Справа № 372/6268/24 Головуючий у суді І інстанції Кравченко М.В.
Провадження № 22-ц/824/11215/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
24 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Приходька К.П., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У листопаді 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - ТОВ «Бізнес Позика») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 69 494,60 грн, яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 16 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах - 51 094,60 грн; суми прострочених платежів за комісією - 2 400,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 грудня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачкою укладено договір № 481820-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, який був підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов договору позивач надає відповідачці грошові кошти у розмірі 16 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику грошові кошти у розмірі 16 000,00 грн шляхом їх перерахування на банківську картку відповідачки № НОМЕР_1 , зазначену нею під час заповнення анкетних даних в особистому кабінеті.
Натомість ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за договором про надання кредиту № 481820-КС-001 від 06 грудня 2023 рокуналежним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 14 листопада 2024 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 69 494,60 грн, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, які б доводили укладення між сторонами кредитного договору.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника за довіреністю - Клименка Т.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права.
Стверджує, що з метою підтвердження факту видачі кредитних коштів за кредитним договором та додатковими угодами позивачем було додано до позовної заяви платіжне доручення у вигляді інформаційної довідки вих. № 638/11 від 15 листопада 2024 року, наданої ТОВ «Платежі Онлайн», як технологічним оператором платіжних послуг, з якого вбачається, що 06 грудня 2023 року позичальнику на її картку було успішно здійснено перерахування кредиту в сумі 16 000,00 грн з призначенням платежу: «Перерах. коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 зг. до кредитного дог. №481820- КС-001 від 06.12.2023 Без ПДВ».
Вказана довідка була надана позивачу на підтвердження успішності проведеної операції ТОВ «Платежі Онлайн», що надає посередницькі послуги ТОВ «Бізнес Позика» з кредитування клієнтів за допомогою платіжної системи «Рlaton» на підставі договору про надання послуг № ПГ-5 від 04 листопада 2020 року, укладеного між ТОВ «Бізнес Позика» та ТОВ «ПрофітГід».
Надання таких послуг повністю відповідає положенням статей 3, 6, 9 Закону України «Про електронну комерцію», а вищевказана довідка є належним та допустимим доказом видачі кредитних коштів у розумінні статей 77-80, 95 ЦПК України.
Крім того, наданий разом із позовної заявою доказ перерахування кредитних коштів є належним, допустимим та достатнім доказом надання кредиту, оскільки є документом первинної бухгалтерської документації, який повністю відповідає статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
При цьому чинне законодавство України у сфері бухгалтерського обліку не містять переліку (виключного переліку) документів первинної бухгалтерської документації. Головним є дотримання визначених законом вимог під час складання первинних документів.
Однак, судом першої інстанції не було належним чином досліджено та помилково не взято до уваги дані докази та ту обставину, що кредитні кошти отримані відповідачкою саме в дату укладення кредитного договору і у розмірі, що встановлений пунктом 1 кредитного договору, а також дата перерахування коштів та суми перерахування відповідає довідці, сформованій ТОВ «Платежі Онлайн», як технологічним оператором платіжних послуг, при цьому зі сторони відповідачки не було надано жодного доказу на спростування факту видачі їй кредитних коштів.
Ухвалою суду першої інстанції від 31 січня 2025 року безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів в АТ «Універсал Банк», які підтверджували, що картка, на яку були зараховані кредитні кошти, належить самі ОСОБА_1 .
Відмовляючи у витребуванні доказів, суд виходив з того, що позивач не надав достатніх доказів щодо підтверджень вжиття всіх заходів для отримання таких доказів у позасудовому порядку, наявності перешкод у отриманні доказів без застосування повноважень суду. Проте, такі висновки суду не відповідають дійсності, оскільки клопотання про витребування доказів було належним чином обґрунтованим та у ньому було детально наведено причини, за яких позивач не може самостійно отримати такі докази від банку.
