Справа № 757/25059/23-ц Головуючий у суді І інстанції Литвинова І.В.
Провадження № 22-ц/824/14391/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
24 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Приходька К.П., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним вище позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 106 087,19 грн, витрати на проведення оцінки у розмірі 4 300,00 грн, три проценти річних у розмірі 998,00 грн, збитки від інфляції у розмірі 768,49 грн, моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 36 715,36 грн та судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка мала місце 19 березня 2023 року по бульв. М. Міхновського у м. Києві з вини відповідача, який керував автомобілем «Ford» реєстраційний номер НОМЕР_1 , було пошкоджено належний їй на праві власності автомобіль «Toyota» реєстраційний номер НОМЕР_2 , що призвело до завдання матеріальних збитків, розмір яких у вигляді понесених нею витрат на відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу не було покрито виплаченою приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (далі - ПрАТ «СГ «ТАС») сумою страхового відшкодування, а тому відповідач, як винуватець ДТП, зобов'язаний відшкодувати їй різницю між фактичним розміром майнової шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. Також їй було заподіяно моральну шкоду, що полягала у душевних стражданнях, які вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, а також переживаннях через пошкодження автомобіля та вжиття вимушених заходів щодо відновлення його попереднього стану.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 106 087,19 грн, три відсотки річних у розмірі 998,00 грн, збитки від інфляції у розмірі 768,49 грн, витрати на проведення оцінки у розмірі 4 300,00 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 36 315,36 грн та судовий збір у розмірі 1 157,02 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що страхова компанія здійснила виплату повного розміру страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування, а реальний розмір збитків на відновлення (вартість відновлювального ремонту) пошкодженого автомобіля позивачки має визначатись на підставі акту виконаних робіт № ВДиСА-049903 від 18 травня 2023 року та квитанцій про сплату коштів станом на момент виконання робіт відповідно до статті 1192 ЦК України, а тому різницю між фактичним розміром шкоди (фактичними витратами на ремонт) і страховою виплатою має компенсувати саме відповідач відповідно до вимог статті 1194 ЦК України.
Оскільки дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню матеріальна шкода у розмірі 106 087,19 грн, витрати на проведення оцінки - 4 300,00 грн; 3 % річних - 998,00 грн, збитки від інфляції - 768,49 грн.
Крім того, в результаті протиправних дій відповідача було пошкоджено майно позивачки, що безумовно вплинуло на якість її повсякденного життя, в тому числі за рахунок того, що позивачка була вимушена витрачати час на пошук експертної організації, звертатись до СТО, страхової компанії, за допомогою до юристів тощо, тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача компенсації моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, її узагальнені доводи та позиції інших учасників справи
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Резнік К.О. просить вказане судове рішення скасувати з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 68 488,04 грн, збитків від інфляції у розмірі 488,71 грн, трьох процентів річних у розмірі 624,84 грн та судового збору у розмірі 1 157, 02 грн.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що відповідач, як винуватець ДТП, повинен відшкодувати позивачці матеріальну шкоду у розмірі, що становить різницю між фактичним розміром завданої шкоди, яка визначена висновком експерта № СЕ-19/111-24/61651-AB від 04 грудня 2024 року (226 888, 04 грн) та сумою виплаченого страхового відшкодування (158 400, 00 грн), у розмірі 68 488,04 грн.
Відповідач вважає безпідставним стягнення з нього витрат на правову допомогу позивачки, оскільки така позиція суду першої інстанції не ґрунтується на об'єктивній оцінці доказів та суперечить законодавству щодо критерію реальності, необхідності та розумності таких витрат. Подані позивачкою докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу не містять жодного детального опису обсягу виконаної роботи, інформації про тривалість підготовки, кількість процесуальних дій чи обґрунтовану тарифікацію витрат, не дають змоги встановити які саме дії адвоката оцінювались у розмірі 36 315,36 грн. Формальна наявність квитанції не звільняє суд від обов'язку перевірити співмірність та необхідність таких витрат, навіть часткове задоволення вимоги про відшкодування правової допомоги не відповідає реальному обсягу роботи, а отже є формальним.
Суд першої інстанції не врахував принцип пропорційності та часткового задоволення позову, оскільки витрати на експертизу мають бути покладені на позивачку або розподілені пропорційно. Також суд залишив без належного реагування доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву про те, що витрати на адвоката є завищеними та такими, що не відповідають критеріям складності справи.
Позивачкою не надано суду доказів на підтвердження обставин, які б свідчили, що внаслідок пошкодження автомобіля вона зазнала негативних наслідків для самопочуття і здоров'я, чи змушена була змінити звичний спосіб життя. Відповідно до обставин справи завдані автомобілю пошкодження не перешкоджали позивачці користуватися ним, що свідчить про необґрунтованість доводів щодо неможливості експлуатації пошкодженого транспортного засобу. З огляду на це відповідач вважає, що немає підстав для стягнення з нього моральної шкоди, адже така вимога є недоведеною і ґрунтуватися на припущеннях позивачки.
Також наводить свій розрахунок заборгованості по штрафних санкціях у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат від суми відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 68 488, 04 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ковалевської Д.С. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є необґрунтованими і такими, що не можуть бути взяті до уваги.
Свої заперечення обґрунтовує тим, що страхова компанія не відшкодовує потерпілій особі повний розмір страхової суми за полісом та не відшкодовує повний розмір відновлювального ремонту у разі, якщо є підстави для застосування позитивного коефіцієнту зносу, а лише сплачує вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу. По помилковій логіці відповідача потерпілому має бути відшкодовано страховиком страхова сума, що вказана у полісі, однак не вірно, адже страхова сума встановлює тільки межі максимального розміру страхового відшкодування, проте страховик виплачує не страхові суми, а страхове відшкодування (вартість ремонту з урахуванням зносу). В разі якщо страхового відшкодування, що становить вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу недостатньо для повного відшкодування майнових збитків потерпілої особи, то різницю між фактичними витратами на відновлювальний ремонт та страховим відшкодуванням відшкодовує особа, що завдала майнових збитків, адже у страховика не має обов'язку компенсувати вартість фактично проведеного відновлювального ремонту.
Загальний розмір страхового відшкодування, яке було сплачено позивачці з боку ПрАТ СГ «ТАС», становить 145 659,43 грн, тоді як реальний розмір збитків на відновлення (вартість відновлювального ремонту) автомобіля позивачки визначено на підставі акту виконаних робіт № ВДиСА-049903 від 18 березня 2023 року та квитанцій про сплату коштів у загальному розмірі 253 346,62 грн, а отже суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача 106 087,19 грн, що дорівнює різниці між вартістю фактичних витрат на відновлювальний ремонт транспортного засобу, страховим відшкодуванням та сплаченою відповідачем франшизою (1 600,00 грн), тому немає підстав для зміни судового рішення в частині стягнення збитків і перерахунку інфляційних витрат та 3% річних.
Що стосується судових витрат на правову допомогу, то судом першої інстанції взято до уваги пропорційність понесених витрат на правничу допомогу з обсягом наданих послуг адвоката, оскільки до суду 17 серпня 2023 року було подано детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги у справі 757/25059/23-ц та 05 лютого 2025 року надано актуалізований детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги у справі №757/25059/23-ц, в якому чітко зазначено перелік і види виконаних робіт (наданих послуг).
Відповідачем не зазначається, які саме роботи по актуалізованому опису робіт не виконувались адвокатом позивачки, були марними або не необхідними. Лише думка представника відповідача про те, що справа є незначної складності не є підтвердженням неспівмірності витрат на правничу допомогу. Отже, стороною відповідача не доведено правові підстави для зменшення витрат на правничу допомогу, тому суд першої інстанції правомірно задовольнив заявлений стороною позивача розмір витрат на правничу допомогу.
Крім того, не підлягає перегляду рішення суду про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн, оскільки сам факт ДТП є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди, якщо потерпіла особа її зазначає, що є встановленим поза розумним сумнівом (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц).
Короткий зміст пояснень, наданих сторонами в судовому засіданні
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачки - адвокат Ковалевська Д.С. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.
Представник відповідача - адвокат Резнік К.О. у день судового засідання надіслала через підсистему «Електронний суд» клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.
Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи та/або їх представників, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з'явилась (див. зокрема,постанови Верховного Судувід 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16, від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 22 листопада 2024 року у справі № 727/6078/22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2024 року у справі № 990SCGC/20/24 зазначила, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
ТакожВерховний Суд у своїх судових рішеннях, зокрема по справах № 802/562/18-а, № 826/4504/17, звертав увагу на те, що «повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними».
Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки представника відповідача в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи та з огляду на те, що вона була завчасно і належним чином повідомлена про призначене судове засідання в суді апеляційної інстанції (до , з урахуванням категорії даної справи, строків її розгляду тадоводів апеляційної скарги, в межах яких підлягає перегляду рішення суду першої інстанції, на підставі статей 369, 372 ЦПК Україниклопотання адвоката Резнік К.О. про відкладення судового засідання залишила без задоволення та ухвалила проводити розгляд справи за відсутності цього учасника процесу.
Позиція Київського апеляційного суду
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
19 березня 2023 року у м. Києві по бульв. М. Міхновського сталася ДТП за участю транспортного засобу «Ford» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Toyota» реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , внаслідок якої автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 02 травня 2023 року у справі № 757/13294/23-п ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, за фактом вказаної ДТП.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СГ «ТАС» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 210423487, згідно з яким розмір страхової суми на одного потерпілого за шкоду, завдану майну становить 160 000,00 грн, а розмір франшизи - 1 600,00 грн, яку 20 березня 2023 року відповідач добровільно сплатив позивачці.
ОСОБА_2 20 березня 2023 року подала до страховика повідомлення про ДТП та заяву про виплату страхового відшкодування.
З метою визначення розміру майнової шкоди, яка була заподіяна позивачці у зв'язку із пошкодженням її автомобіля «Toyota» реєстраційний номер НОМЕР_2 , остання звернулась до ТОВ «Клевер Експерт» та уклала договір про проведення оцінки вартості матеріального збитку від 22 березня 2023 року.
На виконання зазначеного договору ТОВ «Клевер Експерт» 29 березня 2023 року складено звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 105/03-23, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Land Cruiser 200» реєстраційний номер НОМЕР_3 становить 218 691,40 грн, а вартість матеріального збитку - 131 406,75 грн з урахуванням ПДВ та 118 506,19 грн без урахування ПДВ.
Витрати ОСОБА_2 на проведення оцінки та складання звіту про оцінку склали 4 300,00 грн.
ПрАТ «СГ «ТАС» на підставі результатів звіту про оцінку №105/03-23 04 квітня 2023 року здійснило першу частину виплати страхового відшкодування у розмірі 86 781,90 грн та 06 квітня 2023 року - другу частину виплати страхового відшкодування у розмірі 30 124,29 грн, що разом становить 116 906,19 грн (вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу без ПДВ за вирахуванням франшизи).
Оскільки ОСОБА_2 прийняла рішення здійснювати відновлення пошкодженого автомобіля «Toyota Land Cruiser 200» на спеціалізованому СТО - ТОВ «ВіДі Автострада» та здійснила часткову оплату за товари та послуги, що підтверджується квитанцією від 19 квітня 2023 року на суму 100 000,00 грн, з'явились підстави для перерахунку вартості відновлювального ремонту та матеріального збитку у звіті про оцінку, враховуючи вартість нормо-години ремонтних робіт на спеціалізованому СТО - що становить 1 080,00 грн.
З огляду на зазначені обставини, ТОВ «Клевер Експерт» здійснило перерахунок вартості відновлювального ремонту та матеріального збитку у звіті № 105/03-23, який було видано ОСОБА_2 у новій редакції від 21 квітня 2023 року.
Відповідно до актуалізованого звіту № 105/03-23 від 21 квітня 2023 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Land Cruiser 200» реєстраційний номер НОМЕР_3 становить 234 544,07 грн, а вартість матеріального збитку - 147 259,43 грн з урахуванням ПДВ.
18 травня 2023 року ТОВ «ВіДі Автострада» був завершений відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу «Toyota Land Cruiser 200» реєстраційний номер НОМЕР_3 та складено акт виконаних робіт № ВДиСА-049903 від 18 травня 2023 року на загальну вартість 253 346,62 грн, у зв'язку з чим 19 травня 2023 року ОСОБА_2 здійснила доплату за відновлювальний ремонт в сумі 153 346,62 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 65785385.
У зв'язку з тим, що позивачка здійснила відновлювальний ремонт на спеціалізованому СТО - ТОВ «ВіДі Автострада» та оплату проведеного ремонту у розмірі 253 346,62 грн, ПрАТ «СГ «ТАС» 25 травня 2023 року доплатило їй податок на додану вартість в рахунок страхового відшкодування у розмірі 28 753,24 грн.
Таким чином, загальний розмір страхового відшкодування, яке було сплачено позивачці страховиком винуватця ДТП, становить 145 659,43 грн і складає різницю між вартістю матеріального збитку з урахуванням ПДВ, визначеного на підставі звіту № 105/03-23 від 21 квітня 2023 року (147 259,43 грн) та франшизою (1 600,00 грн).
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/111-24/61651-АВ від 04 грудня 2024 року вартість відновлювального ремонту автомобіля позивачки станом на дату ДТП, яка мала місце 19 березня 2023 року, складає 226 888,04 грн, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу - 138 610,32 грн.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає в повній мірі.
Судом встановлено, що сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача у її скоєнні, завдання майнової шкоди позивачці, а також отримання нею від страховика відповідача суми страхового відшкодування у загальному розмірі 145 659,43 грн.
Предметом спору в апеляційному суді є сума відшкодування матеріальної шкоди, яка не покриває витрати для відновлення пошкодженого майна.
За приписами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування.
Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права, а саме статтею 1166 ЦК України.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на позивача покладено обов'язок доведення наявності шкоди та її розміру.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).
Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до абзацу 1 пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Вказаний правовий висновок підтверджений Верховним Судом, зокрема і в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20, який підлягає врахуванню в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, системний аналіз статті 22 ЦК України частини другої статті 1192, статті 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу.
Зазначений висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17, що відповідає висновку, зробленому у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 645/3746/16, згідно якого за правилами статей 1188, 1192 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у розмірі реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу враховується у випадку стягнення на користь потерпілого вартості такого майна, підстав для відступу від якого колегія суддів не вбачає, оскільки у справі, що переглядається, позивач заявив вимогу не про стягнення повної вартості автомобіля, а щодо стягнення вартості відновлювального ремонту автомобіля, в результаті його пошкодження при ДТП, винуватцем якого є відповідач.
Аналогічні по суті висновки викладено Верховним Судом у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18, від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки різниці між сумою фактичної вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховою виплатою, яка була виплачена страховиком в межах його ліміту відповідальності.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із стягнутою судом сумою матеріальної шкоди у розмірі 106 087,19 грн з огляду на таке.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Вартість відновлювального ремонту без урахування зносу транспортного засобу - це саме ті збитки, які позивачка мусить понести для відновлення свого порушеного права та втрати, яких вона зазнала у зв'язку зі пошкодженням речі.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 наполягала на тому, що ОСОБА_1 , як винуватець ДТП, має сплатити їй різницю між понесеними фактичними витратами на відновлювальний ремонт транспортного засобу на офіційному СТО (253 346,62 грн), виплаченим страховим відшкодуванням (145 659,43 грн) та добровільно сплаченою відповідачем франшизою (1 600,00 грн), що становить 106 087,19 грн.
На підтвердження понесення відповідних витрат позивачка надала суду акт виконаних робіт № ВДиСА-049903 від 18 травня 2023 року та квитанції про сплату ТОВ «ВіДі Автострада» грошових коштів на загальну суму 253 346,62 грн.
За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 77, 78, 80 ЦПК України).
Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов'язковим.
Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ встановлений Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика).
Вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.
Згідно із пунктом 1.6 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗчи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.
Відповідно до пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Звіт (висновок експерта) про оцінку майна є належним і допустимим доказом на підтвердження завданих збитків у вигляді витрат, які власник пошкодженого автомобіля мусить зробити для відновлення свого майна (вартості відновлювального ремонту).
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 757/33065/18-ц.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 року у даній справі була проведена судова автотоварознавча експертиза експертами Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.
Згідно із висновком експерта № СЕ-19/111-24/61651-АВ від 04 грудня 2024 року встановлено, що відповідно до пункту 7.1 (абз. 2) Методики якщо в результаті технічного огляду буде встановлено пошкодження, яке викликає в експерта сумнів щодо його причинно-наслідкового зв'язку з подією, експерт повинен відмітити це пошкодження у висновку та мотивовано не врахувати його у розрахунок до отримання результатів відповідної експертизи або рішення суду щодо встановлення зв'язку зазначеного пошкодження з подією.
Відповідно до звіту оцінювачем при розрахунку відновлювального ремонту включено до заміни внутрішнє облицювання лівого дзеркала. Відповідно до акту офіційною станцією технічного обслуговування автомобілів марки «Toyota»TOB «ВіДі Автострада» при розрахунку відновлювального ремонту включено до заміни блок керування лівої фари головного світла та насос склоочищувача. Проте за результатом дослідження наявних фотозображень отриманих пошкоджень, визначити дійсність та наявність пошкодження вищезазначених складових не видається за можливе, в ухвалі суду про призначення експертизи не зазначено про обов'язкове включенняцих пошкоджень до врахування при визначенні вартості відновлювального ремонту.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, при складанні калькуляції відновлювального ремонту експертом не було враховано пошкоджень наступних складників: внутрішнього облицювання лівого дзеркала, блока керування лівої фари головного світла та насоса склоочищувача.
Відповідно до пункту 7.7.2 Методики у разі документального підтвердження відновлення КТЗ чи його складової частини на підприємстві авторизованого або неавторизованого виконавця ремонту певної моделі КТЗ вартість ремонтно-відновлювальних робіт розраховують, виходячи з вартості однієї нормо-години ремонтних робіт цього підприємства.
Враховуючи зазначене, оскільки згідно акту оплата, якого підтверджується квитанціями про сплату (а.с. 34, 36), досліджуваний транспортний засіб «Toyota Land Cruiser» реєстраційний номер НОМЕР_3 , було відновлено на авторизованому підприємстві з технічного обслуговування та ремонту автомобілів марки «Toyota» TOB «ВіДі Автострада», що підтверджується копією акту виконаних робіт (а.с. 55), тому розрахунок вартості ремонтно-відновлювальних робіт проводиться на підставі вартості однієї нормо-години ремонтних робіт цього підприємства з урахуванням знижки 20 %, зазначеної в акті (а.с. 55) та з урахуванням податку на додану вартість.
Вартість витратних матеріалів прийнято за інформацією з програмного комплексу для розрахунку вартості відновлювального ремонту «Audanet», який застосовує ціни спеціалізованих підприємств, з урахуванням податку на додану вартість. Відповідно до пункту 8.5.14 Методики до вартості матеріалів включається вартість кріпильних деталей в обсязі до 2 % загальної вартості змінюваних складників, що мають такі деталі.
Вартість складових, що підлягають заміні прийнято за інформацією з програмного комплексу для розрахунку вартості відновлювального ремонту «Audanet», який застосовує ціни оригінальних складових частин станом на дату проведення дослідження, з урахуванням податку на додану вартість.
Відповідно до калькуляції відновлювального ремонту, виконаної з використанням програмного комплексу «Audanet», та підставляючи отримані числові дані до формули, судовий експерт зробив висновок, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «Toyota Land Cruiser» реєстраційний номер НОМЕР_3 (його вузлів та агрегатів із урахуванням їх як невід'ємних частин КТЗ) станом на дату ДТП, яка мала місце 19 березня 2023 року, складає 226 888,04 грн з урахуванням ПДВ.
Позивачкою вказані висновки судової експертизи щодо дійсного розміру заподіяної при ДТП майнової шкоди жодним чиномне спростовано, хоча обов'язок по її доведенню покладається саме на неї.
Суд першої інстанції не врахував, що позивачка не довела, що в ході відновлювального ремонту автомобіля були відремонтовані та замінені лише пошкоджені в ДТП за участі відповідача комплектуючі запчастини та не проаналізував усі зібрані в справі докази у їх сукупності та співставленні, з яких можна зробити висновок, що наданий позивачкою акт виконаних робіт № ВДиСА-049903 від 18 травня 2023 року, відповідно до якого була проведена заміна внутрішнього облицювання лівого дзеркала, блока керування лівої фари головного світла та насоса склоочищувача автомобіля, не відображає реального розміру збитків, завданих внаслідок ДТП, а тому покладення на відповідача усіх понесених позивачкою витрат по відновленню транспортного засобу є незаконним.
Отже, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, у тому числі акту виконаних робіт та квитанцій про їх оплату, а також висновку проведеної судової автотоварознавчої експертизи, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що надані позивачем докази вартості проведеного ремонту автомобіля повної мірою підтверджують, що цей ремонт проводився для усунення пошкоджень майна, отриманих саме в дорожньо-транспортній пригоді за участю відповідача як винної особи.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Зазначена норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком (МТСБУ). Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.
Отже, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).
Відтак, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на те, що вартість майнового збитку, завданого позивачці пошкодженням її автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений на користь позивачки розмір страхового відшкодування, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_2 має право вимагати стягнення з ОСОБА_1 різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу), страховим відшкодуванням, виплаченим ПрАТ СГ «ТАС», та добровільно сплаченою відповідачем франшизою, що становить 79 628,61 грн (226 888,04 грн - 145 659,43 грн - 1 600,00 грн).
Стягнення такої різниці, зокрема між сумою фактичних витрат та виплаченою сумою страхового відшкодування з відповідача, як з винної особи, у даному випадку відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Аргументи апеляційної скарги відповідача про те, що у даному випадку він повинен відшкодувати позивачці різницю між фактичним розміром завданої шкоди, яка визначена висновком експерта (226 888, 04 грн) та страховою сумою в межах ліміту відповідальності страховика (158 400, 00 грн), що становить 68 488,04 грн, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм положень статей 22, 1192, 1194 ЦК України та практики Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування позивачці завданої в результаті ДТП моральної шкоди.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (частина четверта статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
У справі, яка переглядається, встановлено, що внаслідок ДТП позивачка зазнала душевних страждань у зв'язку з пошкодженням її майна, неможливістю нормального користування ним, порушенні звичайного способу життя, необхідності докладати додаткових зусиль для його нормалізації та здійснення заходів для відновлювального ремонту транспортного засобу.
Частково задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив з того, що неправомірними діями винуватця ДТП позивачці завдано моральну шкоду та обґрунтовано визначив її розмір в сумі 1 000,00 грн, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань, а також зважаючи на те, що позивачка пережила емоційний стрес, витрачала час та зусилля, які є необхідними для відновлення попереднього стану транспортного засобу.
Доводи апеляційної скарги відповідача наведених вище висновків не спростовують.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справа № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що керуючись положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Також суд першої інстанції вірно стягнув з відповідача документально підтвердженні витрати у розмірі 4 300,00 грн, понесені позивачкою на проведення оцінки вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, і складання відповідного звіту № 105/03-23, на підставі якого була проведена виплата страхового відшкодування.
Що стосується стягнення з відповідача на користь позивачки інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання деліктного зобов'язання про відшкодування шкоди, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності, як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) сформулювала правовий висновок про те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У даному конкретному випадку відповідач має тільки відшкодувати позивачці заподіяну майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП, і цей факт було встановлено наведеними вище обставинами справи.
Разом з тим, положення статті 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є лише відповідальність страховика (стаття 992 ЦК) (абзац другий пункту 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»).
Тобто, лише відповідальність страховика передбачає застосування до неї частини другої статті 625 ЦК України.
Враховуючи зміст статей частини третьої статті 549, частини першої статті 979, частини першої статті 982, частини першої статті 990, частини першої статті 992 ЦК України, зобов'язання ПрАТ СГ «ТАС» перед позивачкою, які випливають з відповідного страхового полісу, виданого страховиком відповідачу, і є грошовими зобов'язаннями.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 213/319/16-ц (провадження № 61-18969св18).
Згідно із частиною четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у ОСОБА_2 виникло право на застосування наслідків прострочення ОСОБА_1 виконання грошового зобов'язання з відшкодування шкоди, оскільки це зобов'язання між сторонамивиникає на підставі судового рішення у зв'язку зі стягненням грошових коштів на відшкодування завданої майнової шкоди, неповернення яких зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Висновки за результатами перегляду рішення суду
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 106 087,19 грн, трьох процентів річних у розмірі 998,00 грн та збитків від інфляції у розмірі 768,49 грн ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивачки відшкодування майнової шкоди у розмірі 79 628,61 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін на підставі статті 375 ЦПК України як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачкою у межах даної справи в суді першої інстанції, а саме 849,29 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
В той же час, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а сума відшкодованої шкоди - зменшенню, то пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню 483,38 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
За частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням зазначених положень процесуального закону та обставин даної справи, колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 різницю в понесених судових витратах по сплаті судового збору у розмірі 365,91 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
У справі, яка переглядається, встановлено, що інтереси ОСОБА_2 в суді першої інстанції представляла адвокат Ковалевська Д.С., повноваження якої підтверджуються ордером про надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1313834 від 08 червня 2023 року, виданим на підставі договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 78/23 від 01 червня 2023 року, укладеним позивачкою з Адвокатським бюро «Ковалевська та партнери».
Відповідно до пункту 5.3 цього договору сторони дійшли згоди, що вартість гонорару адвокатського бюроза надання юридичних послуг здійснюється грошовими коштами та складається з безумовної фіксованої мінімальної плати та додаткової винагороди адвокатського бюро в залежності від результатів наданих послуг.
Безумовна фіксована плата становить 25 000,00 грн та сплачується клієнтом на користь адвокатського бюро в день укладення договору.
Додаткова винагорода адвокатського бюро складає 10 % від сум коштів, що отримані клієнтом від осіб, зазначених в розділі 1 договору, третіх осіб, які задовольнили вимоги клієнта замість цих осіб чи від осіб, уповноважених на примусове виконання судових рішень.
Розмір гонорару в сумі 25 000,00 грн був сплачений позивачкою на рахунок Адвокатського бюро «Ковалевська та партнери» 01 червня 2023 року, що підтверджується долученою до позовної заяви квитанцією АТ «Ощадбанк».
Вирішуючи питання розподілу витрат на правову допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, колегія суддів виходячи з вищенаведених норм права та висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду, дійшла висновку про доведеність та обґрунтованість заявлених витрат на професійну правничу допомогу у фіксованому розмірі 25 000,00 грн, оскільки необхідність їх понесення позивачкою підтверджуються долученими до матеріалів справи доказами, які не спростовані стороною відповідача.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що надані позивачкою докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу не містять детального опису обсягу виконаної роботи, інформації про тривалість підготовки, кількість процесуальних дій чи обґрунтовану тарифікацію таких витрат є безпідставними, оскільки в договорі № 78/23 від 01 червня 2023 року його сторони визначили порядок обчислення адвокатського гонорару у фіксованому розмірі, що відповідає вимогам статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», а в ході розгляду справи представником позивачки було долучено до матеріалів справи детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги у справі 757/25059/23-ц від 17 серпня 2023 року та актуалізований детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги у справі №757/25059/23-ц від 05 лютого 2025 року.
Більше того, у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, суд звернув увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Отже, відповідно до вимог статей 137, 141 ЦПК України із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягають стягненню документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи в суді першої інстанції, у розмірі 18 123,33 грн.
Що стосується додаткової винагороди адвокатського бюро у розмірі 10 % від суми присуджених коштів, суд апеляційної інстанції враховує, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення між ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Колегія суддів визнає заявлену представником позивачки суму витрат на професійну правничу допомогу за досягнення позитивного результату в справі («гонорар успіху») у розмірі 11 315,36 грн такою, що суперечить критеріями розумності і реальності, з огляду на складність справи та доводів позовної заяви, в межах яких відбувався розгляд спору по суті.
Зазначена справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін і не відноситься до категорії справ значної складності, які потребували самостійного напрацювання представником позивачки окремих правових висновків з питань відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП і є очевидно завищеною по відношенню до відповідача.
Крім того, заявлена сума витрат на правничу допомогу є непропорційною відносно розміру задоволених позовних вимог, які з урахуванням прийнятої у справі постанови суду апеляційної інстанції були задоволенні на загальну суму (ціну позову) 84 928,61 грн, належним чином не обґрунтованою, що суперечать критеріями розумності і співрозмірності таких витрат складності справи та дійсному обсягу виконаних робіт (наданих послуг), які були необхідними для захисту інтересів позивачки у цій справі.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 04 жовтня 2021 року у справі № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 420/4820/19 на інших, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
На думку колегії суддів, ураховуючи доведений факт складання і подання процесуальних документів у справі, участь адвоката в судових засіданнях у суді першої інстанції, а також з огляду на погоджену вартість вказаних юридичних послуг у договорі про надання професійної правничої (правової) допомоги та лише часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , 18 123,33 грн винагороди Адвокатського бюро «Ковалевська та партнери» є достатньою компенсацією з урахуванням виконаної роботи адвокатом та обсягом наданих послуг, виходячи з обставин даної справи, критерію розумності розміру витрат, а також впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір такого стягнення судових витрат є розумним та справедливим, відповідає обставинам даної справи та принципу пропорційності задоволення пред'явлених позовних вимог, при цьому захистить право позивачки на компенсацію коштів, які вона змушена була затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді першої інстанції, а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2025 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, трьох процентів річних та збитків від інфляції скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди у розмірі 79 628,61 грн.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 365,91 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 18 123,33 грн витрат на правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: К.П. Приходько
Д.О. Таргоній