Справа № 643/10996/25
Провадження № 1-кп/643/928/25
22.12.2025
Салтівський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 152 КК України,
У провадженні Салтівського районного суду м. Харкова перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні 12025221170001573 від 20.05.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 152 України.
Прокурором було подано і підтримано у судовому засіданні клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого, на 60 діб.
Клопотання прокурора обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 раніше судимий за вчинення особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, схильний до вчинення злочинів, підозрюється у вчиненні нетяжкого злочину, у органу досудового розслідування є підстави вважати, що у обвинуваченого можуть виникнути передбачені п.п. 1, 3,5 ч.1 ст.177 КПК України спроби:
- переховуватись від органів досудового розслідування або суду, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні нетяжкого злочину, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 5 років позбавлення волі, а тому, побоюючись суворого покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винним, він може вдатися до втечі та переховуватись від суду, оскільки після вчинення злочину, ОСОБА_4 не має місця реєстрації на території м. Харкова.
- незаконно впливати на свідків та потерпілу, оскільки ОСОБА_4 , будучи обвинуваченим у вчиненні нетяжкого кримінального правопорушення та побоюючись кримінальної відповідальності за вчинене, перебуваючи не під вартою, може шляхом погроз, вмовлянь незаконно вплинути на свідків та потерпілу. Також, слід врахувати факт того, що ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків та потерпілу у вказаному кримінальному правопорушенні, з метою змусити останніх відмовитись від раніше наданих показів, щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, оскільки маючи процесуальний статус обвинуваченого, останньому відоме місце мешкання потерпілої та свідків у вказаному кримінальному провадженні, у разі не застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу у вигляді, як застави так і домашнього арешту;
- вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_4 , веде антисоціальний спосіб життя, раніше судимий за вчинення особливо тяжкого злочину, офіційно не працевлаштований, тобто на даний час не має законних джерел заробітку, що дає підстави вважати, що вказана особа схильна до вчинення кримінальних правопорушень, тобто більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку під час розгляду справи по суті судом.
Всі наведені вище ризики, на думку прокурора, вказують на неможливість обрання будь-яких інших запобіжних заходів не пов'язаних з обмеженням особистої свободи для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Таким чином, є обґрунтовані підстави вважати, що зазначені ризики не зменшилися та не зникли, а тому не може бути застосований більш м'який запобіжний захід.
Також, просить суд не визначати розмір застави з огляду на положення ч. 4 ст. 183 КПК України.
На підставі викладеного прокурор просить суд продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.
Обвинувачений проти задоволення клопотання заперечував, просив суд змінити запобіжний захід на на більш м'який, зокрема на цілодобовий домашній арешт за місцем мешкання його цивільної дружини за адресою: АДРЕСА_1 або за адресою: АДРЕСА_2 .
На уточнюючі запитання суду, обвинувачений пояснив, що вони з цивільною дружиною винаймали квартиру за вищевказаною адресою.
Захисник проти задоволення клопотання прокурора також заперечував, вважав його необґрунтованим, ризики прокурором не доведені, оскільки обвинувачений має постійне місце проживання та підтримав клопотання обвинуваченого.
Вирішуючи заявлене клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, заслухавши клопотання та думку сторін кримінального провадження, встановив наступне.
Частиною 1-3 ст. 331 КПК України, передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України, розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Частиною п'ятою ст. 199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 22.05.2025 року було застосовано до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
ОСОБА_6 у даному кримінальному провадженні обвинувачується у вчиненні нетяжкого кримінального правопорушення, за яким законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п'яти років.
Згідно з ч.1, 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Суд, перевіривши наявність ризиків, що передбачені ст. 177 КПК України, які вказані у клопотанні прокурора, встановив наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу, в тому числі його продовження, ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.
Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. Однак в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. Під час встановлення ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи таку поведінку обвинуваченого, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Судом при оцінці ризиків, на які посилається прокурор у своєму клопотанні на предмет їх зменшення, або з'явлення нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою зазначає, що судовий розгляд кримінального провадження тільки призначено, свідки не допитувались, письмові докази не досліджувались.
Щодо ризику переховування обвинуваченого від суду, суд зазначає наступне.
Суд вважає даний ризик доведений прокурором, оскільки ризик переховування обумовлюється можливістю притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для нього наслідками і суворістю передбаченого покарання, оскільки кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , є нетяжким, санкція якого, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років. Протягом тривалого часу офіційно не працевлаштований, немає міцних соціальних зв'язків, обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення проти статевої свободи та недоторканності, раніше судимий, що свідчить про наявність ризику переховування від суду.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012, усвідомлення ймовірності визнання вини особи з висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та є підставою для тримання особи під вартою.
Щодо ризику незаконно впливати на свідків, суд зазначає наступне.
Суд погоджується з доводами прокурора щодо наявності ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків. Суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК). За таких обставин, ризик впливу на свідків та потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачені стають обізнаними про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.
Суд, враховує, що розпочалася стадія судового розгляду, свідки ще допитані судом, а тому ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України є доведений прокурором. Натомість потерпіла вже допитана, тому ризик тиску на неї є мінімальним.
Щодо ризику вчинити інші кримінальні правопорушення обвинуваченим, суд зазначає наступне.
Суд вважає даний ризик доведений прокурором, у зв'язку з відсутністю у обвинуваченого законних джерел доходу, він не працевлаштований, раніше неодноразово судимий, що вказує на наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Будь-яких інших доказів, які б свідчили про відсутність або зменшення ризиків, передбачених у п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вказаних у клопотанні прокурора у суду відсутні.
Сторона захисту також не надала жодних нових доказів, які б свідчили про відсутність або зменшення ризиків, які були встановлені судом.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд, відповідно до положень ст. 178 КПК України, враховує дані про особу обвинуваченого, відсутність даних про його офіційне працевлаштування, сімейний стан - неодружений, відсутність законних джерел до існування, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винним, раніше судимий, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, попередження переховуванню від суду та вчиненню інших кримінальних правопорушень, незаконного впливу на свідків, суд дійшов висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених у п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор у клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою та жодний з інших, більш м'яких запобіжних заходів, не здатний їм запобігти, а отже підстави для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який відсутні.
За таких обставин, у суду відсутні докази про можливість запобігання тим ризикам на які посилається прокурор шляхом зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
Суд не вважає за доцільне визначати розмір застави, позаяк кримінальне правопорушення в якому обвинувачується ОСОБА_4 було вчинено із застосуванням насильства відповідно до обставин, які викладені в обвинувальному акті.
Суд не бере до уваги доводи сторони захисту про те, що обвинувачений може відбувати домашній арешт за адресою своєї цивільної дружини або за адресою своєї реєстрації, позаяк такий запобіжний захід, на даній стадії кримінального провадження не забезпечить запобіганню тим ризикам, які були встановлені у судовому засіданні та були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, на думку суду, не можуть запобігти ризикам, які суд вважає доведеними, оскільки такі дані про особу обвинуваченого, як відсутність міцних соціальних зв'язків, не слугують достатнім стримуючими факторами для забезпечення його належної процесуальної поведінки.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.
Під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, судом було враховано прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі «Шишков проти Болгарії», пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі «Тасе проти Румунії»).
Крім того, беручи до уваги прецедентну практику Європейського суду з прав людини, ризики не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), та мають підтверджуватися фактичними даними. При цьому такі дані, на думку суду, повинні свідчити про можливості існування певних підозр, щодо таких ризиків тобто вірогідності настання наслідків, запобіжниками яких вони є. А отже, розглядаючи клопотання, судом було враховано ті фактичні дані, які, на його думку, є доказами в розумінні положень ч. 1 ст. 177 КПК України.
На думку суду, саме обраний запобіжний захід - тримання під вартою, відповідає завданням кримінального провадження, визначеного ст. 2 КПК України, меті застосування запобіжного заходу даним щодо обвинуваченого, встановленим обставинам - усунути ризики, які є запобіжником саме належної процесуальної поведінки.
Ураховуючи наведене, оскільки вказані у клопотанні прокурора ризики продовжують існувати, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, суд на даній стадії судового провадження вважає за доцільне продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого до 19 лютого 2026 року включно
Згідно зі ст. 205 КПК України, ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Керуючись ст. 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів з моменту постановлення цієї ухвали.
Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановити до 19 лютого 2026 року включно.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим в той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст ухвали складений та проголошений 24.12.2025 року об 11 годину 45 хвилин.
Суддя - ОСОБА_1