Єдиний унікальний номер справи № 378/731/25
Провадження № 33/824/4800/2025
13 листопада 2025 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ставищенського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року, прийняту відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
за ч.1 ст.130 КУпАП,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №345711 від 30.05.2025 року слідує, що ОСОБА_1 30.05.2025 року близько 01 год. 57 хв. на 112 км 900 м автодороги М-05 Одеса-Київ, керував автомобілем BMW3180, номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив п. 2.9а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Огляд проводився за допомогою приладу Drager, результат огляду позитивний - 1,35 проміле.
Постановою Ставищенського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнуто судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Ставищенського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року і закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
У судове засідання, призначене на 13.11.2025 року, з'явилися ОСОБА_1 та його захисник.
Основними доводами апеляційної скарги було те, що:
- відеозапис, наявний у матеріалах справи додано у 3-х окремих файлах запису, що суперечить вимогам Інструкції, на ньому не зафіксовано зовнішніх ознак сп'яніння;
- відсутній сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, при проведенні огляду застосовано прилад Драгер з порушеним терміном калібрування;
- пропозиція пройти огляд не у найближчому закладі охорони, а в лікарні, яка знаходилась за 40 км від місця зупинки транспортного засобу;
- порушено спеціальний порядок проведення огляду стосовно особи, яка проходить військову службу;
- судом першої інстанції не проводилось фіксування технічними засобами справи, що є грубим порушення процесу.
Вказані доводи фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується суд апеляційної інстанції.
Окремо апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо невідповідності відеозапису вимогам Інструкції та відсутності на ньому фіксації зовнішніх ознак сп'яніння.
Відповідно до вимог ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Зважаючи на вказану норму, обов'язок відеофіксації встановлений лише щодо самого огляду на стан сп'яніння.
Наявний у матеріалах справи відеоматеріал фіксує, що ОСОБА_2 був зупинений працівниками поліції, які у останнього виявили ознаки сп'яніння та запропонували йому пройти огляд на стан сп'яніння на місці, який він пройшов за допомогою газоаналізатора «Драгер», що показав результат «проба позитивна 1,35 проміле алкоголю». З результатом ОСОБА_2 не погодився, працівниками поліції роз'яснено право пройти огляд в медичному закладі, від чого він відмовився. Відеозапис не перериваючись фіксує чітку і логічну послідовність події що стосуються огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 із самого початку до кінця відповідно до вимог Інструкції № 1026 від 18 грудня 2018 року.
Відповідно до «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» у працівника поліції виникає право візуально перевірити наявність ознак сп'яніння у водія. Не згода останнього з наявністю у нього ознак сп'яніння не надає водієві права відмовлятися від запропонованого поліцейським огляду на стан сп'яніння.
Зовнішні ознаки за своєю суттю не можуть в повній мірі відображатися у відеозаписі. При цьому такі зовнішні ознаки надають працівникам поліції лише підстави для виникнення сумнівів стосовно стану, в якому перебуває водій. З метою перевірки такої суб'єктивної підозри, яка сама по собі не має жодного юридичного значення і не може підтвердити чи спростувати стан, в якому перебуває водій, працівники поліції і заявляють вимогу щодо проходження водієм огляду на стан сп'яніння. Саме результати огляду й мають підтвердити чи спростувати обґрунтованість вказаної суб'єктивної оцінки.
Що стосується посилань апелянта про те, що у матеріалах справи відсутній сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, при проведенні огляду застосовано прилад Драгер з порушеним терміном калібрування суд зазначає наступне:
Дана обставина була детально досліджена та оцінена в суді першої інстанції, суд правомірно послався у своєму рішенні на положення Наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1747 від 13.10.2016, Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2016 р. за № 1417/29547, яким визначено, що міжповірочний інтревал вимірювачів вмісту алкоголю в крові та повітрі, що видихається, становить 1 рік.
Отже, технічні засоби, що використовуються органами Національної поліції України для проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп'яніння, проходять технічне обслуговування з інтервалом в один рік. Від проведення повірки засобу вимірювальної техніки залежить точність, якість роботи та строк служби приладів.
Як вбачається із чеку приладу «Драгер», дата останнього калібрування була здійснена 22 листопада 2024 року, а тому результати приладу є безумовно коректними до 22 листопада 2025 року.
ОСОБА_3 проходив огляд на стан сп'яніння за допомогою приладу «Драгер» 30 травня 2025 року, а тому порушень інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу немає.
Вимоги про надання для огляду сертифікату на місці зупинки ОСОБА_3 не висловлював.
Також апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо пропозиції пройти огляд не у найближчому закладі охорони, а в лікарні, яка знаходилась за 40 км від місця зупинки транспортного засобу.
Відповідно до ст. 266 КУпАП У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
На підставі висловленої незгоди ОСОБА_1 з результатами огляду працівниками поліції було дотримано процедури та запропоновано йому проведення відповідного огляду у медичному закладі з роз'ясненням порядку проходження такого огляду, однак не зважаючи на висловлену незгоду останній таким правом не скористався.
Також ОСОБА_1 не озвучував умов щодо проходження огляду у конкретному медичному закладі, відмова апелянта їхати до медичного закладу була безумовною. Більш того, перелік тих закладів, яким надано право проводити такий огляд, затверджується управлінням охорони здоров'я, при цьому сторона не наділена правом самостійно обирати заклад охорони здоров'я для проходження огляду.
В даному випадку відмова особи від проходження огляду не є вирішальною, та не має жодного доказового значення, оскільки ОСОБА_1 інкримінується п. 2.9 ПДР України, який на відміну від п. 2.5 ПДР України, встановлює відповідальності саме за керування особи транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Що стосується доводів апелянта про те, що порушено спеціальний порядок щодо порядку проведення огляду стосовно особи, яка проходить військову службу суд зазначає таке.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 266-1 КУпАП огляд військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов'язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції на 112 км 900 м автодороги М-05 Одеса-Київ під час керування транспортним засобом BMW3180, д.н.з. НОМЕР_1 , тобто поза межами території будь-якої військової частини. Більш того, як вказував сам апелянт він перебував у відпустці, тобто обов'язки військової служби на момент зупинки не виконував.
Аналіз положень ст. 266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом. Тобто, положення ст. 266-1 КУпАП не стосуються спеціального суб'єкту - водія транспортного засобу, а лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень.
Таким чином, порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України, які керують транспортними засобами на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції здійснюється в загальному порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, отже посилання апелянта є помилковими.
Не свідчить про істотні порушення закону і посилання апелянта на відсутність фіксації судового засідання у суді першої інстанції технічними засобами, оскільки нормами чинного Кодексу України про адміністративну відповідальність не передбачено здійснення фіксування судового процесу.
Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, була підтверджена на підставі сукупності належних та допустимих доказів, що й було належним чином встановлено судом.
Апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Ставищенського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.О. Журба