Справа № 643/12583/25
Провадження № 2/643/5331/25
23.12.2025 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Штонди В.С.,
позивача: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
за участю Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради
про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано у судовому порядку 02.03.2015 року. У сторін є спільна донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що починаючи з дати розлучення і до теперішнього часу відповідач зустрічався з донькою лише двічі, востаннє 10 років тому,. Відповідач належним чином не виконує свій обов'язок по сплаті аліментів, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. Разом з цим, відповідач ухиляється від виховання доньки, не піклується про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, ухиляється від спілкування з нею. Також, за час життя дитини, відповідач жодного разу не виявив бажання брати участь у її вихованні чи спілкуванні з нею, не підтримував контактів з дитиною, і наразі дитина, якій майже 14 років, категорично не бажає бачитися з батьком. При цьому, позивач зазначає, що відповідач неодноразово погрожував їй. Відтак позивач вважає що наявні всі підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно їх доньки.
Ухвалою від 07.08.2025 Салтівський районний суд міста Харкова прийняв позов до розгляду та відкрив провадження у справі № 643/12583/25, розгляд справи вирішив здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 17.09.2025 року, відмовив у залученні до участі у справі Органу опіки та піклування, в особі відділу опіки та піклування Шевченківського району в місті Київ, на підставі частини 6 статті 56 ЦПК України залучив до участі у справі Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, зобов'язав Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради у строк до 17.09.2025 року відповідно до положень частини 5 статті 19 СК України надати суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
15.09.2025 року від Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю підготовки письмового висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору.
17.09.2025 року підготовче засідання відкладено на 22.10.2025 року. Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 189 ЦПК суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.
08.10.2025 року на виконання вищезазначеної ухвали Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради надав висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з цим, просить суд розглядати справу без участі представника органу опіки та піклування.
Позивачем подано клопотання про участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 20.10.2025 Салтівський районний суд міста Харкова клопотання позивача - ОСОБА_1 про участь у судових засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнив.
Ухвалою від 22.10.2025 Салтівський районний суд міста Харкова закрив підготовче провадження та призначив справу № 615/2310/24 до судового розгляду по суті на 04.11.2025 року.
04.11.2025 року судове засідання відкладено на 16.12.2025 року.
У судовому засіданні 16.12.2025 року Позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
У судовому засіданні судом була з'ясована думка дитини ОСОБА_3 , яка зазначила, що востаннє вона бачила батька коли їй було 4 роки, а потім впродовж всього життя її вихованням та утриманням займається лише мати, а батько ніколи про неї не піклувався, не допомагав їй, не цікавився її навчанням, зі святами не вітав та на дні народження до неї не приходив, у зв'язку з чим просила суд позбавити батька батьківських прав.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України в порядку, визначеному частиною 11 ЦПК України.
Представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Статтею 223 ЦПК України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.
Зокрема, відповідно до частини 3 статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 ЦПК України).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач та Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідача та Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради.
У судовому засіданні 16.12.2025 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та згідно з ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 23.12.2025 року.
Заслухавши пояснення позивача, з'ясувавши думку дитини, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , батьком якої є Відповідач, а матір'ю - Позивач (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 1407).
30.03.2012 року Позивач та Відповідач уклали шлюб, який було розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19.02.2015 у справі № 643/94/15-ц.
ОСОБА_5 разом з Позивачем зареєстровані за адресою м. Харків, вул. Владислава Зубенка, буд. 35-Б, к. 45, 45-А, що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади від 11.07.2025.
Відповідно до характеристики спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 102 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва, ОСОБА_3 навчається у школі з 6 класу, мати дитини бере участь у шкільному житті та підтримує контакт з класним керівником. Щодо участі батька у шкільному житті Аріанни інформації немає.
Згідно з довідкою Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 167 Харківської міської ради Харківської області № 1155 від 23.12.2019, ОСОБА_3 , учениця 2-Г класу, навчається в Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 167 з першого класу. За період навчання батько ОСОБА_2 не відвідував батьківські збори, не цікавився навчальними досягненнями доньки, не підтримував зв'язок з класним керівником.
Згідно розрахунку старшого державного виконавця від 10.07.2025 заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.07.2025 складає 240 502, 51 грн.
Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 25.08.2025 № 563 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 .
Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради надав висновок № 340 від 26.09.2025, згідно з яким є доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України.
Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Згідно з частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
При цьому, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини у п. 47 рішення у справі «Савіни проти України» зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Тобто, у даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється ст. 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання у право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано ст. 8 Конвенції. З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).
У п. 100 рішення Європейського суду з прав людини «Мамчур проти України» зазначено, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Згідно з п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90)0, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. При цьому в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідачку, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях.
Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку (див. постанови Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 686/16902/20, від 29.07.2021 у справі № 686/16892/20, від 18.02.2021 у справі № 645/920/19 та ін.).
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує на те, що починаючи з дати розлучення і до теперішнього часу відповідач зустрічався з донькою 10 років тому, лише двічі. Відповідач належним чином не виконує свій обов'язок по сплаті аліментів, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. Разом з цим, відповідач ухиляється від виховання доньки, не піклується про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, ухиляється від спілкування з нею. Також, за час життя дитини, відповідач жодного разу не виявив бажання брати участь у її вихованні чи спілкуванні, не підтримував контактів з дитиною, і наразі дитина, якій майже 14 років, категорично не бажає бачитися з батьком. Вказані обставини свідчать про тривале небажання та невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків щодо доньки.
Однак суд зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Положеннями частин 1, 2, 4 статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 ЦПК України).
При цьому, за приписами частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Всупереч вищевказаних норм процесуального права позивачем не надано жодних беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки відповідача по ухиленню від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини, вчинення насильства відповідачем по відношенню до дитини, або наявності інших обставин, які в силу приписів частини 1 статті 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Матеріали справи не містять негативної характеристики, доказів винної поведінки відповідача та умисного ухилення його від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки ОСОБА_4 .
Посилання позивача на наявність заборгованості по аліментам суд до уваги не приймає, оскільки наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2025 у справі № 333/7183/23, в якій зазначено що необізнаність батька про стан здоров'я дітей, наявність заборгованості за аліментами не є підставою для позбавлення батьківських прав.
Відтак, надані позивачем довідка державного виконавця від 10.07.2025 про наявність у відповідача заборгованості за сплати аліментів в сумі 240 502, 51 грн., розрахунок державного виконавця заборгованості зі сплати аліментів від 10.07.2025 та інформація з Єдиного реєстру боржників ВП 62454139 не є належними та достатніми доказами для позбавлення відповідача батьківських прав.
У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20) зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Надана позивачем довідка з Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 167 та характеристика дитини, складена спеціалізованою школою І-ІІІ ступенів № 102 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва не є належними доказами свідомого навмисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Що стосується наданих позивачем аудіозаписів, на яких за твердженням позивача зафіксовані його розмови з відповідачем, який висловлює погрози, суд зазначає наступне.
Так, матеріали справи не містять жодних відомостей, які б однозначно ідентифікували особу відповідача як особу, голос якої зафіксовано на аудіозаписах. Крім того, не підтверджено час, місце та обставини здійснення цих записів.
До того ж, самі по собі аудіозаписи розмови навіть у разі підтвердження їх автентичності, не свідчать безпосередньо про наявність передбачених статтею 164 СК України підстав для позбавлення відповідача батьківських прав позаяк не доводять негативного впливу відповідача саме на дитину.
За таких обставин, надані позивачем аудіозаписи суд не приймає в якості належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 77-79 ЦПК України.
Разом з цим, подані позивачем письмові пояснення свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , суд до уваги не приймає, оскільки такого порядку надання показань свідків цивільне процесуальне законодавство України не передбачає.
Зокрема, ст. ст. 90-93 ЦПК України встановлює спеціальний порядок допиту свідків, що передбачає виклик свідків у судове засідання з наданням права задати питання свідкам усім учасникам справи.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 69 ЦПК України свідок зобов'язаний з'явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За відсутності заперечень учасників справи свідок може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, якщо свідок не може з'явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин. У разі неможливості прибуття до суду та участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.
Надання письмових показів свідків не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи на задання питань свідкам стосовно обставин справи.
Надаючи оцінку аргументам позивача про те, що починаючи з дати розлучення і до теперішнього часу відповідач зустрічався з донькою лише двічі, 10 років тому, жодних коштів на утримання дитини не надавав, повністю самоусунувся від виховання доньки та не піклується про неї, покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової або будь-якої іншої участі у вихованні дитини суд зауважує наступне.
Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 601/928/22 самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, не забезпечують її матеріально, не беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження№ 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».
Відтак, наведені позивачем аргументи не є достатньою підставою для застосування до відповідача такого крайнього та виключного заходу як позбавлення батьківських прав.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що дійсне місце перебування та проживання відповідача не встановлено, у зв'язку з чим з'ясувати наявність у нього бажання та можливість підтримувати зв'язок з донькою на даний час не вбачається за можливе.
За таких обставин, висновок про винне умисне невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, без надання йому можливості змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків, налагодити контакт з донькою, брати участь у її вихованні, розвитку та піклуванні, був би передчасним.
Під час судового розгляду судом за участю психолога було з'ясовано думку доньки сторін ОСОБА_4 , яка зазначила, що вона проживає з мамою. Її опікою та вихованням займається позивач, яка купує одяг, їжу, смаколики. Також разом з мамою вони проводять відпочинок. На свята подарунки їй дарує мати. З батьком вони не спілкуються, подарунків він їй не дарить.
Однак, озвучена в судовому засіданні думка дитини не є достатньою підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Оцінюючи відповідно до статті 89 ЦПК України висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_4 суд зазначає, що його складено виходячи з відомостей, вказаних у довідках зі шкіл, де навчається дитина, та відомостей про наявність у відповідача заборгованості по аліментам, однак без врахування всіх обставин справи, зокрема без з'ясування дійсних причин, за яких відповідач не спілкується з дитиною. Висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, як і не містить відомостей про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. У висновку не встановлено фактів, які б свідчили про те, що позбавлення відповідача батьківських прав є заходом впливу, який найкраще відповідає інтересам дитини.
Вказаний висновок має рекомендаційний характер, не є обов'язковим для суду та суперечить інтересам дитини.
За таких обставин, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини (стаття 19 СК України), у зв'язку з чим не приймає його до уваги в якості єдиного доказу для вирішення даного спору.
При цьому суд враховує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач має негативний моральний облік, веде антисоціальний спосіб життя, цілеспрямовано вчиняє дії на шкоду інтересам своєї доньки, несе загрозу її життю та здоров'ю тощо.
За таких обставин, врахувавши положення статті 9 Конвенції про права дитини, статті 164 СК України, виходячи з того, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання неповнолітньої дитини, а позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист його інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог в частині позбавлення відповідача батьківських прав та відсутність підстав для їх задоволення.
Підсумовуючи вищевикладене суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 264, 265 ЦПК України суд
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
2. Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Покласти на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків відносно його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
4. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
6. Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ).
7. Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 26489104, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 55).
Повне рішення складено 23.12.2025 року.
Суддя Н.В. Новіченко