Справа № 580/11626/24 Суддя (судді) першої інстанції: Алла РУДЕНКО
23 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати за період з 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(П) /2021 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06 червня 1996 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 р оку відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р (II) та відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06 червня 1996 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1- р(ІІ)/2021 та відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплачувати ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено у здійсненні перерахунку позивачу пенсії відповідно до вимог Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 згідно ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату з 19.05.2024 пенсії ОСОБА_1 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.04.2024 по 18.05.2024 включно залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, ОСОБА_1 звернулися із апеляційними скаргами.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зазначає, що відповідно до абзацу другого резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року у справі № 4-р(І)/2024, частина третя статті 54 Закону № 796-XII зі змінами, визнана неконституційною, утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами, отже відтерміновано виконання цього Рішення до закінчення воєнного стану.
В обґрунтування своїх вимог вказує, що лист Головного управління являється роз'яснювальним листом, направленим позивачу відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», і не підпадає під ознаки акту (рішення) суб'єкта владних повноважень, а тому не є підставою публічно-правового спору в розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач вважає, що недотримання особою чинних законодавчих норм щодо порядку звернення за перерахунком пенсії не породжує у органів Пенсійного фонду України юридичного обов'язку щодо перерахунку пенсії.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог про перерахунок основної пенсії за період з 01.04.2024 по 18.05.2024 включно та ухвали нове рішення в цій частині. Також апелянт просить суд змінити рішення суду шляхом доповнення його резолютивної частини, зазначивши в її третьому абзаці про зобов'язання відповідача провести перерахунок пенсії та здійснювати виплату позивачу основної пенсії у розмірах не менше 8 мінімальних пенсій за віком, визначених законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.
В своїх обґрунтуваннях зазначає, що суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду позовні вимоги за період з 01.04.2024 18.05.2024.
Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції проігноровано рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(II)/2021, з якого вбачається обов'язок органів Пенсійного фонду України перерахувати пенсію за період з 01.07.2021.
В апеляційній скарзі зазначає, що позовна вимога виплачувати в подальшому пенсію в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком є способом захисту права позивача спрямованого на упередження можливого його порушення та ніяким чином не зобов'язує відповідача вчиняти будь-які дії в майбутньому.
Апелянт стверджує, що судом у резолютивній частині рішення не зазначено про зобов'язання пенсійного органу провести перерахунок та виплату основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Стверджує, що є важливим зазначення в рішенні суду про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок саме основної пенсії, в іншому випадку можливе різне тлумачення судового рішення, що може спричинити труднощі у його подальшому виконанні.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2025, від 12.08.2025 та від 23.09.2025 відкрито апеляційні провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від ОСОБА_1 до суду 25.08.2025 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), має інвалідність ІІ групи внаслідок аварії на ЧАЕС, отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до ст. 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивачка звернулася до відповідача із заявою від 09.10.2024, в якій просила перерахувати її пенсію відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Головне управління листом від 24.10.2024 № 13577-13352/В-02/08-2300/24 повідомило позивача про відмову щодо перерахунку пенсії, яку обґрунтувало тим, що відповідно до ч. 3 ст. 54 Закону № 796-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 29 червня 2021 року № 1584-ІХ, які набрали чинності з 01.07.2021, передбачено, що в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими, зокрема, для ІІ групи інвалідності - 4 800,00 грн. Отже, чинним законодавством не передбачено виплату пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема по ІІ групі інвалідності, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у нарахуванні та виплаті пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій відповідно до ст. 54 Закону № 796-XII, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, має право на отримання пенсії у розмірі, визначеному статтею 54 Закону №796-ХІІ, у редакції Закону №230/96-ВР, тобто у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови позивачу у перерахунку та виплаті пенсії у зазначеному розмірі є протиправними
Разом з тим суд зазначив, що позовні вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплачувати основну пенсію позивачу у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком, не підлягає задоволенню, оскільки, вони заявлені на майбутнє. Крім того, позивач у своїй заяві від 09.10.2024 не просила пенсійний орган виплачувати пенсію, а просила здійснити лише перерахунок пенсії.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Законом № 796-ХІІ.
За змістом статті 1 Закону № 796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 54 Закону № 796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.
Так, відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986- 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (№ 1788 - XII).
В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, яким статтю 54 Закону № 796-XII викладено у такій редакції:
«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986- 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань».
Конституційний Суд України в Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 дійшов висновку, що положення частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII не відповідають Конституції України (є неконституційними) та встановив, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону №76-VIII. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов'язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.
Частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій статті 91 Закону № 2136-VIII.
Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону № 2136-VIII, відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Керуючись зазначеними нормами Закону № 2136-VIII, Конституційний Суд України Рішенням від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою закону, що визнана неконституційною, а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07 липня 2021 року.
На виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятий Закон № 1584-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 796-ХІІ, в тому числі в частині визначення розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Так, за змістом частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції Закону № 1584-ІХ) розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для I групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.
Таким чином, статтею 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 1584-ІХ визначені розміри пенсій, які є нижчими, аніж ті, що були встановлені зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, у зв'язку з чим Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі №240/1121/24 від 10 грудня 2024 року зазначила таке.
За змістом статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
У Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що «скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
Покладення Конституцією України на державу обов'язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.
У Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов'язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, свого Рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано положеннями зазначеного закону в редакції Закону №230/96-ВР.
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду, судова палата зазначила, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (щодо внесення відповідних змін до Закону № 796-ХІІ в частині надання повноважень уряду визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені статтею 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції Закону № 1584-IX ) нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Врахувавши зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.
Як уже було зазначено, у пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закон № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Враховуючи, що внесеними Законом №1584-IX змінами до статті 54 Закону № 796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, судова палата констатувала, що законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
З урахуванням вищенаведеного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позов підлягає задоволенню, зокрема, у спосіб визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату з 19.05.2024 пенсії ОСОБА_1 (відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Колегія суддів встановила, що в прохальній частині позовної заяви позивач просив суд визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Черкаській області. Однак із мотивувальної частини судового рішення вбачається, що суд задовольнив позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління ПФУ в Черкаській області.
Також в прохальній частині ОСОБА_1 просила суд здійснити перерахунок основної пенсії, однак судом задоволено позовні вимоги шляхом зобов'язання здійснити перерахунок пенсії.
Виходячи із зазначеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в резолютивні частині.
Стосовно тверджень Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про те, що призначення доплати до пенсії та здійснення перерахунку пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд зазначає наступне.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 року №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Колегія суддів зазначає, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Надалі, розглядаючи доводи відповідача про те, що лист Головного управління являється роз'яснювальним листом, направленим позивачу відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» і не підпадає під ознаки акту (рішення) суб'єкта владних повноважень, а тому не є підставою публічно - правового спору в розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, судом враховано наступне.
Так, згідно матеріалів справи, позивачка звернулася до відповідача із заявою про здійснення перерахунку основної пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Листом від 24.10.2024 відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 та згідно зі ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки такий перерахунок не передбачений вимогами чинного законодавства України.
Разом із тим, в даному випадку виходячи зі змісту листа відповідача від 24.10.2024, колегія судів вважає, що фактично даний лист і є відмовою позивачу у перерахунку основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Таким чином, доводи відповідача в даній частині є безпідставними.
Щодо доводів, які викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, позивач наголошує на тому, що позовна вимога стосовно зобов'язання відповідача виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше 8 мінімальних пенсій за віком спрямована на упередження можливого порушення цивільних прав позивача та ніяким чином не зобов'язує відповідача вчиняти дії на майбутнє. Апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 17.04.2024 у справі №460/20412/23.
Колегія суддів враховує, що відповідно до частини третьої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло.
Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб'єкта владних повноважень у подальшому, оскільки на час розгляду справи таких не існує.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, установлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Колегія суддів зауважує, що відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку позивачу пенсії на виконання цього рішення суду, а тому суд апеляційної інстанції з урахуванням наведених вище мотивів дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині з огляду на передчасність відповідних позовних вимог, оскільки на момент прийняття рішення, відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
З урахуванням викладеного та зважаючи на те, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 20 січня 2022 року у справі № 240/358/21, від 11 липня 2022 року у справі № 580/3523/20, від 07 вересня 2022 року у справі №580/6032/20, від 25 травня 2023 року у справі №580/4576/20, від 02 жовтня 2024 року у справі №400/5534/23.
Крім того, позивач у своїй заяві про перерахунок пенсії від 09.10.2024 не просив пенсійний орган виплачувати пенсію, а просив здійснити лише перерахунок пенсії.
На підставі викладеного у сукупності, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновки суду першої інстанції в даній частині.
Також колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові 23 квітня 2025 року у справі № 460/10731/24 зазначив, що позовні вимоги сформульовані як «зобов'язання відповідача виплачувати в подальшому позивачу основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком» вірно трактовані судом апеляційної інстанції як вимога на майбутнє, яка задоволенню не підлягає. Отже, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в задоволенні позову.
З огляду на приписи частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду, на яку посилається суд апеляційної інстанції вище.
Щодо залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за період з 01.04.2021 по 18.05.2024, судова колегія враховує правові висновки Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року, зроблені за результатами розгляду справи №460/10097/24, відповідно до яких у справах, спірні правовідносини в яких стосуються перерахунку пенсійних виплат, зокрема, й тих, які здійснюються у зв'язку з визнанням відповідної норми закону неконституційною, має застосовуватись шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, визначений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, у вищевказаній постанові Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголосила на тому, що на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Разом із тим, з позовом про нарахування і виплату пенсії за період з 01.04.2024 позивачка звернулася 19.11.2024, тобто, з пропуском строку, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії за період з 01.04.2024 по 18.05.2024 включно слід залишити без розгляду.
Посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, у якій Суд зобов'язав відповідача здійснити перерахунок основної пенсії позивача з 01 липня 2021 року, колегія суддів не враховує, оскільки Верховний Суду у вказаній справі не досліджував питання про дотримання строків звернення до суду у цій категорії справ та не висловлював висновки з цього приводу.
Крім того, апелянт просить постановити окрему ухвалу щодо допущеного Черкаським окружним адміністративним судом порушення норм процесуального права.
Щодо цієї вимоги апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до приписів частини восьмої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати.
Підставою для винесення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється. Водночас, суд може в окремій ухвалі зазначити, елементи якого складу правопорушення слід перевірити. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для винесення окремої ухвали немає.
При цьому, постановлення такої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з обставин справи, суд не вбачає підстав для винесення окремої ухвали.
При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).
Положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суду у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі №580/11626/24 змінити в резолютивній частині, виклавши її абзац другий, третій в наступній редакції:
«Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) здійснити перерахунок та виплату з 19.05.2024 основної пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум».
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі №580/11626/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова