Провадження № 22-ц/803/10285/25 Справа № 174/550/25 Суддя у 1-й інстанції - Данилюк Т.М. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
23 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»
на ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2025 року про залишення без розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Еліт Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2025 року позов ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» - залишено без розгляду.
У поданій 17 вересня 2025 року апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що правові підстави для залишення позову без розгляду відсутні. Заявник вказував, що місцевий суд припустився надмірного формалізму при постановленні оскаржуваної ухвали та обмежив позивача у доступі до правосуддя.
Відповідачка своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалася та відзиву на апеляційну скаргу не подавала.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в Електронному суді.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Залишаючи без розгляду позовну заяву ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав витребуваних судом доказів, що є підставою для застосування положень пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України.
Однак, з висновком місцевого суду про залишення позову без розгляду колегія суддів не може погодитись через порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.
Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, одним з прав учасників судового розгляду є право подавати докази, що передбачено пунктом 2 частини першої статті 43 ЦПК України.
Зі змісту зазначених норм закону слідує, що саме позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається на підставу своїх вимог, а відтак, саме позивач має право надати суду докази, необхідні та достатні в тій мірі, в якій він визнає за необхідне для доведеності переконливості перед судом його аргументів.
Відповідно до частини десятої статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Норма частини десятої статті 84 ЦПК України кореспондується з нормою пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України, у відповідності до якої суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.
Системне тлумачення пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить, що його слід застосовувати у взаємозв'язку з положеннями частин сьомої-десятої статті 84 ЦПК України, а залишення позову без розгляду можливе лише у випадку неподання позивачем витребуваних доказів без поважних причин, тобто коли позивач володіє певними доказами, які необхідні для повного і всебічного з'ясування обставин справи, але свідомо ухиляється від надання їх суду. В іншому випадку суд, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, зобов'язаний розглянути справу по суті на підставі тих доказів, які надані учасниками справи.
Таким чином, частина десята статті 84 ЦПК містить альтернативні варіанти дій суду першої інстанції в разі ухилення від виконання учасником справи вимог щодо надання доказів. Залишення позову без розгляду є лише одним з них і може застосовуватися тільки в разі неможливості здійснення судом розгляду справи за відсутності таких доказів.
Вказане відповідає правовим висновкам, викладеними у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 592/10368/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 560/904/15-ц та від 05 лютого 2020 року у справі № 761/17393/19.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач у клопотанні, яке надійшло до суду 21 серпня 2025 року повідомив про неможливість надання витребуваних оригіналів договору факторингу № 3 від 20 вересня 2021 року, укладеного між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», додатків №№ 1-1, 1-2, 2, 3, 4, 5, 6 до цього договору, реєстру боржників до вказаного договору факторингу, акту приймання-передачі прав вимоги до вказаного договору факторингу, а також платіжного документу про оплату фактором грошових коштів клієнту за вказаним договором факторингу, оскільки у додатку до договору факторингу міститься інформація щодо інших боржників, що становить банківську таємницю, втрата даних додатків призведе до неможливості ведення претензійно позовної роботи з іншими боржниками. Вищезазначені оригінали представник позивача може продемонструвати за умови його участі в судовому засіданні в режимі ВКЗ, та окрім того, позивач може продемонструвати вищезазначені оригінали у будь-якому районному суді міста Києва.
Вказане свідчить про поважність причин неподання витребуваних судом оригіналів документів.
За встановлених обставин, суд першої інстанції був не позбавлений права розгляду справи по суті за наявними в матеріалах справи доказами.
Колегія суддів наголошує, що надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Залишення позовної заяви без розгляду в даному випадку суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Крім цього, у низці рішень Європейського Суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті справи.
У справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Таким чином, вказані обставини свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Положеннями статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Ураховуючи наведені обставини та положення законодавства, колегія суддів вважає, що залишення без розгляду позову ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» є помилковим.
Згідно з частиною шостою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2025 року постановлена з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, відповідно до вимог ЦПК України.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» - задовольнити.
Ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2025 року про залишення позову без розгляду - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: М.О. Макаров
М.М. Пищида