Провадження № 22-ц/803/7341/25 Справа № 932/19008/19 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
17 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №932/19008/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним Додаткового свідоцтва про право на спадщину за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання особи такою, що не проживала разом із спадкоємцем та не прийняла спадщини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Лупан Оксани Євгенівни на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Кудрявцевої Т.О., -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним додаткового свідоцтва про право на спадщину за законом.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько та батько відповідача - ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина, у складі якої було домоволодіння АДРЕСА_1 , що належало померлому на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, виданого відділом комунального господарства Красногвардійського району у м.Дніпропетровська, посвідченого Другою дніпропетровською нотаріальною конторою 28 листопада 1959 року за №466-124.
Вказує, що право на спадкове майно за законом отримали спадкоємці першого кола: 1/3 дружина - ОСОБА_4 , 1/3 донька - ОСОБА_1 (позивач) та 1/3 син - ОСОБА_2 (відповідач).
06 квітня 2006 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким розпорядилась на випадок її смерті усе належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого воно не складалось, усі майнові права та обов'язки, які належать їй на час посвідчення заповіту, а також ті майнові права та обов'язки, які належатимуть їй на день смерті, заповісти своїй доньці - ОСОБА_1 (позивачу). Заповіт зареєстровано в реєстрі №2-1616 Державним нотаріусом Черновською Л.Г. Сьомої дніпропетровською державною нотаріальною конторою.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її та відповідача мати - ОСОБА_4 , після її смерті відкрилась спадщина, у складі якої була 1/3 частина домоволодіння АДРЕСА_2 , що належало померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Сьомою дніпровською нотаріальною конторою від 09 червня 2017 року за реєстром №2-1148.
Вказує, що 23 грудня 2016 грудня відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, вказавши, що інших спадкоємців за законом немає та зазначивши, що є непрацездатним за віком та має право на обов'язкову частку спадкового майна.
09 червня 2016 року Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом на ім?я відповідача, а саме - 1/12 частини домоволодіння АДРЕСА_3 , що належало померлій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є обов'язковою частиною спадкового майна за законом в порядку ст.1241 ЦПК України, свідоцтво зареєстровано в реєстрі за №2-1149.
Вказує, що 30 серпня 2016 року Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою було видано відповідачу Додаткове Свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на 1/4 частини домоволодіння АДРЕСА_3 , що належало померлій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Додаткове Свідоцтво зареєстровано в реєстрі за №2-1834.
Зазначає, що зважаючи на те, що вона проживала та була зареєстрована разом з матір'ю, крім того, маючи заповіт на своє ім'я, не звернулась з заявою до нотаріуса в шестимісячний строк, оскільки була впевнена, що є єдиною спадкоємицею після своєї матері, так як відповідач - її брат, був обізнаний про існування заповіту.
Вважає, що вона своєчасно прийняла спадщину, оскільки була зареєстрована та постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому згідно ст.1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину за заповітом після смерті своєї матері, відмови від спадщини вона не надавала.
Із відповіді Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб - ОСОБА_2 значиться зареєстрованим за адресою АДРЕСА_3 .
Зазначає, що будинок за адресою АДРЕСА_3 , в якому проживає відповідач, був побудований батьками позивача та відповідача для останнього.
У зв'язку з цим, а також у зв'язку з тим, що стосунки між померлою та позивачкою були набагато теплішими, ніж з відповідачем, який весь час ображав матір і навіть застосовував до неї фізичну силу, ОСОБА_4 і залишила заповіт на доньку (позивачку), так як для неї було важливим те, щоб донька також мала своє житло у власності, зважаючи на те, що сину вона та її чоловік житло забезпечили за життя
Вказує, що відповідач знав про існування заповіту, проте таємно звернувся до нотаріуса для оформлення прав на спадщину за законом, умисно при цьому приховав інформацію про існування інших спадкоємців, в зв'язку з чим позбавив її права офіційно оформити документи про право власності та отримати Свідоцтво про право на спадщину за заповітом матері.
Про отримані свідоцтва їй стало відомо лише при оформленні своїх спадкових прав.
У зв'язку з чим просить визнати недійсним Додаткове Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №2-1834 Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою 30 серпня 2016 року, видане ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме на 1/4 частини домоволодіння АДРЕСА_3 , що належало померлій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Окрім цього, до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання особи такою, що не проживала разом із спадкодавцем та не прийняла спадщини, в якій позивач просив визнати факт непроживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_3 , на час відкриття спадщини; визнати ОСОБА_1 такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті його батька та батька ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , право власності на спадкове майно - домоволодіння АДРЕСА_4 частині отримали: ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_1 (донька), ОСОБА_2 (син).
Вказує, що 06 квітня 2006 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно на час смерті заповіла доньці - ОСОБА_1 .
З 1978 року ОСОБА_1 виїхала з постійного місця проживання до Львівської області та останні 40 років проживає там.
Починаючи з 2008 року, вона жодного разу не приїздила до матері, не цікавилась її здоров'ям, не допомагала по господарству та матеріально, а з 2010 року, ОСОБА_4 хворіла на гіпертонічну хворобу, в неї також було хворе серце, і починаючи з 2012 року, вона через свої хвороби була повністю паралізованою та постійно знаходилась у ліжку.
Піклування та догляд за хворою ОСОБА_4 взяли на себе ОСОБА_2 разом з дружиною ОСОБА_5 та онук - ОСОБА_2 .
Вони постійно проживали з нею, вели спільне господарство, несли матеріальні витрати по догляду за ОСОБА_4 та по утриманню будинку та прибудинкової території, він спільно зі своєю дружиною доглядали за хворою матір'ю та домоволодінням. Комунальні платежі та погашення боргів за адресою АДРЕСА_3 сплачував ОСОБА_2 , також робив ремонт у будинку, змінював шпалери, здійснював вирівнювання та фарбування стелі, установку печі на дровах для обігріву будинку.
У 2012 році ОСОБА_1 приїхала провідати матір, але дізналась, що матір повністю паралізована, що їй потрібно змінювати підгузки, купати, робити масаж та через пару днів поїхала до Львова, а разом з собою забрала всі оригінали документів на домоволодіння та після чого жодного разу не з'являлась.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 померла від серцево-судинної недостатності, відповідач ОСОБА_1 на похорони також не приїхала.
Всі витрати на поховання взяв на себе ОСОБА_2 . Після смерті матері спадщину, яка складалась з обов'язкової частини права власності на домоволодіння АДРЕСА_3 , прийняв ОСОБА_2 , для цього у шестимісячний строк він звернувся до Сьомої Державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, державному нотаріусу він надав довідку квартального комітету, що він мешкав разом з матір'ю за вказаною адресою.
09 червня 2017 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частину домоволодіння АДРЕСА_3 з відповідною частиною господарських споруд та побутових будівель.
Оскільки більше ніхто не подав заяву на прийняття спадщини, 30 серпня 2017 року йому державним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_3 . Таким чином, спадщину після померлої матері ОСОБА_4 прийняв її син позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 .
У 2019 році після пропуску строку на прийняття спадщини ОСОБА_1 звернулась до Сьомої Державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері. Для встановлення кола спадкоємців державним нотаріусом вчинено запит до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб щодо надання інформації про реєстрацію ОСОБА_4 та склад її сім'ї. Відповідно до наданої довідки за адресою АДРЕСА_3 зареєстровані - ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , однак нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії через неможливість встановлення кола спадкоємців та видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 жовтня 2019 року.
ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_1 пропустила строк для прийняття спадщини, оскільки не звернулась до нотаріуса у передбачений законом строк з заявою про прийняття спадщини, а у зв'язку з тим, що вона не проживає з матір'ю з 1978 року, не приймала участі у її житті та не допомагала їй, вона є такою, що не прийняла спадщину.
Вказує на те, що на підтвердження факту непроживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 ним надано відповідні акти обстеження вказаного домоволодіння за 05 вересня 2011 рік, 15 грудня 2012 рік, 10 грудня 2019 року та лист центрального управління соціального захисту населення від 28 лютого 2020 року №225/01-15/7 про те, що ОСОБА_4 призначалась субсидія та розраховувалась на 1 особу, також надана довідка квартального комітету від 2012 року, 2016 рік та 2020 років, відповідно до якої ОСОБА_1 не проживала за адресою АДРЕСА_3 , матері не допомагала, участі у її житті не брала.
У зв'язку з чим просить визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним Додаткового свідоцтва про право на спадщину за законом задоволено.
Визнано Додаткове Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №2-1834 Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою 30 серпня 2016 року, видане ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме на 1/4 частини домоволодіння АДРЕСА_3 , що належало померлій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - недійсним.
Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 понесені витрати по справі - сплачений судовий збір у розмірі 768 гривень 40 копійок.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання особи такою, що не проживала разом із спадкоємцем та не прийняла спадщини, - відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішення, представник ОСОБА_2 - адвокат Лупан О.Є. подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд ухвалив рішення з грубим порушенням норм матеріального права, а також із грубим порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування скарги зазначає, що при розгляді справи, судом взагалі не було взято до уваги те, що ОСОБА_1 пропустила строк для прийняття спадщини оскільки не звернулась до нотаріуса у передбачений строк із заявою про прийняття спадщини, а у зв'язку із тим, що вона не проживає з матір'ю з 1978 року не приймала участі у її житті та не допомагала їй вона є такою, що не прийняла спадщину.
Також зазначає, що реєстрація відповідача по справі - ОСОБА_1 за місцем проживання спадкодавця, в даному випадку не є свідченням прийняття спадщини, оскільки остання з 1987 року не проживає за вказаною адресою, а отже відсутній факт постійного проживання разом із спадкодавцем.
На підтвердження факту не проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 надано відповідні акти обстеження домоволодіння АДРЕСА_3 за 05 вересня 2011 року, 15 грудня 2012 року, 10 грудня 2019 року та лист центрального управління соціального захисту населення від 28 лютого 2020 року №225/01-15/07 про те, що ОСОБА_4 призначалась субсидія та розраховувалась на 1 особу також надає довідку квартального комітету від 2012, 2016 та 2020 років, відповідно до якої ОСОБА_1 не проживала за адресою: АДРЕСА_3 , матері не допомагала, участі у її житті не брала. Крім того, згідно довідки квартального комітету на час смерті ОСОБА_4 з нею проживав лише її син ОСОБА_2 та невістка ОСОБА_5 . Також до зустрічного позову надано копії письмових пояснень сусідів, відповідно до яких донька ОСОБА_1 ні коли не проживала з матір'ю, лише син та невістка постійно проживали з ОСОБА_4 та доглядали її. Матеріальне утримання матері ОСОБА_4 та утримання домоволодіння АДРЕСА_3 взяв на себе син ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції на дані факти належної уваги не звернув.
У зв'язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Шевченківського районного суду м.Дніпра від 18 листопада 2024 року скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним додаткового свідоцтва про право на спадщину за законом та задовольнити зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що не проживала разом із спадкоємцем та не прийняла спадщини.
Сторони своїм правом на подачу відзиву не скористалися.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 - адвокат Неруш О.В. у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.
Представник позивач за первісним позовом - адвокат Рябчук С.В. у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Після його смерті відкрилась спадщина, у складі якої було домоволодіння АДРЕСА_1 , що належало померлому на підставі договору про надання у безстрокове користування земельною ділянкою, виданого відділом комунального господарства Красногвардійського району у м.Дніпропетровська, посвідченого Другою дніпропетровською нотаріальною конторою 28 листопада 1959 року за №466-124.
Матеріалами справи підтверджується, що після смерті ОСОБА_3 право на спадкове майно за законом отримали спадкоємці першої черги: 1/3 частину дружина - ОСОБА_4 , 1/3 частину донька - ОСОБА_1 та 1/3 частину син - ОСОБА_2 .
06 квітня 2006 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , склала Заповіт, яким розпорядилась на випадок її смерті усе належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого воно не складалось, усі майнові права та обов'язки, які належать їй на час посвідчення заповіту, а також ті майнові права та обов'язки, які належатимуть їй на день смерті, заповісти своїй доньці - ОСОБА_1 . Заповіт було зареєстровано в реєстрі №2-1616 державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Черновською Л.Г.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 07 червня 2019 року Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №2053.
Після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відкрилась спадщина, у складі якої була 1/3 частина домоволодіння АДРЕСА_2 , що належало померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Сьомою дніпровською нотаріальною конторою від 09 червня 2017 за реєстром №2-1148.
За відомостями спадкової справи №889/2016, заведеної Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на наданої на ухвалу суду, ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , 23 грудня 2016 року звернувся до нотаріальної контори з заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначивши, що крім нього інших спадкоємців немає.
Також, спадкова справа містить заяву ОСОБА_2 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_3 , від 09 червня 2017 року, в якій він зазначив, що на день смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилося спадкове майно, яке складається з: 1/12 частини домоволодіння АДРЕСА_3 ; та повідомив, що спадщину він приймає, надавши до Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений законодавством шестимісячний термін, зазначивши, що крім нього інших спадкоємців немає, що є непрацездатним за віком та має право на обов'язкову частку спадкового майна.
Крім того, ОСОБА_2 , зареєстрованим за адресою АДРЕСА_3 , було подано до нотаріальної контори 30 серпня 2017 року заяву, в якій він зазначив, що на день смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилося спадкове майно, яке складається з: 1/4 частини домоволодіння АДРЕСА_3 ; та повідомив, що спадщину він прийняв, надавши до Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений законодавством шестимісячний термін, зазначивши, що крім нього інших спадкоємців немає.
Матеріали спадкової справи містять Довідку, видану Головою квартального комітету №15 Бабушкінської районної у м.Дніпропетровську ради Поміщиком А.С. 27 грудня 2016 року, згідно з якою ОСОБА_4 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 мешкала, була зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 разом з ОСОБА_2
09 червня 2016 року Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме - 1/12 частини домоволодіння АДРЕСА_3 , що належало померлій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є обов'язковою частиною спадкового майна за законом в порядку ст.1241 ЦПК України, свідоцтво зареєстровано в реєстрі за №2-1149. На підставі зазначеного Свідоцтва про право на спадщину за законом за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/12 частину зазначеного домоволодіння.
Також, 30 серпня 2016 року ОСОБА_2 Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою було видано Додаткове Свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на 1/4 частини домоволодіння АДРЕСА_3 , що належало померлій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Додаткове Свідоцтво зареєстровано в реєстрі за №2-1834. На підставі зазначеного Додаткового Свідоцтва про право на спадщину за законом за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/4 частину зазначеного домоволодіння.
Також, з матеріалів даної спадкової справи вбачається, що ОСОБА_1 25 вересня 2019 року звернулась до Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 .
Постановою завідувача Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори від 25 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у вчинені нотаріальних дій - видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , з посиланням на те, що нотаріусом була встановлена суперечність між довідкою, виданою Головою комітету №15 Бабушкінської районної у м.Дніпропетровську ради Поміщик А.С. 27 грудня 2016 року, згідно з якою ОСОБА_4 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 мешкала за адресою АДРЕСА_3 разом з громадянином України ОСОБА_2 , та довідкою, виданою відділом обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 04 жовтня 2019 року №14/5-10863, що унеможливлює встановлення кола спадкоємців після смерті громадянки України ОСОБА_4 .
На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2 долучено до зустрічної позовної заяви копії: накладних №18/12 від 10 грудня 2016 року про придбання ОСОБА_7 необхідних для поховання ОСОБА_4 товарів; замовлення на пам'ятник від 11 березня 2019 року товарного чеку від 11 березня 2019 року на встановлення пам'ятника; свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 серії В00 № 326666; квитанцій про оплату комунальних послуг.
З долученого ОСОБА_2 до зустрічного позову Акту від 05 вересня 2011 року вбачається, що сусіди ОСОБА_4 , 1928 року народження, стверджували, що вона проживала за адресою АДРЕСА_3 однією сім'єю з: сином ОСОБА_2 , невісткою ОСОБА_5 , онуком ОСОБА_2 . Зазначено в Акті, що підписи сусідів завірено Головою квартального комітету №15 Бабушкінської районної у м.Дніпропетровську ради Поміщиком А.С. 05 вересня 2011 року.
З долученого до зустрічного позову Акту обстеження від 15 грудня 2012 року вбачається, що сусіди ОСОБА_4 , 1928 року народження, яка проживає за адресою АДРЕСА_3 , обстежили домоволодіння АДРЕСА_3 , встановили, що ОСОБА_4 є повністю паралізованою, догляд за нею здійснюють син ОСОБА_2 , невістка ОСОБА_5 , онук ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_3 . Донька ОСОБА_1 з матір'ю не проживає та допомогу не здійснює. Зазначено в Акті, що підписи сусідів завірено Головою квартального комітету №15 Бабушкінської районної у м.Дніпропетровську ради Поміщиком А.С. 15 грудня 2012 року.
З долученого до зустрічного позову Акту від 09 грудня 2019 року вбачається, що сусіди ОСОБА_4 , 1928 року народження, покійної, стверджують в тому, що сумісний догляд та проживання по АДРЕСА_3 з 2012 по 2016 рік проводили син ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_5 , проживали сумісно з нею за даною адресою. Зазначено, що підписи сусідів завірено Головою квартального комітету №14 Бабушкінської районної у м.Дніпропетровську ради ОСОБА_9 10 грудня 2019 року.
Відповідно до копії листа від 28 лютого 2020 року № 225/01-15/07, наданого на звернення адвоката Центральним управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради, який долучив до зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , яка була зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 , станом на 10 грудня 2016 року не отримувала житлову субсидію відповідно до Положення про порядок призначення житлових субсидій; ОСОБА_4 отримувала житлову субсидію з 01 грудня 2008 року по 30 квітня 2009 року, нараховану управлінням соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Дніпрі ради; житлова субсидія призначалась та розраховувалась згідно з чинним законодавством на 1 особу, яка була зареєстрована та проживала у домогосподарстві за вказаною адресою, тільки на ОСОБА_4 .
Задовольняючи первісний позов і відмовляючи у задоволені зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з тих підстав, що у розумінні положень ст.1268 ЦК України, ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 з 06 березня 2009 року, проживала, в тому числі і на час відкриття спадщини, і фактично прийняла спадщину після смерті матері - ОСОБА_4 , тобто такою, що прийняла спадщину за заповітом. Відмови від спадщини позивач ОСОБА_1 в установленому законом порядку не надавала. Дана обставина не спростована відповідачем за первісним позовом (також не доведено, з наданням належних да допустимих доказів, вимог зустрічного позову). Тому додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом, яке було видане 30 серпня 2016 року Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою відповідачу ОСОБА_2 на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_3 незаконно, оскільки порушено права спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 , яке є чинним на час розгляду справи, та відповідачем ОСОБА_2 не спростовано.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Практика правозастосування частини третьої статті 1268 ЦК України є сталою.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Цей факт при вирішенні спору між спадкоємцями підлягає встановленню у мотивувальній частині судового рішення. Не пред'явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту прийняття спадщини спадкодавцем не є підставою для відмови в позові про визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року в справі №642/4502/17 (провадження №61-14982св23)).
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені виданням свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України.
Верховний суд у своїй постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц, провадження №61-6658сво23 зазначив, що слід розмежовувати внесення змін до свідоцтва про право на спадщину від визнання його недійсним.
Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач, знаючи про існування заповіту, звернувся до нотаріуса для оформлення прав на спадщину за законом, умисно при цьому приховав інформацію про існування інших спадкоємців, в зв'язку з чим позбавив її права офіційно оформити документи про право власності та отримати Свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті матері. У зв'язку з чим додаткове свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого відповідачу ОСОБА_2 , а саме 1/4 частини домоволодіння АДРЕСА_3 , що належало померлій ОСОБА_4 , підлягає визнанню недійсним як таке, що порушує права позивача.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом.
Матеріали справи містять лист за №1415-10863 від 04 жовтня 2019 року, наданого Відділом обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, відповідно до наявних даних будинкової книги, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 з 22 серпня 2002 року до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та з реєстраційного обліку знята 26 вересня 2017 року. Склад зареєстрованих осіб на день смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) становить 3 особи: ОСОБА_6 (донька позивачки), зареєстрована з 21 червня 2016 року по теперішній час; ОСОБА_1 , зареєстрована з 06 березня 2009 року по теперішній час; ОСОБА_3 , (батько позивачки) був зареєстрований з 1961 року, з реєстраційного обліку знятий.
Таким чином, вбачається, що позивач ОСОБА_1 проживала за адресою, яка вказана в листі за №1415-10863 від 04 жовтня 2019 року і зазначена як місце проживання спадкодавця ОСОБА_4 .
Надані ОСОБА_2 на підтвердження зустрічних позовних вимог копії накладних №18/12 від 10 грудня 2016 року про придбання ОСОБА_10 (дружина відповідача за первісним позовом) необхідних для поховання ОСОБА_4 товарів; замовлення на пам'ятник від 11 березня 2019 року, товарного чеку від 11 березня 2019 року на встановлення пам'ятника; свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 серії В00 №326666 свідчать про дійсно понесені ним витрати в зв'язку з похованням матері ОСОБА_4 , проте не є належними доказами непроживання ОСОБА_1 у будинку за вказаною адресою на час відкриття спадщини. Надані копії квитанцій про сплату комунальних послуг також не можуть бути належними доказами зустрічних позовних вимог, оскільки лише свідчать про оплату таких послуг і в них платником зазначена ОСОБА_4 .
Окрім цього, судом першої інстанції встановлено, що не є належними доказами зустрічних позовних вимог надані ОСОБА_2 акти від 05 вересня 2011 року та 15 грудня 2012 року про проживання ОСОБА_4 , 1928 року народження, за адресою АДРЕСА_3 однією сім'єю з: сином ОСОБА_2 , невісткою ОСОБА_5 , онуком ОСОБА_2 , завірені Головою квартального комітету №15 Бабушкінської районної у м.Дніпропетровську ради Поміщиком А.С., оскільки в них зазначено про події станом на вересень 2011 та грудень 2012 року відповідно, в той час, як доказуванню за вимогами зустрічного позову підлягав факт не проживання спадкоємця ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 саме на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним в тому випадку, коли спадкоємець, якому таке свідоцтво видане, не має права на спадкування.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги відповідача за первісним позовом про те, що ухваливши рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції не надав оцінку всім доводам та запереченням сторін, чим порушив засади змагальності сторін спростовуються матеріалами справи і висновками суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди з судовим рішенням, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції і не тягнуть його скасування.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лупан Оксани Євгенівни - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 22.12.2025р.
Головуючий суддя О.В.Агєєв