19 грудня 2025 рокуСправа №160/17640/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення №046050024153 від 28.03.2025р., зобов'язання вчинити певні дії, -
11.06.2025р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 28.03.2025 №046050024153 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1986 та за довідками від 21.01.2025 №01-13/12-П, від 21.01.2025р. № 01-13/13-П Комунальної установи "Трудовий архів" Нововоронцовської селищної ради Херсонської області; період навчання з 01.09.1981 р. по 29.06.1982 р. відповідно до диплома НОМЕР_2 від 29.06.1982 р. та призначити пенсію за віком з 31.08.2024 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.03.2025р. вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте, рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №046050024153 від 28.03.2025р. було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не набула необхідного страхового стажу та у рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період навчання за дипломом від 29.06.1982 НОМЕР_2 , оскільки виправлено рік початку навчання та не завірено належним чином; період роботи за трудовою книжкою від 10.10.1986 НОМЕР_1 та за довідкою комунальної установи “Трудовий архів» Нововоронцовської селищної ради від 21.01.2025 №01-13/12-П, оскільки вказане прізвище “ ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним заявниці “ ОСОБА_3 ». Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 30.06.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
15.07.2025р. через систему «Електронний суд», на виконання вищенаведеної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні адміністративного позову позивача відмовити повністю посилаючись на те, що страховий стаж позивача на дату звернення становить 9 років 3 місяці 12 днів; за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період навчання за дипломом від 29.06.1982 НОМЕР_2 , оскільки виправлено рік початку навчання та не завірено належним чином; період роботи за трудовою книжкою від 10.10.1986 НОМЕР_1 та за довідкою комунальної установи “Трудовий архів» Нововоронцовської селищної ради від 21.01.2025 №01-13/12-П, оскільки вказане прізвище “ ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним заявниці “ ОСОБА_3 ». Також, відповідач вказує на свої дискреційні повноваження у спірних правовідносинах.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 19.12.2025р. було продовжено строк розгляду даної справи до 19.12.2025р.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 19.12.2025р. в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 є громадянкою України та перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, фактичним місцем проживання/перебування є АДРЕСА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), що підтверджується наявними у справі копіями паспорта позивача та довідки від 10.10.2024р. №1210-5003484547 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, наявними у справі.
20.03.2025р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується копіями відповідної заяви, розписки-повідомлення, наявними у справі та не заперечується учасниками справи.
Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №046050024153 від 28.03.2025р. було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не набула необхідного страхового стажу та у рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період навчання за дипломом від 29.06.1982 НОМЕР_2 , оскільки виправлено рік початку навчання та не завірено належним чином; період роботи за трудовою книжкою від 10.10.1986 НОМЕР_1 та за довідкою комунальної установи “Трудовий архів» Нововоронцовської селищної ради від 21.01.2025 №01-13/12-П, оскільки вказане прізвище “ ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним заявниці “ ОСОБА_3 », що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача від 28.03.2025 №046050024153 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з чим позивач просить захистити її порушені права на пенсійне забезпечення шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1986 та за довідками від 21.01.2025 № 01-13/12-П, від 21.01.2025р. № 01-13/13-П Комунальної установи "Трудовий архів" Нововоронцовської селищної ради Херсонської області; період навчання з 01.09.1981 р. по 29.06.1982 р. відповідно до диплома НОМЕР_2 від 29.06.1982 р. та призначити пенсію за віком з 31.08.2024 року.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ч.1, ч.4 ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції чинній станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком (далі - Закон №1058), було встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до пункту «д» частини третьої статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується також, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами п.8 Порядку №637 передбачено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачка з 01.09.1981р. по 29.06.1982р. навчалася в ПТУ №14 м. Нова Каховка Херсонської області, а з 01.10.1986р. по 04.07.1994р. була членом колгоспу «Шлях комунізму», з 01.10.1997р. по 01.05.2000р. працювала в колгоспі імені Шевченко, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями трудової книжки колгоспника позивача НОМЕР_1 від 10.10.1986р., архівних довідок та диплома НОМЕР_2 від 29.06.1982р.
Наведені періоди не були зараховані відповідачем до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (на підставі записів у трудовій книжці), так як в дипломі від 29.06.1982 НОМЕР_2 виправлено рік початку навчання та не завірено належним чином, в трудовій книжці від 10.10.1986 НОМЕР_1 та довідці комунальної установи “Трудовий архів» Нововоронцовської селищної ради від 21.01.2025 №01-13/12-П вказане прізвище “ ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним заявниці “ ОСОБА_3 », що підтверджується змістом копії рішення відповідача №046050024153 від 28.03.2025р.
Разом з тим, як встановлено судом з матеріалів справи, 12.05.1964р. було видано свідоцтво про народження чоловіка позивача - ОСОБА_4 .
В подальшому, 25.10.1990р. ОСОБА_5 було повторно видано свідоцтво про народження, що підтверджується змістом копії свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 25.10.1990р.
06.09.1986р. між позивачем та ОСОБА_5 було укладено шлюб, у зв'язку з чим позивачеві було присвоєно прізвище після реєстрації - « ОСОБА_3 », що підтверджується змістом копії повторного свідоцтва про одруження від 29.10.1990р.
На підставі наведеного свідоцтва про одруження, позивачеві було видано новий паспорт НОМЕР_4 від 05.05.1991р., що підтверджується змістом копії вищезазначеного свідоцтва про одруження.
При цьому, зазначення неправильного прізвища чоловіка позивача - « ОСОБА_6 » в первинно наданому свідоцтві про народження від 12.05.1964р. підтверджується наявною у справі копією Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, згідно якого в актовому записі про народження прізвище дитини зазначено - « ОСОБА_3 ».
Разом з тим, наведені вище відомості не були враховані пенсійним органом, при розгляді заяви позивача про призначення їй пенсії за віком, протиправно.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем рішення від 28.03.2025 №046050024153 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та не спростована відповідачем жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем рішення від 28.03.2025 №046050024153 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши у призначенні позивачеві пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним рішенням відповідача від 28.03.2025 №046050024153 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1986 та за довідками від 21.01.2025 № 01-13/12-П, від 21.01.2025р. № 01-13/13-П Комунальної установи "Трудовий архів" Нововоронцовської селищної ради Херсонської області; період навчання з 01.09.1981р. по 29.06.1982р. відповідно до диплома НОМЕР_2 від 29.06.1982р., враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням наведених періодів до страхового стажу позивача, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1986 та за довідками від 21.01.2025 № 01-13/12-П, від 21.01.2025р. № 01-13/13-П Комунальної установи "Трудовий архів" Нововоронцовської селищної ради Херсонської області; період навчання з 01.09.1981р. по 29.06.1982р. відповідно до диплома НОМЕР_2 від 29.06.1982р. , є належним способом захисту порушеного права позивача.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком з 31.08.2024 року, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача страхового стажу, визначеного ст.26 Закону №1058, є підставою для призначення останньому пенсії за віком, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення страхового стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати розрахувати (призначати) пенсію.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за вищенаведених умов, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком від 20.03.2025р. відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно фіскального чеку від 12.06.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 605 грн. 60 коп., виходячи із розрахунку: 1211,20 грн./ 2.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення №046050024153 від 28.03.2025р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 28.03.2025 №046050024153 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10; код ЄДРПОУ 22933548) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) періоди її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1986 та за довідками від 21.01.2025 № 01-13/12-П, від 21.01.2025р. № 01-13/13-П Комунальної установи "Трудовий архів" Нововоронцовської селищної ради Херсонської області; період навчання з 01.09.1981р. по 29.06.1982р. відповідно до диплома НОМЕР_2 від 29.06.1982р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10; код ЄДРПОУ 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) про призначення їй пенсії за віком від 20.03.2025р., відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10; код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп. (шістсот п'ять грн. 60 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва