27 листопада 2025 року м. Київ
Справа №752/10918/25
Провадження: № 22-ц/824/16611/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Збіглея Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді МашкевичК. В.,
у справі за позовомКомунального підприємстваВиконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В травні 2025 року КП ВО Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 01.05.2018 по 31.10.2021 воно є виконавцем послуг із централізованого опалення та гарячого водопостачання, а з 01.11.2021 виконавцем послуг із постачання теплової енергії та гарячої води відповідно до оновленого законодавства. Відносини між КП і споживачами регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (2004- № 1875-IV, 2017 - № 2189-VIII) та постановами КМУ № 630 (21.07.2005), № 830 (21.08.2019) і № 1182 (11.12.2019). Згідно із цими актами, договори про надання послуг є публічними договорами приєднання. КП «Київтеплоенерго» опублікувало тексти таких договорів у газеті «Хрещатик» (№ 34 від 28.03.2018) та на своєму офіційному сайті. Вони вважаються укладеними, якщо співвласники будинку протягом 30 днів не уклали інший договір. Будинок на АДРЕСА_1 під'єднаний до мереж тепло- та водопостачання, тому мешканці квартири № 67 є споживачами відповідних послуг і не відмовлялися від них у встановленому порядку. Відповідачі не здійснювали своєчасну оплату, внаслідок чого станом на 31.03.2025 утворилася заборгованість у розмірі 185 491,85 грн, зокрема, опалення (01.05.2018 - 31.10.2021) у розмірі 3 445,44 грн, гаряча вода (01.05.2018 - 31.10.2021) у розмірі 68 911,79 грн, теплопостачання (з 01.11.2021) у розмірі 23 496,24 грн, гаряча вода (з 01.11.2021) у розмірі 87 313 грн. Також нараховано: внески за обслуговування вузла комерційного обліку у сумі 255,01 грн; абонентське обслуговування з теплової енергії у сумі 1 357,57 грн; абонентське обслуговування з гарячої води у сумі 712,80 грн; борг за гарячу воду до 01.05.2018 у сумі 6 501,36 грн. Позивач просив стягнути з відповідачів зазначену суму заборгованості.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 серпня 2025 року позов Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» загальну суму заборгованості за житлово - комунальні послуги у розмірі 227928,93 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» 3418,93 грн. судового збору.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Збіглей І. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та порушення норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що, задовольняючи позовні вимоги за спожиті житлово-комунальні послуги, а саме послуги з опалення та постачання гарячої води, суд не перевірив ні обсягу їх надання, ні факту їх споживання. Стверджує, що розмір заборгованості за постачання гарячої води є необґрунтованим та таким, що спростовується документально, як актами повірки засобів обліку, так і тим фактом, що квартира обладнана бойлером для підігріву води і гаряча вода від постачальника не споживалась, тим паче у заявленому розмірі. За період з лютого 2021 року по серпень 2025 року згідно засобів обліку було спожито 1,483 м3 гарячої води, у той же час за твердженнями позивача нарахування за це й же період у грошовому виразі становлять: - заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води в розмірі 87313,00 грн; -інфляційну складову боргу у розмірі 10963,69 грн, 3% річних у розмірі 2639,83 грн, пеня у розмірі 3211,80 грн. Для відповідача є очевидним, що такі нарахування є односторонніми та безпідставними, послуг таких не споживалось і не могло бути спожито. Відповідачка не заперечує щодо необхідності сплати за комунальні послуги однак вважає, що такі послуги потрібно спожити та надати у відповідному об'ємі, як правову підставу для тверджень про наявність заборгованості. Факт не споживання таких послуг та очевидну невідповідність показникам засобів обліку є безперечним та підтверджується документально.
Окремо посилається й на те, що неналежне повідомлення місцевим судом відповідачки про розгляд справи унеможливило подання нею своїх заперечень щодо позовних вимог, у тому числі заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу представник КП ВО Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» Світлана Попова вважала необґрунтованими доводи апеляційної скарги та зазначила, що позивачем жодного разу не було отримано від відповідачки будь-якого звернення щодо неякісного або неправильно обрахованого надання послуг, при цьому, відповідачка систематично не сплачує заборгованість за спожиті послуги, у зв'язку з чим і утворилась заборгованість у визначеному судом розмірі. При цьому, вказує, що позовна давність відповідачем пропущена не була, оскільки на період спірних правовідносин діяли карантинні обмеження. Повідомляє, що у вересні 2025 року відповідачка звернулася до позивача з вимогою про здійснення перерахунку нарахувань за послуги гарячого водопостачання. У зв'язку з цим у листопаді 2025 року позивачем було проведено відповідний перерахунок, за результатами якого загальна сума заборгованості за гаряче водопостачання становила 106 570, 91 грн. У зв'язку із зазначеним, представник позивача просила долучити до матеріалів справи оновлений розрахунок коригування, згідно якого станом на листопад 2025 року після проведення донарахувань та коригування розмір заборгованості за період, зазначений у позові, становить:
заборгованість за спожиті у період з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води - 55 865,08 грн;
коригування заборгованості за цей же період - 111,81 грн;
інфляційна складова боргу - 10 267,86 грн;
три відсотки річних - 2 582,78 грн;
пеня - 0,00 грн.
Зазначені дані підтверджуються долученою інформацією з програми обліку погашення боргу по особовому рахунку.
При цьому, вказує, що в іншій частині позовних вимог розрахунки залишилися без змін.
Представник позивача також наголосила на тому, що з грудня 2021 року по листопад 2025 року відповідачами оплата за спожиті комунальні послуги не здійснювалася.
У зв'язку з викладеним, представник позивача просила врахувати наведені розрахунки коригування їх під час розгляду справи.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідачі зареєстровані та проживають в квартирі за адресою - АДРЕСА_3 та є споживачами житлово-комунальних послуг.
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв'язку із чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
З 01 листопада 2021 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.
На підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №602-18 від 11 жовтня 2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», позивач прийняв право вимоги до юридичних та фізичних осіб щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами, який був опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року №111 (4511).
Крім того, 28 березня 2018 року КП «Київтеплоенерго» на підставі типових договорів, підготовлено та опубліковано/прилююднено в газеті «Хрещатик» № 34 (5085) договір про надання послуг та централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
З наданого позивачем до позову розрахунку заборгованості убачається, що заборгованість відповідачів складається з такого:
- заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з постачання гарячої води у розмірі 6501,36 грн;
-інфляційна складова боргу у розмірі 968,70 грн, 3% річних у розмірі 243,67грн.
- заборгованість за спожиті з 01.05.2018 до 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 3445,44 грн;
-інфляційна складова боргу у розмірі 531,37 грн, 3% річних у розмірі 128,28 грн.;
- заборгованість за спожиті з 01.05.2018 до 31.10.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 68911,79 грн;
-інфляційна складова боргу у розмірі 10267,86 грн, 3% річних у розмірі 2582,78 грн;
- заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з теплової енергії в розмірі 23496,24 грн;
- інфляційна складова боргу у розмірі 2860,60 грн, 3% річних у розмірі 701,57 грн, пеня у розмірі 853,57 грн;
- заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води в розмірі 87313грн;
-інфляційна складова боргу у розмірі 10963,69 грн, 3% річних у розмірі 2639,83 грн, пеня у розмірі 3211,80 грн;
- заборгованість за абонентське обслуговування з теплової енергії в розмірі 1357,57 грн;
- заборгованість за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання в розмірі 712,80 грн;
-заборгованість за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в розмірі 255,01 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг, які надаються позивачем на підставі чинного законодавства та типових договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання теплової енергії та гарячої води, що були оприлюднені у встановленому законом порядку та є публічними договорами приєднання.
Суд установив, що відповідачі фактично отримували відповідні послуги, від підключення до мереж не відмовлялися, споживання послуг не припиняли, проте обов'язок із їх оплати у порушення вимог законодавства не виконували.
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, суд визнав належним і допустимим доказом, який відповідачами не спростовано, відзив до суду не подано, а доказів на підтвердження сплати боргу чи його частини не надано.
З огляду на це, а також керуючись положеннями статей 525, 526, 625 ЦК України щодо обов'язку боржника належним чином виконувати грошові зобов'язання та сплачувати інфляційні втрати і три відсотки річних за прострочення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними належними доказами, а заявлена до стягнення сума заборгованості підлягає стягненню в повному обсязі.
Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як зазначено вище, відповідачі зареєстровані та проживають в квартирі за адресою - АДРЕСА_3 та є споживачами житлово-комунальних послуг, які надає позивач.
Правовідносини, які склалися між сторонами, врегульовані Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV та Законом України «Про житлово - комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VШ.
Крм того, правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулюються також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.
Правовідносини з постачання теплової енергії та постачання гарячої води регулюються постановою КМУ №1182 від 11 грудня 2019 року » Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», а також постановою КМУ №830 від 21 серпня 2019 року №1182» Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з з постачання теплової енергії».
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"( на момент виникнення спірних правовідносин у редакції Закону України № 1875-IV від 24 червня 2004 року) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно з ч.1 ст.13 Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до ч.2 ст.13 Закону примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад, залежно від функціонального призначення, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
За змістом ч. 3 ст. 16 Закону комунальні послуги надаються споживачам безперебійно.
Отже, відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно з п.1 ч.3 ст.20 Закону споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
За змістом ст. 29 Закону надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку здійснюється на підставі договору, що укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.
Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21 липня 2005 року.
Відповідно до пункту 8 Правил послуг надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на підставі типового договору.
Крім того, відповідно ч.ч.1,2 ст.12 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VШ надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Відповідно до ч.5 ст.13 Закону у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
З матеріалів справи убачається, що позивачем, в газеті «Хрещатик» 06.08.2014 та 28.03.2018 опубліковано договір про надання послуг, який відповідає змісту типового договору і є договором приєднання і який може бути укладений шляхом приєднання до нього відповідачів, як споживачів.
Крім того, на офіційному веб-сайті підприємства також були оприлюднені індивідуальні типові договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води.
Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов договору є факт отримання послуг Споживачем.
Будинок АДРЕСА_1 під'єднаний до мереж тепло-та водопостачання, як і квартира №67 будинку , а отже, відповідачі є споживачами послуг з централізованого постачання гарячої води, а з 01.11.2021 споживачами послуг з ТЕ/ПГВ.
При цьому, відповідачі від зазначених послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися (не відключалися).
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
За змістом ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
У тих випадках, коли закон не встановлює обов'язковість певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд, але в межах чинного законодавства.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Отже, якщо умови усного договору виконуються сторонами, то він вважається укладеним, а умови прийнятими обома сторонами.
За змістом ч. 1 ст. 633 ЦК України договір про надання комунальних послуг є публічним договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги'від 24 червня 2004 року №1875-IV учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Як зазначено вище, позивач на підставі ліцензії №591 від 10.04.2018 є виробником і постачальником теплової енергії споживачам і з 01.05.2018 надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а з 01.11.2021 споживачем послуг з ТЕ/ПГВ.
Відповідно до вимог закону споживачі зобов'язані вносити плату за житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати послуг в повному обсязі.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448 цс 19) та постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі№ 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107 св 18), від 06 листопада 2019 рокуу справі № 642/2858/16 (провадження № 61-26204 св 18), від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572 св 22), від 07 листопада2023 року у справі № 643/17352/20 (провадження № 61-9449 св 22), від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22 (провадження № 61-9399 св 23).
Водночас, з матеріалів справи убачається та відповідачкою в ході апеляційного перегляду справи не заперечувався факт порушення відповідачами вимог закону щодо сплати за надані позивачем житлово-комунальних послуг, що привело до виникнення заборгованості.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що у відповідачів виникли зобов'язання зі сплати житлово-комунальних послуг, які мають виконуватися належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того, відповідно до загальних умов виконання зобов'язань, встановлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
З цього випливає, що правовідносини, які склалися між сторонами з приводу надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора, передбачене ч. 1 ст. 509 ЦК України, вимагати сплати грошей за надані послуги.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідачів заборгованість у визначеному позивачем розмірі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не подано відзиву на позов та не спростовано наданого позивачем розрахунку заборгованості. Враховуючи невнесення відповідачами плати за житлово-комунальні послуги, суд дійшов висновку про обґрунтованість наданого позивачем розрахунку.
Однак, колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду, адже матеріали справи свідчать про інше.
