11 грудня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/16997/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Шкоріної О. І., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника позивача - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюадвоката Одінцова Едвіна Володимировича, в інтересах ОСОБА_2 ,
на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Журибеди О. М.
від 29 липня 2025 року
у цивільній справі № 759/16359/25 Святошинського районного суду міста Києва
за позовом Київської міської ради
до ОСОБА_2
про знесення об'єкта самочинно побудованого майна,
22.07.2025 Київська міська рада звернулась в суд із вказаним позовом, разом із яким подала заяву про забезпечення позову, в якій просила забезпечити позов шляхом накладання арешту на земельну ділянку за адресом: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:75:096:0028 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1180531380000), на житловий будинок, споруди 3-4, загальною площею 44,2 кв. м, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0955 га (кадастровий номер 8000000000:75:096:0028) по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2732253880000), та на житловий будинок, споруди 1-3, загальною площею 225,3 кв. м, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0955 га (кадастровий номер 8000000000:75:096:0028) по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2732220780000), який належать ОСОБА_2 .
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку за адресом: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:75:096:0028 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1180531380000), житловий будинок, споруди 3-4, загальною площею 44,2 кв. м, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0955 га (кадастровий номер 8000000000:75:096:0028) по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2732253880000), житловий будинок, споруди 1-3, загальною площею 225,3 кв. м, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0955 га (кадастровий номер 8000000000:75:096:0028) по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2732220780000), які належать ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі адвокат Одінцов Е. В., в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Апелянт вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню через порушення норм процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не пересвідчився в існуванні реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, а висновки суду ґрунтуються виключно на припущеннях позивача, не підтверджених належними та допустимими доказами. Апелянт звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на відчуження спірного майна (оголошення про продаж, звернення до нотаріусів тощо). Також наголошує на неспівмірності вжитих заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Стверджує, що накладення арешту на житловий будинок та земельну ділянку є надмірним втручанням у право мирного володіння майном, гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки фактично позбавляє власника можливості розпоряджатися майном. Апелянт посилається на практику Верховного Суду щодо необхідності доведення реальних ризиків та співмірності заходів, вважаючи, що у справах немайнового характеру (про знесення) арешт майна є невиправданим.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити ухвалу суду без змін.
Відповідач (апелянт) у судове засідання не з'явися. Від представника адвоката Одінцова Едвіна Володимировича на офіційну електронну пошту Київського апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю прибуття. Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У поданому клопотанні адвокат Одінцов Е.В. посилається на перебування у відрядженні як на причину неявки. Проте, в порушення вимог процесуального закону (ст. 12, 81 ЦПК України), до клопотання не додано жодного належного доказу на підтвердження цієї обставини (наказу про відрядження, проїзних документів тощо), що унеможливлює встановлення судом поважності причин неявки. Саме лише посилання на неможливість прибуття у судове засідання без надання підтверджуючих документів не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Крім того, представник не скористався правом заявити клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (ст. 212 ЦПК України), що могло б забезпечити його участь у справі навіть за умови перебування в іншому регіоні.
Враховуючи, що відповідач та його представник були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а доказів поважності причин неявки суду не надано, колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 372 ЦПК України, ухвалила провести розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:75:096:0028) та об'єкти нерухомості за адресою АДРЕСА_1 , позивач стверджував, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду в майбутньому.
Позивач вказував на існування обґрунтованого ризику відчуження спірного майна відповідачем на користь третіх осіб, що підтверджується хронологією набуття прав на нього. Зокрема, первісна державна реєстрація права власності на це майно була здійснена на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25.02.2016 та додаткового рішення від 20.01.2017 у справі № 202/810/16-ц. Проте, ухвалою того ж суду від 22.03.2017 вказані судові рішення були скасовані, а згодом позов залишено без розгляду.
Незважаючи на анулювання правової підстави виникнення прав (судового рішення), відбулася зміна власників майна: від первісного набувача ( ОСОБА_3 ) до ОСОБА_4 , а згодом - до нинішнього відповідача ОСОБА_2 (на підставі договорів купівлі-продажу від 25.05.2018). Той факт, що відчуження та реєстрація прав за відповідачем відбувалися вже після скасування судових рішень, які слугували першоджерелом прав на об'єкт, свідчить про юридичну вразливість титулу власника та високу ймовірність подальшого перепродажу майна з метою ускладнення його витребування чи знесення.
Позивач наголошував, що оскільки предметом спору є вимога немайнового характеру (негаторний позов про знесення самочинного будівництва, реєстраційні номери 2732253880000 та 2732220780000), ефективність судового захисту прямо залежить від збереження майна у власності відповідача. У разі відчуження спірних об'єктів під час розгляду справи, судове рішення про зобов'язання ОСОБА_2 знести забудову стане фактично невиконуваним, оскільки вона втратить правомочності розпорядження майном, що призведе до необхідності ініціювання нових судових процесів проти нових власників.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існує реальний спір щодо земельної ділянки та об'єктів самочинного будівництва, які підлягають знесенню за вимогою позивача. Встановивши наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, суд дійшов висновку про необхідність накладення арешту на спірне майно. Суд зазначив, що обраний вид забезпечення позову співвідноситься з предметом спору та є необхідним для того, щоб майно залишалося у власності відповідача на час судового розгляду. Суд послався на те, що невжиття таких заходів дозволить відповідачу відчужити майно третім особам, що призведе до необхідності ініціювання нових судових процесів та унеможливить ефективний захист прав позивача - територіальної громади в особі Київської міської ради.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає доводи апеляційної скарги безпідставними з наступних підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії (пункти 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частини п'ятої статті 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
З матеріалів справи вбачається, що первинна реєстрація земельної ділянки як об'єкта нерухомого майна, а також розташованих на ній будівель, була здійснена на підставі судових рішень Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі № 202/810/16-ц (заочне рішення від 25.02.2016 та додаткове рішення від 20.01.2017). Ухвалою того ж суду від 22.03.2017 вказані рішення були скасовані. У подальшому позовні вимоги щодо визнання права власності на об'єкти нерухомого майна залишені без задоволення.
Водночас після скасування вказаних рішень, відбулося подальше відчуження об'єктів нерухомості на користь третіх осіб (від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , та від ОСОБА_4 до ОСОБА_2 ). Динаміка переходу права власності, яка відбувалася після скасування судового рішення, що слугувало первісним титулом, об'єктивно вказує на те, що формальна наявність реєстраційного запису про право власності за відповідачем ( ОСОБА_2 ) створює для неї юридичну можливість подальшого відчуження майна добросовісним набувачам.
Предметом спору є вимога немайнового характеру - зобов'язання повернути земельну ділянку шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва (негаторний позов). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 сформулювала правовий висновок, згідно з яким у справах, де позивач просить зобов'язати відповідача вчинити певні дії щодо майна, забезпечення позову шляхом арешту цього майна є належним заходом, оскільки відчуження майна третій особі унеможливить виконання судового рішення без ініціювання нових судових процесів. У разі відчуження ОСОБА_2 спірних об'єктів (реєстраційні номери 2732253880000 та 2732220780000) під час розгляду справи, вона перестане бути суб'єктом речового права, який може виконати обов'язок щодо знесення. Це призведе до необхідності залучення нових відповідачів та повторного розгляду справи по суті, що порушує принцип процесуальної економії та право позивача на ефективний судовий захист (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи апелянта про неможливість застосування арешту майна у справах про зобов'язання вчинити дії (знесення самочинного будівництва) як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального права. Застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту є єдиним процесуальним механізмом, здатним зафіксувати юридичний статус майна до вирішення спору, при цьому такий захід є співмірним із заявленими вимогами, оскільки обмежує виключно право розпорядження майном, не перешкоджаючи його використанню за призначенням.
Щодо доводів апелянта про відсутність доказів реального наміру відчужити майно, колегія суддів зазначає наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, може зникнути, зменшитись або бути відчужене. При цьому закон не вимагає від позивача надання доказів того, що відповідач вже вчинив конкретні дії, спрямовані на відчуження майна (наприклад, уклав попередній договір, розмістив оголошення тощо).
Достатньою підставою є наявність у відповідача об'єктивної можливості розпорядитися майном, що становить предмет спору, та обставин, які свідчать про потенційну загрозу правам позивача. У даній справі такою обставиною на переконання колегії суддів є історія набуття права власності на спірне майно, яка, згідно з матеріалами позовної заяви, ґрунтується на ланцюгу правочинів, вчинених після скасування судового рішення, що було первісною підставою виникнення права власності у попереднього власника ( ОСОБА_3 ). Факт швидкої зміни власників спірного майна у минулому (Меджидов - Меджидова - Рудковська) в умовах існування судових спорів є вагомим аргументом на користь існування реального ризику подальшого відчуження майна з метою ускладнення його повернення законному власнику.
Щодо співмірності вжитих заходів та доводів про порушення права власності. Арешт майна у цій справі є співмірним заходом забезпечення позову, оскільки він застосовується виключно щодо об'єктів, які є предметом спору (земельна ділянка та будівлі, що підлягають знесенню). Такий захід не є тотожним задоволенню позовних вимог, оскільки не призводить до фактичного знесення будівель чи повернення ділянки позивачу до вирішення спору по суті.
Вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту не позбавляє відповідача права володіння та користування житловими будинками, тобто можливості проживати в них, а лише тимчасово обмежує право розпорядження цим майном. Таке втручання у право мирного володіння майном є пропорційним легітимній меті - забезпеченню виконання обов'язкового судового рішення та захисту інтересів територіальної громади міста Києва від наслідків самочинного будівництва на комунальній землі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, а доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваній ухвалі, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Одінцова Едвіна Володимировича, в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 23 грудня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
О. І. Шкоріна
В. В. Саліхов