Справа № 361/7922/24 Головуючий у суді І інстанції Петришин Н.М.
Провадження № 22-ц/824/13691/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
24 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Приходька К.П., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргамиОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2025 року та на додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору та зменшення розміру аліментів,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив розірвати договір про визначення місця проживання дитини, утримання та участь батьків у вихованні дитини, укладений між сторонами 21 жовтня 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. за реєстровим № 986, та стягувати з нього аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 6 000,00 грн з дати набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути з відповідачки витрати по сплаті судового збору.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2022 року у справі № 361/9697/21 розірвано між сторонами шлюб, від якого у них є дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
21 жовтня 2022 року сторони уклали договір про визначення місця проживання дитини, утримання та участь батьків у вихованні дитини, за умовами якого позивач сплачує аліменти у вигляді твердої грошової суми до досягнення дитиною повноліття. Розмір аліментів за домовленістю складає 6,5 розмірів прожиткового мінімуму для дитини від 6 до 18 років, встановленого чинним законодавством.
У відповідності до пункту 3.1 договору розмір аліментів, визначений домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за домовленістю між сторонами або за рішенням суду у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення когось із них здоров'я та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України (далі - СК України).
ОСОБА_2 посилався на те, що його матеріальне становище змінилося, з червня 2024 року він припинив підприємницьку діяльність, стан його здоров'я погіршився, а в досудовому порядку питання про розірвання договору та зменшення розміру аліментів вирішити не вдається. Крім того, відповідачка створює перешкоди у спілкуванні батька з дитиною.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2025 року позов задоволено частково.
Зменшено розмір аліментів, визначений договором про визначення місця проживання дитини, утримання та участь батьків у вихованні дитини, який укладений 21 жовтня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. за реєстровим № 986.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 10 000,00 грн щомісячно.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів істотне порушення відповідачкою договору, а саме одночасної наявності сукупності визначених чотирьох умов та, відповідно, підстав, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у вигляді розірвання договору за рішенням суду, не надав доказів на підтвердження того, що відповідачка ухилялася від виконання цього договору та перешкоджала зустрічам дитини з батьком, а при розірванні договору неврегульованими залишаться інші питання, щодо яких сторони домовились, зокрема, визначення місця проживання дитини (яке договором визначено з матір'ю) та утримання дитини, тобто розірвання цього договору вплине на інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, а тому заявлені вимоги про розірвання договору про визначення місця проживання дитини, утримання та участь батьків у вихованні дитини від 21 жовтня 2022 року з підстав, передбачених частиною другою статті 651 ЦК України, задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про зменшення розміру аліментів, суд дійшов висновку про їх часткове задоволення, взявши до уваги встановлені обставини щодо погіршення стану здоров'я ОСОБА_2 та припинення ним підприємницької діяльності, що впливає на його матеріальний стан, проте враховуючи те, що позивачем не надано до суду конкретних даних щодо отримуваних ним доходів та суми витрат на лікування, що збільшилися у зв'язку з хворобою, вважав за доцільне зменшити вдвічі встановлений у договорі розмір аліментів на дитину, який визначено у вигляді 6,5 розмірів прожиткового мінімуму на дитину віком від 6 до 18 років (3 196,00 грн), та стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 10 000,00 грн щомісячно, що становить більше ніж три прожиткових мінімуми на дитину відповідного віку.
Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Стадного Д.С. про ухвалення додаткового рішення та заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Кокаревої Є.О. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на правову допомогу об'єднано в одне провадження та задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено лише в частині зменшення розміру стягуваних за договором аліментів, тому відповідно до положень частини другої статті 141 ЦПК України розмір витрат позивача за надані адвокатом послуги, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачки, становить 10 000,00 грн (20 000 / 2). Щодо витрат ОСОБА_1 на правову допомогу, суд прийняв до уваги аргументи представника позивача щодо завищеного розміру таких витрат та неспівмірності обсягу виконаних робіт і вартості наданих послуг. Врахувавши предмет спору, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, засад розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку про зменшення витрат на правову допомогу, наданих відповідачці, та визначив їх у розмірі 26 000,00 грн, зменшивши витрати в частині послуг, визначених у пунктах 1, 2 акту від 28 березня 2024 року (ознайомлення, підготовка відзиву) до суми 10 000,00 грн, у пункті 3 (аналіз відповіді на відзив) до 4 000,00 грн, у пункті 8 (підготовка заяви про ухвалення додаткового рішення суду) до 1 000,00 грн. За наведених обставин та враховуючи положення частини десятої статті 141 ЦПК України, а також часткове задоволення позовних вимог суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн, (26 000 / 2 = 13 000; 13 000 - 10 000 = 3 000).
Короткий зміст вимог апеляційних скарг, їх узагальнені доводи та позиція іншого учасника справи
В апеляційній скарзі на основне судове рішення відповідачка в особі представника - адвоката Стадного Д.С. просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, вказує, що в позовній заяві ОСОБА_2 зазначив, що він фактично проживає в м. Кракові Республіки Польща, а ОСОБА_1 - в м. Сен-Бревен-ле-Пен Республіки Франція, проте судом першої інстанції в порушення вимог статті 29 ЦПК України було відкрито провадження у справі без визначення підсудності суддею Верховного Суду, що є підставою для обов'язкового скасування судового рішення відповідно до статті 378 ЦПК України, яке ухвалено з порушенням правил територіальної юрисдикції.
Також звертає увагу на порушення, які допустив суд першої інстанції під час розгляду справи по суті спору, а саме: не повністю дослідив матеріали справи і дав невірну оцінку письмовим доказам, які надав позивач, визнаючи припинення діяльності ФОП ОСОБА_2 в Україні з неможливістю сплачувати аліменти на дитину; не обґрунтував, чому саме визначив аліменти у твердій грошовій сумі, позбавивши таким чином відповідачку права на індексацію аліментів у відповідності до закону; не взяв до уваги, що цукровий діабет був діагностований у позивача ще до укладання договору про сплату аліментів і не встановив, яким чином погіршився стан здоров'я останнього без наявних на те медичних документів; взагалі не дав оцінку правовій позиції відповідачки та наданим нею доказам, у тому числі медичній документації малолітньої дочки сторін, яка має статус інваліда з дитинства.
В апеляційній скарзі на додаткове судове рішення відповідачка в особі представника просить його скасувати з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а її вимоги про стягнення таких судових витрат задовольнити на суму 36 000,00 грн.
Посилається на те, що відповідно до інформації в Електронному суді представником позивача - адвокатом Кокаревою Є.О. заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу була подана 07 квітня 2025 року, тобто із пропуском п'ятиденного строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, без порушення клопотання про поновлення цього пропущеного строку, а отже судом безпідставно прийнято до розгляду зазначену заяву із доказами понесених судових витрат.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, надану ОСОБА_1 , то додаткове рішення в цій частині не містить належних та об'єктивних обґрунтувань. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, однак він повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України
У відзивах на апеляційні скарги позивач в особі представника - адвоката Кокаревої Є.О. просить в задоволенні вказаних апеляційних скарг відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи відповідачки є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наданим доказам та обставинам справи, ухвалив законні й обґрунтовані рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Короткий зміст пояснень, наданих сторонами в судовому засіданні
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Стадний Д.С. підтримав апеляційні скарги та аргументи, викладені в них, просив задовольнити їх вимоги.
ОСОБА_2 та його представник - адвокат Кокарева Є.О. в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційних скарг, просили залишити їх без задоволення.
Позиція Київського апеляційного суду
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також відзиву на них, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу на основне рішення слід задовольнити, а апеляційну скаргу на додаткове рішення - задовольнити частково з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2022 року у справі № 361/9697/21 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 08 серпня 2009 року відділом державної реєстрації актів про шлюб Сімферопольського міського управління юстиції Автономної республіки Крим, актовий запис № 844.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 10 липня 2019 року Дарницьким районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_3 .
Відповідно до договору про визначення місця проживання дитини, утримання та участь батьків у вихованні дитини, укладеного 21 жовтня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. за реєстровим № 986, сторони досягли згоди щодо того, з ким буде проживати дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку участь у забезпечення умов її життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, про умови здійснення ним права на особисте виховання дитини, а також про розмір витрат на дитину.
У пункті 1.3 договору визначено, що дитина буде проживати з матір'ю за місцем проживання матері (в Україні чи за кордоном).
У зв'язку з тим, що дитина буде постійно проживати разом зі своєю матір'ю, у відповідності до статей 180, 181, 182 СК України батько надає матері кошти на утримання (аліменти) дитини у порядку і розмірі, встановленому договором (пункт 2 договору).
За змістом пункту 2.1 договору, аліменти сплачуються батьком щомісячно у вигляді твердої грошової суми до досягнення дитиною повноліття (18 років). Розмір аліментів за домовленістю сторін складає 6,5 розмірів прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років, встановленого чинним законодавством України.
Згідно із пунктом 3.1 договору відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за домовленістю між сторонами або за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Пунктом 10 договору передбачено, що за згодою сторін в період дії договору зміни та доповнення до нього вносяться шляхом укладення додаткового договору, посвідченого нотаріально. Таким же шляхом цей договір може бути розірвано. Одностороння відмова від виконання договору або одностороння змін його умов не допускається. При відсутності домовленості між сторонами питання зміни чи розірвання договору вирішується у судовому порядку.
Згідно наявної в матеріалах справи пропозиції про розірвання договору від 02 квітня 2024 року ОСОБА_2 направляв ОСОБА_1 за адресами реєстрації та місця фактичного проживання у Франції відповідну пропозицію, де зазначав, що його матеріальний стан змінився, він припинив підприємницьку діяльність, що була єдиним джерелом доходу, а також значно погіршився стан здоров'я, що призвело до неможливості сплати ним аліментів у розмірі, визначеному у пункті 2.1 договору, тому запропонував відповідачці розірвати договір від 21 жовтня 2022 року та зменшити розмір аліментів до 6 000,00 грн щомісячно.
Відповідно до довідки від 16 листопада 2021 року № 3005-5000412403/26179 ОСОБА_2 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа.
Згідно із Консультативним висновком спеціаліста КНП «Консультативно-діагностичний центр № 1 Дарницького району м. Києва» від 03 жовтня 2022 року ОСОБА_2 було встановлено діагноз: цукровий діабет, тип 1, інсулінозалежний.
Заключенням лікаря ендокринолога ПП «Клініка Медіком» від 15 жовтня 2022 року ОСОБА_2 , 1985 року народження, встановлено діагноз цукровий діабет, тип 1, некомпенсований (LADA діабет, вперше встановлений), діабетична ангіопатія сітківки, діабетична полінейропатія кінцівок, дефіцит вітаміну Д.
На підтвердження витрат позивачем надані копії квитанцій на придбанні лікарських засобів, а також документи щодо оплати консультації лікаря ендокринолога.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 1270 від 11 жовтня 2022 року ОСОБА_2 за результатами медичного огляду ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі статті 13а графи ІІ Розкладу хвороб є непридатним до військової служби з виключенням із військового обліку.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , припинив свою підприємницьку діяльність 05 червня 2024 року.
Відповідно до Консультативного висновку ЛКК № 109/2018 від 16 серпня 2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має вроджену аномалію розвитку лівої верхньої кінцівки, синдактілію лівої кістки, є дитиною з інвалідністю до 18 років, про що свідчить копія посвідчення серії НОМЕР_3 від 13 лютого 2019 року.
Згідно із листом Подільського управління поліції ГУ НП у м. Києві від 26 жовтня 2022 року ОСОБА_3 звертався до поліції із заявою про порушення колишньою дружиною ОСОБА_3 порядку побачень з дитиною, яка останнім часом проживала з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 , даний матеріал зареєстровано до журналу обліку Подільського управління поліції ГУ НП у м. Києві ЄО № 31984 від 23 жовтня 2022 року.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення по суті спору відповідає.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, частин сьомої, восьмої статті 7 СК України під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Приписами статті 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Отже, з наведеного вбачається, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано або вони взагалі не перебували в ньому.
Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частини перша - третя статті 181 СК України).
Відповідно до статті 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Отже, нормами сімейного законодавства передбачено можливість врегулювання між батьками дитини питань щодо сплати аліментів за домовленістю на підставі укладеного між ними нотаріально посвідченого договору.
Касаційний суд неодноразово звертав увагу, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17).
Принцип свободи договору відповідно до статті 6, частини першої статті 626, статті 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Разом з тим, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Договір є універсальним регулятором приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 759/1534/18).
В частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду або за домовленістю між батьками, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна стану здоров'я платника аліментів як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на наявність підстав для зменшення розміру аліментів, сплата яких була передбачена у договорі про визначення місця проживання дитини, утримання та участь батьків у вихованні дитини, оскільки його матеріальне становище змінилося у зв'язку з тим, що з червня 2024 року він припинив підприємницьку діяльність в Україні, постійно проживаючи з грудня 2022 року у Польщі, а стан його здоров'я погіршився - у нього діагностовано цукровий діабет першого типу (інсулінозалежний), що є невиліковною хворобою і вимагає значних коштів на лікування і підтримання нормального фізичного стану.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції зазначив, що позивачем доведено наявність таких підстав для зміни розміру аліментів на утримання малолітньої дитини сторін, визначеного на підставі договору від 21 жовтня 2022 року.
З такими висновками суду колегія суддів не погоджується та вважає, що ухвалене у справі рішення в оскаржуваній відповідачкою частині не відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Отже, статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, зокрема: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Крім того, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Виходячи з положень статей 182, 192 СК України, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 і ця судова практика є незмінною.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 127/21323/17 (провадження № 61-8597св18) зроблено висновок про те, що закон пов'язує виникнення права на зміну розміру аліментів зі зміною матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника або одержувача аліментів, якщо такі обставини виникли після ухвалення рішення про стягнення аліментів (визначення аліментів за домовленістю між батьками). Отже, враховуючи встановлений частиною першою статті 81 ЦПК України обов'язок доказування, у справах про зміну розміру аліментів позивач повинен довести як наявність обставин, передбачених статтею 192 СК України, так і те, що ці обставини виникли після ухвалення рішення про стягнення аліментів (визначення аліментів за домовленістю між батьками) та існують на момент звернення з позовом.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
У справі, яка переглядається, встановлено, що 21 жовтня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання дитини, утримання та участь батьків у вихованні дитини, відповідно до умов якого позивач зобов'язався щомісячно сплачувати відповідачці, як матері дитини, кошти (аліменти) на утримання спільної дочки у вигляді твердої грошової суми до досягнення дитиною повноліття. Розмір аліментів за домовленістю сторін складає 6,5 розмірів прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років, встановленого чинним законодавством України.
На момент укладення зазначеного договору від 21 жовтня 2022 року у ОСОБА_2 вже було діагностовано захворювання, про яке він зазначав у позовній заяві, посилаючись на медичні документи, які датовані 03 і 15 жовтня 2022 року. Тобто вказана обставина була врахована сторонами при визначенні розміру аліментів на дитину і не може вважатися істотною зміною обставин, якими керувалися сторони при укладенні цього договору.
Матеріали справи не містять доказів того, що за час дії договору про утримання дитини стан здоров'я позивача суттєво погіршився, що зумовило суттєве збільшення витрат на лікування. Долучені до позову чеки на придбання ліків викладені іноземною мовою та не ідентифікують особу, яка здійснювала відповідні платежі, тому їх не можна визнати належними доказами у справі.
Крім того, суд першої інстанції встановив і не оспорюється позивачем, що останнім не надано конкретних даних щодо отримуваних ним доходів та необхідність понесення ним значних витрат на лікування у зв'язку з хворобою, оскільки долучені до матеріалів справи документи не підтверджують зазначену обставину.
Проте, оскільки на момент укладення договору про визначення місця проживання дитини, утримання та участь батьків у вихованні дитиниу позивача вже був діагностований цукровий діабет першого типу, суд першої інстанції помилково взяв до уваги зазначений довід, як підставу для зменшення розміру аліментів, оскільки така обставина існувала на момент укладення договору і не змінилася на момент звернення позивача до суду.
При цьому сам по собі факт припинення позивачем 05 червня 2024 року підприємницької діяльності в Україні не свідчить про зміну його майнового стану та неможливість виконання умов договору зі сплати аліментів.
Колегія суддів враховує, що зміна країни проживання та припинення позивачем підприємницької діяльності в Україні є його свідомим власним бажанням і особистим вибором, а тому не може бути розцінене судом як погіршення його матеріального стану.
З матеріалів справи також відомо, що ОСОБА_2 з грудня 2022 року постійно проживає на території Республіки Польща, де здійснює економічну діяльність у сфері програмного забезпечення з 02 липня 2024 року та має у цій країні подружню майнову власність.
ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами погіршення свого майнового стану під час постійного проживання за кордоном, зокрема, не надав інформацію про рух коштів на банківських рахунках у Польщі.
Отже, наведені позивачем обставини існували на час взяття ним на себе відповідних аліментних зобов'язань за укладеним з відповідачкою договором та не свідчать про наявність суттєвих змін у його житті, в тому числі майнових, які викликані припиненням підприємницької діяльності, тому не можуть бути підставою для задоволення його вимоги про зменшення розміру аліментів на дитинуз інвалідністю.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2021 року в справі № 752/23821/20 (провадження № 61-11865св21).