Зокрема, із поданих до апеляційного суду документів убачається, що відповідачка у вересні 2025 року звернулася до позивача з вимогою здійснити коригування нарахувань, що свідчить про її добросовісну поведінку та прагнення з'ясувати реальні суми заборгованості. У цей же період відповідачка подала й апеляційну скаргу, в якій навела доводи щодо неправильності первісного розрахунку, поданого позивачем до суду першої інстанції.
На підтвердження причин неподання коригуючого розрахунку до суду першої інстанції відповідачка зазначила, що фактично не була поінформована про розгляд справи. Дійсно, в матеріалах справи міститься поштовий конверт, повернутий до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що за практикою Верховного Суду може формально свідчити про належне повідомлення учасника процесу. Формальний критерій належного повідомлення пов'язаний із тим, що суд, направивши кореспонденцію за зареєстрованою адресою, виконує свій обов'язок щодо інформування сторони.
Разом з тим, колегія суддів відмічає, що належне повідомлення не є тотожним фактичній поінформованості особи про судовий процес. Суд у кожному конкретному випадку має оцінювати питання обізнаності сторони не лише з формально-документальної точки зору, але й з урахуванням сукупності обставин справи, поведінки учасників та загальних принципів справедливості й верховенства права.
Колегія суддів зауважує, що суд має оцінювати реальність доведення інформації до відома сторони, а не лише факт відправлення поштової кореспонденції.
У даній справі колегією суддів встановлено, що відповідачка не вчиняла жодних процесуальних дій в суді першої інстанції, не подавала заяв, клопотань чи пояснень, що свідчить про її фактичну необізнаність про розгляд справи. Лише після того, як вона дізналася про ухвалене рішення, відповідачка оперативно звернулася до позивача з вимогою щодо коригування розрахунків та одночасно подала апеляційну скаргу. Така поведінка вказує на відсутність умисного ухилення від участі у процесі, а також на те, що неподання коригуючих документів в суд першої інстанції було зумовлене не недбалістю, а саме необізнаністю про наявність провадження.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів доходить висновку, що хоча формально повідомлення вважалося належним, однак фактична поінформованість відповідачки відсутня, що відповідно до статей 356 та 367 ЦПК України є поважною та об'єктивною причиною неподання відповідних доказів у суд першої інстанції.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 356 ЦПК України, нові докази можуть бути подані в апеляційній скарзі за умови обґрунтування причин їх неподання до суду першої інстанції. Частина 2 статті 367 ЦПК України надає апеляційному суду право приймати нові докази у виняткових випадках, якщо їх неподання раніше було зумовлене об'єктивними причинами та якщо такі докази мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Колегія суддів встановила, що відповідачка не була фактично обізнана про розгляд справи в суді першої інстанції, новий розрахунок був отриманий вже після звернення відповідачки до позивача та після фактичного дізнання про існування справи, при цьому, коригування істотно змінює суми боргу та має визначальне значення для вирішення справи.
За таких обставин, наявні виняткові підстави для прийняття зазначених доказів до розгляду.
При цьому, колегія суддів також відмічає, що дії позивача, який подав до суду першої інстанції розрахунок із значними помилками, фактично створили ситуацію подвійного стягнення заборгованості з відповідачів, що суперечить принципам добросовісності, закріпленим у статті 3 ЦПК України, та принципу недопустимості зловживання процесуальними правами (стаття 44 ЦПК України).
Колегія суддів відмічає, що дії учасників справи мають ґрунтуватися на принципах розумності та добросовісності, а суд не може сприяти реалізації наслідків недобросовісної поведінки сторони.
Схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 травня 2024 року у cправі № 910/5808/20.
Отже, ураховуючи всі наведені вище обставини у їх сукупності, колегія суддів вважає за необхідне прийняти поданий відповідачкою скоригований розрахунок до матеріалів справи та здійснити перерахунок заборгованості відповідно до фактичних і достовірних даних.
З матеріалів справи убачається, що у відповідачів утворилася заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з постачання гарячої води у розмірі 6 501,36 грн. У цій частині позивачем коригування не здійснювалося, а відтак зазначена сума залишається незмінною. Відповідачкою не подано жодних доказів, які б спростовували як сам факт виникнення такої заборгованості, так і її розмір.
Разом із цим, позивачем було нараховано інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України. Колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що обмеження, передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 (щодо тимчасової заборони нарахування штрафних санкцій під час дії воєнного стану), не застосовуються до спірних правовідносин у частині компенсаційних нарахувань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1405, яка набрала чинності 30.12.2023 року, було поновлено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань за житлово-комунальні послуги, починаючи з 31.12.2023 року. Указаною постановою прямо скасовано попередні карантинні та воєнні обмеження, що тимчасово унеможливлювали застосування відповідальності боржників, та фактично відновлено загальний режим відповідальності за прострочення оплати комунальних послуг.
При цьому слід наголосити, що інфляційні втрати та 3 % річних, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України, не мають штрафного чи карального характеру та не є санкціями у розумінні постанови № 206. Це компенсаційні платежі, спрямовані на відшкодування кредиторові реальних майнових втрат, спричинених простроченням. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що дія постанови № 206 не поширюється на інфляційні втрати та 3 % річних, оскільки вони не є штрафними санкціями, а становлять елемент цивільно-правової відповідальності, прямо передбачений законом (зокрема, постанови ВС від 21.03.2023 у справі № 127/27495/21, від 20.06.2023 у справі № 308/9703/19).
Отже, позивач, КП «Київтеплоенерго», мав достатнє правове підґрунтя для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, і здійснив їх обчислення правомірно, починаючи з 01.01.2024 року. Отже, інфляційна складова боргу у розмірі 968,70 грн та 3 % річних у розмірі 243,67 грн підлягають стягненню з відповідачів у повному обсязі.
Разом з тим, доводи відповідачки щодо пропуску позивачем позовної давності в зазначеній частині є помилковими, адже такі посилання відповідачки не враховують спеціального правового регулювання, запровадженого законодавцем на період дії карантинних обмежень.
Так, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню COVID-19, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на весь період дії такого карантину.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 карантин було запроваджено з 12 березня 2020 року, і його дія неодноразово продовжувалася до 30 червня 2023 року. Отже, перебіг позовної давності у відповідних правовідносинах був зупинений на весь зазначений період у силу прямої норми закону, що обов'язково повинно враховуватися судами.
З урахуванням цього законодавчого регулювання межі позовної давності розширюються, і перебіг строку зміщується таким чином, що у межах позовної давності опиняється період, який відліковується від 12 березня 2017 року. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21, наголосивши, що зупинення перебігу позовної давності внаслідок запровадження карантину подовжує строк, протягом якого кредитор має право на звернення до суду.
У цій справі предметом розгляду є заборгованість, нарахована починаючи з липня 2015 року. Колегія суддів здійснила перевірку розрахунку боргу за період з липня 2015 року по 01 травня 2018 року, і з поданого розрахунку вбачається, що перше прострочення оплати житлово-комунальних послуг у відповідачів виникло в травні 2017 року (а. с. 17), тобто, в межах позовної давності, яка була продовжена відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
За викладених обставин, доводи відповідачки про пропуск позовної давності є безпідставними, а доводи апеляційної скарги у цій частині спростовуються встановленими законом правилами обчислення строків та фактичними обставинами справи.
Беручи до уваги заборгованість за наступні періоди, за які були проведені донарахування та коригування, а саме за послуги гарячого водопостачання, колегія суддів зазначає таке.
Так, в позовній заяві первісно сума заборгованості за надані послуги з гарячого водопостачання за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 була визначена у розмірі 68 911,79 грн, а за період з 01.11.2021 по 31.03.2025 - 87 313 грн.
Після коригування фактичний розмір боргу за першим періодом становив 55 865,08 грн, а також було враховано коригування 111,81 грн, інфляційну складову 10 267,86 грн, та 3 % річних у розмірі 2 582,78 грн.
Разом з тим, з наданого позивачем коригування убачається, що інфляційна складова, три відсотки річних та пеня були нараховані не лише на суму заборгованості за послуги з постачання гарячої води, але й на заборгованість за послуги з постачання теплової енергії (ППТЕ). Так, за період з 01.11.2021 по 31.03.2025 за послуги теплової енергії нараховано: інфляційну складову в розмірі 2 860,24 грн, три відсотки річних - 701,57 грн, пеню - 853,57 грн, що підтверджується коригованим розрахунком позивача.
Водночас інфляційні втрати, три відсотки річних та пеня не застосовувалися до сум абонентського обслуговування (1 357,57 грн та 712,80 грн відповідно) і до вартості обслуговування вузла комерційного обліку (255,01 грн), оскільки в розрахунку позивача навпроти цих сум зазначено нульові показники за всіма видами додаткових нарахувань. Проте, як самостійні грошові зобов'язання споживача вони підлягають стягненню в повному обсязі.
Отже, з урахуванням проведеного коригування позивачем нарахованих інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені, загальна сума заборгованості становить 110 865 грн 71 коп, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про задоволення позовних вимог. Водночас, з урахуванням встановлених під час апеляційного перегляду обставин, колегія суддів доходить висновку про зміну рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 серпня 2025 року в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги. Зокрема, сума заборгованості, яка підлягає стягненню, підлягає зменшенню з 227 928 грн 83 коп до 110 865 грн 71 коп, що відповідає фактичним даним, підтвердженим матеріалами справи та здійсненим позивачем коригуваннями.
Разом з тим, із резолютивної частини рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 серпня 2025 року убачається, що судом було стягнуто з відповідачів загальну суму заборгованості у розмірі 227 928 грн 83 коп, без зазначення структури та розмежування цієї суми за відповідними періодами та видами нарахувань. Така невизначеність унеможливлює однозначне встановлення, яка частина стягнутої суми відноситься до конкретних періодів споживання послуг або до окремих складових боргу (інфляційних втрат, трьох відсотків річних, коригувань тощо).
З огляду на необхідність чіткості, визначеності та відповідності судового рішення фактичним обставинам справи, а також з метою уникнення подальших непорозумінь при його виконанні, колегія суддів вважає за доцільне викласти абзац другий резолютивної частини рішення в іншій редакції, з чітким визначенням усіх складових боргу.
Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи убачається, що при зверненні до суду із позовом ціна позову становила 227928, 83 грн ( 100 %).
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволені, в повному обсязі.
Внаслідок апеляційного перегляду справи рішення змінено шляхом зменшення розміру заборгованості.
Тобто, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено на 51% (100 х 110 865,71) : 227 928, 83), що складає 49 % від заявлених позивачем позовних вимог.
З матеріалів справи убачається, що при зверненні до суду з позовом, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 418, 93 грн, отже, за розгляд справи в суді першої інстанції з відповідачів підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1 675, 27 грн, тобто по 837, 63 з кожного (3 418, 93 х 49%).
При цьому, ОСОБА_3 при зверненні до суду з апеляційною скаргою сплачено судовий збір у розмірі 4 102, 71 грн, отже судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, який має бути відшкодований позивачем відповідачці становить 2092, 38 грн (4 102, 71 х 51%).
На підставі п. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладену більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне застосувати взаємозалік, з урахуванням якого стягнути з КП ВО «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 1 254 грн 75 коп (2092, 38 - 837, 63) на відшкодування сплаченого нею судового збору.
У зв'язку з тим, що внаслідок апеляційного перегляду справи відбувся інший, ніж визначив суд першої інстанції, розподіл судових витрат, а також беручи до уваги, що саме ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та, відповідно, саме щодо неї підлягає застосуванню механізм взаємозаліку, передбачений пунктом 10 статті 141 ЦПК України, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 серпня 2025 року в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Збіглея Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 серпня 2025 року в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги змінити, зменшивши суму заборгованості з 227 928 грн 83 коп до 110 865 грн 71коп.
У зв'язку з чим абзац 2 резолютивної частини рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 серпня 2025 року викласти в наступній редакції.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , солідарно, на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі у розмірі 6 501 грн 36 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , солідарно, на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 3 445 грн 44 коп та за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 55 865 грн 08 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , солідарно, на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01.11.2021 по 31.03.2025 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 23 496 грн 24 коп та за послуги з з постачання гарячої води у розмірі 111 грн 81 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,солідарно, на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1357 грн 57 коп та з постачання гарячої води у розмірі 712 грн 80 коп, а також заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 255 грн 01 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , солідарно, на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» інфляційні втрати у розмірі 14 610 грн 53 коп та 3 % річних у розмірі 3 656 грн 3 коп.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 серпня 2025 року в частині стягнення судового збору скасувати та ухвалити нове судове рішення,яким стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 837 грн 63 коп.
Стягнути з Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1254 грн 75 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 22 грудня 2025 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура