П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 522/25691/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
секретар - Божко А.К.,
представника позивача - Казбекова В. Е.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
перекладача - Нікішова О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27 листопада 2025 року у справі № 522/25691/25 за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, -
Короткий зміст позовних вимог.
26.11.2025 до Приморського районного суду м. Одеси звернулось Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі - ГУ ДМС України в Одеській області) з адміністративним позовом до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Узбекистан, про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.06.2025 у справі № 522/12419/25 задоволено позов ГУ ДМС в Одеській області до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , про його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, затримано останнього з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 02.12.2025 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Листом від 02.06.2025 № 5100.20.1-5242/51.1-25 ГУ ДМС в Одеській області звернулось до Посольства Узбекистану в Україні про надання допомоги в ідентифікації та документування паспортним документом або свідоцтвом на повернення громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який 02.06.2025 поміщений до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Листом від 30.10.2025 № 5100.20.2-5242/51.1-25 ГУ ДМС в Одеській області повторно звернулось до Посольства Узбекистану в Україні з проханням надати допомогу в ідентифікації та документування паспортним документом або свідоцтвом на повернення громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також, листом від 04.11.2025 № 5100.20.2-12192/51.2-25 ГУ ДМС в Одеській області звернулось до Департаменту консульської служби МЗС України з проханням надати допомогу в ідентифікації та документування паспортним документом або свідоцтвом на повернення громадянина Узбекистану, який незаконно перебуває на території України, а саме ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який 02.06.2025 поміщений до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Листом від 04.11.2025 № 5100.20.2-12195/51.1-25 ГУ ДМС в Одеській області звернулось до Посольства Узбекистану в Україні з проханням надати допомогу в ідентифікації та документування паспортним документом або свідоцтвом на повернення громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який 02.06.2025 поміщений до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Однак, станом на 26.11.2025 відповідь на неодноразові листи ГУ ДМС в Одеській області від Посла Узбекистану в Україні не надходила.
Позивач, посилаючись на те, що на даний час неможливо забезпечити примусове видворення відповідача у зв'язку з тим, що до теперішнього часу не отримано паспортний документ або свідоцтво на повернення до Узбекистану, а також відсутні документи, що дозволяють перетнути державний кордон України, що в свою чергу не дає можливості виконати рішення про його примусове видворення за межі України, просить продовжити строк затримання громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на шість місяців до 02.06.2026.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Приморський районний суду м.Одеси рішенням від 27 листопада 2025 року у задоволенні позову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Узбекистану, про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України - відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- оскільки на даний час неможливо забезпечити примусове видворення відповідача, у зв'язку з тим, що до теперішнього часу не отримано паспортний документ або свідоцтво на повернення до Узбекистану, а також відсутні документи, що дозволяють перетнути державний кордон України, що в свою чергу не дає можливості виконати рішення про його примусове видворення за межі України, ГУ ДМС в Одеській області звертається до суду з адміністративним позовом про продовження строку затриманням у відповідності до ст. 289 КАС України.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що 02.06.2025 ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ГУ ДМС в Одеській області листом від 02.06.2025 №5100.20.1-5242/51.1-25 звернулось до Посольства Узбекистану в Україні з проханням щодо проведення ідентифікації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтвердження або спростування факту його належності до громадянства Узбекистану, а у разі підтвердження - документування свідоцтвом на повернення без плати консульського збору.
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 04.06.2025 у справі № 522/12419/25 задовольнив позов ГУ ДМС в Одеській області до громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, затримано останнього з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 02.12.2025 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Указане рішення суду мотивоване тим, що відповідач на території України знаходиться незаконно, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має, не має дійсного паспортного документа, або документа, який дає право на виїзд з України, відсутні документи на проживання в Україні.
02.06.2025 ОСОБА_1 поміщено до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Постановою ГУ ДМС України в Одеській області № 320 від 16.07.2025 заборонено ОСОБА_1 в'їзд в Україну строком на три роки.
30.10.2025 ГУ ДМС в Одеській області листом № 5100.20.2-12029/51.1-25 звернулось до Посольства Узбекистану в Україні з проханням щодо проведення ідентифікації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтвердження або спростування факту його належності до громадянства Узбекистану, а у разі підтвердження - документувати свідоцтвом на повернення без плати консульського збору.
04.11.2025 ГУ ДМС в Одеській області листом від № 5100.20.2-12195/51.1-25 повторно звернулося до Посольства Узбекистану в Україні з проханням щодо проведення ідентифікації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтвердження або спростування факту його належності до громадянства Узбекистану, а у разі підтвердження - документування свідоцтвом на повернення без плати консульського збору.
04.11.2025 ГУ ДМС в Одеській області листом № 5100.20.2-12192/51.2-25 звернулось до Департаменту консульської служби МЗС України з проханням посприяти вирішенню проблематики щодо реалізації дипломатичною установою, акредитованою на території України повноважень, що притаманні діяльності дипломатичних установ у контексті ідентифікації і документування громадян власної держави з метою послідуючої реалізації процедури видворення з України щодо громадянина Узбекистану, ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Станом на 26.11.2025 відповіді на зазначені листи ГУ ДМС в Одеській області від Посла Узбекистану в Україні до позивача не надходили.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття позивачем в межах своєї компетенції у відповідний строк з розумним інтервалом всіх необхідних заходів для ідентифікації, забезпечення виконання рішення про примусове видворення відповідача, не може бути підставою для продовження строку затримання відповідача та покладення на особу негативних наслідків невчинення суб'єктом владних повноважень дій в межах своєї компетенції.
Проте з таким висновком суд погодитись не можна з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною четвертою статті 30 Закону України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені у статті 289 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 289 КАС за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов'язання внести заставу.
У частині одинадцятій статті 289 КАС України визначено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов.
У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (частина дванадцята статті 289 КАС України).
З аналізує указаної норми слідує, що на міграційний орган покладено обов'язок вжиття заходів протягом строку затримання для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення, про що він повинен зазначити в позові та надати відповідні докази вжиття таких заходів.
Згідно з частиною тринадцятою статті 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Аналогічні положення визначені пунктом 6 розділу ІІІ Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі Інструкція № 353/371/150).
Отже, нормами чинного законодавства визначено дві умови, наявність хоча б однієї з яких надає підстави для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання такої особи в межах максимально можливого строку (18 місяців), а саме: у випадку відсутності співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації та/або неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного суду від 28 січня 2021 року у справі №743/1046/20.
Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців встановлений розділом VI Інструкції № 353/371/150, пунктом 1 якого встановлено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Матеріалами справи підтверджено, що звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, позивач посилається на те, що на час звернення до суду не отримано інформації з Республіки Узбекистан, паспортний документ або свідоцтво на повернення відповідача до Узбекистану.
Разом з тим, як зазначалося вище, умовою звернення міграційного органу до суду з позовом про продовження строку затримання іноземця є зазначення та надання доказів вжиття суб'єктом владних повноважень протягом строку затримання іноземця дій або заходів для ідентифікації іноземця, забезпечення виконання рішення про примусове видворення.
Як встановлено під час розгляду справи та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 затримано з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.06.2025 строком на 6 місяців до 02.12.2025 та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволення позову послався на те, що лише 30.10.2025, тобто майже через п'ять місяців з шестимісячного строку, на який затримано відповідача, позивач направив лист до Посольства Узбекистану в Україні з проханням щодо проведення ідентифікації ОСОБА_1 , підтвердження або спростування факту його належності до громадянства Узбекистану, та у разі підтвердження - документування свідоцтвом на повернення.
Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до матеріалів справи ГУ ДМС зверталось до посольства Узбекистан ще 02.06.2025 щодо документування особи (а.с.22).
Надалі повторне звернення до Посольства Узбекистану та звернення до Департаменту консульської служби МЗС України були здійснені позивачем вже 30.10.2025 та 04.11.2025.
При цьому, на переконання суду першої інстанції, невжиття позивачем в межах своєї компетенції у відповідний строк з розумним інтервалом всіх необхідних заходів для ідентифікації, забезпечення виконання рішення про примусове видворення відповідача, не може бути підставою для продовження строку затримання відповідача та покладення на особу негативних наслідків невчинення суб'єктом владних повноважень дій в межах своєї компетенції.
Втім на жоден із запитів міграційної служби відповіді надано не було.
Колегія суддів наголошує, що якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно, що і будо зроблено позивачем.
Отже, ч. 1 ст. 289 КАС України (в редакції Закону №2952-ІХ від 24.02.2023, який набрав чинності 23.03.2023) визначено, що затримання іноземця або особи без громадянства можливе (за певних обставин), якщо стосовно іноземця або особи без громадянства прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію.
Згідно цієї норми судом може бути застосовано до іноземця або особи без громадянства заходи, зокрема, затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2025 Приморський районний суд ухвалив рішення яким затримано громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком до 02.12.2025 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Зазначене рішення відповідачем не оскаржувалося та набрало законної сили.
Тобто питання про затримання громадянина Узбекистану ОСОБА_1 вирішено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
В даному випадку суд встановлює наявність чи відсутність обставин для продовження строку затримання.
