23 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/13478/25 пров. № А/857/30457/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Кухтея Р.В., Носа С.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТНАФТОГАЗБУД» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року (суддя Желік О.М., ухвалену у письмовому провадженні в м. Львів) про відмову у відкритті провадження у справі №380/13478/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТНАФТОГАЗБУД» до Приватного нотаріуса Дубової Тетяни Володимирівни, приватного нотаріуса Якименко Олексія Вікторовича, Державного реєстратора юридичних та фізичних осіб-підприємців Чутівської територіальної громади Полтавської області Бугая Ігоря Валентиновича про визнання дій протиправними,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТНАФТОГАЗБУД» до приватного нотаріуса Дубової Тетяни Володимирівни, приватного нотаріуса Якименко Олексія Вікторовича, державного реєстратора юридичних та фізичних осіб-підприємців Чутівської територіальної громади Полтавської області Бугая Ігоря Валентиновича із вимогами:- визнати протиправною та скасувати проведену Державну реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, 16.01.2020 18:44:16, 15881050005017171, Зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи. Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або змін відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Зміна статутного або складеного капіталу., Дубова Тетяна Володимирівна; Приватний нотаріус Дубова Т.В.;- визнати протиправною та скасувати проведену Державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, 24.01.2020 11:54:14, 15881050006017171, Інші зміни., Якименко О.В., Приватний нотаріус Якименко О.В.;- визнати протиправною та скасувати проведену Державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, 29.10.2020 15:57:46, 1005881070007017171, Зміна видів економічної діяльності юридичної особи. Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи. Зміна місцезнаходження юридичної особи. Зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб-платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо., Бугай І.В., Чутівська районна державна адміністрація.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТНАФТОГАЗБУД» подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалу та направити справу до Львівського окружного адміністративного суду на продовження розгляду.
Сторони своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТНАФТОГАЗБУД» стосуються, зокрема, дій приватних нотаріусів та державного реєстратора щодо державної реєстрації внесення змін до відомостей про ТОВ «СОІЛ МІНЕРАЛС КОМПАНІ», що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, щодо прийнятих на загальних зборах рішень: 16.01.2020 приватним нотаріусом Дубовою Тетяною Володимирівною (16.01.2020 18:44:16, 15881050005017171, Зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи. Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або змін відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Зміна статутного або складеного капіталу., Дубова Тетяна Володимирівна; Приватний нотаріус Дубова Т.В); 24.01.2020 приватним нотаріусом Якименком Олексієм Вікторовичем (24.01.2020 11:54:14, 15881050006017171, Інші зміни., Якименко О.В., Приватний нотаріус Якименко О.В.).
При цьому Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТНАФТОГАЗБУД» є учасником ТОВ «СОІЛ МІНЕРАЛС КОМПАНІ».
Як зазначає представник позивача, 10.01.2020 було проведено загальні збори учасників ТОВ «СОІЛ МІНЕРАЛС КОМПАНІ», на яких було прийнято ряд рішень, які відобразились у протоколі № 2 загальних зборів ТОВ «СОІЛ МІНЕРАЛ КОМПАНІ» від 10 січня 2020. Зокрема, було прийнято рішення про прийняття третіх осіб до складу учасників товариства, затвердження розміру часток учасників товариства, з урахуванням фактично внесених додаткових вкладів, затвердження збільшеного розміру статутного капіталу, затвердження нової редакції статуту та інші.
Також у протоколі № 2 загальних зборів ТОВ «СОІЛ МІНЕРАЛ КОМПАНІ» від 10.01.2020 зазначено, що по шостому питанню учасники товариства вирішили: «визначити ОСОБА_1 , паспорт № НОМЕР_1 , фізичною особою яка має право подавати документи для державної реєстрації змін відомостей про юридичну особу - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СОІЛ МІНЕРАЛС КОМПАНІ», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та проводити державну реєстрацію нової редакції Статуту та правом отримання всіх необхідних документів».
Таким чином, як зазначає представник позивача, вищий орган товариства визначив конкретну особу правомочною подавати документи для державної реєстрації змін до відомостей про товариство.
Однак, заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу подав 16.01.2020 приватному нотаріусу Дубовій Т.В. ОСОБА_2 , який, як зазначає представник позивача, не є уповноваженою від імені загальних зборів товариства особою для подачі відповідних заяв.
Окрім цього, представник позивача відмічає, що з огляду на вказаний протокол № 2 загальних зборів учасників ТОВ «СОІЛ МІНЕРАЛМ КОМПАНІ» від 10.01.2020, зокрема на голосування щодо питання шостого порядку денного, ОСОБА_2 особисто брав участь у загальних зборах учасників товариства та підтримав уповноваження ОСОБА_1 правом подавати документи для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. При цьому, рішення загальних зборів учасників товариства є беззастережним, воно не передбачає можливості передоручення чи подання документів іншою особою, окрім як ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а позивачу, з метою належного захисту, слід звернутися до суду в порядку господарського судочинства.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Згідно частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи. Адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення Європейського суду з прав людини від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в пункті 3.1 мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 у справі № 1-25/2010, відповідно до якого одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
У практиці Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень (див. постанову від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18). Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Гарантія остаточності та обов'язковості судових рішень є складовими принципу правової визначеності та означають, що остаточне рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим як для сторін процесу, так і для суду, який ухвалив таке рішення, і не може переглядатися (див. постанову від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18, адміністративне провадження № К/9901/63879/18).
Велика Палата Верховного Суду робить акцент, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля (див. постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17, провадження № 14-347цс18; від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, провадження № 14-442цс18; від 03 липня 2019 року у справі № 127/2209/18, провадження № 14-149цс19).
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).
Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи практику ЄСПЛ щодо недопустимості юрисдикційних конфліктів (рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», заяви № 7714/06 та № 23654/08; від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України», заява № 24385/10; від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України», заява № 52013/08; від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України», заява № 55339/07), указує на критерії розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов'язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20); від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19) зазначено, що: «Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ».
ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24). Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції».
Отже, поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 911/2764/13, провадження № 12-235гс18; від 30 червня 2020 року у справі № 235/445/18, провадження № 14-66цс20).
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
З наведеного вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не обов'язково є підставою ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 22.01.2020 у справі №826/8592/16 тощо.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Поряд із цим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому згаданим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Колегія суддів враховує, що позивач оскаржує до адміністративного суду дії суб'єкта владних повноважень, пов'язані з реєстрацією змін до установчих документів та відомостей щодо юридичної особи, посилаючись при цьому на недотримання цим суб'єктом встановленого законом порядку проведення такої реєстрації.
Проте з підстав позову вбачається, що незаконність, на думку представника позивача, реєстрації таких змін пов'язана з поданням неналежних документів для такої реєстрації та відсутності повноважень у заявника на їх подання.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що необхідність звернення позивача до суду з позовом обумовлена необхідністю захисту його корпоративних та майнових прав, а тому цей спір не має ознак публічно-правового спору та не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №805/4506/16-а (провадження №11-479апп18), 22.08.2018 у справі №805/4505/16-а (провадження №11-574апп18), які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Скасування ж спірних реєстраційних дій та записів не призводить до вирішення цього спору і не сприяє виконанню завдання адміністративного судочинства, що викладено у постановах Верховного Суду від 16.05.2023 у справі №420/9127/21, від 26.04.2023 у справі №420/19779/21, від 31.01.2023 у справі №804/2808/18
У постанові Верховного Суду від 29.07.2020 у справі №806/5131/15 суд касаційної інстанції вказав, спір позбавлений ознак публічно-правового, при цьому, з огляду на доводи та аргументи, суб'єктний склад учасників спірних правовідносин та предмет спору, повинен вирішуватись судом господарської юрисдикції.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів з урахуванням наведеного процесуального законодавства вважає, що в даному випадку вбачається спір, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТНАФТОГАЗБУД» до приватного нотаріуса Дубової Тетяни Володимирівни, приватного нотаріуса Якименко Олексія Вікторовича, державного реєстратора юридичних та фізичних осіб-підприємців Чутівської територіальної громади Полтавської області Бугая Ігоря Валентиновича відмовлено у відкритті адміністративного провадження правомірно, суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні спірного питання не допустив, а тому рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, відповідні доводи апеляційної скарги не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника та норми процесуального права, щодо можливого захисту права позивача при зверненні до адміністративного суду.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТНАФТОГАЗБУД» - залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі №380/13478/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н. В. Ільчишин
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос
Повне судове рішення складено 23.12.25