16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01
Справа №730/1815/25
Провадження № 2-о/730/53/2025
"24" грудня 2025 р. м. Борзна
Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді Ріхтера В.В.,
з участю секретаря судового засідання Магомедової О.В.,
заявника ОСОБА_1 ,
особи щодо якої ставиться питання про видачу обмежувального припису, ОСОБА_2 ,
розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа, щодо якої необхідно встановити обмежувальний припис, ОСОБА_2 , заінтересовані особи: орган опіки та піклування Височанської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, служба у справах дітей Височанської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, про видачу обмежувального припису,
ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що 10 грудня 2025 року вона вимушена була викликати працівників поліції через агресивну поведінку ОСОБА_2 , який є її чоловіком (у листопаді 2023 року між ними був укладений шлюб, а також у них народилася донька). Такі дії відбуваються не перший раз, агресія проявляється у присутності дитини, якій 2 роки. Враховуючи побоювання, що ОСОБА_2 від психічного насильства може перейти до фізичного, нею було прийнято рішення про виклик поліції. Після приїзду поліція склала протоколи про вчинення домашнього насильства та видала термінові заборонні приписи. Акцентує увагу суду, що дії ОСОБА_2 носять систематичний характер, останній створює емоційно небезпечну ситуацію для неї та дитини, погрожує вигнати їх з будинку, цькує її у присутності дитини. Виїхати до батьків, які проживають на сусідній вулиці у селі, немає можливості, оскільки батько хворіє, а будинок доволі маленький та для дитини немає відповідних умов. Ураховуючи вищевикладене, просить видати обмежувальний припис на строк 6 місяців яким визначити такі обмеження: заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто та через третіх осіб.
З письмових пояснень ОСОБА_2 убачається, що ОСОБА_1 бажає, щоб їх спільна малолітня дитина ОСОБА_4 проживала з нею, і таким чином ОСОБА_1 намагається усунути ОСОБА_2 , як батька, від можливості брати участь у її вихованні, догляді, піклуванні матеріальному забезпеченні, що матиме негативні наслідки для дитини. ОСОБА_1 разом з матір'ю проживає в його будинку по АДРЕСА_1 . Він єдиним власником даного будинку, придбав дане житло задовго до одруження з ОСОБА_1 . У разі задоволення заяви будуть порушені права дитини, зокрема вона буде позбавлена батьківського піклування зі сторони батька, а також його права, як батька дитини: він не матиме можливості спілкуватись та приймати участь у спілкуванні, вихованні та її забезпеченні.
У письмових запереченнях ОСОБА_2 вказує на те, що із заявою ОСОБА_1 він категорично не згоден. Складені протоколи щодо нього та термінові заборонні приписи уважає незаконними та буде їх оскаржувати. На момент приїзду працівників поліції ОСОБА_1 перебувала відносно нього у неприязних відносинах, їй хотілося домінувати над ним, нічого не робити по господарству, але все мати, жити в його будинку, який він купив ще до одруження та є його одноосібним власником (будинок великий, має всі необхідні умови для проживання). Він весь час забезпечував сім'ю, все робив по господарству, доглядав малолітню доньку ОСОБА_5 , мав дуже мало вільного часу, а ОСОБА_1 більшу частину часу проводила в своє задоволення і отримувала від нього кожного місяця від 10 000 до 30 000 грн., від нього в подарунок отримала новий автомобіль. Він її просив прибирати за собою на кухні, виносити продукти, на яких з'явилася пліснява, вчасно ставити до посудомийної машини брудний посуд, а не через декілька діб, але вона почала до нього через це неприязно ставитись, після чого викликала поліцію, намагаючись таким чином його залякати та підкорити, оговорила в домашньому насильстві, ніби він її ображає. Після одруження ОСОБА_1 пояснювала, що вона не може прибирати після себе, оскільки лікар-психіатр діагностував у неї розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ (також відомий як СДУГ або англ. ADHD) поширений розлад нейророзвитку, що впливає на увагу, самоконтроль та поведінку, характеризується неуважністю, гіперактивністю та імпульсивністю, проявляється з дитинства і може тривати до дорослого віку. З її слів, лікар-психіатр прописав їй медичний препарат Флуоксетин, вона вживає його вже декілька місяців. Ці пігулки знаходяться на кухонному столі, вона кожного дня вживає їх. На думку ОСОБА_2 , ОСОБА_1 або його умисно усвідомлено оговорює з метою виселення з його будинку, або все понавигадувала під впливом даного препарату, неадекватно сприймаючи обстановку. Не виключено, що, залишаючись сама з малолітньою дитиною та приймаючи вказаний препарат, у неї можуть виникнути небезпечні побічні ефекти, вона може завдати шкоди дитині. Для життя та здоров'я дитини можуть настати негативні наслідки. У неї часто буває зміна настрою від негативно-агресивного до позитивно-лагідного. Має поганий сон, спить до дев'ятої ранку і скаржиться, що не відпочила, не має енергії. Сам ОСОБА_2 під час приїзду поліції перебував у тверезому стані (він взагалі не вживає алкоголь, ніяких медичних препаратів, наркотичних речовин, інших заборонених речовин), вів себе ввічливо, адекватно, надавав логічні та послідовні пояснення, відповідав на запитання, спілкувався з усіма присутніми без агресії, хамства, нікого жодним чином не ображав. ОСОБА_2 постійно піклується про сім'ю, забезпечує всім необхідним, жодних дій, спрямованих на домашнє насильство, ніколи не вчиняв, позитивно характеризується за місцем проживання, до кримінальної та адміністративної відповідальності раніше не притягувався, з усіма жителями села, в якому проживає, перебуває в гарних відносинах. У разі задоволення заяви він буде позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися своїм майном. У разі його відсутності воно може зазнати негативного впливу або навіть знищення як зі сторони заявника, так і сторонніх осіб, може бути розкрадено, зіпсуватися. Зараз холодна пора року, опалення в будинку водяне з електрокотлом, який потребує контролю, що створює певні ризики негативних наслідків для його єдиного житла. Йому більше проживати ніде, крім цього будинку, він більше не має будинків, придатних для проживання. Це єдине житло, яке він може безповоротно втратити, і цим йому буде завдана значна матеріальна і моральна шкода. Також в будинку і господарських спорудах знаходяться його речі (документи, одяг, інструменти, електроінструменти та ін.), що має для нього значну цінність. Це все він накопичував довгими роками і в разі їх втрати він не зможе дозволити собі придбати подібне, так як є пенсіонером і отримує невелику пенсію. Знаючи заявника, вона безвідповідально ставиться до майна, не буде вживати заходів по його збереженню та утриманню, так як жодних законних зобов'язань перед нею це робити не буде. Іншого житла він не має, більше проживати ніде, винаймати житло він не має фінансової можливості, а зараз холодна пора року. Але якщо взяти в загальному, жодної небезпеки загрози він для заявника і спільної дитини та інших негативних наслідків і дій, про які зазначено в заяві, ніколи не створював і не створює. Постійно піклується про сім'ю, забезпечує всім необхідним. Всі звинувачення заявника є безпідставними, надуманими та направленими на задоволення своїх потреб в своє задоволення, виключно своїх, без врахування інтересів сім'ї. Ураховуючи вище наведене, просить у задоволенні заяви відмовити.
У письмових запереченнях на заперечення ОСОБА_1 звертає увагу на те, що працівники поліції, які приїхали на виклик, діяли професійно та в межах своїх повноважень, що дозволило своєчасно запобігти можливій ескалації конфлікту та вчиненню фізичного насильства з боку ОСОБА_2 щодо неї чи її матері в присутності малолітньої дитини. Натомість ОСОБА_2 одразу повідомив працівникам поліції, що є колишнім працівником поліції, а також зазначив, що має рідного брата, який працює у суді міста Козелець. Під час складання адміністративних матеріалів та проведення опитування він неодноразово консультувався з ним телефоном. Це свідчить про спроби ОСОБА_2 впливати на перебіг подій шляхом посилання на особисті зв'язки. Крім того, ОСОБА_2 здійснював психологічний тиск на працівників поліції та наполягав на прийнятті від нього заяви щодо нібито незаконного проникнення до його будинку матері заявниці. Працівники поліції коректно роз'яснили йому, що зазначені обставини стосуються кримінального провадження, тоді як у межах даного виклику ними розглядалася адміністративна подія. Незважаючи на це, за його наполяганням відповідну заяву було прийнято. Наприкінці перебування працівників поліції ОСОБА_2 почав активно вимагати від них вивести матір заявниці з будинку, чим створював конфліктну ситуацію та фактично перешкоджав належному виконанню працівниками поліції їхніх службових обов'язків, що має ознаки втручання в законну діяльність працівників правоохоронного органу. З метою запобігання подальшій ескалації конфлікту та для заспокоєння ОСОБА_2 мати заявниці - ОСОБА_6 була вимушена погодитися залишити будинок. Вимагаючи від матері заявниці, яка надавала їй допомогу у догляді за малолітньою дитиною, залишити житло, в якому вона проживає, ОСОБА_2 самовільно обмежував її право користування житловим приміщенням та створював психологічно напружену й конфліктну ситуацію, у тому числі в присутності малолітньої дитини, що має ознаки самоправства та психологічного тиску. У додатках надано відеофайли, які фіксують початок конфлікту 10.12.2025 та підтверджують викладені вище обставини. У своїх запереченнях ОСОБА_2 також стверджує, що ОСОБА_1 нібито намагалася домінувати над ним. Зазначені твердження є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами. Фактично заявниця тривалий час надавала йому допомогу у веденні справ, у тому числі сприяла підвищенню продажів у його магазині на платформі Etsy, оскільки вважала, що покращення його фінансового становища відповідає інтересам сім'ї в цілому. Крім того, нею було знайдено дизайнера та повністю опрацьовано логотип для його бізнесу, який він використовує у своїй діяльності й до теперішнього часу. Натомість ОСОБА_2 неодноразово перешкоджав її професійній діяльності. Зокрема, він самовільно усунув робоче місце заявниці, скинув її ноутбук на підлогу та змусив її працювати за обіднім столом, що є вкрай незручним з огляду на догляд за малолітньою дитиною. При цьому ОСОБА_2 облаштував для себе окрему кімнату для роботи та відпочинку, тоді як ОСОБА_1 змушена проживати разом із дитиною в одному приміщенні, поєднуючи догляд за дитиною та роботу. Такі дії створювали для неї психологічно напружені умови проживання та ускладнювали можливість здійснювати трудову діяльність. Крім того, ОСОБА_2 встановлює необґрунтовані правила спільного проживання та постійно змінює їх. Зокрема, він забороняє завниці заряджати мобільний телефон на кухні, попри те, що вона тривалий час перебуває там під час приготування їжі для малолітньої дитини, а також висуває підвищені вимоги щодо прибирання, не враховуючи її стан та стан дитини, при цьому сам не бере участі ані у догляді за дитиною, ані у виконанні домашніх обов'язків. Будинок, у якому вони проживали, є старим, його вік перевищує 50 років, і він потребував значних зусиль для приведення у стан, придатний для проживання з малолітньою дитиною. З огляду на те, що ОСОБА_1 за фахом є дизайнером інтер'єрів, під час вагітності вона особисто займалася проєктуванням кухні та організацією житлового простору, надала власну побутову техніку загальною вартістю близько 1500 доларів США, брала активну участь у проєктуванні та будівництві двох ґанків, а також забезпечила отримання знижок на матеріали та меблі завдяки професійним умовам співпраці з підрядниками. Твердження ОСОБА_2 щодо нібито наявності у неї діагнозу РДУГ є недостовірними та не підтверджені жодними медичними документами. Також твердження про нібито піклування з його боку не відповідають дійсності. Протягом останніх двох місяців він не здійснював фінансового забезпечення заявниці та їх доньки, що підтверджується виписками з банківських рахунків заявниці. Перебуваючи у відрядженні близько десяти днів, він не залишив коштів на проживання, забрав акумулятор, який забезпечував освітлення будинку під час відключень електроенергії, та не подбав про наявність дров для опалення. У зв'язку з цим ОСОБА_1 була вимушена самостійно носити дрова з дровника, що знаходиться на відстані близько 600 метрів від будинку, разом із малолітньою дитиною. Зазначені дії поставили її та дитину у складні, а в окремих випадках - небезпечні життєві обставини. Крім того, у зазначений період ОСОБА_2 не підтримував з нею зв'язок та не виявляв інтересу до стану здоров'я й потреб дитини. У зв'язку з повним припиненням фінансового забезпечення сім'ї з боку ОСОБА_2 заявниця була позбавлена можливості належним чином відзначити день народження їх малолітньої доньки. При цьому ОСОБА_2 не виявляв жодної зацікавленості у підготовці чи організації святкування, не цікавився потребами дитини та не проявив будь-якої участі у вирішенні цього питання. Батьки ОСОБА_2 проживають у тому ж населеному пункті та мають житловий будинок, у якому він може тимчасово мешкати. Також він має стабільний дохід, достатній для оренди житла, та коло близьких осіб, які можуть надати йому тимчасове місце проживання на період дії обмежувального припису. Крім того, ОСОБА_2 має відстрочку від проходження військової служби у Збройних Силах України у зв'язку зі здійсненням постійного догляду за батьком, який проживає окремо від нас. У зв'язку з цим проживання ОСОБА_2 разом із батьками відповідало б фактичним умовам здійснення такого догляду та підставам, на яких йому надано відстрочку. Заявниці небезпечно проживати з ОСОБА_2 під одним дахом, оскільки його поведінка є агресивною та непередбачуваною, що створює реальну загрозу заподіяння їй та малолітній дитині як психологічної, так і фізичної шкоди. Крім того, ОСОБА_2 систематично застосовує до неї форми психологічного тиску у разі, якщо йому щось не подобається. Зокрема, він може тривалий час повністю припиняти спілкування, ігнорувати її та малолітню дитину, зачинятися у своїй кімнаті та не реагувати на звернення дитини та мене. Така поведінка негативно впливає на психологічний стан їх доньки, викликає у неї відчуття страху, відкидання та емоційної нестабільності, що є шкідливим для її нормального розвитку. Зазначені дії мають ознаки психологічного домашнього насильства та створюють для дитини небезпечне емоційне середовище. Фактичні обставини, викладені вище, свідчать про відсутність між заявницею та ОСОБА_2 спільного побуту, взаємної підтримки, виконання сімейних обов'язків та спільного ведення сімейного життя. Їх відносини мають конфліктний характер і супроводжуються психологічним та економічним тиском. Таким чином, на теперішній час вони фактично не є сім'єю у розумінні чинного законодавства України. Заявниця має намір припинити шлюбні відносини з ОСОБА_2 , при цьому обґрунтовано побоюється посилення агресії з його боку у зв'язку з процесом розірвання шлюбу та оформлення аліментів. Крім того, батько заявниці нещодавно переніс другий інсульт і потребує постійної допомоги та догляду. Вона регулярно забезпечує своїх батьків продуктами харчування, ліками та допомагає у вирішенні побутових питань, пов'язаних зі станом здоров'я батька. На теперішній час вони проживають на одній вулиці, що дає змогу заявниці поєднувати догляд за малолітньою дитиною та надання необхідної допомоги батькам. Також мати ОСОБА_1 має можливість оперативно допомагати їй з дитиною. Село Кербутівка знаходиться на значній відстані від аптек та медичних закладів, у зв'язку з чим її постійна присутність поруч із батьками є об'єктивно необхідною. У таких умовах її вимушений виїзд із місця проживання створив би додаткові ризики як для стану здоров'я її батька, так і для належного догляду за малолітньою дитиною. З огляду на відсутність у неї іншого житла, просить суд вжити заходів захисту та забезпечити безпеку її та її малолітньої дитини. Таким чином, описані дії ОСОБА_2 мають ознаки психологічного та економічного домашнього насильства щодо заявниці та малолітньої дитини. На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», з урахуванням того, що права та безпека дитини мають пріоритет над правом власності, просить суд: задовольнити її заяву та видати обмежувальний припис на шість місяців, яким заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці спільного проживання з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 в судовому засіданні заяву підтримала та просила її задовольнити.
ОСОБА_2 в судовому засіданні категорично заперечував проти задоволення заяви, зазначив, що все було добре у сімейних відносинах, народилася донька, він подарував дружині авто, зробив за власні кошти в будинку ремонт. Коли в нього почалися труднощі на роботі - почалися конфлікти, оскільки ОСОБА_1 не вистачало коштів, хоча він пояснював, що зараз має фінансові труднощі. Уважає, що першопричиною конфліктів є теща, яка постійно знаходиться у них вдома та втручається у їх сімейні відносини, заважає розвитку сім'ї. Звернув увагу суду, що ОСОБА_1 на фоні депресії приймає антидепресанти, що впливає на її почуття, стан, сприйняття навколишньої ситуації. Заперечуючи по суті справи, уважає, що ОСОБА_1 викликала поліцію виключно з помсти на нього, оскільки він зараз не може в достатній можливості її забезпечувати. Жодного насильства не було, він не вживає алкогольні напої, не є агресивним, піклується про сім'ю, дитину, з якою все добре, та остання живе у безпечних умовах.
Представник органу опіки та піклування Височанської сільської ради, ОСОБА_7 зазначив, що він заперечує проти задоволення заяви ОСОБА_1 щодо видачі обмежувального припису. Зазначив, що він знає вказану сім'ю, скарг з приводу насильства ніколи не надходило. Усі знають вказану сім'ю як зразкову, чому зараз розглядається ця справа, невідомо. По суті заяви уважає, що доводи ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки насильство не підтверджене. Станом на час розгляду справи в суді ОСОБА_1 як не зверталася до сільської ради, так і не звертається зараз з приводу певних негараздів у сім'ї, загрози небезпеки дитині. Усім відомо, що ОСОБА_1 має батьків у селі, до яких остання може з'їхати, якщо захоче, а також у її матері є 2 квартири у Києві. Тому у видачі обмежувального припису щодо заборони ОСОБА_2 знаходиться у нього ж вдома необхідності немає. Звернув увагу суду, що ОСОБА_1 скаржиться на відсутність грошей, але до суду приїжджає автівкою, а тому гроші на пальне є. Що стосується ОСОБА_2 , то характеризує його як добру людину, який усім допомагає, бере активну участь у житті села, а цю справу уважає наклепом з боку ОСОБА_1 . Зазначив, що завжди захоплювався цією сім'єю, оскільки він, як сільський голова, заінтересований, щоб все було добре. Коли в них народилася дитина, усі раділи, бо для села це важлива подія. ОСОБА_2 багато робить як для села, так і для родини. Агресії від нього ніколи ніхто не бачив. Жителі села йому довіряють, звертаються за допомогою. У стані сп'яніння його ніколи ніхто не бачив, є врівноваженим, спокійним. Жодних підстав, що в сім'ї може відбуватися насильства, уважати не було. Звернень не було, чутки такі по селу не ходили.
Представник служби у справах дітей Височанської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області Боклаг В.П. зазначив, що він лише нещодавно на посаді, а тому йому нічого не відомо.
Представник Головного управління Національної поліції в Чернігівській області в судове засідання не з'явився, надав суду письмове пояснення згідно якого 10.12.2025 о 18:50 на спецлінію «102» надійшло повідомлення про те, що о 18:49 за адресою: АДРЕСА_1 , чоловік вчиняє протиправні дії та буянить. Заявниця повідомила, що екстрена медична допомога не потрібна, у помешканні перебуває дитина віком 2 роки. Заявником виявилась ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На реагування даного виклику було направлено наряд СРПП ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області. На місці події було встановлено, що гр. ОСОБА_2 вчиняє домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_1 а також своєї малолітньої доньки - ОСОБА_4 . За вказаним фактом відносно ОСОБА_2 поліцейським СРПП ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області складено два адміністративні протоколи за ст. 173-2 КУпАП. Проведено оцінку ризиків, за результатами якої визначено середній рівень небезпеки, та винесено тимчасовий заборонний припис строком на три доби. Враховуючи вищевикладене, просить суд задовольнити заяву ОСОБА_1 про встановлення обмежувального припису.
Заслухавши пояснення сторін, заінтересованих сторін, допитавши свідків, вивчивши письмові матеріали справи, суд дійшов до висновку, що вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вирішуючи по суті вимоги заявника, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до ч. 1 ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 07 грудня 2017 року «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з п. 2, 7 ч. 2 ст. 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: колишнє подружжя; батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Відповідно до п. 3, 4, 14 та 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Згідно з ч. 3 ст. 26 цього Закону, рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У п. 9 ч. 1 ст. 1 згаданого Закону, оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Стаття 2 ЦПК передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.
Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суд має надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20)У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №127/9600/22 вказано, що: «… обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях…».
Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (постанова Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі №161/16344/20).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону. Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19. До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника (п. 2 ч. 1ст. 24 цього Закону).Враховуючи положення Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23), зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22), вказано, що докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) вказано, що "оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22)) вказує, що обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками.
Необхідність видачі обмежувального припису заявник аргументувала вчиненням щодо неї та її дитини систематичного психологічного насильства, а також побоювання застосування щодо неї та її дитини фізичного насильства з боку ОСОБА_2 .
Однак, на думку суду, заявник у цій справі, до своєї заяви до суду заявник не надав переконливих доказів для необхідності застосування обмежувального припису.
У цій справі, перед наданням оцінки доказам у справі, суд окремо хоче звернути увагу на поведінку сторін. У цій справі, суд, виходячи з інтересів збереження сім'ї більше працював психологом, аніж юристом, надавши у повному обсязі висловитися сторонам у судовому засіданні, висловити обопільні претензії щодо спільного проживання та бачення шлюбу, виховання дитини. Фактично, протягом усього судового засідання, яке загалом тривало майже 6 шість годин, сторони не обговорювали домашнє насильство, а пред'являли один одному претензії щодо побутових питань, які не мали жодного відношення до предмету розгляду справи. На думку суду, сторони керувалися не інтересами дитини, чи сім'ї, а намагалися через суд вирішити особисті обопільні неприязні відносини, що є неприпустимим. Сторони обрали суд, як майданчик для висловлення того про що вони не могли довгий час поговорити вдома, що вилилося у багаточасові монологи та діалоги, які суд не зупиняв, сподіваючись на примирення сторін. Зерном роздору між сторонами є фінансові питання, незгода з розподілом сімейних обов'язків, витрачанням бюджету, звичками один одного, однак, ніяк не домашнє насильство.
Фактично, як єдиний доказ застосування психологічного насильства, ОСОБА_1 надано два протоколи щодо ОСОБА_2 від 10.12.2025 року та два заборонні приписи за цю ж дату.
У судовому засіданні ОСОБА_2 категорично не погодився як зі складеними протоколами, так і з терміновими заборонними приписами щодо нього, зазначив, що останні винесені безпідставно, без повної перевірки ситуації, а тому він має намір їх оскаржити.
І хоча адміністративні справи за вказаними протоколами ще не розглянуті на день постановлення судом рішення у цій справі, суд не позбавлений можливості оцінити їх як доказ у сукупності з іншими доказами у справі, які могли б свідчити про систематичне домашнє насильство.
Так, додатково ОСОБА_1 надано такі докази:
-Виписку з її особових рахунків з банківських установ. Основним посилом ОСОБА_1 при цьому було те, що вона намагалася переконати суд, що ОСОБА_2 останні місяці не давав їй кошти, а тому це свідчить про неналежну його поведінку щодо неї як дружини, а також щодо дитини. Натомість, судом досліджено, що й не заперечувалося самою ОСОБА_1 , що за 6 місяців 2025 року нею було витрачено/проведено операцій за картами більше ніж на 300 000 грн. На думку суду, ця сума є більш ніж пристойною для бюджету сім'ї, тим більше, з урахуванням того, що ОСОБА_1 отримує від держави кошти на дитину, а також, як пояснила сама ОСОБА_1 у судовому засіданні, їй фінансово також допомагає матір. Загалом, суд критично оцінює цей доказ, оскільки він не відноситься до предмету розгляду цієї справи та не доводить вчинення щодо заявниці саме насильства, у тому числі, економічного, як остання намагається переконати суд. Незгода між подружжям щодо витрачання спільного бюджету чи певної суми на утримання дружини не може буди насильством у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;
-Медичну інформацію щодо батька. Як переконує ОСОБА_1 , її батько переніс інсульт та постійно перебуває вдома, потребує догляду. І хоча її батьки проживають поруч, вона не може переїхати до них з дитиною, оскільки усім буде незручно та, в першу чергу, дитині, яка потребує окремого простору. Дійсно сторонами не оскаржується, що ОСОБА_1 має хворого батька, однак, на думку ОСОБА_2 , вони живуть поруч, будинок у задовільному стані, придатний до проживання. Тому, навіть, якщо припустити, що він і здійснював будь-яке насильство, у разі небезпеки для заявниці та дитини остання не була позбавлена можливості певний час пожити у своїх батьків, натомість продовжує проживати саме у його будинку, який є його власністю. Фактично її не бажання продиктоване лише тим, що вона не погоджується з умовами проживання, які у батьків є гіршими, ніж будинок ОСОБА_2 , у якому здійснено частково ремонт. Суд розділяє такі погляди, оскільки суб'єктивне сприйняття ОСОБА_1 умов проживання не може свідчити про те, що відносно неї чи дитини вчиняється домашнє насильство. Тим більше, з медичних документів не убачається того, що з батьком не можуть знаходитися/проживати сторонні люди, що це є небезпечно чи таке інше. Доказів того, що у будинку батьків ОСОБА_1 немає умов проживання для дитини чи вказане житло не придатне для проживання, суду не надано. Як постійно зазначає ОСОБА_1 , дитині потрібен окремий простір та особливі умови, що суд розуміє, однак у контексті вчинення насильства суд оцінює таке критично;
-Відеофайли, на яких частково зафіксована розмова поліції з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наявне спілкування ОСОБА_2 з матір'ю ОСОБА_1 . Також, на одному файлі зафіксоване побиття скла у двері будинку, та кухня, яку було змонтовано за дизайнерським проєктом ОСОБА_1 . Уважно дослідивши дані докази, суд їх оцінює критично, оскільки спілкування з працівниками поліції відбувається у цивілізованій формі та вказане відео не підтверджує насильства з боку ОСОБА_2 . Спілкування ОСОБА_2 з матір'ю суд не оцінює, оскільки це виходить за межі розгляду даної справи, де суд має оцінити насильство ОСОБА_2 щодо заявниці та дитини. При цьому, жодних звернень з боку матері ОСОБА_1 до правоохоронних органів чи суду не надійшло, що свідчить, на думку суду, про те, що остання не сприймала дії ОСОБА_2 як насильство щодо неї.
Як зазначає ОСОБА_1 , причиною конфлікту, в тому числі, стало те, що ОСОБА_2 виганяє її мати з будинку, хоча вона приходить їй допомагати. Позиція ж ОСОБА_2 зводиться до того, що теща заважає їм жити, постійно перебуває у них вдома, вони не можуть побути, як сім'я, наодинці, теща налаштовує дружину проти нього, втручається у правила сім'ї. Перегляючи відео, суд констатує, що при працівниках поліції ОСОБА_2 просить покинути матір ОСОБА_1 його будинок та просить вжити заходів, щоб її змусили покинути будинок, на що остання зазначає, що не заперечує та добровільно сама залишить будинок без примусу. На переконання суду, мати ОСОБА_1 відчувала певну свою неправоту та погодилася добровільно покинути будинок, при цьому не звертаючись до працівників поліції за допомогою чи із будь-якими заявами щодо порушення її прав. Тому, вказаний конфлікт суд не оцінює з боку систематичного насильства щодо заявниці та/чи дитини. Що стосується вибитого скла, то з відео не є зрозумілим, хто це зробив, за яких обставин, коли. Будь-який висновок суду щодо обставин розбиття скла буде лише припущенням за відсутності будь-яких інших доказів у цій справі.
Інших доказів ОСОБА_1 не надано.
У цій справі також досліджені такі докази, які надав ОСОБА_2 :
Дані з реєстру речових прав на нерухоме майно, з яких убачається, що мати ОСОБА_1 має дві квартири у м. Києві. Як зазначає ОСОБА_2 , у разі небезпеки ОСОБА_1 не позбавлена можливості переїхати в будинок до батьків або в одну з двох квартир у м. Києві. Звертає увагу, що з 2017 по 2022 рік в одній з квартир вони проживали та вказані квартири придатні й зараз для проживання. Із даної позиції, на переконання ОСОБА_2 , доводи ОСОБА_1 , що саме він має покинути своє місце проживання, де його житло є його власністю, є абсурдним. Позиція ж ОСОБА_1 зводиться до того, що вона не заперечує, що дійсно її мати є власником вказаних квартир у м. Києві. Але вона не бажає туди переїжджати, оскільки у будинку ОСОБА_2 кращі умови для дитини, а також м. Київ дуже часто обстрілюють та це наражає дитину на небезпеку. З міркувань безпеки, на переконання ОСОБА_1 , вона дитину до м. Києва не відправить. Вказані доводи ОСОБА_1 суд категорично відкидає, оскільки останні продиктовані виключно суб'єктивним сприйняттям з боку ОСОБА_1 ситуації та безумовно не свідчать про вчинене щодо неї насильство та, тим більше, не можуть буди підставою ля винесення обмежувального припису. В умовах воєнного стану в Україні немає безпечного місця ані для дорослих, ані для дітей. Також, ОСОБА_8 не надано доказів, що квартири її матері не пристосування для проживання чи там не може жити дитина. На думку суду, якщо б ОСОБА_1 дійсно загрожувала небезпека, то остання одразу могла б переїхати до батьків, які фактично проживають поруч у селі, або в одну з квартир у м. Києві, де, до речі, ОСОБА_1 , й зареєстрована. Але її небажання переїжджати продиктовано виключно її небажанням, без будь-яких об'єктивних факторів, які б свідчили про зворотнє.
Загалом ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 є дуже агресивною особою, але пояснити свою позицію не може, з приводу його дій, до виникнення конфлікту 10.12.2025 року нікуди не зверталася. Пояснити причини своєї такої поведінки не змогла. Акцентує увагу суду, як в усних поясненнях, так і в письмових зверненнях до суду, що ОСОБА_2 «постійно, систематично» вчиняє агресивні дії щодо неї, однак доказів вказаному не надає. Фактично її пояснення зводяться із незгодою в розподілі обов'язків у сімейних відносинах, що, на переконання суду, виключає домашнє насильство. Як зазначила ОСОБА_1 , дитина постійно також бачить насильство, але при цьому не змогла пояснити, чому вона не зверталася за допомогою до будь-кого. Звертає увагу суд й на те, що в судовому засіданні ОСОБА_1 взагалі не навела прикладів насильства саме щодо дитини. І хоча дитина може бути потерпілою від насильства, якщо таке вчиняється на її очах, ОСОБА_1 не довела систематичності вчинення щодо неї насильства.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні зазначила, що знає сім'ю добре. ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , який є її двоюрідним братом. Вона працювала у них нянею, допомагала з дитиною. ОСОБА_2 є чесним, порядним. Сім'я була прекрасна, все було добре, не є зрозумілим, що трапилося, через що ОСОБА_1 написала дану заяву. Між ними не було скандалів, у будинку все є, дитина була усім забезпечена, як і дружина, загалом вони жили заможно, не так, як всі у селі. ОСОБА_2 любить як дружину, так і доньку, приділяє їй достатньо уваги, як батько. Акцентувала увагу суду, що ОСОБА_1 дуже сильно опікується дитиною, гіперопіка, що є неправильним, а також ще й запрошує свою матір, яка також перебуває з дитиною, що не добре впливало на сім'ю. Свідок не відчувала агресії щодо дитини ані від ОСОБА_1 , ані від ОСОБА_2 . Уважає, що викладене у заяві заявниці є вигаданими обставинами, але не розуміє мотивів. ОСОБА_2 справно платив їй, як няні, зауважень не було, насильства у сім'ї ніколи не бачила.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що він є сусідом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а тому сім'ю знає добре. Скарг на них ніколи не було, жили вони в мирі та все було добре. Сам ОСОБА_2 є доброю людиною, який завжди допоможе. Його ніколи не бачили у стані сп'яніння, ніколи він не бився, спокійна, врівноважена людина. Він забезпечував сім'ю добре, дитина завжди була доглянута. ОСОБА_11 поганого про нього сказати не може, як і про його дружину. Як у ОСОБА_2 , так і у ОСОБА_1 , є батьки у селі, які проживають у своїх власних домівках. Свідок знає сім'ї обох, характеризує їх виключно з позитивної сторони. У нього, як у сусіда, претензій немає, лише шкода, якщо така гарна сім'я розпадеться. Зрозуміти причину конфлікту не може.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що сім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є зразковою, нічого про них поганого ніхто ніколи не казав, гарна сім'я, вони мають доньку, за якою добре наглядають. Вони ніколи не конфліктували, про таке ніхто ніколи не чув. У них завжди були добрі нормальні відносини. ОСОБА_1 , як й ОСОБА_2 , є прекрасними людьми, добрі, тихі.
Свідок ОСОБА_13 в суді пояснив, що ОСОБА_2 знає як порядну, добру людину, гарного сім'янина, поважає любить дружину. Про сім'ю нічого поганого сказати не може, скандалів не чув, жодних скарг ані від них, ані на них, не було. Коли бачив цю сім'ю, то вони «завжди були, як голуб'ята», поруч, разом. Що трапилося, не розуміє.
Свідок ОСОБА_14 в суді пояснив, що знає подружжя. У них завжди все було добре, про насильство ніколи не чув, ніхто ніколи про вказану сім'ю нічого поганого не казав, навпаки, казали, що це добре подружжя. Знає, що ОСОБА_1 певний час проживала у Києві. Про ОСОБА_2 зазначив, що таких добрих людей дуже мало, свідок був у шоці, коли почув про цю справу, не повірив, що таке може бути. Зазначив, що якби щось і було, то у селі всі б знали, бо чутки та плітки розходяться швидко, а тут такого не було. На переконання свідка, якби було насильство, то ОСОБА_1 могла б швидко піти до батьків та жити з ними, оскільки в них є будинок, не такий великий, як у ОСОБА_2 , але також з ремонтом та зручностями, жити там можна, умови для цього є, колись там жило три дитини. Свідку також відомо, що у матері ОСОБА_1 є квартири в Києві. На думку свідка, ОСОБА_1 обрала не кохання, а гроші.
Свідок ОСОБА_15 пояснила суду, що ОСОБА_1 є її племінницею, вона знає добре сім'ю. Все було добре, а зараз відносини зіпсувалися та вона не дуже добре відноситься до ОСОБА_2 . Характеризує ОСОБА_1 як добру, чуйну, розумну, не конфлікту дівчину, їй довіряє. Зі слів ОСОБА_1 та її матері (сестри свідка) дізналася, що ОСОБА_2 є домашнім тираном, кривдником. І хоча особисто ніколи насильства не бачила та не чула, вона довіряє сестрі та племінниці. Вона розуміє ОСОБА_1 , яка хоче комфорту для себе та дитини, а ОСОБА_2 перестав їй давати кошти. Ніколи не чула й не бачила, що він б'є ОСОБА_1 . Зазначила суду, що ОСОБА_1 це вже третя дівчина, яку ОСОБА_2 приводить до себе та через певний час відносини розпадаються. Причини розпаду сімей їй не відомі, але уважає, що в цьому винуватий ОСОБА_2 , бо чоловік повинен мати лише одну жінку. Підтвердила, що у ОСОБА_1 є батьки у селі, які проживають в окремому будинку, але він маленький та ОСОБА_1 з дитиною там буде затісно, хоча жити там можна. Свідок також підтвердила, що ОСОБА_1 у 2017-2022 роках проживала у Києві у квартирі матері. Одночасно свідок зазначила, що дійсно за 40 років знайомства з ОСОБА_2 ніколи не бачила його п'яним, не чула про бійки з ним. Чи про прояви з його боку агресії особисто цього не бачила. Акцентувала увагу суду, що розділяє думки ОСОБА_1 , що зараз з дитиною не можна їхати, бо Київ дуже сильно обстрілюють, зараз війна, а квартирі у відносному центрі столиці, що є небезпечно.
Таким чином, наведені заявником обставини не містять ознак психологічного та фізичного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного та фізичного насильства щодо неї зі сторони ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому у зв'язку із не вчиненням щодо останньої обмежувального припису.
Особливістю справ цієї категорії є те, що суди мають встановити систематичність вчинення насильства, оцінити ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Сам факт фактично єдиного звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів свідчить про наявність, скоріше, побутових конфліктів між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_2 вчиняє щодо неї насильство, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
При прийнятті свого рішення, суд також бере до уваги те, що ОСОБА_1 , як до 10.12.2025 року, так і після цієї дати до правоохоронних органів не зверталася. Як пояснила ОСОБА_1 , конфліктів більше не було, хоча вони продовжують проживати в одному будинку, але намагаються не спілкуватися.
З пояснень як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 , убачається, що між ними немає скоріше немає домашнього насильства, а є, скоріше, нерозуміння один одного, що виражається у різних поглядах на співжиття, на спільний бюджет, загальні витрати та ведення домашнього побуту. ОСОБА_1 неодноразову звертала увагу суду, що їй не подобається виконувати певну роботу по дому, хоча ОСОБА_2 наполягає на цьому. Одночасно й не подобається, що ОСОБА_2 мало спілкується з донькою вдень, а більше - вранці. Вона бачить, як дитина тягнеться до батька, як проситься до нього, хоче з ним проводити час, але він мало їй приділяє уваги. Одночасно їй не подобається, що у ОСОБА_2 вдома є свої певні власні речі, якими користується лише він, хоча вони мають всім користуватися разом.
Загалом, у цій справі, на переконання суду, першопричиною конфлікту є зміна фінансового стану сім'ї, про що красномовно зазначила сама ОСОБА_1 під час закінчення судового розгляду, що вона «виходила заміж за бізнесмена, а зараз він просто пенсіонер».
Показово для суду й те, що постійно, вказуючи на порушення з боку ОСОБА_2 тимчасового заборонного припису, ОСОБА_1 не звернулася до поліції з даного приводу, хоча жодних перешкод для цього не було.
Звертає увагу суд й на те, що на час розгляду справи у суді та відсутності ОСОБА_1 вдома, дитина перебувала у будинку ОСОБА_2 з матір'ю ОСОБА_1 . При цьому, жодних конфліктів з даного приводу немає, про що було повідомлено сторонами суд.
Після 10.12.2025 року між подружжям конфліктів не встановлено, звернень до правоохоронних органів не було.
Сам ОСОБА_2 , згідно наданих суду характеристик характеризується виключно позитивно.
Таким чином, ОСОБА_1 в порушення ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного та фізичного насильства щодо неї, а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому у випадку невидачі щодо ОСОБА_2 обмежувального припису, а тому законних підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису у суду немає.
Жодних доказів про дані, на які звернув увагу суду заявник, а саме: регулярні знущання над нею та дитиною протягом останніх двох років заявницею, суду не надані. Заявницею не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 продовжував систематично вчиняти стосовно заявниці домашнє насильство після закінчення дії обмежувального припису чи під ас його дії.
Аналізуючи надані суду докази, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи та судовому засіданні не знайшли свого підтвердження факти заподіяння домашнього насильства щодо заявника.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (надалі - Закон) під домашнім насильством розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Водночас у п. «b» ст. 3 Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі - Стамбульська конвенція) визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Стаття 3 Конвенції передбачає гендерно-нейтральну дефініцію домашнього насильства, що охоплює як жертв, так і кривдників обох статей.
Таким чином, термін «домашнє насильство» позначає один з різновидів гендерно-обумовленого насильства, а не окремий від нього вид насильства. Хоча пункт (b) статті 3 Стамбульської Конвенції сформульований у гендерно-нейтральних виразах, коли визначає види «домашнього насильства» та коло осіб, яких воно може стосуватися, однак це не змінює характеристики домашнього насильства як різновиду насильства, що ґрунтується на певних дискримінаційних, у тому числі гендерних, ознаках. Тож Конвенція заохочує держави-учасників застосовувати її положення до всіх жертв домашнього насильства, включаючи чоловіків, дітей та людей похилого віку, і лише проголошує принцип недискримінації до невичерпного переліку підстав, включаючи гендерну ідентичність та сексуальну орієнтацію, при застосуванні її положень.
Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що Стамбульською Конвенцією домашнє насильство розуміється як певний спосіб поведінки, якою одна особа намагається утвердити або підтримати контроль над іншою особою, що відноситься до певної вразливої групи і знаходиться у вразливій ситуації, однак це жодним чином не свідчить про те, що міжнародні договори мали намір розглядати як «домашнє насильство» будь-яке насильство, що трапляється між членами сім'ї, але яке зумовлене іншими причинами.
Суд не убачає підстав уважати, що конфлікт, який стався, був різновидом гендерно-обумовленого насильства, а не окремим від нього видом насильства.
Таким чином, матеріали справи не дають підстав констатувати в цій справі характеристику домашнього насильства як різновиду насильства, що ґрунтується на певних дискримінаційних, у тому числі гендерних ознаках.
Так, конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями.
Відповідно, конфлікт - ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Типи конфліктів: 1. «Реальний конфлікт» - це конфлікт, який об'єктивно існує і адекватно сприймається; 2. «Випадковий, або умовний, конфлікт» - залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами; 3. «Зміщений конфлікт» - реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації; 4. «Помилково дописаний конфлікт» - конфлікт, що помилково тлумачиться; 5. «Латентний конфлікт» - конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється; 6. «Хибний конфлікт» - у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації.
Щоб подолати конфліктну ситуацію слід знайти коріння її зародження, визначити сфери, причини і рівень; проаналізувати власні почуття та емоції щодо конфлікту; зрозуміти глибинні інтереси кожного учасника конфлікту; обрати оптимальну модель поведінки; запропонувати ідеї щодо вирішення конфлікту, які задовольняють усі сторони; обрати правильне рішення та втілити його в життя.
Не у компетенції суду урегульовувати конфліктні ситуації в родині у порядку норм КУпАП чи ЦПК, так як не кожен конфлікт є домашнім насильством.
У цій справі слід чітко розмежовувати, яку мету ставить перед собою заявник: вона дійсно хоче уникнути домашнього насильства та захистити себе від такого насильства чи, можливо, намагається таким способом вирішити певний конфлікт щодо користування житловим приміщенням.
Наявність же конфліктних ситуацій, які виникають між сторонами за відсутності вчинення домашнього насильства, не можуть бути підставою для застосування обмежувального припису.
Враховуючи викладене, оцінюючи всі встановлені судом обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що доводи заявника про існування загрози вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо неї чи продовження такого насильства в майбутньому не знайшли своє підтвердження, а тому суд не вбачає ризиків настання фізичного, психологічного, економічного чи іншого виду насильства в майбутньому стосовно заявниці і вважає заяву необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
При цьому, на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Жодних клопотань, в тому числі про витребування інших доказів, ані з боку заявника, ані з боку представника, до суду не надходило.
З огляду на висновки суду про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог щодо видачі обмежувального припису, судові витрати, від яких заявник була звільнена при зверненні до суду з заявою про видачу обмежувального припису відповідно до правил ст. 141 ЦПК України, необхідно віднести на рахунок держави.
Додатково суд зазначає, що судом було відмовлено у призначенні експертизи, про що надійшло відповідне клопотання, оскільки призначення експертизи у справах про обмежувальний припис не є типовим або обов'язковим, оскільки розгляд ґрунтується на заяві, доказах та свідченнях; експертиза може бути призначена лише у виняткових випадках, якщо для встановлення обставин (наприклад, медичних наслідків насильства, психологічного стану, тяжкості шкоди) потрібні спеціальні знання (медичні, психологічні, балістичні тощо) і суд не може зробити висновок сам. При цьому, рішення про видачу припису приймається швидко (до 72 годин), тому експертиза, що потребує тривалого часу, застосовується рідко і лише коли це критично для встановлення факту насильства чи його наслідків.
Керуючись ст.ст. 258, 260, 350-6 ЦПК України,
У задоволені заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - відмовити.
Копію рішення направити заявнику, заінтересованій особі.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису в частині судового збору, віднести на рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 24.12.2025 року.
Суддя Ріхтер В.В.