16 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представників власника майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу з доповненнями заступника начальника відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 12.11.2025 відмовлено в задоволенні клопотання прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12025100000000727 від 09.06.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, заступник начальника відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу з подальшими доповненнями, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на тимчасово вилучене майно - речові докази, а саме виявлені та вилучені під час проведення обшуку 08.10.2025 банківського сейфу № НОМЕР_1 у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 14-А, грошові кошти в сумі 400 000 доларів США.
Апелянт зазначав, що слідчим суддею не взято до уваги жодні доводи
прокурора, а лише взято до уваги безпідставні доводи представника власника майна ОСОБА_6 .
Слідчий суддя безпідставно поставив під сумнів достовірність показань ____________________________________________________________________________________
Справа 752/23071/25 Слідчий суддя - ОСОБА_8
Апеляційне провадження № 11-сс/824/9115/2025 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
свідків (зокрема ОСОБА_9 ), посилаючись на довідку ТОВ «Веверіан» та Пенсійного фонду.
Відсутність офіційного працевлаштування ОСОБА_9 у ТОВ «Веверіан» жодним чином не спростовує його обізнаності про схеми ОСОБА_10 , оскільки він міг бути залучений неофіційно або отримувати інформацію від інших осіб.
Неправомірно враховано доводи захисту про «волонтерську діяльність»
ОСОБА_10 та про походження коштів з Ізраїлю. Наявність законних доходів у минулому не спростовує факту легалізації
саме злочинних коштів у 2024 - 2025 роках. До того ж подана представником власника майна довідка з Ізраїлю стосується подій 2018 року і не пояснює походження вилучених грошових коштів та інших речей.
Крім того, прокурор зазначав, що на даний час
слідством встановлюється джерела походження коштів ОСОБА_10 , оскільки його офіційні доходи не відповідають його видаткам, але судом не взято до уваги вказані обставини.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи прокурора ОСОБА_5 , який просив задовольнити подану апеляційну скаргу, думку представників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_10 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у місті Києві за процесуального керівництва Київської міської прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100000000727 від 09.06.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
В ході проведення досудового розслідування отримано відомості щодо групи осіб, яка на території міста Києва вчиняє дії, направленні на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.
Допитані в якості свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 повідомили, що особа на ім'я ОСОБА_12 надає послуги підприємствам реального сектору економіки зі зменшення податкового навантаження та легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Вказані дії ОСОБА_12 вчиняє шляхом проведення безтоварних операції щодо купівлі-продажу програмного забезпечення та надання послуг з його обслуговування залучивши до цього ТОВ «Веверіан» (код ЄДРПОУ 43055367) директором та засновником якого є ОСОБА_12 , а також ФОП ОСОБА_13 .
Крім того ОСОБА_14 здійснює пересилання грошових коштів російського походження на територію України із використанням операцій з криптовалютою, з подальшою їх легалізацією через купівлю рухомого та нерухомого майна на території України. У разі надання послуг з виведення грошових коштів в тіньовий сектор економіки (їх легалізації) особам, які перебувають за межами України (у т.ч. на територію російської федерації та тимчасово окуповані території України), ОСОБА_14 використовує операції з криптовалютою через власний криптогаманець.
Також ОСОБА_9 повідомив, що частину легалізованих грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, у готівковій формі, а також документи щодо протиправної діяльності, ОСОБА_12 зберігає у банківському сейфі в АТ КБ «ПриватБанк» у м. Києві.
При цьому, значну частину грошових коштів, отриманих внаслідок здійснення вищевказаних операцій, ОСОБА_12 , уродженець м. Грозний, російської федерації, витрачає на створення та підтримання «Телеграм» каналів, сторінок в соціальних мережах та інтернет сайтів, за допомогою яких здійснює дії, направлені на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України, шляхом розповсюдження недостовірної інформації стосовно дій співробітників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, з метою створення перешкод для виконання мобілізаційних завдань, а також підриву довіри суспільства до процесу мобілізації. До вчинення вказаних дій ОСОБА_12 долучив співробітників ТОВ «Веверіан», яким надає вказівки поширювати публікації щодо здійснення мобілізаційних заходів та переміщення військовослужбовців ТЦК та СП у м. Києві, з метою перешкоджання у їхній законній діяльності, яка спрямована на проведення мобілізаційних заходів у період воєнного стану на території України для забезпечення обороноздатності країни.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 03.10.2025 надано дозвіл на проведення обшуку в індивідуальному банківському сейфі № НОМЕР_1 у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 14-А, яким користується ОСОБА_13 .
Згідно даних протоколу обшуку від 08.10.2025, цього ж дня проведено обшук в індивідуальному банківському сейфі № НОМЕР_1 у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 14-А, яким користується ОСОБА_12 , в ході якого виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 400 000 доларів США.
Постановою слідчого СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_15 від 09.10.2025 вищевказані грошові кошти визнані речовими доказами в рамках кримінального провадження №12025100000000727.
15.10.2025 заступник начальника відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на вищевказане майно, виявлене та вилучене під час проведення обшуку 08.10.2025 в індивідуальному банківському сейфі № НОМЕР_1 у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 14-А.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 12.11.2025 відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про арешт вищевказаного майна, з підстав недоведеності стороною обвинувачення відповідності вилученого майна ознакам речових доказів у кримінальному провадженні, яке здійснюється за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину.
Наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна ОСОБА_10 , не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
На переконання колегії суддів, прокурор при зверненні до слідчого судді із клопотанням про арешт вилучених у банківському сейфі ОСОБА_10 грошових коштів, належним чином не обгрунтував мету та правову підставу для такого арешту, обмежившись лише переліком норм кримінального процесуального закону, які регулюють порядок накладення арешту на майно з підстав збереження речових доказів.
Не зважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовими доказами вилучене майно, прокурором у клопотанні не доведено відповідність вказаного майна ознакам речових доказів у кримінальному провадженні.
Як клопотання прокурора, так і постанова про визнання майна речовими доказами, містять лише опис встановлених органом досудового розслідування обставин імовірного вчинення кримінальних правопорушень та перелік норм КПК України щодо арешту майна з метою збереження речових доказів, без належного обгрунтування, за яким із критеріїв, передбачених ст. 98 КПК України, вилучене майно визнане речовими доказами, які сліди злочину воно містить, або інші відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Крім того, як вірно зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, обшук у банківському сейфі ОСОБА_10 проводився в межах кримінального провадження № 12025100000000727, досудове розслідування у якому здійснювалось за обставинами кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, однак надані суду матеріали не містять встановлених конкретних фактичних обставин про те, яким чином ОСОБА_12 здійснював перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, натомість зміст клопотання та додані до нього матеріали, фактично свідчать про розслідування обставин легалізації коштів, отриманих незаконних шляхом, відомості щодо якого не внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань у даному провадженні.
Відтак, надані суду матеріали, з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні, не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, що вилучені у ОСОБА_10 грошові кошти є об'єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані внаслідок вчинення вказаного кримінального правопорушення.
Прокурором не обгрунтовано, у який спосіб та для з'ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, можливе використання вилучених ОСОБА_10 грошових коштів, в якості речових доказів.
Ураховуючи наведені обставини, станом на день розгляду слідчим суддею поданого клопотання про арешт майна, таке клопотання не містило та прокурором не було не надано достатніх доказів того, що майно, вилучене в ході в ході обшуку у банківському сейфі ОСОБА_10 , відповідало критеріям речових доказів у кримінальному провадженні, а відтак не було доведено наявність визначених законом підстав для накладення арешту на вилучене майно з підстав, визначених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, про що обгрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.
На переконання колегії суддів, прокурор у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Таким чином, на переконання колегії суддів, арешт на вилучене майно не може бути накладений за обставин, викладених в клопотанні прокурора, а тому слідчий суддя обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
З огляду на вищевикладене у сукупності, доводи прокурора про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали слідчого судді колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Посилання апелянта на те, що на даний час
слідством встановлюється джерела походження коштів ОСОБА_10 , оскільки його офіційні доходи не відповідають його видаткам, не впливають на правильність висновків суду.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
Як убачається із даних матеріалів клопотання та долученого до нього витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12025100000000727 за ч. 1 ст. 114-1 КК України, наведені прокурором обставини не були предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні станом на день звернення із клопотанням про арешт майна, а відтак не можуть бути підставою для обгрунтування необхідності арешту вилученого майна.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 117, 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу з доповненнями заступника начальника відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 12 листопада 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3