Також вважає, що судом першої інстанції не було враховано принципу презумпції правомірності правочину, що визначений у статті 204 ЦК України. Дійсність договору про надання кредиту № 481820-КС-001 від 06 грудня 2023 року не спростована жодним рішенням суду, а тому цей договір вважається таким, що укладений, а отже створює права та обов'язки для його сторін.
Відповідачка своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Суд першої інстанції не встановлював фактичних обставин справи, оскільки виходив з того, що позивачем не було надано доказів укладення договору позики в електронній формі, отже були відсутні обставини, які підлягали встановленню для визначення спірних правовідносин і вирішення даного спору. При цьому суд проаналізував законодавство, яке регулює укладення договорів, у тому числі і кредитних в електронній формі.
Суд зазначив, що на підтвердження укладення спірного кредитного договору позивачем надані його паперові копії. При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи договір позики (у вигляді паперової копії) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа.
Таким чином, на думку місцевого суду, наявні в матеріалах справи паперові копії спірного кредитного договору не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів), оскільки не відповідають вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та не є належними доказами укладення договору між відповідачкою та кредитором.
Суд вважав, що лише наявність електронних підписів сторін підтверджує волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Водночас, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідачка у своїх запереченнях проти позову наголошувала, що не укладала договір позики в редакції, яку долучає представник позивача в якості копій до позовної заяви, відповідно не погоджувала кабальні умови кредитування та надмірну процентну ставку.
Якби вона дійсно укладала такий договір, то в обов'язковому порядку мала б здійснювати набір у відповідній електронній формі певної комбінації алфавітно-цифрової послідовності, вказана комбінація мала б відобразитись у вказаній електронній формі та зберегтись на сервері кредитора для подальшого долучення до договору, і за таких обставин позивач міг би надати такі докази.
Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення відповідачці, підтвердження нею пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення кредитних договорів у формі електронного правочину тощо.
Отже, на переконання суду першої інстанції, наведене вказує на неукладеність оспорюваного правочину - договору про надання кредиту № 481820-КС-001 від 06 грудня 2023 року, у тому числі в електронній формі.
Встановивши, що договір є неукладеним, суд першої інстанції разом із тим надав оцінку змісту договору в частині визначення розміру процентів, визнавши їх явно завищеними, такими, що не відповідають передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Також суд проаналізував надані позивачем докази і дійшов висновку, що цими доказами не підтверджується факт перерахування ним коштів на рахунок відповідачки.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факт укладання кредитного договору між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 , не надав належних та допустимих доказів на підтвердження видачі відповідачці кредиту, а також розмір процентів, передбачений договором, суперечать принципам розумності та добросовісності.
На переконання колегії суддів, такі висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки зроблені при неповному з'ясуванні судом обставин справи та не відповідають фактичним обставинам справи.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Бізнес Позика» є фінансовою установою, яка здійснює діяльність - інші види кредитування.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження укладення електронного кредитного договору № 481820-КС-001 від 06 грудня 2023 року позивачем було надано суду візуальну форму послідовності дій клієнта щодо укладення кредитного договору, у якій детально відображені всі дії ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 щодо укладення кредитного договору в електронній формі у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
З наданої позивачем візуальної форми послідовності дій клієнта вбачається повна хронологія дій, що були вчинені позичальником при укладенні кредитного договору, в тому числі видно, що 06 грудня 2023 ОСОБА_1 , використовуючи номер телефону НОМЕР_3 , зайшла у особистий кабінет на сайті https://my.bizpozyka.com, підтвердила номер мобільного телефону, отримала інформацію про обрані умови кредиту, ознайомилася з паспортом споживчого кредиту та підписала його одноразовим ідентифікатором UA-9195. Товариством сформовано індивідуальну оферту та направило клієнту одноразовий ідентифікатор UA-7915. Клієнтом прийнято умови оферти шляхом надсилання товариству акцепту та підписання договору отриманим ідентифікатором UA-7915. В особистому кабінеті відповідачки виведено договір для перегляду та скачування (а.с. 58, 59 т. 1).
Крім того, разом із відповіддю на відзив позивачем було надано до суду докази направлення на електронну пошту відповідачки копії договору про надання кредиту та Правил.
Відповідно до п. 7.4.2 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) позичальник підтверджує, що вказаний ним при реєстрації номер телефону належить виключно позичальнику, не переданий та не буде переданий у користування та/або володіння та/або розпорядження будь-яким особам, саме цей номер телефону використовується та буде використовуватись позичальником при виконанні умов даного договору, вчиненні будь-яких операцій за ним. Вказана в розділі 8 даного договору банківська платіжна карта/поточний рахунок належить виключно позичальнику на законних підставах, право на його використання не зупинене, не припинене, не обмежене іншим чином, платіжний засіб не є втраченим, безперешкодного використовується виключно позичальником.(а. с. 46 т. 1).
Окрім того, в кредитному договорі зазначено адресу ОСОБА_1 , її паспортні дані, ідентифікаційний код, телефон та електронну пошту, котрі належать останній, що є підтвердженням здійснення нею процедури ідентифікації в розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».
Матеріалами справи підтверджено, що 06 грудня 2023 року у встановленому вказаними офертою та акцептом порядку, ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 строком на 24 тижні уклали кредитний договір в електронній формі № 481820-КС-001 на суму 16 000,00 грн. За вказаним договором комісія за надання кредиту встановлена в сумі 2 400,00 грн (п. 2.5 договору).
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі. 06 грудня 2023 року вказана сума позики була перерахована відповідачці на її платіжну картку № НОМЕР_4 , що підтверджується довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» (а.с. 61 т. 1).
Відповідачка, всупереч викладеним у кредитному договорі умовам, в установлені терміни не повернула належні до сплати грошові суми, тим самим порушила встановлений графік обов'язкових платежів.
Вказані обставини відповідачка не спростувала належними та допустимими доказами, а також не заперечувала, що вказаний засіб зв'язку, а саме номер телефону НОМЕР_3 належить їй, або що на час укладення договору вона втратила вказані засоби зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.
Також відповідачка не заперечувала, що на її банківську карту № НОМЕР_4 надійшла грошова суму у розмірі 16 000,00 грн. Фактично заперечувала, що вона підписала саме той договір, який був наданий у паперовому вигляді до матеріалів справи і в якому були встановлені проценти, з якими відповідачка не погоджувалась.
При цьому ОСОБА_1 не надала суду доказів того, що вона підписувала договір з іншими умовами, не просила суд витребувати договір в електронному вигляді.
Водночас позивач, як в позовній заяві, так і окремому клопотанні просив суд витребувати від АТ «Універсал Банк» докази, які містять банківську таємницю, на підтвердження або спростування факту випуску банківської картки № НОМЕР_1 (та відкриття під неї відповідного банківського рахунку) на ім'я ОСОБА_1 та виписку про рух коштів по рахунку, який був відкритий для обслуговування цієї банківської картки за період з 06 грудня 2023 року (дата видачі кредиту) по 22 травня 2024 року (дата закінчення строку кредитування).
Однак, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання, а в подальшому відмовив у задоволенні позову в тому числі з підстав недоведеності перерахування коштів на рахунок відповідачки.
Суд першої інстанції не дав належної оцінки наданим позивачем доказам на підтвердження укладення кредитного договору між сторонами, не сприяв позивачу у витребування доказів, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про неукладенність цього договору.
При цьому встановивши, що договір є неукладеним, суд безпідставно вдався до оцінки його умов в частині визначення розміру процентів та його виконуваності сторонами, що є нелогічним за відсутності факту його укладення.
На думку колегії суддів, матеріали справи містять достатньо доказів, з яких достовірно вбачається, що 06 грудня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 481820-КС-001 в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, а відповідач у передбачений договором 24-тижневий строк, тобто до 22 травня 2024 року заборгованість не повернула.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначала, що вона вважає неправомірним нарахування процентів, які є явно завищеними, не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності. При цьому на обґрунтування своєї позиції посилалась на рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 та постанову ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Приписами статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За положеннями статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Нормами частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг упродовж певного часу, а саме - упродовж строку кредитування, визначеному в кредитному договорі.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17.
За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Відповідно до п. 2.4. договору № 481820-КС-001 стандартна процентна ставка за кредитом: в день 2,0 % фіксована. Знижена процентна ставка за кредитом: в день 1,15184513 % фіксована.
За умовами п. 3.2. договору протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом), нараховуються за ставкою, вказаною у п. 2.4. договору, на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, у залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та додатку № 1 до договору, і розраховується в порядку, описаному нижче.
Згідно з п. 3.2.1. договору у разі, якщо погашення кредиту здійснюється згідно з погодженим сторонами графіком платежів, що наведений в п. 3.2.3. та додатку № 1 до договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов'язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в п. 2.4. договору.
Відповідно до умов п. 3.2.2. договору сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно з погодженим графіком платежів, що наведений в п. 3.2.3. та додатку № 1 до договору (за виключенням дострокового повернення кредиту), внаслідок чого виникає прострочка за кредитом, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів, то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4. договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та додатку № 1 до договору, та до закінчення терміну дії договору.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 51 094,60 грн, що нараховані у межах строку дії договору, який був установлений умовами договору № 481820-КС-001 про надання кредиту від 06 грудня 2023 року та закінчувався 22 травня 2024 року.
Оцінюючи доводи відповідачки, викладені у відзиві на позов, з якими погодився суд першої інстанції, навівши їх в обґрунтування свого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Відповідачка вважала, що умови кредитного договору в частині визначення розміру процентів суперечать пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що, на її думку, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає які умови договору, що обмежують права споживача, можуть бути визнані недійсними. Зокрема, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Разом із тим, відповідачка вважала несправедливими умови щодо розміру процентів. Однак проценти позивачем нараховані за правомірне користування кредитом і вони не є компенсацією за невиконання споживачем зобов'язань за договором, як це передбачено у пункті 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Щодо посилання відповідачки на рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11 липня 2013 року, яке ухвалене за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», то це рішення стосується неустойки, а не розміру процентів за користування кредитом.
Також не є релевантною постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, на яку посилалась відповідачка як на підставу для зменшення судом нарахованих процентів за кредитним договором. Вказана постанова стосувалась стягнення відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання на підставі статті 625 ЦК України. Проте в даній справі позивач стягує лише відсотки за користування кредитом, а не за прострочення виконання зобов'язання.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що кредитний договір містить інформацію як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та процентну ставку, строк його дії, відповідальність сторін та порядок розрахунків, окрім того містить всі істотні умови, передбачені законодавством України, і відповідачка була ознайомлена зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується її підписом в договорі.
Включення до тексту кредитного договору умов про сплату відповідачкою процентів за користування кредитом, а також і подальше нарахування позивачем зазначених процентів та витребування їх від відповідачки, в тому числі і за ставкою як зниженою, так і стандартною, є законним та обґрунтованим, оскільки базується на чинних нормах спеціального законодавства України, які регламентують питання щодо надання споживчих кредитів, яким і є за своєю правовою сутністю спірний кредитний договір.
Ураховуючи, що позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала та кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернула, виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ « Бізнес Позика», а саме за кредитним договором № 481820-КС-001 від 06 грудня 2023 року у загальному розмірі 69 494,60 грн, яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 16 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах - 51 094,60 грн; суми прострочених платежів за комісією - 2 400,00 грн, розмір якої підтверджено наданим позивачем розрахунком та відповідачкою не спростовано.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки апеляційним судом встановлена невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
На підставі викладеного та відповідно до вимог статті 382 ЦПК України з відповідачки стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 2 422,40 грнсплаченого судового збору за подання позовної заяви та 3 633,60 грн - за подання апеляційної скарги на рішення суду, а всього - 6 056,00 грн судових витрат.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задовольнити.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором про надання кредиту № 481820-КС-001 від 06 грудня 2023 року у розмірі 69 494,60 грн та 6 056,00 грн сплаченого судового збору
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
К.П. Приходько
Д.О. Таргоній