Провадження № 22-ц/803/10120/25 Справа № 212/6231/25 Суддя у 1-й інстанції - Швець М. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
23 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справ, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 11 серпня 2025 року, яке ухвалено суддею Швець М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, (дата складання повного судового рішення -11.08.2025)
В травні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Громко Н.В. звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що в лютому 1990 року під час роботи на підприємстві Рудник «Суха балка» (зараз - ПАТ «СУХА БАЛКА») з ним трапився нещасний випадок на виробництві, через що 21.12.2005 йому встановлено стійку втрату професійної працездатності в розмірі 15%. В подальшому позивач оглядався обласною МСЕК № 6 29.07.2014р.; 21.07.2015р., та 11.07.2017р., яка закріпила 15% втрати його професійної працездатності по трудовому каліцтву - безстроково. Зазначене свідчить про негативну динаміку, незворотність травматичного процесу і те, що стан здоров'я позивача вже ніколи не відновиться. Так, у зв'язку з нещасним випадком на виробництві він зазнав моральної шкоди, умовленої втратою своєї професійної працездатності. Незважаючи на значний час, що минув з моменту травмування, його наслідки продовжують завдавати позивачеві фізичних страждань, порушуючи його звичний спосіб життя та нормальні життєві зв'язки. Внаслідок отриманої травми він змушений періодично проходити амбулаторне та стаціонарне лікування, що супроводжується фізичним болем і дискомфортом. Він також позбавлений можливості вести повноцінне життя, що потребує від нього додаткових зусиль для організації побуту та соціальної адаптації. Наслідки травми, отриманої 26 років тому, й досі даються взнаки: позивач регулярно відчуває ниючий біль у нозі, підвищену чутливість до змін погодних умов, загальний дискомфорт у повсякденній діяльності, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках. Усвідомлення незворотності свого стану здоров'я та того, що в якості подяки за присвячені підприємству найкращі роки своєї трудової діяльності він отримав лише травму, завдають позивачеві глибоких моральних страждань. Особливо тяжким для позивача є усвідомлення того, що під час працевлаштування на підприємство його не було повідомлено про наявність виробничих ризиків, пов'язаних із небезпечними умовами праці, а також про можливість отримання травми під час виконання своїх посадових обов'язків. Належне інформування позивача могло б змінити його долю, дозволивши обрати сферу діяльності з безпечнішими умовами праці, які б не завдали непоправної шкоди здоров'ю.
На підставі наведеного вище позивач просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у 150000,00 грн.
Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 11 серпня 2025 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків у розмірі 150000 грн з урахуванням утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнуто судовий збір з відповідача на користь держави.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що будь-яких порушень законодавства про працю та охорону праці відносно позивача з боку відповідача, які б знаходились в причинному зв'язку з настанням професійного захворювання, відповідач не вчиняв. Зазначено, що професійне захворювання отримано позивачем внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці роботодавцем та обумовлено неналежним виконанням ним вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці. Також вказано, що з часу набрання чинності Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», Фонд соціального страхування України не є суб'єктом за рахунок коштів якого здійснювалось відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, таким суб'єктом є роботодавець. У свою чергу, з 01 січня 2023 року територіальні органи Пенсійного фонду України не є суб'єктами, за рахунок коштів яких здійснювалося відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань. Також апелянтом зазначено, що визначена позивачем до відшкодування сума понесених витрат на правничу допомогу є необґрунтованою та завищеною.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду не з'явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи.
До Дніпровського апеляційного суду адвокатом Громко Н.В., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 подана заява, в якій заяаник просить розглянути справу без її участі та участі позивача за наявними у ній матеріалалми. Апеляцйну скаргу ГУ АФУ в Дніпропетровській області просить відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 , він працював на підприємстві (структурних підрозділах) ПАТ «СУХА БАЛКА» (які змінювали назву та організаційно-правову форму):
З 01.09.1995 р. - по 21.09.1995 р.- підземним гірничим майстром з повним робочим днем під землею;
З 21.09.1995 р. по 14.05.1996 р.- заступником начальника дільниці з повним робочим днем під землею ;
З 14.05.1998 р. по 01.02.1998 р. - підземним начальником дільниці № 1 ш. Ювілейна, з повним робочим днем в підземних умовах праці;
З 01.02.1998 р. по 25.07.2000 р.- підземним заступником начальником дільниці з повним робочим днем в підземних умовах праці дільниці № 3 шахти Ювілейна;
З 25.07.2000 р. по 28.08.2000 р. - підземним начальником дільниці № 6 шахти Ювілейна, з повним робочим днем в підземних умовах праці;
З 28.08.2000 р. по 26.11.2001 р.- підземним заступником начальника дільниці № 10 шахти Ювілейна з повним робочим днем в підземних умовах праці;
З 26.11.2001 р. по 25.07.2005 р.- підземним заступником начальника підземної дільниці № 3 шахти Ювілейна з повним робочим днем в підземних умовах праці;
З 25.07.2005 р. по 29.06.2006 р.- підземним начальником дільниці № 6 шахти Ювілейна з повним робочим днем в підземних умовах праці;
З 29.06.2006 р. по 12.10.2006 р.- підземним заступником начальника дільниці № 18 шахти Ювілейна, з повним робочим днем в підземних умовах праці;
З 12.10.2006 р. по 08.12.2011 р.- підземним заступником начальника підземної дільниці № 13 шахти Ювілейна, з повним робочим днем в підземних умовах праці;
З 08.12.2011 р. - 30.07.2014 р.- підземним начальником дільниці № 13 шахти Ювілейна, з повним робочим днем в підземних умовах праці;
З 05.09.2014 р. по 07.08.2023 р. - диспетчером виробничого відділу апарату управління ПрАТ «СУХА БАЛКА», диспетчером енергетичного цеху дільниці №1 ПАТ «СУХА БАЛКА».
Згідно з п. 2 Акта про нещасний випадок № 2 від 22.02.1999 нещасний випадок стався з ОСОБА_1 за таких обставин: 17.12.1999 р. в ІІ зміну заступник начальника дільниці № 1 ОСОБА_1 для забезпечення контролю за станом техніки безпеки відвідав підземні гірничі роботи в блоці 7-11, поклади "Головна". О 12: 30 год ОСОБА_1 , перебуваючи у штреці в/б, I п/пов покладів Головна", горизонту 1020 м. побачив, що в рудозвалювальний № 8 по откосу гірничої маси з рудозвалювального повстаючого № 10, пройденого до IV н/пов, надходять буровий шлам та вода. З метою запобігання надходження гірничої маси до рудозвалювального повстаючого № 8 ОСОБА_1 вирішив встановити дошку для вловлювання шламу на відкосі гірської маси, в районі сполучення рудозвалювального повстаючого № 10 зі штреком скріплення в/б. Під час встановлення дошки, неочікувано обваленою заводненою гірською масою ОСОБА_1 збило з ніг та він впав на грохотні грати рудозвалювального повстаючого № 8, травмувавши ліву ногу. Штрек скріплення в/б 7-11 I н/пов, покладів «Головна» гор. 1020 м. в районі сполучення з рудозвалювальним повстаючим № 10 7 вісі, засипаний гірською масою більш ніж на 2/3 поперечного перерізу.
У стані алкогольного або наркотичного сп'яніння ОСОБА_1 не перебував (п. 9.1. Акта).
Особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці комісією з розслідування нещасного випадку в Акті зазначено самого ОСОБА_1 , який порушив §15;16;81 «Єдиних правил безпеки при розробці рудних, нерудних та розсипних корисних копалин підземним способом», та начальника дільниці № 1; причинами нещасного випадку зазначено порушення трудової та виробничої дисципліни, що виявилось в невиконанні службових обов'язків спеціалістами дільниці, шахти.
Згідно з Довідкою МСЕК ДНА-02 № 02662 про результати визначення ступеня професійної працездатності у відсотках від 21.12.2005 (а. с. 24) ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати працездатності 15 % первинно тр. каліц. - 1999 р.; наявне посилання на акт № 2 від 17.02.1999.
Згідно з Довідкою МСЕК про результати визначення ступеня професійної працездатності у відсотках від 11.07.2017 (а. с. 23) ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати працездатності - 35 %, з них 20 % по ХОЗЛ, 15 % по тр. каліц. - 1999 р.
Позовну заяву обґрунтовано втратою працездатності на 15% внаслідок нещасного випадку.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду завдану ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, проте не погоджується із розміром відшкодування моральної шкоди, визначеним судом першої інстанції за таких підстав.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Крім того, ч. 4 ст. 43 та ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
У ст. 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (ст. 4 Закону України від 14.01.1998 року «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Відповідно до п. п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Згідно положень ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюється законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Отже, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати працездатності.
Як вбачається із матеріалів справи, право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з 21 грудня 2005 року - дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлено, що страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст. 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Таким чином, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» пов'язував з настанням страхового випадку.
Відповідно до ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утримання, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається у судовому порядку.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності 20.03.2007 року, виключено ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Разом з тим, Конституційний Суд України у рішенні №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року, вказані зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у тому числі було змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.
Частиною 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч. 2 та ч. 3 ст. 5 ЦК України).
З огляду на вказане Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не міг ретроспективно встановити обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати вимоги Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Разом з тим, з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України №2620-ІХ від 21 вересня 2022 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було викладено у новій редакції.
Пунктом 2 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону України № 2620, що діє з 01 січня 2023 року) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності. У відповідності до ст. 4 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини, які знайшли підтвердження в наданих доказах, судом установлено, що внаслідок нещасного випадку, який стався з позивачем на виробництві, у зв'язку з чим втратив професійну працездатність у розмірі 15%, яка підтверджена після переогляду і встановлена безстроково, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, так як позивач переносить моральні страждання, позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, має необхідність у постійних медичних оглядах, лікуванні, що призводить до зниження якості життя та зменшення благ, які він мав до моменту нещасного випадку та втрати професійної працездатності.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі №210/5258/16-ц прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст. 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншою, ніж просив позивач.
Колегія суддів не погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, оскільки поза увагою суду першої інстанції залишився факт відшкодування позивачу моральної шкоди з боку роботодавця - ПрАТ «Суха балка» за рішенням Покровського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2025, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 160 000 (сто шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, з урахуванням податку з доходу фізичних осіб. Дане рішення залишено без змін Дніпровським апеляційним судом 16 вересня 2025 року.
При розгляді тієї цивільної справи, було враховано загальний % втрати працездатності позивачем 35% , з якого 15 % - за трудовим каліцтвом та 20% за профзахворюванням).
Тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року, з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу частково, зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом першої інстанції до 35000, 00 грн.
Інші аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
Керуючись ст. ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити частково.
Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 11 серпня 2025 року змінити в частині розміру відшкодування моральної шкоди, стягнутого з відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 змінити, зменшивши цей розмір з 150 000,00 гривень до 35000 (тридцяти п'яти тисяч ) гривень 00 (нуль) копійок.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 23 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: