Справа № 541/845/21 Номер провадження 22-ц/814/2457/25Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
11 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю позивачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката - Васильєвої Л.М.
розглянувши у місті Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником - адвокатом Процай Володимиром Миколайовичем, та ОСОБА_2
на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 березня 2025 року, постановлене суддею Городівським О.А. (повний текст складено 10 березня 2025 року),
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю,
19.04.2021 ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом, у якому просила визнати спільною сумісною власністю та визнати за нею право власності на частину майна, а саме:
- житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку площею 0,06 га, що розташовану: Полтавська область, Миргородський район, смт.Ромодан, кадастровий номер 5323255700:30:001:0057, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства;
- земельну ділянку площею 0,14 га, що розташована: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5323255700:30:001:0056, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
- автомобіль Chevrolet Cruze, номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації 18.11.2017;
- причіп КРАЗ 8138, 2001 року, дата реєстрації 20.04.2017.
В обґрунтування позовної заяви зазначає, що 10.11.1996 між нею та відповідачем було укладено шлюб, який рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29.01.2021 розірвано.
У період шлюбу сторонами набуто спірне нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано лише за відповідачем. Оскільки майно було придбане в період шлюбу, вважає, що в порядку статті 22 КпШС України та статті 60 СК України воно є спільною сумісною власністю подружжя. Із підстав викладеного та враховуючи що з відповідачем не досягнуто згоди щодо добровільного поділу спільного майна, просить захистити порушене право згідно заявлених вимог.
Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області 27.04.2021 відкрито провадження, постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
25.05.2021 відповідач ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічною позовною заявою, у якій просив визнати його особистою приватною власністю житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що дійсно з листопада 1996 року по 17 березня 2021 року перебував з позивачкою у зареєстрованому шлюбі. До укладення шлюбу вони не мали власного житла та на підставі відповідного договору найму житлового приміщення він винаймав таке житло за адресою: АДРЕСА_3 .
У подальшому, маючи намір поліпшити свої житлові умови та побудувати власне житло, 20.06.1991 він придбав для знесення і здійснення будівництва будинок бувшої аптеки, розташованої за колишньою адресою: АДРЕСА_4 , сплативши власні кошти в сумі, обумовленій договором.
Рішенням виконавчого комітету Ромоданівської селищної ради Миргородського району від 11.07.1991 №56 йому було виділено земельну ділянку в розмірі 0,12 га під будівництво житлового будинку по АДРЕСА_4 . Рішення затверджено рішенням сьомої сесії двадцять першого скликання Ромоданівської селищної ради Миргородського району від 12.07.1992.
На підставі цього рішення у серпні 1991 року виконавчим комітетом Ромоданівської селищної ради Миргородського району на його ім'я було видано дозвіл і паспорт на забудову садиби в сільському населеному пункті, яким зокрема визначалися місце забудови, строки початку та завершення будівництва. Для цієї мети 13.08.1991 ним отримано позику в сумі 10000 рублів, яка за півроку до введення будинку в експлуатацію ним була виплачена в повному обсязі.
У подальшому, протягом липня 1991 року - червня 1995 року за власні та взяті у позику грошові кошти ним було придбано будівельні матеріали і обладнання, які до кінця 1995 року повністю використані для будівництва житлового будинку і господарських споруд.
В кінці квітня 1992 року домогосподарство було забезпечене електроенергією, 31 березня 1993 року було виконано робочий проєкт газопостачання збудованого будинку, а пізніше здійснено відповідні монтажні роботи по його газифікації. На кінець 1995 року розпочатий будівництвом житловий будинок був завершений повним спорудженням, як новостворене нерухоме майно, до укладення шлюбу з ОСОБА_1 . Згодом виконавчим комітетом Ромоданівської селищної ради Миргородського району було видане свідоцтво про право власності на жилий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, яке датоване 22.04.1997 року. Отже, будинок було побудовано за власні кошти до реєстрації шлюбу.
Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30.08.2021 зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю прийнята до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03.03.2025позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :
- земельну ділянку площею 0,06 га, що розташована за адресою: Полтавська область, Миргородський район, смт. Ромодан, кадастровий номер 5323255700:30:001:0057, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, зареєстровану на ім'я ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 369, виданого 19.05.2015, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Смага Л.М.;
- земельну ділянку площею 0,14 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5323255700:30:001:0056, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), зареєстрованої на ім'я ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 368, виданого 19.05.2015, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Смага Л.М.;
- автомобіль Chevrolet Cruze, номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації 18.11.2017;
- причіп КРАЗ 8138, 2001 року, дата реєстрації 20.04.2017.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину указаного майна.
У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600,00 грн. та витрати по сплаті експертизи в сумі 39 617,26 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено повністю.
Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 300,00 грн.
При постановленні рішення районний суд виходив із того, що матеріалами справим підтверджено, що закінчення будівництва спірного житлового будинку відбулося до укладення шлюбу між сторонами, а тому відповідний будинок є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 . Інше спірне майно набуто сторонами у період шлюбу та є їх спільною сумісною власністю, частки співвласників є рівними по кожному, презумпція рівності часток сторонами не спростована.
Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28.03.2025 стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11.04.2025 стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Процай В.В., оскаржила рішення районного суду по суті спору у апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції по суті спору в частині, якою відмовлено у задоволенні її позовної вимоги про визнання спільною сумісною власністю сторін житлового будинку та його поділ по частині кожному; ухвалити в цій частині нове рішення, яким такі вимоги задовольнити.
Заперечує висновки районного суду стосовно того, що частка проведених поліпшень у домоволодінні в період з 30.01.1997 по 29.01.2021, без врахування будівель, що не введені до експлуатації, складає на кожного зі сторін по 21,5 %, тобто не є істотним збільшенням вартості майна.
Вважає помилковими такі висновки районного суду, оскільки на оглянутому в судовому засіданні відео, можливо встановити, що окрім недобудованого житлового будинку на земельній ділянці відсутні будь-які інші побудови та прибудови. При цьому сам житловий будинок є явно не добудованим та не придатним до проживання.
Просить врахувати, що у судовому засіданні 27.02.2025 відповідач ОСОБА_2 повідомив, що хоча житловий будинок ще не був повністю добудований, однак був "введений в експлуатацію" на його прохання раніше ніж закінчилося будівництво.
Також звертає увагу, що частку поліпшень слід визначати не на кожного, як зроби районний суд при постановленні оскаржуваного рішення, а в загальній частині. Таким чином, поліпшення складають не 21,5%, а 43% без будівель, які не введені в експлуатацію.
Посилаючись на відомості наявні в інвентаризаційній справі на спірне домоволодіння, з часу одруження сторін і до розірвання шлюбу, на території домоволодіння було проведено ряд суттєвих добудов та споруджено нові об'єкти. Зокрема, відповідно до Зведеного акта вартості побудов і споруд (форма №5) інвентаризаційної справи, станом на 30.01.1997 були побудовані лише наступні споруди: житловий будинок; погріб; вбиральня; колодязь, загальною вартістю 26280 грн. Інші добудови були проведені після 30.01.1997.
Звертає увагу, що загальна площа зазначена в Акті від 29.01.1996 та експлікації приміщень від 22.04.2021 збільшилася, та окрім того збільшилася і площа допоміжних (підсобних приміщень), яка в Акті від 29.01.1996 взагалі не зазначена, а отже на той час вказані будівлі не були побудовані.
Із підстав викладеного вважаю, що відповідачем ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільного права власності подружжя на вказане спірне майно, яке набуте ними у період шлюбу, а також той факт, що істотне збільшилося майна у своїй вартості відбулося без трудових та грошових затрат позивача ОСОБА_1 .
Посилаючись на висновок експерта №301 від 27.09.2024 за результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи, вважає, що відповідач ОСОБА_2 мав реальну можливість подати заяву про введення вищевказаних об'єктів в експлуатацію, однак навмисно цього не здійснив з метою уникнення реального поділу.
Також звертає увагу, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об'єктом у розумінні ЦК України такий об'єкт стає після його державної реєстрації.
Державну реєстрацію права власності на будинок що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було здійснено 22.04.1997 (свідоцтво про право власності), тобто після реєстрації шлюбу позивачки та відповідача, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
Із огляду на викладене, вважає, що добудови та прибудови, а також поліпшення які були здійсненні сторонами за час спільного проживання є істотними, а тому, спірний будинок необхідно визнати спільною власністю подружжя та здійснити його поділ.
Відповідач ОСОБА_2 оскаржив рішення районного суду від 03.03.2025 у частині розподілу судових витрат в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення в частині розподілу судових витрат, зменшивши розмір стягнення витрат зі сплати судового збору до 1 000,00 грн та відмовивши в покладенні на нього витрат по залученню експертів.
Вважає, що районний помилково обрахував розмір судових витрат, пов'язуючи його не з вартістю спірного, присудженого майна, а з кількістю присуджених об'єктів спірного рухомого та нерухомого майна.
При цьому, поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що позивачці присуджені не цілі 4 об'єкти спірного рухомого та нерухомого майна, а лише по їх частині.
Зазначає, що жоден із висновків експертиз не підтвердив позовних вимог ОСОБА_1 , а тому такі висновки не використані, як докази, при вирішення спору по суті. Отже, в силу приписів п.п.1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України відсутніми є підстави для покладення на відповідача обов'язку компенсації їх вартості.
Ухвалами Полтавського апеляційного суду від 22.05.2025 та від 30.05.2025 відкрито провадження у справі; закінчено підготовчі дії та призначено справу до судового розгляду, про що постановлені ухвали апеляційного суду від 22.05.2025 та від 30.05.2025.
14.10.2025 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як законне та обґрунтоване.
28.11.2025 відповідач ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
11.12.2025 представник позивачки - адвокат Процай В.М. повторно заявив клопотання про відкладення розгляд справи з підстав його участі в іншій справі.
Вирішуючи питання розгляду справи за даної явки, а також клопотання представника позивача - адвоката Процай В.М. про відкладення розгляду справи, колегія суддів приймає до уваги наступне.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За змістом позиції Верховного Суду, сформованої у справі від 01.10.2020 №361/8331/18, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Із огляду на викладені норми права, заслухавши думку часників судового процесу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення такого клопотання. При цьому колегією суддів ураховано, що представництво інтересів позивачки в апеляційному суді забезпечено адвокатом Васильєвою Л.М., тоді як неявка адвоката Процай В.М. зумовлена наданням ним переваги участі в іншому судовому засіданні, що з огляду на повторність, не є поважною причиною для відкладення розгляду справи.
У суді апеляційної інстанції позивачка та її представник - адвокат Васильєва Л.М. доводи апеляційної скарги позивачки підтримали, просили її задовольнити.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони з 10.11.1996 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29.01.2021./а.с.11-13 т.1/.
Відповідно до свідоцтва на право приватної власності на жилий будинок, виданого 22.04.1997 виконавчим комітетом Ромоданівської селищної ради, право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване на ім'я ОСОБА_2 ./а.с.16, 22, 113 т.1/
Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 0,06 га, яка розташована за адресою: Полтавська область, Миргородський район, смт. Ромодан, кадастровий номер 5323255700:30:001:0057, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 369, виданий 19.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Смага Л .М./а.с.14, 51, 135-136 т.1/.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 0,14 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5323255700:30:001:0056, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 368, виданий 19.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Смага Л.М./а.с.14,52,137-138 т.1/.
Згідно із повідомленням Територіального сервісного центру МВС №5344 за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль Chevrolet Cruze, номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації 18.11.2017, причіп КРАЗ 8138, 2001 р., дата реєстрації 20.04.2017./а.с. 21,134 т.1/.
Відповідно до договору купівлі-продажу будинку на знос ОСОБА_2 20.06.1991 придбав для знесення будинок бувшої аптеки, розташованої за колишньою адресою: АДРЕСА_4 ./а.с. 90 т.1/
Рішенням виконавчого комітету Ромоданівської селищної ради Миргородського району від 11.07.1991 №56 ОСОБА_2 виділено земельну ділянку в розмірі 0,12 га під будівництво житлового будинку по АДРЕСА_4 ./а.с.91 т.1/.
06.08.1991 виконавчим комітетом Ромоданівської селищної ради Миргородського району на ім'я ОСОБА_2 видано паспорт на забудову садиби в сільському населеному пункті, де зазначено місце забудови, строки початку та завершення будівництва./а.с.93-94 т.1/; 29.01.1996 ОСОБА_2 видано акт про закінчення будівництва і введення в експлуатацію домоволодіння за вказаною адресою./а.с.112 т.1/.
Відповідно до рішення 4 сесії 7 скликання Ромоданівської селищної ради від 21.01.2016 здійснено перейменування вулиць на території селищної ради, після чого адреса спірного житлового будинку була змінена з АДРЕСА_4 на АДРЕСА_1 ./а.с.114-117 т.1/.
Зі змісту інвентаризаційної справи, технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та довідки ДКП «Миргородтехінвентаризація» №261-Т від 22.04.2021 до складу домоволодіння станом на 30.01.1997 входили житловий будинок «А2», погріб «Б», вбиральня «В», колодязь питний №1; інші будівлі та споруди зазначені станом на 2021 рік: «а» прибудова, «Г» літня кухня сарай, «Д» сарай, «Е» сарай, «Ж» сарай, «З» сарай прибудова, «И» альтанка, №1,4-12, І господарські споруди. Наявні самочинно збудовані будівлі та переобладнані приміщення, а саме прибудова «а», сарай «Ж», сарай - прибудова «З»./а.с.115-118 т.1/.
Згідно із висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №15057 від 24.10.2023, ринкова вартість будинку з господарськими будівлями та спорудами (домоволодіння), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 станом на 29.01.2021 з урахуванням змін згідно інвентаризаційної справи на будинок (домоволодіння) складає 462 820,00 грн. Визначити ринкову вартість будинку з господарськими будівлями та спорудами (домоволодіння) станом на 30.01.1997, не являється можливим у зв'язку з відсутністю інформації про технічний стан об'єктів на момент ретроспективної оцінки та відсутністю достатньої інформації ринкової ціни аналогічних об'єктів житлової нерухомості на ринку житлової нерухомості станом на 30.01.1997.
Частка проведених поліпшень в домоволодінні у період 30.01.1997-29.01.2021, без врахування будівель, що не введені до експлуатації, складає 43/100. Ринкова вартість поліпшень, що були проведені у період 30.01.1997-29.01.2021 у домоволодінні (поліпшення в будинку, зведення господарських будівель та споруд, без врахування будівель, що не введені до експлуатації), станом на 29.01.2021 складає 1 99 013,00 грн./а.с.2-13 т.2/.
У висновку експерта №301 за результатами додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 27.09.2024 судовий експерт зазначив, що відповідно до Методичних рекомендацій щодо проведення досліджень з поділу, виділу та визначення порядку користування нерухомим майном:
«3.2. Головною річчю при проведенні досліджень з визначення технічної можливості поділу (виділу частки) домоволодінь є житловий будинок. Господарські будівлі та споруди (сараї, гаражі, літні кухні тощо), є приналежною річчю до житлового будинку і разом з ним складають одне ціле.
3.6. Самочинне будівництво не включається до нерухомого майна, поділ (виділ частки) якого необхідно виконати, якщо інше не передбачено завданням на проведення судової експертизи (експертного дослідження).
Відповідно до п.3.2 Методичних рекомендацій щодо проведення досліджень з поділу, виділу та визначення порядку користування нерухомим майном господарські будівлі та споруди є приналежною річчю до житлового будинку і розподіл, зазначених будівель і споруд виконується у разі можливості поділу житлового будинку.
На вирішення експертизи поставлено питання, щодо можливості поділу сараю - прибудови літ. «З», сараю літ. «Ж», які відносяться до господарські х будівель будинковолодіння по АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 3.2 Методичних рекомендацій господарські будівлі літ. «Ж» та літ. «З» є приналежною річчю до житлового будинку літ. «А-2», тому відповідно поділ зазначених будівель, без поділу житлового будинку, неможливий.
Щодо можливості поділу прибудови літ. «а». В прибудові літ. «а» розташоване приміщення коридору «1-1» житлового будинку, вхід у житловий будинок виконується безпосередньо через приміщення коридору «1-1», інших вхідних дверних отворів у житловому будинку літ. «А-2» не передбачено.
Відповідно до Методичних рекомендацій п.3.11 поділ (виділ частки) житлового будинку вважається можливим за результатами поділу в частинах будинку, що виділяються співвласникам, є можливість влаштувати ізольовані та забезпечені окремими виходами на прилеглу земельну ділянку, як мінімум однокімнатні, житлові квартири, які за своїми показниками (об'ємно-планувальним рішенням, складом приміщень, площею, забезпеченість інженерним обладнанням тощо) відповідають чинним вимогам нормативних документів.
Площа досліджуваного приміщення «1-1» складає - 23,2 кв.м., що значно менше передбаченої вимогами ДБН В.2.2-15.-2019 мінімально необхідної площі, для влаштування двох ізольованих однокімнатний квартир. Приміщення «1-1» є складовою частиною приміщень житлового будинку, тому поділ прибудови літ. «а» можливий лише у складі житлового будинку діт. «А-2».
Таким чином, відповідно до вимог п.п.3.2, 3.11 Методичних рекомендацій щодо проведення досліджень з поділу, виділу та визначення порядку користування нерухомим майном, поділ прибудови літ. «а», сараю- прибудови літ. «З», сараю літ. «Ж» не можливий.
Експертом зроблений висновок, що ступінь будівельної готовності незавершеного будівництвом об'єктів, які не введені в експлуатацію, та які позначені, на схемі розташування будівель та споруд інвентаризаційної справи та технічного паспорта будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: прибудови літ. «а», сараю літ. «Ж», сараю-прибудови літ. «З», складає 100%.
Вартість матеріалів, що були використані при виконанні будівельних робіт прибудови літ. «а», які підлягають натурно-інструментальному обстеженню, визначена за середньорегіональними цінами, з урахуванням фізичного зносу, з округленням може складати 89 914,00 грн без урахування ПДВ.
Вартість матеріалів, що були використані при виконанні будівельних робіт сараю-прибудови літ. «З», які підлягають натурно-інструментальному обстеженню, визначена за середньорегіональними цінами, з урахуванням фізичного зносу, з округленням може складати 17 741,00 грн без урахування ПДВ.
Вартість матеріалів, що були використані при виконанні будівельних робіт сараю літ. «Ж», які підлягають натурно-інструментальному обстеженню, визначена за середньо- регіональними цінами, з урахуванням фізичного зносу з округленням може складати 11 734,00 грн без урахування ПДВ.
Розподіл по 1/2 частці об'єктів нерухомого майна, які позначені на схемі розташування будівель та споруд інвентаризаційної справи та технічного паспорта будинковолодіння, а саме: прибудова літ. «а», сарай літ. «Ж», сарай-прибудова літ. «З» технічно не можливий.
При постановленні рішення по суті спору в оскаржуваній частині міськрайонний суд виходив із підстав доведеності, що 20.06.1991 відповідач придбав для знесення будинок бувшої аптеки, розташованої за колишньою адресою: АДРЕСА_4 і збудував новий будинок. Закінчення будівництва спірного житлового будинку відбулося до укладення шлюбу між сторонами, а тому відповідний будинок є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 .
Також міськрайонним судом враховано, що частка проведених поліпшень в домоволодінні в період з 30.01.1997 по 29.01.2021, без врахування будівель, що не введені до експлуатації, складає 43/100, що становить на кожного зі сторін по 21,5 %, що не є істотним збільшенням вартості майна, так як житловий будинок не зазнав значних перетворень, отже спірне будинковолодіння не може бути спільною сумісною власністю сторін.
Враховуючи викладене, міськрайонний суд дійшов висновку, що в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 слід відмовити за недоведеністю, а зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання особистою приватною власністю такого житлового будинку є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
В частині розподілу судових витрат, міськрайонний суд виходив із того, що вході розгляду справи судом не встановлено загальну вартість спірного майна, однак позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені щодо 4 об'єктів спірного рухомого та нерухомого майна, тому суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені в розмірі 4/5 частини заявлених позовних вимог.
Зважаючи на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що судові витрати підлягають стягненню, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600,00 грн (2000*4/5) та витрати по сплаті експертизи в сумі 39 617,26 грн. (49521,58*4/5).
Апеляційний суд із висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині погоджується. Доводи апеляційних скарг їх не спростовують, є ідентичними обставинам позову, належно встановлених та оцінених судом першої інстанції, зводяться до заперечень викладених висновків та переоцінки доказів на власну користь.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 13 КпШС України визначено, що реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (стаття 22 КпШС України).
Частиною першою статті 24 КпШС України визначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (стаття 25 КпШС).
Також визначалося, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (стаття 28 КпШС України).
Аналогічні норми містить і Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року, який набрав чинності 01 січня 2004 року.
Пунктом 1 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Стаття 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Унормовано питання виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові (стаття 62 СК України). Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також у статті 69 СК України зазначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).
При цьому стаття60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17, постанова Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №595/324/17).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Суд першої інстанції дав належну правову оцінку всім доводам і доказам сторін та, врахувавши, що будівництво домоволодіння закінчено до укладення шлюбу між сторонами, упродовж якого частка проведених поліпшень, без врахування будівель, що не введені до експлуатації, склала на кожного зі сторін по 21,5 %, що не є істотним збільшенням вартості майна, дійшов обґрунтованого висновку, що спірний житловий будинок є особистою приватною власність відповідача ОСОБА_2 .
Належних та допустимих доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції, стороною позивача суду апеляційної інстанції не надано, а тому за правилами частини четвертої статті 12 ЦПК України вона несе ризик настання наслідків із цим пов'язаних.
Доводи апеляційної скаргипозивачки не ґрунтуються на доказах, які б підтверджували істотність частки поліпшень та зводяться до переоцінки доказів, зокрема, оглянутому в судовому засіданні в суді першої інстанції відео, а тому апеляційним судом до уваги не приймаються.
Стосовно доводів апеляційної скарги позивача, що з часу одруження сторін і до розірвання шлюбу, на території домоволодіння було проведено ряд суттєвих добудов та споруджено нові об'єкти, серед яких, житловий будинок, погріб, вбиральня, колодязь, колегія суддів зазначає наступне.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано баланс інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
Враховуючи зазначене, позивач мав довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №214/6174/15-ц.
У розглядуваній справі судом першої інстанції встановлено, що 20.06.1991 відповідач ОСОБА_2 придбав для знесення будинок бувшої аптеки, розташованої за колишньою адресою: АДРЕСА_4 і збудував новий будинок. Оскільки частка проведених поліпшень в домоволодінні у період із 30.01.1997 по 29.01.2021, без врахування будівель не введених в експлуатацію, складає 21,5% для позивачки ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з огляду на положення статті 24 КпШС України та статті 57 СК України, дійшов цілком обґрунтованого висновку, що така частина не є істотним збільшенням вартості майна, визнавши спірний житловий будинок особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги позивачки, що відповідач ОСОБА_2 мав реальну можливість подати заяву про введення об'єктів в експлуатацію, однак навмисно цього не здійснив з метою уникнення реального поділу майна подружжя, колегія суддів відхиляє, як так, що не ґрунтуються на доказах та є припущеннями.
Натомість твердження сторони позивача, що державну реєстрацію права власності на спірний будинок відбулася 22.04.1997, тобто після реєстрації шлюбу сторін, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вчинення реєстраційна дія не є безумовною підставою для визнання спірного об'єкту спільним майном подружжя.
Інші доводи апеляційної скарги позивача в частині приналежності спірного житлового будинку до об'єктів спільної сумісною власності сторін зводяться до припущень та суб'єктивної оцінки доказів на власну користь.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, заява №18390/91, §§29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Оскаржене судове рішення в частині, що переглядається, є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 в частині розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої наведеної норми до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (пункт 1 частини другої статті 141 ЦПК України).
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду первинного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 , міськрайонний суд правильно застосував наведені норми процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 , що районний помилково обрахував розмір судових витрат, зводяться до загальних заперечень висновків міськрайонного суду, яким в ході розгляду справи не встановлено загальну вартість спірного майна, а тому здійснено розподіл судових витрат пропорційно задоволених вимогам.
При цьому посилання відповідача, що жоден із висновків експертиз не підтвердив позовних вимог ОСОБА_1 , не свідчить про те, що такі докази не були враховані при постановленні оскаржуваного рішення, оскільки були враховані судом при вирішенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .
Інші доводи апеляційних скарг не ґрунтуються на доказах та є припущеннями, на яких не може ґрунтуватися судове рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення міськрайонного суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником- адвокатом Процай Володимиром Миколайовичем, - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 19.12.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак