Справа № 640/11584/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іванов Е.А.
23 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить:
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в сумі 36 833,76 грн та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в сумі 36 833,76 грн (загалом 73 667, 52 грн).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на момент звільнення 21.11.2019, відповідачем не здійснено повний розрахунок належних до виплати сум, а саме: вихідної допомоги та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні вихідної допомоги.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 34 431,61 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 у справі № 640/11584/20 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Зокрема, в апеляційній скарзі зазначається, що вказане судове рішення відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог через неправильне застосування судом норм матеріального права, неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.12.2023 у справі № 640/3046/21, від 15.06.2022 у справі № 280/880/21, від 18.05.2023 у справі № 580/3739/22, щодо неможливості одночасного застосування ст. 44 та ч. 2 ст. 235 КЗпП України, тобто стягнення вихідної допомоги при звільненні у випадку, якщо працівника за рішенням суду вже поновлено на роботі та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у подібних правовідносинах, що призвело до неправильного вирішення спору.
Апелянт вважає, що висновки суду про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача вихідної допомоги необґрунтовані. Законом № 1697-VII не передбачено можливості виплати прокурору вихідної допомоги при звільненні із займаної посади з вказаних підстав. Генеральний прокурор, звільняючи ОСОБА_1 наказом від 21.11.2019 № 1685ц з посади прокурора на підставі п. 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16, у якій зазначено про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги прокурору, звільненому з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру».
В обгрунтування своїх вимог апелянт наголошує, що з огляду на факт виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 у справі № 640/25978/19 щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку в подальшому скасовано постановою Верховного Суду від 14.07.2022, підстав для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги немає.
Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2025 та від 23.09.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Керуючись частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, залишених без задоволення, сторонами не оскаржується.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури та наказом Генерального прокурора №1685ц від 21.11.2019 її звільнено з посади прокурора відділу координації діяльності підрозділів ДБР у сфері протидії злочинності та контролю виконання управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь ДДБР Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень підслідних ДБР, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 25.11.2019. Цим же наказом Департаменту планово-фінансової діяльності бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України наказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.
В позовній заяві позивач зазначає, що при звільнені з органів прокуратури їй не виплачено вихідну допомогу при звільненні та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що на день звільнення Офісом Генерального прокуратура позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України, тоді як вважає суд у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом, з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
Щодо стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд зазначив, що згідно наявних в матеріалах справи розрахункових листів, позивач отримувала в січні 2017, січні 2018 року та січні 2019 року матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, та доказів, того що це була допомога за іншій рік ніж рік, у якому вона виплачена матеріали справи не містять, а тому в цій частині вимога не підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему установлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
У той же час приписами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» доповнено статтю 40 КЗпП України частиною четвертою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Отже, частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з цим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №520/4500/21, від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі №600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі №160/10949/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №380/5278/20.
За фактичними обставинами справи, наказом Генерального прокурора від 21.11.2019 № 1685ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу координації діяльності підрозділів Державного бюро розслідувань у сфері протидії злочинності та контролю виконання управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 25 листопада 2019 року.
На день звільнення Офісом Генерального прокурора позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України, що не є спірним.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність в ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.
За змістом апеляційної скарги відповідач посилається на те, що юридичним фактом, який зумовив звільнення позивача, є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження нею атестації, а тому безпідставним є застосування до спірних правовідносин статті 44 КЗпП України.
Разом з тим, судова колегія зауважує, що у наказі від 21.11.2019 №1685ц підставою звільнення позивача зазначено пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» - тобто у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
З огляду на викладене, доводи відповідача у цій частині є безпідставними.
Апелянт в обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що особливість спірних правовідносин, що склалися у цій справі, полягає у тому, що ще до постановлення рішення у цій справі (№640/11584/20) про стягнення вихідної допомоги судом вже було виконано рішення суду в іншій справі щодо поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа № 640/25978/19).
З цього приводу колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до фактичних обставин справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2021 у справі № 640/25978/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2021 скасовано, прийнято нову постанову про часткове задоволення вимог позивача.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21.11.2019 № 1685ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу координації діяльності підрозділів Державного бюро розслідувань у сфері протидії злочинності та контролю виконання управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній посаді, яку вона займала до звільнення, або рівнозначній посаді в органах прокуратури України в Офісі Генерального прокурора.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 674 218,87 грн. за період з 26.11.2019 по день ухвалення судового рішення.
Офісом Генерального прокурора постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 у справі № 640/25978/19 оскаржено в касаційному порядку.
Разом із тим, на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у жовтні 2021 року Офісом Генерального прокурора нараховано та виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 542 746,19 грн.
В подальшому, постановою Верховного Суду від 14.07.2022 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 скасовано і залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2021.
Отже, відповідно до вказаної постанови Верховного Суду, підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу перестали існувати.
Колегія суддів зазначає, що за своєю суттю і призначенням вихідна допомога при звільненні і середній заробіток, стягнення/виплату якого передбачено статтями 117, 235 КЗпП є різними виплатами, адже мають різну правову природу. У контексті спірних правовідносин варто зауважити, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП є своєрідною відповідальністю відповідача за невиплату вихідної допомоги (під час звільнення). Водночас, вихідна допомога розглядається як гарантія (у грошовій формі) працівникові, звільненому з об'єктивних причин.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Крім цього, суд апеляційної інстанції наголошує, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги.
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги. Враховуючи те, що вихідну допомогу ОСОБА_1 мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв'язку з чим і виник спір), то наявні підстави для стягнення/нарахування цієї допомоги.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №520/4500/21 та від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19.
Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі №280/880/21, колегія суддів зазначає таке.
У наведеній постанові Верховний Суд дійшов висновку щодо неможливості одночасного застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, оскільки положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Разом з тим, за загальним правилом, під час вирішення цієї справи варто враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України.
Так, у постановах від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22, від 29 листопада 2021 року у справі №480/6504/20, від 25 травня 2023 року у справі №540/1218/21 Верховний Суд вказав, що факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги. За загальним правилом, у день звільнення роботодавець повинен повністю розрахуватись із працівником, зокрема, виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, а в окремих випадках - вихідну допомогу.
Враховуючи, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв'язку з чим і виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення на користь позивача вихідної допомоги при звільненні у сумі 34 431,61 грн.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, колегія суддів оцінює критично, оскільки адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Так, судом першої інстанції в мотивувальній частині судового рішення зазначено, що повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява. Отже, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати позивачу при звільненні вихідної допомоги у зв'язку з припиненням трудового договору.
Отже, здійснюючи розгляд даної справи судом першої інстанції проаналізовано критерї за яких законодавець надає суду можливість вийти за межі заявлених позивачем позовних вимог.
Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду попередньої інстанції та не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд залишає рішення суду першої інстанції без змін, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі №640/11584/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова