Провадження № 22-ц/803/12006/25 Справа № 171/2237/25 Суддя у 1-й інстанції - Ліпчанський С.М. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
23 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Марченко С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні № 63212967,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Селівакін Ігор Олександрович,
на ухвалу Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Селівакін Ігор Олександрович,
на окрему ухвалу Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2025 року, -
12.06.2025 року до Апостольського районного суду Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні № 63212967, у якій заявник просив замінити вибулого боржника ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .
Ухвалою Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні.
Окремою ухвалою Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2025 року визнано дії ОСОБА_1 , представника заявника - адвоката Селівакіна Ігоря Олександровича, щодо подання завідомо безпідставної заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні № 63212967 зловживанням процесуальними правами.
25.10.2025 рокувід ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Селівакін Ігор Олександровичнадійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування ухвали Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року та винесенні нового судового рішення про заміну боржника у виконавчому провадженні № 63212967.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 стало відомо, що ОСОБА_2 , яка була відповідачем у справі № 237/3566/17-ц та боржником у зведеному виконавчому провадженні № 63212967, ніколи не існувало, це ОСОБА_3 , та саме про це він повідомив суд та просив замінити боржника.
18.11.2025 рокувід ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Селівакін Ігор Олександровичнадійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування окремої ухвали Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2025 року.
В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 , який був власником квартири АДРЕСА_1 , має право на власний розсуд сам або через свого представника захищати свої інтереси. Достатньо надання суду ордеру для підтвердження представництва інтересів, але суд вимагав надати відповідний договір. При цьому заявник підтверджував суду, що така домовленість у нього була зі своїм адвокатом.
В свою чергу оскаржуєма ухвала не описує в чому саме виразилось зловживання правами.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходило.
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (т.2 а.с.226-227).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга на ухвалу від 10.10.2025 року задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга на окрему ухвалу від 30.10.2025 року задоволенню підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:
Мар'їнським районним судом Донецької області розглянуто справу № 237/3568/17 (№ 2/237/445/20) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, укладеного 07.03.2017 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .
За результатами розгляду даної справи було ухвалено рішення від 07.08.2020 року (набуло законної сили 08.09.2020 року), яким позов задоволено в повному обсязі.
В подальшому Мар'їнський районний суд Донецької області видав у вказаній справі виконавчі листи, з якими ОСОБА_4 звернувся до Відділу примусового виконання рішеньУправління забезпечення примусового виконання рішень (далі ВПВР УЗПВР) у Черкаській області ЦМУ МЮ (м. Київ), де були відкриті виконавчі провадження
- № 55425158 від 21.12.2017 року (щодо стягнення заборгованості за рішенням суду по справі №237/3568/17);
- № 63160108 від 29.09.2020 року (щодо стягнення заборгованості за рішенням суду по справі №237/3568/17);
- № 63169688 від 01.10.2020 року (щодо стягнення витрат на правничу допомогу),
Вказані виконавчі провадження перебувають на примусовому виконанні в межах зведеного виконавчого провадження ЗВП № 63212967 про стягнення з ОСОБА_2 (Боржник) на користь ОСОБА_4 (Стягувач) суми коштів у розмірі 24060259,00 гривень та виконавчих витрат у розмірі 21000,00 гривень.
Однак, як вбачається із рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 07.08.2020 у справі № 237/3568/17 ОСОБА_1 не був та не є стороною зобов'язальних грошових правовідносин, що склалися між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .
У вказаних правовідносинах не здійснювалась заміна боржника, кредитор ( ОСОБА_4 ) згоди щодо заміни боржника не надавав і в цілому грошове зобов'язання між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не створює і не створювало жодних обов'язків для ОСОБА_1 як для третьої особи.
В даному розумінні слушними є доводи ОСОБА_4 про те, що: - ОСОБА_1 , в справі № 237/3568/17 в якості відповідача чи третьої особи Позивачем не вказувався і не залучався в подальшому; - провадження у справі відкрито ще у 2017 році, однак ОСОБА_1 (його представник) тільки у 2025 році вирішив, що в межах примусового виконання виконавчих листів ця справа зачіпає його права, інтереси тощо; справа стосується стягнення грошового боргу і в позові зазначено склад осіб та події, що відбувалися у відповідний період часу, до яких ОСОБА_1 не має жодного відношення; вирішення даної справи напряму жодним чином не впливає на права, інтереси та обов'язки ОСОБА_1 .
Що ж до заміни боржника ОСОБА_2 на боржника ОСОБА_3 державний виконавець з таким питання до суду не звертався і стягувач на такому не наполягав.
Встановивши зазначені обставини суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні заяви про заміну боржника у виконавчому провадженні.
З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.
Щодо ухвали Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року.
Відповідно до ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Київський апеляційний суд постановою від 29 листопада 2023 року скасував рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 лютого 2023 року у справі № 757/64192/19-ц та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_4 задовольнив частково. В межах розгляду позовних вимог апеляційний суд визнав: - недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який укладений 28 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Козаєвою Н. М. 28 березня 2017 року за№ 1660, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна№ 1209278180000; - визнав недійсним договір купівлі-продажу гаража (машиномісця) № НОМЕР_3 у підземному паркінгу, площею 14,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , який укладений 28 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Козаєвою Н. М. 28 березня 2017 року за№ 1669, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1209283280000; - визнав недійсним договір купівлі-продажу гаража (машиномісця) № НОМЕР_4 у підземному паркінгу, площею 22,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , який укладений 28 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Козаєвою Н. М., 28 березня 2017 року за № 1666, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1209291980000.
В цьому рішенні апеляційного суду було встановлено факт того, що в Банку АТ «Кристалбанк» не відкривалися рахунки на ім'я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ), а платіжні доручення № 1 (щодо квартири АДРЕСА_3 ), № НОМЕР_6 (щодо гаража № НОМЕР_3 ), № НОМЕР_7 (щодо гаража № НОМЕР_4 ) від 28 березня 2017 року не проводилися банком.
Тож із встановлених обставин можливо прийти до наступних висновків:
По-перше заявник ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження, а тому не має права ставити питання щодо заміни будь-якої сторони виконавчого провадження.
По-друге, заміна боржника ОСОБА_2 на ОСОБА_3 приведе до того, що жодне судове рішення, відповідачем по якому була ОСОБА_2 не буде виконане, оскільки нерухоме майно, на яке може бути накладено стягнення належить саме ОСОБА_2 .
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.
При таких обставинах апеляційна скарга на ухвалу Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року не підлягає задоволенню.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо окремої ухвали Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2025 року.
Суд першої інстанції виходив із того, що датою Договору про надання правничої допомоги між ОСОБА_1 та адвокатом Селівакіним Ігорем Олександровичем є дата, коли ОСОБА_1 перебував за кордоном, а тому підставив під сумнів ордер наданий адвокатом.
Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що заявник та його представник завчасно знали про те вони не виграють цю справу, а ще ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом про заборону реалізації нерухомого майна ОСОБА_2 , а тому вважав такі дії зловживання процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Тобто сам факт звернення до суду не може розцінюватись, як зловживання процесуальним правом.
Наслідком безпідставного звернення до суду є судове рішення з відмовою у задоволенні заявлених вимог, але людина не може бути позбавлена права на звернення до суду.
Відповідно до ч.4 ст.62 ЦПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:
1) довіреністю;
2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
При зверненні до суду адвокатом Селівакіним Ігорем Олександровичем був наданий відповідний Ордер про надання правничої допомоги ОСОБА_1 в Апостольському районному суді Дніпропетровської області на підставі Договору № 01-02/25 від 06.02.2025 року (т.1 а.с.6). При чому апеляційний суд зазначає, що не має жодного значення, яким чином укладався цей Договір (в паперовому вигляду особисто або у електронного в віддаленому доступі на відстані).
За таких обставин апеляційна скарга на окрему ухвалу Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2025 року підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення від 10.10.2025 року відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи що, в оскаржуваній ухвалі є невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції від 30.10.2025 року, обставинам справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Селівакін Ігор Олександрович на ухвалу Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року залишити без задоволення.
Ухвалу Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Селівакін Ігор Олександрович на окрему ухвалу Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2025 року задовольнити.
Окрему ухвалу Апостольського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2025 року скасувати.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлено 23.12.2025 року.
Судді: