
Зокрема, згідно з пп. 2.2.5. Договору, при прийнятті вантажу до перевезення водій Експедитора транспортного засобу, зобов'язаний перевірити вагу, кількість вантажу (зовнішній стан упаковки вантажу), а також правильність записів зроблених в товаро -транспортній накладній (СМR), що приймається до перевезення та наявність всіх товаро - супровідних документів на вантаж.
Положеннями пп. 2.2.6. Договору встановлено, що Експедитор зобов'язаний здійснити контроль за завантаженням, розміщенням та кріпленням вантажу, які б гарантували його цілісність та схоронність під час транспортування, а також проконтролювати дотримання всіх вимог щодо раціонального розміщення вантажу з метою уникнення перевищення граничних вагових норм встановлених, або прийнятих у країнах відправлення, транзиту, доставки.
За умовами пп. 2.2.7. Договору, при розходженні даних під час завантаження чи розвантаження вантажу, водій транспортного засобу Експедитора зобов'язаний негайно повідомити про це Замовника, і не виїжджати з місця розвантаження чи завантаження без узгодження з Замовником. Вага та кількість вантажу при завантаженні та розвантаженні повинна відповідати вазі та кількості вказаної в товаро - супровідних документах та Заявці.
Відповідно до пп. 2.2.9. Договору Експедитор зобов'язаний доставити ввірений Замовником вантаж та супровідну документацію в пункт призначення в установлені строки згідно Заявки. Здати уповноваженій особі вантажоодержувача в цілісності та збереженості, згідно з СМR/TIR Carnet і з оригіналами документів про митне оформлення у шляху його проходження.
Приписами пп. 5.2.1. Договору встановлено, що Експедитор несе повну матеріальну відповідальність за прийнятий вантаж з моменту його прийняття і до моменту передачі Вантажоодержувачу. У випадку втрати, часткової втрати, пошкодження вантажу при перевезенні Експедитор відшкодовує Замовнику вартість втраченого або пошкодженого вантажу (в тому числі, втрату товарного вигляду). Розмір відшкодування встановлюється виходячи із вартості вантажу зазначеної у товарно-супроводжувальних документах. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, митні збори та платежі, а також інші витрати пов'язані з перевезенням вантажу в повному об'ємі протягом 10 банківських днів з моменту відправки замовником вимоги та підтверджуючих документів на адресу Експедитора.
Термін дії Договору встановлюється строком до 31.12.2022. Договір набирає силу з моменту його підписання. Якщо за 30 днів до завершення дії Договору жодна із сторін письмово не повідомила іншу сторону про намір припинити дію Договору, то він автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, але, в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором (п. 9 Договору).
27.06.2024 Сторонами було складено та підписано Угоду №22311/1 згідно Договору №2907/22/03 від 27.07.2022 транспортно-експедиторського обслуговування вантажу (Ламинат (Покриття для підлоги, Підложки для підлоги) 20GP 1596 PACKAGES), відповідно до якої ТОВ “ВДС ЕКСІМТРЕЙД» зобов'язалося організувати за рахунок ТОВ “КЛЕВЕР ТІМ» транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО) та перевезення зазначеного вантажу в міжнародному сполучені і по території України (Гданськ - Зарванцї - Вінниця (Краківець)) на умовах зазначених у такій заявці. Водієм зазначено ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 20).
Даною Угодою Сторони погодили особливі умови надання транспортно-експедиційних послуг за даним перевезенням, зокрема:
- перевізник зобов'язується надати автомобіль повністю технічно справному стані, з усіма необхідними для перевезення документами;
- перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту завантаження транспортного засобу до моменту його вивантаження у одержувача вантажу;
- водій контролює збереження вантажу з моменту вантаження транспортного засобу в порту/складі до вивантаження вантажу на складі одержувача;
- водій зобов'язаний бути присутнім при огляді вантажу в порту/складі, на митниці, а також вивантаження вантажу і фіксувати всі ситуації при яких порушується цілісність вантажу і відразу ж доповідати про це Замовнику перевезення;
- у разі втрати або пошкодження товару - перевізник повністю компенсує збитки замовнику відповідно до наданого Акту недостачі / пошкодження товару.
У матеріалах справи наявна міжнародна товарно-транспортна накладна CMR від 28.06.2024, яка свідчить про перевезення вантажу, а саме: 1605 палет ламинату вагою 23112 кг. Міжнародна товарно-транспортна накладна містить підписи представників та відтиски печаток вантажоодержувача - ТОВ «ТРЕЙД ВІН» та перевізника - PE KARASTOIANOV PAVLO, які свідчать про прийняття вантажу 05.07.2024.
Також дана CMR в графі 15 містить припис вантажоодержувача - ТОВ «ТРЕЙД ВІН» про виявлення пошкодженого вантажу у кількості 341 палети, згідно акту №05072024-1 від 05.07.2024 (т. 1 а.с. 22).
ТОВ “КЛЕВЕР ТІМ» виставило вантажоодержувачу рахунок на оплату послуг з перевезення від 02.07.2024 №21212 на загальну суму 243 993,45 грн., проте, отримало від останнього претензію №10072024-1 від 10.07.2024 про компенсацію нанесених збитків через пошкодження вантажу в процесі його перевезення (т. 1 а.с. 23). У даній претензії ТОВ “ТРЕЙД ВІНД» зазначило, що при розвантаженні вантажу у м. Вінниця був виявлений брак товару з причини неякісної доставки, внаслідок чого товар став непригодним для продажу та використання, про що складений акт №05072024-1 від 05.07.2024. Тому, вантажоодержувач запропонував ТОВ “КЛЕВЕР ТІМ» здійснити сплату збитків на суму 202 697,27 грн.
Так, як встановлено судом першої інстанції, під час розвантаження 05.07.2024 вантажу з автомобіля BO6102EI / BO2675XF (водій Мацієвіч Дмитро) в місці призначення - м. Вінниця, Гонти 24-а, вантажоодержувачем ТОВ “ТРЕЙД ВІНД» було виявлено пошкодження товару (внаслідок замокання) у кількості 341 упаковки (що складає 697 345 кв.м. ламінованої підлоги), який став непридатний для продажу та використання.
Факт пошкодження вантажу було зафіксовано фото- та відео зйомкою при вивантажені товару з автомобіля на складі ТОВ “ТРЕЙД ВІНД» в присутності водія автомобіля, про що було складено акт фіксації пошкодження майна №05072024-1 від 05.07.2024. При цьому, даний акт підпису водія не містить. Разом з тим, поряд з містом для підпису водія наявний припис «відмовився підписувати акт» (т. 1 а.с. 36).
Позивач наголошує, що в момент перевантаження вантажу у м. Гданськ та завантаження вантажу на транспортний засіб BO6102EI / НОМЕР_1 (водій ОСОБА_3 ), що залучений ТОВ “ВДС ЕКСІМТРЕЙД» як Експедитором по Договору ТЕП, не зафіксовано та не було виявлено будь-якого пошкодження контейнеру з якого перевантажувався вантаж, самого вантажу та/чи його пакування.
За твердженнями позивача, на його замовлення 25.07.2024 було проведено незалежну сюрвеєрську інспекцію (компанія OCA GLOBAL) пошкодженого вантажу ТОВ “ТРЕЙД ВІНД» за результатами якої складено Звіт з проведення огляду №719-24036 від 26.07.2024 в якому встановлено, що: товар зберігається в сухому та придатному для зберігання складі; під час огляду була перевірена партія вантажу візуально на складі. Всього виявлено замочених - 340 шт. зафіксовано з слідами зовнішнього впливу води на пакуванні, та під плівкою на вигляд, як роса, часткове набухання пакування та її розгерметизація (фото звіт); вантаж приїхав на склад на авто номер ВО2625FX. Зі слів представника, при перевезені авто попало під дощ, та в кузов потрапила вода. Партія вантажу прибула з слідами зовнішнього впливу води на пакуванні; під час вивантаження на склад 05.07.2024, вантаж прийняли без відкриття пошкоджених упаковок. Була відмітка на CMR, акт від 05.07.2024 №5072024-1, прийнято отримувачем 341 шт. пошкодженого вантажу.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією від 06.08.2024 за вих. №0608/24 про відшкодування вартості пошкодженого товару при перевезенні за Договором №2907/22/03 у загальному розмірі 220 901,66 (т. 1 а.с. 44-50).
Вказана сума складається з вартості перевезення кількості пошкодженого вантажу в сумі 51 839,11, митних платежів в розмірі 32 442,43грн., вартості пошкодженого вантажу в сумі 117 784,18грн. та сюрвеєрської інспекції в розмірі 18 204,39грн.
Як вказує позивач, вказана претензія залишена без задоволення.
Вищевказані обставин стали підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Положеннями ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 цього Кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Отже, підставою для такої відповідальності, як відшкодування збитків є порушення зобов'язання.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди передбачено ст. 22 Цивільного кодексу України: 1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. 2. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Судова колегія зазначає, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
На позивача покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір.
Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються крім інших, в тому числі і додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
За ч. 1. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як зазначалось вище, згідно умов Договору від 27.07.2022 №2907/22/03 між Сторонами склались відносини з транспортно-експедиційному обслуговуванні вантажів, у тому числі - автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами в міжнародному сполученні, що врегульовані, зокрема: Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до положень якої Україна приєдналась 01.08.2006 (на яку посилається апелянт), Цивільним кодексом України тощо.
За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України, загальні умови перевезення вантажів визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч. 1 ст. 307 та ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Аналогічні положення зафіксовані у Законі України "Про транспортно-експедиторську діяльність", який встановлює основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів.
Так, за ч. 1 ст. 9 вказаного Закону, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Положеннями вказаної статті також визначено, що факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути, зокрема, міжнародна автомобільна накладна (CMR), яка є вантажно-транспортним документом, що оформляються при міжнародних перевезеннях: 1) коли у Заявці місце завантаження ватажу знаходиться за кордоном України. Навіть, якщо місцем вивантаження є територія України, що обумовлює певну частину транспортування і по території України включно, - на весь маршрут перевезення складається одна CMR; 2) коли у Заявці вказане місце завантаження вантажу на території Україні, а місце його розвантаження за кордоном України.
Статтею 14 цього ж Закону встановлено, що експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування. За невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.
У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.
Частинами 1, 2 ст. 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Згідно з ст. 934 Цивільного кодексу України, за порушення обов'язків за договором транспортного експедитування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.
Разом з цим, ст. 924 Цивільного кодексу України визначено, що, зокрема, за втрату вантажу перевізник несе відповідальність у розмірі вартості вантажу у разі, якщо не доведе, що це сталося не з його вини, або внаслідок обставин, яким останній не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Колегія суддів звертається до правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №907/603/17, згідно з якою норма ст. 924 Цивільного кодексу України передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.
Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.
При цьому, втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.
Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 907/746/17 та від 27.10.2020 у справі № 903/846/19.
Відповідно до статей 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (далі - Конвенція) вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19.09.1949.
Статтею 3 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.
За положеннями ст. 8 Конвенції приймаючи вантаж, перевізник перевіряє: a) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць; b) зовнішній стан вантажу і його упаковки. Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити вірність записів, зазначених у підпункті a) пункту 1 цієї статті, він повинен зробити обґрунтовані застереження у вантажній накладній. Він повинен також мотивувати всі зроблені ним застереження щодо зовнішнього стану вантажу і його упаковки. Ці застереження не мають обов'язкової сили для відправника, якщо останній не погодився бути зобов'язаним ними і не зробив про це запис у вантажній накладній.
Як передбачено ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.
Згідно із ст. 17 Конвенції, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.
Вище встановлено, що згідно умов Договору від 27.07.2022 № 2907/22/03 ТОВ “ВДС ЕКСІМТРЕЙД» взяло на себе зобов'язання надати, у тому числі, послуги з перевезення вантажу та нести відповідальність за збереженість вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до моменту вручення його вантажоодержувачу.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що між сторонами був укладений саме Договір на надання транспортно-експедиційних послуг, за яким обсяг послуг, які надаються виконавцем, є ширшим, аніж за договором перевезення, вони включають не тільки безпосередньо перевезення вантажу, але й організацію такого перевезення, надання консультацій замовнику з питань організації перевезень тощо.
Умовами Договору Сторонами було погоджено, що:
- при прийнятті вантажу до перевезення Експедитор перевіряє вагу, кількість вантажу (зовнішній стан упаковки вантажу), а також правильність записів зроблених в транспортній накладній (СМR) (пп. 2.2.5 Договору);
- Експедитор зобов'язується забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення та до моменту видачі в пункті призначення уповноваженій на одержання вантажу особі (пп. 2.2.6., 2.2.9. Договору);
- ризик випадкової втрати або пошкодження вантажу з моменту його прийняття та до видачі вантажу несе Експедитор (пп. 5.2.1. Договору).
Отже, судова колегія наголошує на тому, що саме відповідач взяв на себе обов'язок забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення та до моменту видачі в пункті призначення уповноваженій на одержання вантажу особі, що підтверджується як положеннями чинного законодавства, так і положеннями укладеного між сторонами Договору.
Колегія суддів також вказує, що суд першої інстанції доречно звернув увагу на те, що міжнародна товарно-транспортна накладна СMR від 28.06.2024 не містить жодних зауважень та застережень відповідача щодо вантажу, який він зобов'язався доставити у пункт призначення.
Заперечень відповідача проти відсутності ознак пошкодження вантажу на час його приймання до перевезення матеріали справи не містять.
Разом з тим, у графі 18 СMR має бути зафіксовано зауваження перевізника у разі його наявності, враховуючи, що під час завантаження перевізник повинен контролювати процес останнього для перевірки кількісних та якісних показників вантажу, оскільки після прибуття на місце призначення всі претензії адресуються саме йому (відповідно, збитки має оплачувати Експедитор).
Відтак, судова колегія виходить з того, що на момент прийняття вантажу відповідачем до перевезення вантаж не мав ознак пошкодження.
Оцінивши зміст товаро-транспортної накладної СMR від 28.06.2024, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що умова Договору про передачу вантажу уповноваженій особі вантажоодержувача в цілості та схоронності (пп. 2.2.9. Договору) відповідачем не виконана, оскільки вантажоодержувачем ТОВ “ТРЕЙД ВІНД» у вказаній СМР проставлена відмітка в графі 15 щодо пошкодження товару у кількості 341 упаковки, а саме: виявлено пошкодженого товару 341 уп. згідно акту № 05072024-1 від 05.07.2024.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 05.07.2024 під час розвантаження вантажу з автомобіля BO6102EI / BO2675XF (водій Мацієвіч Дмитро) в місці призначення - м. Вінниця, Гонти 24-а, був зафіксований факт пошкодження вантажу, про що складений власником вантажу - ТОВ “ТРЕЙД ВІНД» акт фіксації пошкодження майна №05072024-1.
Крім того, пошкодження вантажу зафіксовано фото - та відео зйомкою.
З огляду на зазначене, з врахуванням наведених вище законодавчих норм та положень Договору, виконавець вважається таким, що не надав послуги з перевезення належним чином. Відповідачем як Експедитором не доведено, що пошкодження вантажу викликано обставинами, які звільняють його від встановленої відповідальності.
Разом з цим, акт фіксації пошкодження майна №05072024-1 водієм ОСОБА_4 не підписаний, у зв'язку з чим, апелянт наполягає на тому, що акт фіксації є недопустимим доказом.
Так, посилаючись на положення п. 15.1 Правил перевезень вантажiв автомобiльним транспортом в Україне, апелянт вказує, що у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, для матеріальної вiдповiдальностi оформлюється відповідний акт, що засвідчується пiдписами вантажовiдправника (вантажоодержувача) та водiя. Одностороннi записи в акті як вантажовiдправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недiйсними. У даному випадку Позивачем пред'явлено суду акт, записи в якому зроблені лише вантажоодержувачем в односторонньому порядку. Тобто, даний доказ є недопустимим, що не враховано судом першої інстанції.
З цього приводу судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до п. 15.1 Правил перевезень вантажiв автомобiльним транспортом в Україне, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом, що може бути складений у паперовій або електронній формі, за формою, що наведена в додатку 4.
Додатком 4 (із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства інфраструктури № 983 від 05.12.2013, № 413 від 03.06.2019) до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні є Акт, який складається між Замовником та Перевізником.
Проте, як зазначалось вище, та як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідаючи на аналогічні доводи ТОВ “ВДС ЕКСІМТРЕЙД» при розгляду даного спору по суті, акт фіксації пошкодження майна № 05072024-1 від 05.07.2024 був складений не Замовником (позивачем), а саме власником вантажу - ТОВ “ТРЕЙД ВІНД», який жодних вимог до відповідача не висуває.
При цьому, у відповідному акті міститься відмітка про відмову водія від підписання зазначеного акту.
Разом з тим, відмова водія від підписання акту фіксації пошкодження майна №05072024-1 від 05.07.2024 не може бути підставою для звільнення Експедитора від відповідальності, адже водій ОСОБА_5 перебував на місці розвантаження 05.07.2024, що встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем.
Водночас, матеріали даної справи не містять, а відповідачем не надано суду докази на підтвердження того, що вантаж передавався вантажоотримувачу у задовільному стані.
Навпаки, за висновками Звіту з проведення огляду №719-24036 від 26.07.2024 проведеної незалежної сюрвеєрської інспекції (компанія OCA GLOBAL) пошкодження відбулось за рахунок зовнішнього впливу води на пакуванні, що призвело до часткового набухання пакування та розгерметизації (фото звіт). В цьому Звіті також зафіксовано, що зі слів представника, при перевезені авто попало під дощ, та в кузов потрапила вода. Партія вантажу прибула з слідами зовнішнього впливу води на пакуванні; під час вивантаження на склад 05.07.2024, вантаж прийняли без відкриття пошкоджених упаковок.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Проте, відповідачем не спростовані зазначені вище обставини, не надано більш вірогідних доказів того, що пошкодження вантажу сталось внаслідок винних дій інших осіб або внаслідок обставин, до яких перевізник не має відношення.
Більш того, судова колегія зауважує, що матеріали справи не містять жодних заперечень водія Експедитора щодо акту фіксації пошкодження майна №05072024-1 від 05.07.2024.
Відповідач також не висловив клопотання про призначення експертизи щодо пошкоджень, їх розміру, тощо.
Щодо апеляційних посилань відповідача на ст. 30 Конвенції про міжнародного автомобільного перевезення, щодо строку пред'явлення претензії, то судова колегія наголошує на тому, що таки доводи були також наведені відповідачем в суді першої інстанції, а тому, ретельно досліджені місцевим господарським судом, внаслідок чого останнім надано відповідачу змістовну відповідь, яку повністю підтримує суд апеляційної інстанції.
Так, Господарський суд Одеської області зазначив, що встановлені ст. 30 Конвенції строки, на які посилається відповідач, розповсюджуються на конкретні умови і чітко визначений характер недоліків вантажу, а саме: 1) прийняття вантажу без належної перевірки разом з перевізником або 2) прийняття вантажу без заяви перевізнику щодо загального характеру втрат / пошкоджень в момент прийняття такого вантажу, коли такі пошкодження є очевидними, або 3) прийняття вантажу, коли пошкодження є неочевидними і саме стосовно прийняття яких встановлено термін не пізніше семи днів від дня отримання вантажу.
Проте, прийняття вантажу, стягнення збитків за пошкодження якого є предметом даної справи не відповідає критеріям зазначеним в ст. 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення.
У даному випадку спірне прийняття вантажу здійснювалось в присутності перевізника; вантаж приймався із заявою перевізнику про його пошкодження шляхом проставлення відмітки в пред'явлених перевізником екземплярах CMR (в графі 15 (“виявлено пошкодженого товару 341 уп. згідно акту № 05072024-1 від 05.07.2024) та складанням акту фіксації пошкодження майна № 05072024-1 від 05.07.2024 з фото та відео фіксацією в момент його прийняття.
Факт протилежного, відповідачем належними та допустимим доказами не доведено.
Згідно зі ст. 23 Конвенції якщо перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.
У даному випадку матеріали справи свідчать, що вантаж не був доставлений в належному стані та був частково пошкоджений, а тому експедитор, який за заявкою позивача організовував спірне перевезення за договором транспортно-експедиторського обслуговування, має відшкодувати клієнту вартість пошкодженого вантажу, з урахуванням положень пп. 5.2.1. Договору від 27.07.2022 №2907/22/03.
При цьому, вина експедитора у порушенні договору транспортного експедирування презюмується та не підлягає доведенню замовником.
Такий висновок викладений Касаційним господарським судом у складі Верховного суду у постанові від 21.02.2018 у справі №910/14398/16.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях відповідача всіх елементів цивільного правопорушення, за яке наступає відповідальність особи, що порушила зобов'язання, оскільки:
- неправомірність поведінки відповідача полягає у незбереженні вантажу з моменту його прийняття для перевезення та до моменту його видачі одержувачу і така поведінка відповідача свідчить про невідповідність її вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства та Договорі, укладеному між сторонами, що підтверджується актом щодо пошкодження вантажу №05072024-1 від 05.07.2024 та звітом про огляд вантажу від 26.07.2024 №719-24036;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти в даному випадку пошкодження майна позивача на суму 51 839,11 грн., митні платежі за пошкоджений товар у розмірі 32 442,43 грн., вартість пошкодженого вантажу відповідно до інвойсу від продавця №CZDH24711-1 від 28.04.2024 - 2 859,11 доларів США., що на дату складання даного позову за офіційним курсом НБУ становить 117 784,18 грн. (2 859,11 дол. США * 41,1961 грн.), вартість проведення сюрвеєрської інспекції якості вантажу - 450 доларів США, що на дату сплати рахунку, згідно до платіжної інструкції №11660 від 24.07.2024 склала 18 204,39 грн.;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, отже наслідком пошкодження вантажу стали збитки позивача, які виникли в результаті неможливости використовувати пошкоджений товар;
- вина заподіювача шкоди (яка презюмується).
Доказів на спростування зазначеного з боку відповідача, який покликається лише на заперечення вини експедитора, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано та останніми не встановлено.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що апелянтові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з тим, відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 у справі №916/4916/24 винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВДС ЕКСІМТРЕЙД» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 у справі №916/4916/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Принцевська Н.М.