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції належним чином не встановив обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, неповно дослідив наявні у справі докази та невірно розтлумачив норми матеріального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про доведеність позивачем обставин, з якими положення частини першої статті 192 СК України пов'язують можливість зменшення розміру аліментів на дитину.
Посилання апеляційної скарги на те, що вказана справа розглянута місцевим судом з порушенням встановлених законом правил територіальної підсудності, оскільки сторони фактично проживають за межами України, тому відповідно до приписів статті 29 ЦПК України визначення підсудності даної справи належить до компетенції судді Верховного Суду, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.
Статтею 378 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідачка та її представник - адвокат Стадний Д.С. при розгляді справи судом першої інстанції не заявляли про непідсудність справи Броварському міськрайонному суду Київської області, більше того представник сам пред'явив до цього суду зустрічний позов про стягнення заборгованості по аліментах, тому підстави для скасування оскаржуваного рішення згідно із частиною другою статті 378 ЦПК України відсутні.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині частково задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментівухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі.
Отже, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього.
У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2025 рокупо суті спору у даній справі, то додаткове рішення цього ж суду від 11 червня 2025 року, яким вирішено питання щодо розподілу витрат сторін на професійну правничу допомогу, також слід скасувати.
Щодо судових витрат
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного з позивача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачкою у межах даної справи, а саме 3 636,00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Вказана судова практика щодо питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу є сталою.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження заявлених вимог про відшкодування витрат на правову допомогу представником відповідачки до заяви про ухвалення додаткового рішення було надано: договір № 23-08/24 про надання правничої (правової) допомоги від 29 серпня 2024 року; додаток № 1 від 29 серпня 2024 року до вказаного договору, відповідно до якого сторони узгодили, що вартість послуг за договором становить 1 000,00 грн за 1 (одну) годину роботи адвоката, які клієнт зобов'язується сплатити на рахунок адвоката за результатами акту приймання-передачі виконаних адвокатом робіт за відповідний період ведення справи; акт приймання-передачі виконаних робіт (правничої допомоги) від 28 березня 2024 року до зазначеного договору, згідно якого вартість наданих адвокатом послуг становить 39 000,00 грн, з яких: 2 000,00 грн - підготовка заяви на ознайомлення з матеріалами справи, направлення її до суду, виїзд до суду для ознайомлення з матеріалами справи та отримання копії позовної заяви; 12 000,00 грн - аналіз позовної заяви та доданих документів, пошук та аналіз судової практики, підготовка відзиву на позовну заяву та додатків до відзиву, направлення до суду; 10 000,00 грн - аналіз відповіді на відзив, пошук програми доступні ліки для інсулінозалежних громадян України, що перебувають на території Польщі та підготовка заперечення на відповідь на відзив; 11 000,00 грн - участь адвоката у судових засіданнях 28 жовтня 2024 року, 16 січня 2025 року, 20 березня 2025 року, 28 березня 2025 року; 4 000,00 грн - підготовка, написання та направлення заяви про ухвалення додаткового рішення.
Представник позивача надіслала до суду заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких просила відмовити у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що визначений розмір адвокатських послуг є завищеним, з переліку наданих адвокатом послуг неможливо встановити скільки годин окремо адвокат витратив часу на надані послуги, обсяг роботи та вартість наданих послуг є неспівмірними зі складністю справи.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 04 жовтня 2021 року у справі № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19 на інших, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
На думку колегії суддів, ураховуючи доведений факт складання і подання адвокатом Стадним Д.С. процесуальних документів у справі, участь адвоката в судових засіданнях у суді першої інстанції, а також з огляду на погоджену вартість вказаних юридичних послуг у додатку до договору про надання правничої (правової) допомоги та заперечення представника позивача в частині неспівмірності заявленої суми витрат зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), 20 000,00 грн винагороди є достатньою компенсацією з урахуванням виконаної роботи адвокатом та обсягом наданих послуг, виходячи з обставин даної справи, критерію розумності розміру витрат, а також впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір такого стягнення судових витрат є розумним та справедливим, відповідає обставинам даної справи, критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також фактичному часу, затраченому адвокатом для надання послуг з правничої допомоги відповідачці ї, при цьому захистить її право на компенсацію коштів, які вона змушена була витратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді першої інстанції, а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2025 року задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2025 року задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2025 рокув частині частково задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів скасуватита ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2025 року скасувати та здійснити новий розподіл судових витрат у справі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 636,00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 грудня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: К.П. Приходько
Д.О. Таргоній