Разом з тим ч. 11 ст. 289 КАС України передбачена можливість продовження строку затримання (але не більш як на вісімнадцять місяців) за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
При цьому апеляційний суд враховує, що згідно матеріалів справи міграційним органом вживалися заходи з метою забезпечення видворення відповідача за межі території України (02.06.2025 № 5100.20.1-5242/51.1-25, 30.10.2025 № 5100.20.2-5242/51.1-25 до Посольства Узбекістану; 04.11.2025 № 5100.20.2-12192/51.2-25, до Департаменту консульської служби МЗС України; 04.11.2025 № 5100.20.2-12195/51.1-25 до Посольства Узбекістану), в той час як відповідач не може самостійно виконати вимогу міграційного органу та покинути територію України у зв'язку з відсутність у нього паспортного документа. Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач активно співпрацював для його ідентифікації.
Крім того, в судовому засіданні відповідач підтвердив, що певний період не вчиняв ніяких заходів щодо співпраці з міграційними органами.
При цьому слід зауважити, що частиною 13 статті 289 КАС України, регламентовано дві умови, наявність хоча б однієї з яких надає підстави для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання такої особи в межах максимально можливого строку (18 місяців), а саме:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.01.2021 у справі №743/1046/20 та від 28.02.2023 у справі №522/17369/21.
Отже, окрім іншого, відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації є обставиною за якої неможливо ідентифікувати іноземця, що є підставою для продовження строку затримання відповідно до ч. 11 ст. 289 КАС України.
Принагідно слід зазначити, що Верховним Судом в постанові від 17.01.2019 року у справі № 743/1240/17 висловлено наступну позицію: чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні можливе лише за їх наявності.
Така практика покликана стимулювати позивачів до активних дій щодо видворення відповідача у встановлений законом строк.
Документ, що посвідчує особу для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особи без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що серед документів, які посвідчують особу іноземця є паспорт громадянина іноземної держави, сертифікат на повернення, дипломатичний паспорт.
При цьому, вищезазначені документи можуть бути оформлені та видані виключно країною попереднього постійного проживання або її офіційними представництвами в інших країнах.
Верховний Суд в постанові від 01.04.2020 по справі № 743/277/18 зазначив, що «Продовження утримання осіб в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні іноземців або осіб без громадянства, у яких відсутні документи, що дають право на виїзд з України на час апеляційного оскарження судових рішень у справах за адміністративними позовами з приводу затримання або продовження затримання іноземців або осіб без громадянства, для чого не потрібне судове рішення і таке утримання таких осіб є законним в розумінні статті 29 Конституції України та пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Також, Верховний Суд в постанові від 27.02.2020 по справі № 585/2811/19 зазначив, що «Затримання особи-відповідача не зважаючи на серйозність заходу, з огляду на встановлені судами фактичні обставини, є цілком виправданими та належними, тому як в даному випадку застосування інших, менш суворих заходів, буде недостатніми для гарантування виконання такою особою певних обов'язків пов'язаних із залишенням території України. Затримання до закінчення проведення процедури видворення, в тому числі для належної ідентифікації особи, відповідає національному законодавству, воно є також необхідним за конкретних обставин».
Підсумовуючи наведене колегія суддів зазначає, що на даний час неможливо забезпечити примусове видворення відповідача, у зв'язку з тим, що до теперішнього часу відсутні документи, що дозволяють завершити процедуру ідентифікації та перетнути державний кордон України, та тим, що відповідач досі не може бути документований сертифікатом на повернення в країні попереднього проживання, що в свою чергу не дає можливості виконати рішення про його примусове видворення за межі України.
Водночас, колегія суддів зазначає, що неможливість забезпечення примусового видворення відповідача зумовлена не стільки пасивною поведінкою позивача ( як виснував суд першої інстанції), як ненаданням компетентними органами інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Варто зауважити, що у судовому засіданні 24.12.2025 представник апелянта надав до суду платіжну інструкцію відповідно для якої сплачено на рахунок Посольства Республіки Узбекистан в України витати на видачу сертифіката на повернення, що свідчить про вчинення активних дій з боку позивача щодо повернення відповідача до країни походження.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для продовження строку затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, а тому, з урахуванням обставин, що перешкоджають проведенню вказаної процедури, вказаний строк слід продовжити на 2 місяці до 02.02.2026 (включно).
Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що представником позивача не доведено суду наявність обставин, які є досить значними для продовження строку затримання відповідача строком на 6 місяців.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень.
В ході розгляду справи позивач частково довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
При цьому суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову послався лише на пасивну поведінку позивача, не врахувавши також інші важливі критерії для вирішення питання щодо продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, які зазначені вище.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 317 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким адміністративний позов слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 308, 309, 315,317, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27 листопада 2025 року у справі № 522/25691/25 - скасувати, ухвалити по справі нову постанову, якою позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України - задовольнити частково.
Продовжити строк затримання громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , із метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 2 (два) місяці, до 02.02.2026 (включно).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик