Єдиний унікальний номер справи № 752/3905/22
Провадження №22-ц/824/11541/2025
20 листопада 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання незаконним та скасування наказу,
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання незаконним та скасування наказу, за якою просить переглянути рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02.12.2022 р. у зв'язку з нововиявленими обставинами, скасувати його і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування заяви зазначає про те, що в ході судового розгляду справи відповідач АТ «Укрексімбанк» неодноразово наполягав на прямому відношенні позивача ОСОБА_1 до фінансового моніторингу, не враховуючи положення законодавства та не надаючи відповідні докази на розгляд суду. Суд не встановлював обставину погодження чи не погодження позивача в якості відповідального працівника. Зважаючи на те, що саме відповідач має надати суду однозначні відомості та докази про те, що погоджувався ОСОБА_1 в якості відповідального працівника, оскільки такі документи наявні в його розпорядженні як роботодавця, однак не надав їх, з урахуванням того, що АТ «Укрексімбанк» наполягало на тому, що посадові обов'язки позивача передбачаються здійснення заходів з фінансового моніторингу, що призвело до хибного розуміння судом дійсних посадових обов'язків позивача, адвокатом позивача було подано адвокатський запит до Національного банку України, в якому адвокат просив надати інформацію, чи здійснювалося погодження позивача в якості працівника, відповідального за проведення фінансового моніторингу в АТ «Укрексімбанк». У відповідь на адвокатський запит Національний банк України надав відповідь, у якій повідомив, що не погоджував ОСОБА_1 на посаду працівника, відповідального за проведення фінансового моніторингу в АТ «Укрексімбанк». Дану відповідь позивач отримав 06.12.2024 р. засобами електронної пошти. Позивач звертає увагу на те, що ані АТ «Укрексімбанк», який наполягав на обов'язку позивача здійснювати заходи з фінансового моніторингу, ні Національний банк України, не повідомляли позивача про його погодження чи непогодження в якості відповідального працівника, що свідчить про те, що позивачу нічого не було відомо про наявність відповідного погодження, відбулось воно чи ні. Доказів такого повідомлення позивача до моменту отримання відповіді Національного банку України на адвокатський запит немає. Обставина непогодження позивача в якості відповідального працівника банку судом не встановлювалась. Встановлення цієї обставини є безпосередньою підставою для скасування судового рішення та задоволення позову.
Як стверджує позивач, отримана відповідь Національного банку України є нововиявленою обставиною, якою однозначно спростовується законність рішення суду першої інстанції щодо покладання на позивача будь-яких посадових обов'язків із здійснення заходів з фінансового моніторингу.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, 08 травня 2025 року апелянт подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд неповно і не всебічно з'ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, просив оскаржувану ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у справі.
29 вересня 2025 року до апеляційного суду від відповідача надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу.
У судове засідання, призначене на 20 листопада 2025 року, з'явилися позивач, представник позивача та представник відповідача.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
В ході розгляду справи судом було встановлено, що на розгляді Голосіївського районного суду міста Києва перебувала справа за позовом ОСОБА_1 АТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання незаконним та скасування наказу.
Рішенням суду від 02.12.2022 р. позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання незаконним та скасування наказу залишені без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 06.04.2023р. рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02.12.2022 р. залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 25.09.2024р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, касаційну скаргу АТ «Державний експертно-імпортний банк України» залишено без задоволення, додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22.12.2022 р. та постанову Київського апеляційного суду від 06.04.2023 р. в частині вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення: відмовити АТ «Державний експортно-імпортний банк України» у прийнятті додаткового рішення стосовно вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу; рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02.12.2022 р. та постанову Київського апеляційного суду від 06.04.2023 р. в інших частинах залишено без змін.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які посилається позивач як на нововиявлені в заяві про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02.12.2022 року, не є нововиявлені в контексті положень статті 423 ЦПК України.
Суд зазначив, що матеріалами справи підтверджено, що позивачу про факт того, що Національний банк України не погоджував його призначення на посаду відповідального працівника банку на здійснення фінансового моніторингу, було відомо під час розгляду справи.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Додатково до вищевказаного апеляційний суд при вирішенні справи вважає неналежними посилання апелянта на отриману ним 06.12.2024 року офіційну відповідь НБУ, що на його переконання є нововиявленою обставиною, оскільки свідчить про його необізнаність з приводу його погодження чи непогодження для здійснення фінансового моніторингу.
Частинами першою, другою статті 423 ЦПК України передбачено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 423 ЦПК України, не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи, а також докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Необхідними умовами нововиявлених обставин, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.
Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Верховний Суд в постанові від 22.01.2020 у справі №316/392/17 зазначив, що ухвалення судом рішення без урахування доказів, які суд не міг врахувати через їх відсутність, не є недоліком роботи суду, особливо з огляду на принцип диспозитивності, встановлений ст. 13 ЦПК України, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, і не може з власної ініціативи здійснювати пошук та збирання доказів. У свою чергу, особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази або повідомити про них суд.
Також Верховний Суд в постанові від 19.06.2024 у справі № 372/4154/18 зазначив, що не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювались судом у процесі розгляду справи.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», рішення від 03 квітня 2008 року).
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, і що цей доказ є вирішальним.
Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (справа Праведна проти Росії, рішення від 18 листопада 2004 року).
Процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, цивільному процесуальному закону та має бути збалансована з ефективністю правового захисту і обов'язковістю остаточних рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Звертаючись до суду із заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами позивач покликався на лист Національного банку України від 29.11.2024р. №29-11-24, у якому повідомляється про те, що Національний банк України не погоджував ОСОБА_1 на посаду працівника, відповідального за проведення фінансового моніторингу в АТ «Укрексімбанк». Вказану в листі Національного банку України обставину про непогодження ОСОБА_1 на посаду працівника, відповідального за проведення фінансового моніторингу у відповідача, позивач називає нововиявленою, такою, що не була і не могла бути йому відомою під час розгляду справи №752/3905/22, та, на думку позивача, є безпосередньою підставою для скасування судового рішення та задоволення позову.
Суть наведених апелянтом обґрунтувань зводиться до відсутності у нього повноважень на здійснення фінансового моніторингу, що на його думку вбачається з листа Національного банку України від 29.11.2024р. №29-11-24, і до отримання такого листа йому буцімто було невідомо про наявність чи відсутність таких повноважень.
Однак колегія суддів при розгляді даного питання звертає увагу на те, що апелянт вже вказував про відсутність у нього повноважень на здійснення фінансового моніторингу.
Зокрема, суд касаційної інстанції в постанові від 25.09.2024 р. відхилив доводи ОСОБА_1 про покладення на нього лише адміністративних функцій з управління Департаментом з комплаєнс-контролю, а також про незгоду з притягненням до дисциплінарної відповідальності через відсутність повноважень щодо фінансового моніторингу. Вказав про те, що суди при розгляді справи дослідили відповідні докази та надали їм належну оцінку, підтвердивши вчинення позивачем дисциплінарного проступку через неналежне винне виконання ним обов'язків, визначених посадовою інструкцією. Поважних причин такого неналежного виконання обов'язків суди не виявили. Отже, встановили всі елементи складу дисциплінарного проступку.
Вказане свідчить про те, що позивачу був відомий факт відсутності у нього повноважень щодо фінансового моніторингу, оскільки даною обставиною була обґрунтована позиція позивача в ході розгляду справи, більш того дана обставина була предметом оцінки касаційної інстанції.
Отримання відповіді Національного банку України щодо не погодження призначення ОСОБА_1 на посаду відповідального працівника банку на здійснення фінансового моніторингу, по суті є здобуттям стороною нового доказу з приводу обставин, які вже були встановлені судом, тому не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02.12.2022 р., суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що наведені заявником обставини не є нововиявленими в розумінні статті 423 ЦПК України.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько