23 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/20583/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року в адміністративній справі №160/20583/25 (головуючий суддя першої інстанції - Кучма К.С.) за позовом ОСОБА_1 до Самарівського відділу ДВС у Самарівському районі Дніпропетровської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 15.07.2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Самарівського відділу ДВС у Самарівському районі Дніпропетровської області, в якій просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Т.Скороход про закінчення виконавчого провадження №77764844 від 19.06.2025 року;
- змінити спосіб і порядок виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 року у справі №160/13360/24 в частині: зобов?язання нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду у збільшеному до 100000 грн. розмірі, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у відпустці за станом здоров?я для лікування після тяжкого поранення з 01.09.2023 року по 11.09.2023 року та 22.09.2023 року по 23.10.2023 року змінити на стягнути з ВЧ НОМЕР_1 Збройних сил України на його користь заборгованості з виплати додаткової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 за період з 01.09.2023 року по 11.09.2023 року та з 22.09.2023 року по 23.10.2023 року у розмірі 134399,24 грн..
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року вказана позовна заява залишена без руху через невідповідність вимогам ст.ст.160, 161 КАС України, та надано позивачу строк десять днів для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску, уточненої позовної заяви для суду та складу сторін, з додержанням вимог статей 160 та 161 КАС України, копію посвідчення УБД або докази доплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (а.с.14-16).
18.08.2025 року позивач подав до суду першої інстанції клопотання, в якому зазначив, що з метою оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця щодо невиконання судового рішення - особою подається адміністративний позов, який не є новим позовом, а є скаргою, щодо невиконання судового рішення. Адміністративний позов про оскарження рішень державного виконавця має розглядатися в межах тієї ж самої судової справи, а саме справи №160/13360/24. Даний позов виглядає як новий, але є продовженням виконання судового рішення у справі №160/13360/24. Ним дійсно об?єднано в один позов вимоги, стосовно оскарження рішення державного виконавця і заяви про зміни способу і порядку виконання судового рішення, оскільки, КАС України не містить заборони на подання таких заяв разом, а так само - не містить вимог про подання таких заяв виключно окремо. Крім того, ці вимоги є взаємопов?язаними та похідними, державний виконавець протиправно не виконує судове рішення, існуючий спосіб виконання судового рішення є неефективним. Судове рішення у справі №160/13360/24 ухвалено у кінці липня 2024 року, однак станом на сьогодні повністю не виконано. Оскільки позов щодо протиправного рішення державного виконавця, так і заява про зміну способу і порядку виконання судового рішення є рівними елементами судового контролю, на думку позивача такі позови можуть бути об'єднанні в один документ. Щодо необхідності подання уточненого позову, вказано, що відсутня потреба у зазначенні в уточненому позові сторін по справі, як позивач та відповідач, оскільки виниклі правовідносини стосуються оскарження дій державного виконавця (який є окремою стороною адміністративного процесу, а також зміни способу і порядку виконання судового рішення від 29.07.2024 року у справі №160/13360/24. Отже, він не може бути позивачем, оскільки позов вже розглянутий та він є скаржником та стягувачем за рішенням суду від 29.07.2024 року у справі №160/13360/24. Державний виконавець є окремою стороною судового процесу, яка виконує судове рішення і не є відповідачем. Отже, сторони спору зазначені правильно, потреба у поданні уточненого позову відсутня. Щодо строків подання позову, зазначено, що постанову про закінчення виконавчого провадження разом з листом-відповіддю на скаргу щодо бездіяльності державного виконавця від 27.06.2025 року та документами отримані поштовим листом лише 04.07.2025 року, а отже строк для звернення до суду зі скаргою на рішення державного виконавця дотримано.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року позовну заяву повернуто скаржнику (стягувачу) (а.с.32-33).
Повертаючи позовну заяву, суд зазначив, що станом на 01.09.2025 року вимоги ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року позивачем у повному обсязі не виконано, недоліки позовної заяви не усунуті.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що висновки суду першої інстанції є помилковими та необґрунтованими. Позивач зазначає, що правильно вказав суб'єктивний склад у позові, навів належні та достатні доводи протиправності дій державного виконавця та заявив у позові клопотання про зміну способу та порядку виконання судового рішення, оскільки таке об'єднання вимог КАС України не заборонено. Вважає, що суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму та безпідставно повернув позовну заяву, яка подано до суду з метою повного та належного виконання рішення суду по справі №160/13360/24.
Відповідач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 312 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
У період з 24.09.2025 року по 11.11.2025 року та з 13.11.2025 року по 09.12.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на лікарняному.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За змістом частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Відповідно до частини другої 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Апеляційний суд звертає увагу, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби відносяться до категорій термінових адміністративних справ та розгляд яких передбачає особливості в окремих категоріях адміністративних справ щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справ, подання заяв по суті справи, обчислення процесуальних строків, проголошення та вручення судових рішень, апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.
У таких справах позивачем може бути сторона виконавчого провадження, тобто і стягувач, і боржник.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець (частина третя статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України).
Адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі (частина четверта статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України).
Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення (частина шоста статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України).
З наведеного вбачається, що справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби розглядаються як окрема справа, де позивачем є стягувач за виконавчим листом, відповідачем є державний виконавець чи інша посадова особа органу державної виконавчої служби, а боржник за виконавчим листом може бути притягнутий за вимогою стягувача або за ініціативою суду до участі у справі в якості третьої особи.
Згідно частини першої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
З аналізу статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що з вимогою про зміну способу або порядку виконання судового рішення можуть звернутись до суду сторони виконавчого провадження (стягувач, боржник, виконавець), подавши про це відповідну заяву (а не адміністративний позов). Питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Апеляційний суд звертає увагу, що питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення розглядається в рамках адміністративної справи, рішення по якій знаходиться на виконанні та документи (заява, судові ухвали та рішення за результатами розгляду такої заяви і т.і.) приєднуються саме до матеріалів цієї адміністративної справи.
З наведеного вище вбачається, що позов з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби та заява про встановлення чи зміну способу або порядку судового рішення є різними за своєю суттю.
Як вже зазначалось, в порядку статті 287 КАС України до суду подається позовна заява (яка має відповідати вимогам ст.160, 161), а в порядку статі 378 КАС України до суду подається заява. Крім того, питання, зазначені в статті 378 КАС України можуть бути розглянуті також за ініціативою суду, на відміну від статті 287 КАС України, яка передбачає розгляд позовної заяви по суті з прийняттям відповідного процесуального рішення.
Як вбачається з позовної заяви та апеляційної скарги, ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом, в якому суб'єктивний склад визначено позивачем як - скаржник (стягувач) та державний виконавець.
Вимогами вказаного адміністративного позову є - визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Тетяни Скороход про закінчення виконавчого провадження №77764844 від 19.06.2025 р..
Крім того, в позові заявлена вимога про зміну способу і порядку виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 року у справі №160/13360/24.
Відповідно до п.4 ч.5 ст.160 КАС України, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду з позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, якщо заявник вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача при виконанні судового рішення у справі №160/13360/24 порушено його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статей 382, 383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), чи ініціювати питання про встановлення способу і порядку виконання судового рішення згідно із статтею 378 КАС України, а не пред'являти новий позов.
Колегія суддів погоджується з такою позицією суду першої інстанції та зазначає, що ОСОБА_1 як в позові, так і в апеляційній скарзі позиціонує себе як скаржник (стягувач) в межах адміністративної справи №160/13360/24.
Разом з тим, заявник звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до органу ДВС щодо неналежного виконання судового рішення в межах справи №160/13360/24, що не відповідає положенням КАС України.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що правильно вказав суб'єктивний склад у позові, навів належні та достатні доводи протиправності дій державного виконавця та заявив у позові клопотання про зміну способу та порядку виконання судового рішення, оскільки таке об'єднання вимог КАС України не заборонено.
Вказане посилання апеляційний суд вважає помилковим, оскільки стаття 172 КАС України передбачає об'єднання і роз'єднання позовів, проте, як зазначено вище, заява про встановлення способу і порядку виконання судового рішення не є позовом.
Враховуючи викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна заява від 15.07.2025 року підлягає поверненню скаржнику (стягувачу), з чим погоджується колегія суддів.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 294, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року в адміністративній справі №160/20583/25 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року в адміністративній справі №160/20583/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко