Дата документу 17.12.2025 Справа № 336/1275/25
Єдиний унікальний №336/1275/25 Головуючий у 1 інстанції Дацюк О.І.
Провадження № 22-ц/807/2162/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
17 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Бєлової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Запорізької обласної прокуратурита представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, вказавши, що 15.03.2017 року слідчими Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області було розпочате досудове розслідування за ст. 185 ч. 3 КК України, в якому ОСОБА_1 19.06.2017 року було повідомлено про підозру. 29.09.2017 року у кримінальному провадженні складено обвинувальний акт, згідно із яким ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були обвинувачені у скоєнні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України. 04.10.2017 року обвинувальний акт скеровано до суду. 05.12.2022 року вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 було визнано невинуватим у скоєнні злочину та виправдано у зв'язку з відсутністю в діях обвинуваченого складу злочину. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16.10.2023 року вирок суду був залишений без змін. Ухвалою Верховного суду від 20.02.2024 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора. Отже сумарний час перебування ОСОБА_1 під дією кримінально-процесуальних норм та обтяжень складає 6 років 7 місяців. При цьому позивач вказував, що внаслідок досудового розслідування, набуття ним статусу підозрюваного, а згодом і обвинуваченого у кримінальному провадженні, йому було завдано моральної шкоди через суспільний розголос, необхідність виправдовування, тривалого захисту своїх прав, компенсацію якої він оцінює у 800000 гривень.
Просив стягнути з держави за рахунок коштів Державного бюджету України на свою користь 800 000 гривень.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури у розмірі 608 000 (шістсот вісім тисяч) гривень.
Судовий збір компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник Запорізької обласної прокуратури- Черний П.А. подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнення моральної шкоди.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції внаслідок неповного з'ясування всіх обставин справи невірно встановлено період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням, що призвело до стягнення збільшеного розміру моральної шкоди.
Окрім цього, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та прийняти нове, яким позов в цій частині задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд безпідставно відмовив в частині стягнення збільшеного розміру відшкодування моральної шкоди, не врахував всі обставини справи та його пояснення. Зважаючи на ступінь негативного впливу на його життя та свідомість як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, факту постійного очікування покарання у виді позбавлення волі, як того вимагала сторона обвинувачення, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які позивач поніс через неможливість тривалого відновлення своїх прав, позивач вважає збільшення розміру морального відшкодування до 800 000 грн. є пропорційним та розумним розміром для компенсації йому спричинених негативних наслідків морального характеру і не призводить до безпідставного збагачення позивача.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не повною мірою.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги,зважаючи назасади розумності та справедливості, вважав за необхідне та можливе відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 608 000,00 грн., що є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) за душевні страждання, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього (незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення), внаслідок якої було порушено його нормальні життєві зв'язки як особи, яка ніколи не притягувалася до кримінальної відповідальності, інші соціальні та ділові зв'язки, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації. Разом з тим, підстави для стягнення з Держави Україна на користь позивача відшкодування моральної шкоди поза межами одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом відсутні.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що 15.03.2017 року до ЄРДР внесені відомості про скоєння злочину, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України.
15.03.2017 року слідчим проведено огляд місця події, в ході якого оглянуто автомобіль Man, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
15.03.2017 року у ОСОБА_1 відібрані відбитки пальців рук згідно із постановою від 15.03.2017 року та протоколом відібрання зразків від 15.03.2017 року, які згодом направлені для проведення експертизи.
05.04.2017 року слідчим за участі ОСОБА_1 оглянуто автомобіль Ман-272-14, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
19.06.2017 року слідчим СВ Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України, яке 19.06.2017 року вручене ОСОБА_4 (матері позивача).
Згідно з обвинувальним актом, складеним 29.09.2017 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обвинувачувались у скоєнні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України.
Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.12.2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були виправдані у зв'язку з недоведеністю, що в діяннях обвинувачених є склад кримінального правопорушення.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 16.10.2023 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення. Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.12.2022 року без змін.
Ухвалою Верховного суду від 20.02.2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.12.2022 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16.10.2023 року.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен хоча б наближено бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжито термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не з виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу досудового розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до ч.1,2 ст.. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).
Таким чином, цивільним законодавством України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов'язання.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у тому числі у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно із частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальна заробітна плата у 2025 році становить 8000 грн.
Позивач перебував під слідством та судом з червня 2017 року по жовтень 2023 року, що складає 75 місяців 28 днів, а тому мінімальний розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню становить 607 466,48грн. (248000 грн. (75 місяців * 8000,00 грн./міс.) + 5066,54 (28 днів *266,66 грн.)).
Факт винесення виправдувального вироку відносно позивача надає йому право на відшкодування моральної шкоди в силу вимог вказаного вище Закону у мінімально визначеному розмірі.
Разом з цим, законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір. Збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).
На думку колегії суддів, збільшення мінімального розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з 607 466,48 грн до 608 000,00 грн не призведе до збагачення позивача за рахунок держави.
Доводи апеляційних скарг Запорізької обласної прокуратури та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо не правильного визначення судом першої інстанції періоду перебування позивача під слідством та судом є помилковими та не відповідають обставинам справи.
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду» позивач має право на відшкодування на його користь за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди, яку слід визначити, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом.
Разом з тим, на думку позивача, для відновлення нормального психологічного стану та відновлення ділової репутації йому має бути відшкодовано 800 000 грн. моральної шкоди.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, судом враховано: негативні наслідки, які продовжувалися для позивача внаслідок тривалого незаконного кримінального переслідування, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Позивач був змушений доводити свою невинність, жив у постійному страху бути засудженим за не скоєний ним злочин, втратив репутацію добросовісного державного службовця, що мало для нього негативні наслідки та суттєво вплинуло на його психоемоційний стан, а також вимагало додаткових зусиль для організації його життя.
Зважаючи на конкретні обставини справи, характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, їх тривалість, та керуючись вимогами розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розмір моральної шкоди слід визначити у мінімальному розмірі, встановленому законодавством, що буде достатньою сатисфакцією перенесених позивачем моральних страждань.
Колегія суддів вважає, що конкретні обставини справи не свідчать про наявність підстав для збільшення суми моральної шкоди з мінімально гарантованого у розмірі до 800 000 грн.
Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
На підставі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Зважаючи на те, що під час розгляду справи позивачем в силу вимог с. 12, 81 ЦПК України не надано доказів, які б давали підстави для збільшення відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 608 000,00 грн, яка переглядається, буде достатньою компенсацією перенесених позивачем моральних страждань. Обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, враховані судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.
Саме по собі посилання на наявність підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди без надання відповідних доказів не є підставою для такого збільшення.
Отже, колегія суддів, перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вимог є правильними.
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять.
Разом з цим, вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка Державної казначейської служби України, суд першої інстанцій не звернув уваги на таке.
Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Отже, суд першої інстанції вірно зазначив в резолютивній частині про стягнення коштів з Державного бюджету України, проте зайво вдався до надмірної регламентації дій Державної казначейської служби України на користь позивача.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2024 року в справі № 466/2801/20, від 08 травня 2024 року, в справі № 607/1009/23, від 11 грудня 2024 року у справі № 334/4445/21.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни резолютивної частини рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди із зазначенням, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги Запорізької обласної прокуратурита представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року змінити, резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури у розмірі 608 000 (шістсот вісім тисяч) гривень.
Судовий збір компенсовати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді: