справа №758/5744/15-ц Головуючий у суді І інстанції: Гребенюк В.В.
провадження №22-ц/824/16176/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
17 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Янчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року у справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича, заінтересована особа: ОСОБА_1 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У провадженні Подільського районного суду міста Києва перебувала справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості.
06.03.2025 року до суду першої інстанції від ТОВ «Дебт Форс» надійшла скарга на дії приватного виконавця - Щербакова Ігоря Миколайовича.
Обгрунтовуючи подану скаргу скаржник посилався на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) та зазначав про те, що виконавець у постанові про повернення та у відмітці на виконавчому документі мав вказати залишок нестягнутої заборгованості саме у тій валюті, яка зазначена у виконавчому документі.
Скаржник просив суд визнати незаконність дій приватного виконавця під час винесення постанови ВП НОМЕР_1 від 07.02.2025 року про повернення виконавчого документу стягувачу (надалі за текстом - спірна постанова); скасувати спірну постанову та зобов?язати приватного виконавця винести постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» у відповідності з вимогами Закону, а саме: зазначити залишок нестягнутої заборгованості у доларах США, як то зазначено у виконавчому документі.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року скаргу залишено без задоволення.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Костюченко М.І., яка представляє інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати та прийняти нову постанову, якою скаргу ТОВ «Дебт Форс» на дії приватного виконавця - Щербакова Ігоря Миколайовича.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що 07.02.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Щербаковим І.М. винесено постанову ВП № НОМЕР_2 про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», в мотивувальній частині якої зазначено зокрема: «станом на 28.12.2023 року залишок заборгованості складає 1 815 269,06 грн. Кошти за даним ВП не стягувались та не розподілялись».
Скаржник вважає, що залишок нестягнутої суми має зазначатися виключно у випадках, коли стягнення проводилося, при цьому в цій самій постанові вказано, що стягнень за виконавчим документом не проводилося, що вже, само по собі, вказує на невідповідність цієї постанови вказаній інструкції. В даному випадку приватний виконавець взагалі не мав вказувати залишок боргу.
Без належної уваги суду залишився і той факт. Що залишок заборгованості за виконавчим документом вказано станом на 28.12.2023 року, проте виконавче провадження № НОМЕР_2 відкрито 05.07.2018 року, а виконавчий документ повернуто 07.02.2025 року.
Також в своїй апеляційній скарзі скаржник посилався на правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), в якій зроблено висновок про те, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
За таких підстав, скаржник вважає, що визначення приватним виконавцем залишку заборгованості в розмірі 1 815 269,06 грн в своїй постанові не відповідає виконавчому документу та рішенню суду, в якому заборгованість визначена в іноземній валюті, що виконавцем не враховано, а сама постанова змінює суть ухваленого судового рішення, чи порушує права стягувача.
07 листопада 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Щербакова І.М. - адвоката Косяк Н.В., просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 29.07.2025 року залишити в силі та без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги приватним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови дотримано вимоги чинного законодавства, що регулюють порядок примусового виконання рішень суду, а тому вважає, що скарга ТОВ «Дебт Форс» на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І.М. є необгрунтованою та безпідставною, тому задоволенню не підлягала.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи без задоволення скаргу ТОВ «Дебт Форс» на дії приватного виконавця, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що у рішенні суду та виконавчому листі вказано суму у іноземній валюті та її гривневий еквівалент. Cкаржником (стягувачем) не надано доказів, що відбулось стягнення грошових сум за виконавчим листом. При цьому, судом встановлено, що у виконавчому листі міститься відмітка про те, що стягнення не відбулось. Поруч з цим, скаржником не наведено нормативного обгрунтування щодо обов'язку приватного виконавця зазначити саме у спірній постанові суму стягнення у гривневому еквіваленті до іноземної валюти, в той час, як відомості про стягувані суми містяться у рішенні суду та виконавчому листі. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що приватний виконавець діяв у встановлений законом спосіб.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Відповідно до частин 2, 3 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.
Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).
Як вбачається з матеріалів справи. Кредитним договором поруки. Згідно якого відбулось стягнення з відповідача сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів, яка підлягає поверненню за цим зобов'язанням, є долар США. Тобто змістом зобов'язання є повернення заборгованості в розмірі, який еквівалентний сумі яка підлягала стягненню на момент повернення боргу.
Відповідно до статті 533 ЦК України, згідно з якою якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16-ц зазначено, що формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Встановлено, що заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12.10.2015 року у справі № 758/5744/15-ц позов задоволено частково.
Стягнуто, солідарно, з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість в сумі 79177,39 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 815 269,06 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір в сумі 1 827 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір в сумі 1 827 грн.
Колегія суддів зазначає, що позивачем вказане судове рішення не оскаржувалось, що свідчить про те, що позивач погоджувався з сумою, що була зазначена в судовому рішенні в національній грошовій одиниці - гривні.
27.04.2016 року судом видано Виконавчий лист на виконання рішення від 12.10.2015 року.
Ухвалою суду від 18.03.2020 року замінено сторону стягувача у виконавчих листах № 758/5744/15-ц замість Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».
Ухвалою суду від 11.12.2023 року замінено вибулого стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс».
07.02.2025 року приватним виконавцем прийнято спірну постанову про повернення виконавчого документу, за змістом якої постановлено повернути виконавчий лист від 27.04.2016 року.
Так, у спірній постанові викладено, зокрема, наступне.
06.02.2025 року від стягувача надійшла заява за вх. №101 від 06.02.2025 про повернення виконавчого документу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».
Станом на 28.12.2023 року залишок заборгованості складає 1 815 269,06 грн. Кошти за даним виконавчим провадженням не стягувались та не розподілялись.
Виконавчий документ: Виконавчий лист № 758/5744/15-ц виданий 27.04.2016 року; документ видав: Подільський районний суд м. Києва, суддя Сербіна Н.Г.; стягнути, солідарно, з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість в сумі 79177,39 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1815269,06 грн.
У виконавчому листі від 27.04.2016 року у відмітці вказано, що кошти не стягувались.
Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у постанові про повернення виконавчого документа зазначена сума визначена у рішенні суду, а також вірно вказана відмітка про відсутність стягнень за виконавчим листом. Отже права заявника не порушені.
Доводи апеляційної скарги про незаконність постанови приватного виконавця, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим, а судове рішення суду першої інстанції законним.
Обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» залишити без задоволення.
Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «23» грудня 2025 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко