Єдиний унікальний номер справи № 757/4291/24-ц
Провадження № 22-ц/824/13840/2025
13 листопада 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу,
25 січня 2024 року позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва з зазначеним позовом.
Позивач просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 1575/7 від 19.05.2021 року;
- зобов'язати Міністерство юстиції України розглянути по суті скаргу від 29.03.2021 року, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 02.04.2020 року за № 1О-10510, на рішення від 19.02.2021 року № 56719073, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. з вимогою про анулювання доступу приватного нотаріуса Дубенко К.Є. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року провадження у цивільній справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 01 липня 2025 року апелянт подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Також просив покласти судові витрати на відповідача.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про належність спору до юрисдикції адміністративного судочинства, оскільки з фактичних обставин справи вбачається порушення майнових прав позивача, спричинене незаконним рішенням суб'єкта владних повноважень - наказом Міністерства юстиції України № 1575/7 від 19.05.2021 року, ухваленим за результатами розгляду скарги, при цьому суд не врахував, що спір стосується права власності на об'єкт нерухомого майна (об'єкт енергетики), створений за замовленням позивача та оплачений ним, а Колегія Міністерства юстиції України, приймаючи відповідний висновок, фактично вирішила спір про право між приватними особами, вийшовши за межі своїх повноважень; крім того, правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 28.05.2025 року у справі № 757/3969/24-ц, підтверджує, на думку апелянта, що спори щодо скасування наказів Міністерства юстиції України, наслідком яких є виникнення, зміна або припинення цивільних майнових прав, мають приватноправовий характер і підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, у зв'язку з чим і спір у даній справі також підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
14 серпня 2025 року до апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу залишити без змін.
15 серпня 2025 року до апеляційного суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу залишити без змін.
21 серпня 2025 року від відповідача до апеляційного суду подано клопотання про долучення доказів.
У судове засідання, призначене на 13 листопада 2025 року з'явилися представник позивача Товмач В.В., який просив задовольнити апеляційну скаргу та представник третьої особи Шепель К.В., який просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Відповідач не з'явився, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до початку розгляду справи до суду не надавав.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1575/7 від 19.05.2021 року. Крім того, позивач також просить зобов'язати Міністерство юстиції України розглянути по суті скаргу від 29.03.2021 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2020 року за № 1О-10510, на рішення від 19.02.2021 року № 56719073, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. з вимогою про анулювання доступу приватного нотаріуса Дубенко К.Є. до Державного реєстру речових прав.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у цивільній справі, оскільки позов віднесено до юрисдикції адміністративного суду, зазначив, що заявлені вимоги спрямовані на визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1575/7 від 19.05.2021 року, а також на зобов'язання цього органу як суб'єкта владних повноважень розглянути по суті скаргу щодо рішення приватного нотаріуса, тобто стосуються оскарження індивідуального акта та дій органу державної влади у сфері публічно-правових відносин, що відповідно до статей 19, 20 КАС України підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного.
Доводи апелянта про те, що позов до суб'єкта владних повноважень може бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і адміністративного судочинства, є загалом правильними. Водночас такі твердження підлягають застосуванню з урахуванням того, що при зверненні до суду в порядку цивільного судочинства має існувати спір про цивільне право, який підлягає вирішенню саме в межах приватноправових відносин.
Окремо колегія суддів зазначає, що сам по собі суб'єктний склад учасників спору не є визначальним критерієм для розмежування судової юрисдикції. Визначальним є характер спірних правовідносин та предмет заявлених вимог. У разі, якщо позивачем заявляється спір про право власності на майно, тобто фактично вирішується питання належності права власності між особами, які претендують на таке майно, відповідний спір підлягав би розгляду в порядку цивільного судочинства.
Як убачається з матеріалів справи, 29 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на рішення від 19.02.2021 року № 56719073, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко Кариною Євгенівною щодо об'єкта нерухомого майна - культурно-розважального центру готельного типу з кафе-баром, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з вимогою про анулювання доступу приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Наказом Міністерства юстиції України № 1575/7 від 19.05.2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 було відмовлено з підстав недотримання вимог частини п'ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема у зв'язку з поданням скарги особою, яка не підтвердила порушення своїх прав унаслідок прийняття оскаржуваного рішення.
Разом із тим із предмета та змісту позовних вимог убачається, що позивач оскаржує саме відмову Міністерства юстиції України у задоволенні його скарги та фактично просить зобов'язати суб'єкта владних повноважень розглянути таку скаргу по суті, що за своєю правовою природою є вимогами публічно-правового характеру.
Колегія суддів звертає увагу на те, що спір про право може існувати виключно між особами, які оспорюють або претендують на одне й те саме право. Із позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що, за твердженням самого позивача, на спірне майно претендують ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а отже можливий спір про право власності може виникнути саме між цими особами.
Водночас у межах даної справи ОСОБА_1 не заявляв жодних позовних вимог до ОСОБА_2 , який не є відповідачем у справі, а залучений як третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору. При цьому Міністерство юстиції України не є особою, яка претендує на право власності на спірне майно, та не є учасником можливого цивільно-правового спору щодо такого права.
Отже, у разі наявності цивільно-правового спору позовні вимоги мали б бути спрямовані на захист права власності та заявлені до особи, яка оспорює або претендує на відповідне майно. Натомість у даній справі заявлені вимоги виключно до Міністерства юстиції України та стосуються оскарження його владних управлінських рішень і дій, а також зобов'язання повторно розглянути скаргу від 29 березня 2021 року.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що заявлені ОСОБА_1 вимоги мають публічно-правовий характер та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано визнав позов таким, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та правильно закрив провадження у справі.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько