Номер провадження 2/754/11519/25
Справа №754/18676/25
Іменем України
24 грудня 2025 року м. Київ
Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Коваленко І.І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову 87 750,00 грн, та ухвалив за відсутності учасників справи заочне рішення:
Стислий виклад позицій сторін
Позивач, ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР", як новий кредитор за кредитним договором № 4118513 від 19.10.2021, звернувся до суду з позовом до Відповідача, ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості в розмірі 87 750,00 грн, яка складається з 15 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 71 250,00 грн відсотків та 1 500,00 грн комісії.
Також Позивач просить покласти на Відповідача судові витрати, які складаються зі сплаченого ним судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому підтвердив укладання догвоору з ТОВ "МІЛОАН", але заперечив наявність права вимоги у ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" через відсутність відповідних доказів. Також Відповідач послався на те, що розмір процентів є надмірним, несправедливим. Відповідач також просив зменшити розмір адвокатських витрат, вважаючи, що сума 25 000,00 грн є завищеною.
Позивач у відповіді на відзив просив позов задовольнити в повному обсязі, стверджуючи, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від ТОВ "МІЛОАН" до ТОВ "Вердикт Капітал" та, в свою чергу, від ТОВ "Вердикт Капітал" до Позивача прав вимоги за кредитним договором, укладеним з Відповідачем. Усі вищезазначені договори факторингу та договори про відступлення прав вимоги, а також відповідні акти приймання-передачі Реєстрів Боржників, які підтверджують належний та правомірний перехід прав вимоги, наявні в матеріалах справи, оскільки були належним чином додані до позовної заяви ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР". З огляду на це, твердження Відповідача про відсутність підтвердження переходу права вимоги є безпідставними та не заслуговують на увагу суду. Також Позивач заперечує проти аргументів Відповідача щодо розрахунку заборгованості та суми судових витрат на послуги адвоката.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України).
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про споживче кредитування", який встановлює, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (пункт 1-1 частини першої статті 1).
Також цей Закон встановлює, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (пункт 4 частини першої статті 1 , абзац четвертий частини другої статті 8).
Порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися) зазначаються у договорі про споживчий кредит (пункт 10 частини першої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").
19.10.2021 ТОВ "МІЛОАН" (Первісний кредитор) та Відповідач, ОСОБА_1 , уклали договір про споживчий кредит № 4118513 у формі електронного документа з урахуванням особливостей укладання кредитного договору в електронному вигляді, що визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Згідно з умовами цього договору (п. 1.1, 1.3, 1.4), сторони домовилися про надання кредиту в розмірі 15 000,00 грн. Невід'ємною частиною Договору є Графік платежів (Додаток № 1), згідно з яким сторони погодили розрахунок загальної вартості кредиту та порядок його повернення. Відповідно до Графіка платежів Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити нараховані платежі однією сумою в розмірі 21 000,00 грн (15 000,00 грн - погашення суми кредиту (тіла), 4 500,00 грн - процентів за користування кредитом; 1 500,00 грн - комісії за надання кредиту) не пізніше 18.11.2021.
19.10.2021 Первісний кредитор виконав свої зобов'язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується квитанцією системи LiqPay, відповідно до якої перерахування коштів у розмірі 15 000,00 грн відбулося 19 жовтня 2021 року. Платником виступило ТОВ "Мілоан", а кошти були спрямовані на картковий рахунок отримувача (маска картки НОМЕР_1 ) зі статусом операції "Виплата". Зазначене призначення платежу та реквізити договору чітко ідентифікують правову підставу транзакції.
Суд, оцінивши цей доказ, визнав його належним та достатнім для підтвердження обставин перерахування кредитних коштів від Кредитодавця до Позичальника. Кредитодавець є фінансовою, а не банківською установою. Враховуючи положення Закону України "Про платіжні послуги", ця квитанція (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити.
Клопотання про витребування доказів, яке не було подано одночасно з позовною заявою, суд залишає без розгляду. Водночас Суд бере до уваги те, що Відповідач не заперечував обставини отримання кредиту у ТОВ "Мілоан".
Отже, Кредитодавець виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Натомість Відповідач порушив умови договору та не повернув кредитні кошти у встановлений строк. Заборгованість за тілом кредиту залишається непогашеною та становить 15 000,00 грн.
Щодо нарахування відсотків та комісії
Договір передбачає нарахування процентів за користування кредитом за ставкою 1.00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування (п. 1.5.2 Договору). Пунктом 1.6 Договору передбачено застосування Стандартної (базової) відсоткової ставки 5.00% в день. Також передбачена комісія за надання кредиту в розмірі 1 500,00 грн (10% від суми кредиту), яка нараховується одноразово (п. 1.5.1 Договору).
Позивач просить стягнути 71 250,00 грн відсотків. Згідно з наданими Позивачем розрахунками, заявлена сума відсотків розрахована за період, що значно перевищує погоджений сторонами строк кредитування.
Суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку заборгованості, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15; постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату відсотків до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (пункт 91 постанови від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16).
Суд ураховує висновки Верховного Суду у постанові від 01 липня 2025 року у справі № 910/2578/24, викладені у подібних правовідносинах, щодо можливості нарахування відсотків в межах строку пролонгації, зокрема, щодо того, що нарахування відсотків поза межами строку орієнтовного користування кредитом строком, передбаченим. п. 1.5.2., 2.3.1. (тобто пролонгацій), відбувалось на підставі п. 4.2. договору, за якою сторони домовились, що в разі прострочення позичальником зобов'язань, кредитор, має право нараховувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6. договору, в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбаченого, ст. 625 ЦКУ і у випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦКУ. Таке нарахування відсотків за користування кредитом та нарахування відсотків на прострочену позику відбувалось у відповідності до умов договору та законодавства України (пункти 91-94).
Суд, здійснивши тлумачення умов договору, зокрема розділу про пролонгацію, встановив, що сторони погодили порядок нарахування процентів у разі продовження користування коштами після спливу початкового строку. Договором (п. 2.3.1.2) передбачено, що збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
Як вбачається з матеріалів справи, строк кредитування за Договором становив 30 днів (з 19.10.2021 по 18.11.2021). Відповідач продовжив користуватися кредитними коштами. Максимальний строк продовження (пролонгації) становить 60 днів. Таким чином, період правомірного нарахування відсотків за цим Договором складає 30 днів (строк кредиту) та 60 днів (максимальна пролонгація), і цей строк сплив 17.01.2022.
Суд здійснив власний розрахунок відсотків у межах строку кредитування і встановив, що сума процентів у межах строку кредитування (30 днів) згідно з п. 1.5.2 Договору становить 4 500,00 грн (як зазначено в Графіку платежів), а за період пролонгації (60 днів) згідно з п. 2.3.1.2 Договору (за стандартною ставкою 5% від залишку) - 45 000,00 грн (15 000,00 грн х 5% х 60 днів).
Отже, загальна сума відсотків, що підлягає стягненню, становить 49 500,00 грн (4 500,00 + 45 000,00). У задоволенні решти вимог щодо стягнення суми відсотків, що перевищує 49 500,00 грн, які нараховані поза межами встановленого Договором строку кредитування та максимального строку пролонгації (після 17.01.2022), слід відмовити
Суд визнає обґрунтованими вимоги в Позивача в частині стягнення з Відповідача заборгованості зі сплати комісії за надання кредиту.
Суд ураховує, що закон прямо встановлює, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (пункт 4 частини першої статті 1 , абзац четвертий частини другої статті 8).
Закон України "Про споживче кредитування" після внесення відповідних змін передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (пункт 31.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21, пункт 43 постанови Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 910/1274/24, пункт 61 постанови Верховного Суду від 01 липня 2025 року у справі № 910/2578/24).
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зробив висновок про те, що "якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Верховний Суд, розглядаючи спір між сторонами щодо нікчемності положень кредитних договорів, в яких кредитодавцем виступав ТОВ «Мілоан», зробив висновок, що аналіз змісту вказаних договорів свідчить, що в них не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредитів, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а тому ТОВ «Мілоан'не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваних кредитних договорів, а тому положення договорів про споживчий кредит щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати комісії за надання кредиту, є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (постанова від 09.10.2024 у справі № 582/202/22).
Водночас у постанові від 01 липня 2025 року у cправі № 910/2578/24 Верховний Суд, розглядаючи у подібних правовідносинах питання щодо стягнення комісії за типовим договором укладеним з первісним кредитором ТОВ "Мілоан", яка оплачується разово відповідно до п. 1.5.1., і в разі пролонгації, комісія за сплату та обслуговування кредиту, в сумах визначених в п. 2.3.1.1, погодився з висновками судів щодо наявності правових підстав для стягнення комісії (пункт, 91 постанови).
У цій справі вимога про стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 1 500,00 грн підлягає задоволенню, оскільки вона є одноразовою, прямо передбачена п. 1.5.1 Договору та Графіком платежів.
Щодо наявності в Позивача, як нового кредитора, права вимоги
Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (стаття 514 ЦК України).
Позивач набув право вимоги до Відповідача внаслідок низки послідовних відступлень цього права. Спочатку ТОВ "МІЛОАН" відступило право вимоги ТОВ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" (Договір № 26-01/2022-83 від 26.01.2022), яке надалі відступило це право Позивачу, ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" (Договір № 10-01/2023 від 10.01.2023).
Презумпція чинності цього договору не спростована на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (стаття 204 ЦК України). У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).
Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували презумпцію правомірності договорів факторингу.
До Позивача, нового кредитора, перейшли права Первісного кредитора щодо права вимоги. Перехід прав вимоги підтверджується наявним в матеріалах справи підписаним договорами факторингу та актом прийому-передачі Реєстру Боржників та самим реєстром боржників, до яких включено також і кредитний договір, що уклав Відповідач (позиція 375).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись принципом змагальності, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, Суд визнав, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з мотивів та розрахунку, наведеного Судом.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судові витрати сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, відшкодовуються за рахунок іншої сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратам (частина друга статті 137 ЦПК України).
Позивач сплатив судовий збір у сумі 2 422,40 грн. Також Позивач просить відшкодувати 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд задовольнив позовні вимоги на загальну суму 66 000,00 грн (15 000,00 грн + 1 500,00 грн + 49 500,00 грн). Загальна сума позову становила 87 750,00 грн. Відсоток задоволених вимог становить 75,21% (66 000,00/87 750,00). За загальним правилом, з Відповідача підлягає стягненню на користь Позивача судовий збір у розмірі 1 821,89 грн (2 422,40 грн х 75,21%) та витрати на правничу допомогу в розмірі 18 802,50 грн (25 000,00 грн х 75,21%).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Суд перевірив і встановив, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначено згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Відповідач заперечує проти обсягу, складових, розміру правничої допомоги, заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Водночас Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи (пункт 148 постанови від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 145 зазначеної вище постанови).
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).
У цій справі Суд не вбачає відповідності (дотримання вимог співмірності) між заявленими витратами та складністю справи. Цей спір кваліфікується як малозначний, розглядався за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання. Позовна заява відповідає типовій (шаблонній) формі в однотипних справах, її складання не вимагало від представника Позивача значних процесуальних зусиль чи глибокого аналізу чинного законодавства. Беручи до уваги також значення справи для сторін, де Позивачем є фінансова компанія, а Відповідач - фізична особа, Суд виснував, що заявлені судові витрати на оплату послуг адвоката у визначеному розмірі є надмірними та такими, що можуть створити необґрунтований тягар для Відповідача.
З огляду на ці обставини, обґрунтований та розумний розмір судових витрат на оплату послуг адвоката у цій справі не повинен перевищувати, на думку Суду, 4 000,00 грн.
Керуючись статтями 4, 13, 76-81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОЛЛЕKT ЦЕНТР" (01133, м. Київ, вул. Мєчнікова, будинок 3, офіс 306; код ЄДРПОУ 44276926) 15 000,00 грн (п'ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) заборгованості за тілом кредиту за договором № 4118513 від 19.10.2021; 1 500,00 грн заборгованості за комісією; 49 500,00 грн заборгованості за відсотками; 1 821,89 грн судового збору; 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Загальна сума до стягнення становить 71 821,89 грн (сімдесят одна тисяча вісімсот двадцять одна гривня 89 копійок).
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суд підписує повне рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частини четверта та п'ята статті 268 ЦПК України), 24 грудня 2025 року.
Суддя Інна КОВАЛЕНКО