Справа № 753/6873/25 Головуючий в суді І інстанції Заруба П.І.
Провадження № 33/824/5591/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.
18 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,
за участю секретаря судового засідання Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Бичкова Олександра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Дарницького районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №430609 22.08.2025 о 11 год. 52хв., о 10 год. 49 хв. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Києві, вул. Здолбунівська, 3-Б, з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, поведінка, що не відповідає обстановці, пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння відмовився у встановленому законом порядку, чим порушив п. 2.5. ПДР України.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, тобто керування транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння.
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Не погодившись з постановою, адвокат Бичков Олександр Олександрович звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та закрити провадження за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
На думку апелянта висновки суду першої інстанції є помилковими з огляду на наступне.
22.08.2025 співробітниками УПП у м. Києві ДПП було складено протокол у справі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №430609
Сторона захисту вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Апелянт звертає увагу на відсутність суб'єкта правопорушення, посилаючись на частину першу ст. 130 КУпАП, якою передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, ст. 130 КУпАП передбачає спеціальний суб'єкт адміністративного правопорушення - «особа, яка керує транспортним засобом», а як наслідок, при вирішенні питання про притягнення особи до відповідальності суб'єкт владних повноважень має встановити, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності відповідає вимогам, які встановлюються до суб'єкта інкримінованого адміністративного правопорушення.
Також апелянт посилається на п.2 Постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини та адміністративні правопорушення на транспорті», в яких містяться роз'яснення, що під керуванням слід розуміти виконання функцій водія під час руху транспортного засобу.
Враховуючи викладене адвокат, доходить висновку, що належними і достатніми доказами слід було б вважати будь-які фактичні дані, які б підтверджували, що ОСОБА_1 виконував функції водія під час руху транспортного засобу.
При цьому, сторона захисту, посилається на відеозапис, який міститься в матеріалах справи, та який не містить жодних доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 мав статус водія.
Таким чином, жодних доказів, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять, а як наслідок підстави для притягнення до відповідальності - відсутні.
На підставі викладеного апелянт вважає, що орган владних повноважень не довів, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, а відповідно й не довів, що останній є суб'єктом інкримінованого правопорушення.
Апелянт також посилається на відсутність об'єктивної сторони правопорушення.
З об'єктивної сторони інкриміноване правопорушення мало б характеризуватись відкритою прямою відмовою ОСОБА_1 від обстеження на стан сп'яніння.
Посилаючись на відеозапис, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що пройти огляд на стан сп'яніння водій відмовився.
Водночас, відеозапис не містить жодних слів чи жестів, з яких можна б було зробити висновок, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння.
Також, апелянт звертає увагу, що тягар доказування у справах про адміністративне правопорушення покладено на орган владних повноважень.
Апелянт звертаючи увага на відеозапис, доходить до висновків, що відеозапис не містить встановлених судом в оскаржуваній постанові фактів щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а як наслідок висновки суду першої інстанції слід визнати необґрунтованими.
У судове засідання, яке призначене на 18 грудня 2025 року, захисник ОСОБА_1 - адвокат Бичков О.О. з'явився підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також додаткові пояснення, надані протягом розгляду в апеляційному провадженні, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.
Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об'єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП необхідно з'ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані сп'яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом.
Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідно до п. 2.5. Правил Дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, 2.5. Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Порядок проходження огляду водіїв на стан сп'яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).
Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: даними, які містяться:
- у протоколі про адмінправопорушення, складеного уповноваженою особою- інспектором поліції УПП в м.Києві Шевченком Є.В. від 22.08.2025р.;
- у відеозаписі з нагрудної камери працівника патрульної поліції;
- у поясненнях свідків.
Вказані докази здобуті з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.
Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень.
Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.
Дані відеозапису з нагрудної камери працівника патрульної поліції містять фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, які вказують наступне. Працівники поліції прибули на виклик по 102 на вул. Здолбунівську, 3-б у м. Києві. На місці події знаходився ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_2 . Останній повідомив працівникам поліції, що ОСОБА_3 сів за кермо в стані алкогольного сп'яніння та здійснював рух заднім ходом. На підставі цього працівник поліції при спілкуванні з ОСОБА_1 вказав, що у нього виявлені ознаки алкогольного сп'яніння та запропонував пройти огляд на приладі Драгер або у лікаря нарколога. ОСОБА_1 заперечував, що він керував транспортним засобом, і не надав чіткої відповіді з приводу проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. ОСОБА_1 постійно уникав відповіді, відходив від місця події, говорив по телефону. На 15 хвилині відеозапису ОСОБА_1 говорить, що якась жінка підзарядила його акамулятор, тому він заводив автомобіль і проїхав метр, оскільки жінка не могла проїхати. Тому він сказав, що від'їде. Після цього працівник поліції повторно втретє пропонує ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння. Але ОСОБА_1 відходить і починає говорити по телефону (17 хвилина 00 секунд). В розмові ОСОБА_1 говорить, що спілкується з своїм адвокатом. Працівник поліції роз'яснює адвокату що сталось, що пропонує ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, у разі відмови на ОСОБА_1 буде складено протокол. На що адвокат говорить складайте протокол. ОСОБА_1 уникаючи відповіді знову відходить і починає говорити по телефону. На 28 хвилині 45 секунді ОСОБА_1 , говорить «Пишіть, що треба». Працівник поліції роз'яснює, що дії ОСОБА_1 будуть кваліфіковані як п. 2.5 ПДР України відмова від огляду на стан алкогольного сп'яніння. ОСОБА_1 погоджується. Далі працівник поліції почав складати протокол відносно ОСОБА_1 .
Вказаний відеозапис надає можливість повно та об'єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, відновити послідовність подій та надати оцінку діям осіб, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Вказаний відеозапис отриманий у встановленому законом порядку і здійснений працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, тому є належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Як правильно зазначає суд першої інстанції, доводи захисника про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом спростовані переглянутим відеозаписом з нагрудної бодікамери поліцейського, де зафіксовано, що ОСОБА_1 сам вказує, що коли йому підзарядили акамулятор, він завів двигун і проїхав назад. Так само свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в судовому засіданні вказали, що ОСОБА_3 , сідав за кермо та здійснював рух назад.
Підстави вважати, що свідчення названих свідків є недостовірними не встановлено.
Доводи захисника про відсутність підстав для перевірки документів ОСОБА_1 суд не бере до уваги, враховуючи те, що відповідно до п. 2 ст. 1 ст. 32 Закону України «Про національну поліцію» працівник поліції якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах. Так, ОСОБА_4 будучи працівником поліції, особою яка підтримує громадський порядок, виявивши, що ОСОБА_1 вживав алкоголь, а потім сів за кермо, мав право перевірити його особу. А встановивши, що ОСОБА_1 , будучи в стані алкогольного сп'яніння сів за кермо викликав працівників патрульної поліції.
Суд першої інстанції вірно встановив, що водій ОСОБА_1 з метою встановлення у нього стану алкогольного сп'яніння повинен був на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
Відтак, винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами.
Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколів про адміністративне правопорушення та вимоги ч. 2 ст. 251, ст. ст. 256, 262, 266, 268 КУпАП, «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі».
Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.
При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.
Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Бичкова Олександра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Дарницького районного суду міста Києва від 21 жовтня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Писана