Справа № 692/1640/25 Суддя (судді) першої інстанції: Чепурний О.П.
23 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
при секретарі судового засідання Харечко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 звернувся до Драбівського районного суду Черкаської області з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову від 02.11.2025 серія ЕНА №6070241 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за частиною першою статті 126 КУпАП, а провадження у справі закрити.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що дана постанова винесена незаконно та необґрунтовано і підлягає скасуванню, виходячи з того, що він є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11 вересня 2023, та не зобов'язаний мати внутрішній договір страхування.
Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати зазначене рішення, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, а справу про притягнення до адміністративної відповідальності закрити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що його дії є законними, так як до 31.12.2024 у відповідності до п.13.1 статті 13 Закону України № 1961 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», він, як особа, яка має посвідчення водія та учасника бойових дій, був звільнений від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, які з 01.01.2025 року були законом скасовані в неконституційний спосіб.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2025 та від 18.12.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, у зв'язку із чим, судом апеляційної інстанції постановлено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено та підтверджується, що 02.11.2025 постановою серії ЕНА №6070241 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 425,00 грн.
У постанові зазначено, що водій ОСОБА_1 02.11.2025 об 11-11 в с. Кіпті по вул. Словянській, 68 керував транспортним засобом без чинного страхового полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, чим порушив п.2.1.ґ ПДР - відсутність у водія полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив частину першу статті 126 КУпАП.
Не погоджуючись із даною постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2024 №1961, а саме п.13.1 ст.13 передбачено, що учасники бойових дій, які особисто керують належним їм транспортними засобами звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Даний закон втратив чинність 01.01.2025, а тому оскаржувана постанова є законною і скасуванню не підлягає.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до вказаного Закону встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10жовтня 2001 року №1306 (зі змінами та доповненнями) (далі ПДР України).
Відповідно до пункту 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
За змістом частини першої статті 8, частини другої статті 19 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення статті 52 Закону України «Про дорожній рух» закріплюють, що контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).
Згідно п. 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до п. 1 частини першої статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", перевірка наявності чинних договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції України під час здійснення регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (у тому числі з використанням працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів та в режимі фотозйомки, відеозапису), а також під час оформлення документів щодо порушення Правил дорожнього руху та оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди.
Статтею 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи, в тому числі: про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (зокрема, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 1211, 1212, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
За змістом статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем вчинено адміністративне правопорушення за частиною першою статті 126 КУпАП, а саме, керування транспортним засобом, який не пред'явив страховий поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або не пред'явив чинний внутрішній електронний договір обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, що є порушенням п.2.1 ґ) ПДР.
Згідно абзаців 1, 2 частини першої, абз. 1 частини другої статті 7 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України дозволяється використання виключно забезпечених транспортних засобів. Транспортний засіб має бути забезпеченим до початку його використання у дорожньому русі на вулично-дорожній мережі загального користування на території України. Керування на території України транспортним засобом, щодо якого відсутній чинний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З 1 січня 2025 року набради чинності зміни до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Статтею 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено особливості визначення розміру страхової премії для окремих категорій фізичних осіб. Так, розмір страхової премії за внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків для страхувальника, який є громадянином України - учасником бойових дій, постраждалим учасником Революції Гідності, учасником війни, особою з інвалідністю II групи, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеною до I або II категорії, пенсіонером, - щодо транспортного засобу, який має робочий об'єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних або потужність електродвигуна до 100 кіловат включно та належить йому на праві власності, за умови керування таким транспортним засобом виключно страхувальником або особою, яка також належить до категорій, визначених цією частиною, та використання транспортного засобу без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів та/або вантажу.
Отже, як на момент вчинення правопорушення, так і на момент розгляду справи, вказана вище правова норма, не звільняє учасників бойових дій від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а лише передбачає зменшення розміру страхової премії.
З огляду на наведене, доводи позивача, викладені у позовній заяві, не виключають ознак та складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення, не спростовують його вини та не впливають на притягнення до адміністративної відповідальності.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо компенсації витрат певних категорій осіб" від 17.04.2025 № 4369-IX пункт 1 частини першої статті 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" після слів "учасником бойових дій" було доповнено словами "особою з інвалідністю внаслідок війни".
Також, цим самим законом № 4369-IX від 17.04.2025 Розділі VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було доповнено пунктом 4-1 такого змісту:
"З 1 січня 2025 року до 31 грудня року, наступного після року припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, страхувальники - учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни мають право на отримання повної компенсації сплаченої ними страхової премії за внутрішнім договором страхування, укладеним відповідно до статті 13 цього Закону. Порядок та умови виплати такої компенсації встановлюються Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності внутрішнього договору страхування у особи, яка належить до категорій, зазначених в абзаці першому цього пункту, за шкоду, заподіяну такою особою у період з 1 січня 2025 року до 30 червня 2025 року, здійснюється регламентна виплата за рахунок коштів фонду захисту потерпілих на умовах, встановлених цим Законом, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 43 цього Закону. При цьому МТСБУ не має права зворотної вимоги, визначеного пунктом 1 частини другої статті 37 цього Закону, до особи, яка належить до категорій, зазначених в абзаці першому цього пункту, крім випадків, якщо така особа:
1) керувала транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських засобів (лікарських препаратів), що знижують увагу та швидкість реакції;
2) керувала транспортним засобом без права на керування транспортним засобом, у тому числі відповідної категорії;
3) після дорожньо-транспортної пригоди за її участю самовільно залишила місце дорожньо-транспортної пригоди чи відмовилася від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських засобів (лікарських препаратів), що знижують увагу та швидкість реакції, або така особа до проведення зазначеного огляду вжила алкоголь, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги, а також лікарські засоби (лікарські препарати), виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником);
4) використовувала транспортний засіб для вчинення кримінального правопорушення."
Перевіривши матеріали справи, суд встановив, що 02.11.2025 23.06.2025 року в с.Кіпті, вул. Слов'янська, 68 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.2.1 ґ) ПДР.
Позивач не заперечував обставину керування ним транспортним засобом без полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відсутність полісу він пояснює тим, що має статус учасника бойових дій і відповідно законну пільгу.
Так, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11 вересня 2023 року.
Апеляційний суд звертає увагу, що позивача було зупинено працівниками поліції 02.11.2025 о 15:05:18, що підтверджується долученими відеозаписами та оскаржуваною постановою. Страховий поліс на вимогу працівника поліції пред'явлено не було.
Отже, матеріалами справи відеозапису підтверджується, що позивач керував транспортним засобом без чинного страхового полісу.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що наявні належні, достовірні та достатні фактичні дані, які в сукупності підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 126 КУпАП.
Позивачем в обґрунтування своїх доводів не надано доказів, які б спростовували факт вчинення ним вказаного адміністративного правопорушення, відтак апеляційний суд дійшов до висновку про правомірність оскаржуваної постанови та відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апелянта про те, що до набрання 01 січня 2025 року чинності Закону України Закону України №3720-IX «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач користувався транспортним засобом без полісу на законних підставах, а вже з 01 січня 2025 року став правопорушником через те, що набув чинності Закон України №3720-IX «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», колегія суддів оцінює критично, оскільки останнє свідчить лише про суб'єктивний виклад своїх думок щодо скасування пільг для учасників бойових дій у сфері страхування цивільно-правової відповідальності.
Справді, за приписами п.13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV від 01.07.2004 дійсно звільнялися від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.
Однак, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV від 01.07.2004 втратив чинність на підставі Закону №3720-ІХ від 21.05.2024, який набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та введений в дію з 1 січня 2025 року, окрім окремих норм.
Відтак, станом на час події адміністративного правопорушення 02.11.2025 у законі відсутні положення про звільнення учасників бойових дій від обов'язку страхування цивільно-правової відповідальності.
ОСОБА_1 дійсно є учасником бойових дій, однак згідно вищевказаних вимог Закону не належить до кола осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, а користується лише пільгами при сплаті розміру страхового платежу й відповідно доказів наявності у нього чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності суду не надав.
Апеляційний суд погоджується, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях апелянта складу адміністративного правопорушення, передбаченого за частиною першою статті 126 КУпАП, а доводи апелянта не спростовують висновки поліцейського.
Щодо доводів апелянта про те, що прийняті Законом України №3720-IX зміни є неконституційними, оскільки звузили права позивача, судова колегія не приймає до уваги та не надає їм оцінку, оскільки адміністративний суд не має права перевіряти конституційність самого закону, тому що оцінка відповідності закону Конституції є винятковою компетенцією Конституційного Суду України.
Також судова колегія не надає оцінку доводам апелянта про те, що постанова КМУ №1091 від 22.08.2025 не відновлює його порушені права, оскільки предметом спору у цій справі є постанова від 02.11.2025 серія ЕНА №6070241 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за частиною першою статті 126 КУпАП.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись статтями 229, 243, 250, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2025 року у справі №692/1640/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова