03 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 340/2642/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС у Кіровоградській області, Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 року в адміністративній справі №340/2642/25 за позовом Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій,-
Обласне комунальне виробниче підприємство «Дніпро-Кіровоград» звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДПС у Кіровоградській області від 09.04.2025 року № 00038502406, за яким донараховано 56 342 768,80 грн. збільшення основного зобов'язання податку на доходи фізичних осіб від суми оплати заробітної плати, 14 085 692,20 грн. штрафних санкцій та 6 817 425,24 грн. пені за не перерахування податку до бюджету за період з 01.10.2023 року по 30.11.2024 року;
- податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДПС у Кіровоградській області від 09.04.2025 року № 00038562406 в частині донарахування 12 760 712,90 грн. штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб від суми оплати заробітної плати до бюджету за період з жовтня 2018 року по грудень 2023 року;
- податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДПС у Кіровоградській області від 09.04.2025 року № 00038662406 в частині донарахування 94 691,62 грн. штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування військового збору від суми оплати заробітної плати до бюджету за період з лютого 2019 року по вересень 2024 року
- податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДПС у Кіровоградській області від 09.04.2025 року № 00038632406 за яким донараховано 106 726,63 грн. збільшення основного зобов'язання податку на доходи фізичних осіб з оренди рухомого майна у фізичних осіб, 24 009,10 грн. штрафних санкцій та 9 397,31 грн. пені за не нарахування та не перахування податку до бюджету за період з 12.11.2020 року по 20.11.2020 року та за період з 16.01.2024 року по 31.12.2024 року;
- податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДПС у Кіровоградській області від 09.04.2025 року № 00038732406 за яким донараховано 8 990,50 грн. збільшення основного зобов'язання військового збору з оренди рухомого майна у фізичних осіб, 2065,00 грн. штрафних санкцій та 711,46 грн. пені за не нарахування та не перахування до бюджету за період з 12.11.2020 року по 20.11.2020 року та за період з 16.01.2024 року по 31.12.2024 року;
- рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску Головного управлінням ДПС у Кіровоградській області від 09.04.2025 року рішення № 00038782406 за якими донараховано 357 114,12 грн. штрафних санкцій та 57 491,00 грн. пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області 09.04.2025 року №00038502406.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області 09.04.2025 року №00038632406.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області 09.04.2025 року №00038732406.
В іншій часині позову відмовлено.
Стягнуто на користь Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 25847,01 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач та позивач подали апеляційні скарги, в яких: відповідач просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в частині задоволених позовних вимог відмовити, а позивач просив частково змінити судове рішення та задовольнити позовну заяву з урахуванням заявлених позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідача зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що позивач маючи можливість своєчасно сплачувати податок на доходи з фізичних осіб, діяв умисно, оскільки цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог установлених Податковим кодексом, зокрема своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб.
В обґрунтування апеляційної скарги позивача зазначено, що рішення суду першої інстанції є частково не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує на суперечність висновків наведених в Акті перевірки відносно визначеного розміру не перерахованого ПДФО із заробітної плати, які в подальшому слугували підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Вважає, що правомірність оскаржуваного ППР №00038562406 визнана судом, незважаючи на те, що в додаткових поясненнях відповідача від 29.08.2025 року долучених до матеріалів справи, зазначено, що при розрахунку несвоєчасної сплати на доходи фізичних осіб допущено технічну/ арифметичну помилку, в результаті якої сума невірно визначеної штрафної санкції за жовтень-грудень 2023 року становить 737 052,41 грн. В ході розгляду справи судом першої інстанції до винесення судового рішення, сам відповідач підтверджував неправильне нарахування за ППР № 00038562406 штрафної санкції, але незважаючи на вказане, суд в оскаржуваному рішення залишив грошове зобов'язання по штрафній санкцій без змін та встановив його правомірність. На переконання позивача, наявність факту визнання відповідачем допущеної розрахункової помилки в результаті якої неправильно застосовано штрафну санкцію, вже не є свідченням обґрунтованості та правильності складеного ППР.
Позивач та відповідач відзив на апеляційні скарги не подали, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Сторони до судового засідання не з'явилися, про час та місце розгляд справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, встановила наступне.
Позивач - Обласне комунальне виробниче підприємство «Дніпро-Кіровоград» є суб'єктом господарювання у відповідності до норм діючого законодавства, що підтверджується випискою з ЄДРПОУ №03346822 основним видом діяльності є забір, очищення та постачання води (код 36.00). Позивач перебуває на податковому обліку в органах ДПС України, є платником податку на додану вартість (ІПН 033468211231).
Відповідач - Головне управління ДПС у Кіровоградській області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду у суді апеляційної інстанції, у період часу з 10 лютого по 07 березня 2025 року відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення, нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.01.2018 року по 31.12.2024 року, а також правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2024 року, за наслідками проведення якої податковим органом складено Акт від 14.03.2025 року №2792/11-28-24-06/03346822.
Перевірка проведена на підставі наказу №102-п від 24.01.2025 року, письмового повідомлення, направлень на перевірку №350 від 07.02.2025 року, №351 від 07.02.2025 року, №352 від 07.02.2025 року.
Зміст направлень на перевірку свідчить про те, що такі направлення та службове посвідчення перед початком проведення перевірки були пред'явлені посадовій особі позивача, про що свідчить особистий підпис зазначеної особи.
Відповідно до висновків проведеної перевірки, відображених в Акті від 14.03.2025 року №2792/11-28-24-06/03346822, податковим органом виявлені порушення, зокрема:
- п.51.1 ст.51, п.70.16 ст.70, пп.«б» п.176.2 ст.176 Податкового Кодексу України, в частині подання з недостовірними відомостями Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ, 4-ДФ) та подання з недостовірними відомостями Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ,4-ДФ);
- пп.168.1.1, пп.168.1.2, п.168.1.4, п.168.1 ст.168, пп. «а» п.176.2 ст.176 Податкового Кодексу України, в частині неперерахування податку на доходи фізичних осіб з заробітної плати за перевіряємий період в сумі 56 342 768,80 грн.;
- пп.168.1.1, пп.168.1.2, пп.168.1.4, пп.168.1.5 п.168.1 ст.168, пп.а п.176.2 ст.176 Податкового Кодексу України, в частині несвоєчасного перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати в сумі 51 042 851,59 грн.;
- пп. 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, частини «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України, в частині ненарахування та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб з оренди рухомого майна у фізичних осіб в сумі 106 726,63 грн.;
- пп.168.1.1, пп.168.1.2, п.168.1.4, п.168.1 ст.168, пп. а п.176.2 ст.176 пункту 161 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового Кодексу України, в частині несвоєчасного перерахування до бюджету військового збору із заробітної плати в сумі 378 766,48 грн.;
- пп. 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, частини «а» п. 176.2 ст. 176, п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ «Інші перехідні положення» Податкового Кодексу України, в частині ненарахування та неперерахування до бюджету військового збору з оренди рухомого майна у фізичних осіб в сумі 8 990,50 грн.;
- пп.1 п.2 ст.6, п.8 ст.9 Закону №2464-VI, в частині несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску;
- п.9 розд. IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 року №435 (із змінами і доповненнями) донараховано єдиний внесок за попередні періоди з відображенням донарахованих сум в таблиці 6 додатка 4 Звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску в сумі 23124,35 грн.
Відповідно до матеріалів справи, позивачем 27.03.2027 року за №642/21/07-21 подано заперечення до Акту перевірки, за результатами розгляду яких відповідачем прийнято рішення про правомірність висновків, викладених в Акті перевірки.
За наслідками виявлених порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення:
- № 00038502406 від 09.04.2025 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на суму 77 245 886,24 грн., з них сума грошового зобов'язання за податковим зобов'язанням в сумі 56 342 768,80 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 14 085 695,20 грн., пеня 6 817 425,24 грн.;
- № 00038562406 від 09.04.2025 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на суму 14 062 120,22 грн., за штрафними санкціями (фінансовими) санкціями (штрафами)в сумі 12 760 712,90 грн., пеня - 1 301 406,32 грн.;
- № 00038662406 від 09.04.2025 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір з фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, на суму 95 910,55 грн., за штрафними санкціями (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 94 691,62 грн., пеня - 1 218,93 грн.;
- № 00038632406 від 09.04.2025 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку інших ніж заробітна плата, на суму 140 133,04 грн., основне зобов'язання в сумі 106 726,63 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 24 009,10 грн., пеня - 9 397,31 грн.;
- № 00038732406 від 09.04.2025 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір, на суму 11 766,96 грн., сума грошового зобов'язання за податковим зобов'язанням в сумі 8 990,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 2 065,00 грн., пеня - 711,46 грн;
- а також Рішення № 00038782406 від 09.04.2025 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, в сумі 414 605,12 грн.
В матеріалах справи відсутні відомості про оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій позивачем в адміністративному порядку.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (надалі ПК України).
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
За приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Зі змісту статті 16 ПК України, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
За приписами статті 36 Податкового кодексу України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором і є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.
Відповідно до п.п. 14.1.180 п. 14.1 статті 14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 168.1.2, 168.1.5 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу та сплатити його до бюджету до або під час виплати доходу. У разі якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується, ПДФО необхідно перерахувати до бюджету в місячний термін, наступний за останнім днем місяця, в якому відбулося таке нарахування.
Згідно з підпунктами 168.1.1, 168.1.2, 168.1.5, 168.1.6 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Відповідно до пунктів 54.1-54.3 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.
Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо:
- платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством;
- дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, або завищення суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;
- згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;
- дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом;
- результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Пунктом 58.1 статті 58 ПК України визначено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт:
- невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації;
- завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу;
- заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій (митній) декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки;
- завищення сум податку на доходи фізичних осіб, що підлягає поверненню з бюджету, заявлених у податкових деклараціях, зокрема при використанні права на податкову знижку відповідно до розділу IV цього Кодексу;
- наявності помилок при визначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або відсутності реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до податкової накладної протягом граничних строків, передбачених цим Кодексом.
Визначаючись щодо правомірності винесення податкового повідомлення-рішення від 09.04.2025 року №00038502406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за ПДФО, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, на суму 56342768,80 грн. за основним зобов'язанням, 14085692,20 грн. штрафів та 6817425,24 грн. пені, суд першої інстанції вірно зазначив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за період з 01.10.2023 року по 31.12.2024 року правильно розрахував та утримав ПДФО із заробітної плати найманих працівників, проте станом на 31.12.2024 року залишалось несплаченим зобов'язання з ПДФО на суму 56342768,80 грн., оскільки позивач нараховані суми зазначеного податку до державного бюджету в установлений строк добровільно не сплатив. Позивач ці обставини також не заперечував.
Позивач самостійно визначив коректну суму зобов'язання з ПДФО в бухгалтерській та податковій звітності, а отже зазначені суми ПДФО є узгодженими.
Будь-яких фактів та доказів порушення позивачем правил нарахування та декларування ПДФО із заробітної плати за вказаний період, випадків не нарахування, некоректного нарахування, заниження або спотворення в іншій спосіб сум нарахованого податку, матеріали справи не містять.
Отже, єдиною підставою винесення оспорюваного податкового повідомлення-рішення є наявність нарахованого проте не сплаченого податкового зобов'язання з ПДФО, при чому таке зобов'язання самостійно визначено платником податку та є узгодженим.
Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 року у справі №813/5787/15, від 14.05.2019 року у справі №813/1632/16 викладено правову позицію, відповідно до якої контролюючий орган вправі визначити у податковому повідомленні-рішенні суму основного зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб лише у випадку, коли податковий агент порушив правила нарахування та декларування податку, тобто не нарахував або занизив у податковому розрахунку суми податку на доходи фізичних осіб. У випадку повного та достовірного нарахування та декларування податковим агентом сум податку на доходи фізичних осіб у податковому розрахунку контролюючий орган не вправі самостійно визначити такому платнику суму основного зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.
Зазначена позиція у подальшому підтримана Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2022 року, справа № 520/10904/19.
Наявність узгодженої суми ПДФО, яка не сплачена податковим агентом, указує на відсутність підстав для її збільшення фактично вдвічі шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України.
Аналогічну за змістом позицію висловив Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 340/1663/19.
Таким чином, оскільки платником податку дотримано положення ст.168 ПКУ щодо правильного декларування податків, у контролюючого органу, в свою чергу, були відсутні правові підстави приймати податкове повідомлення-рішення в частині збільшення суми зобов'язання з ПДФО, а отже контролюючий орган в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні безпідставно збільшив позивачу суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за основним платежем, яка самостійно нарахована позивачем в розрахунку форми № 1ДФ.
Доводи відповідача про те, що певна недосконалість програмних комплексів податкової служби не дозволяє у випадку наявності узгодженого але не сплаченого зобов'язання з ПДФО сформувати податкову вимогу на суму податкового боргу у відповідності до статті 59 ПК України суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв, оскільки такі обставини не можуть бути підставою для необґрунтованого збільшення податкових зобов'язань платника податку майже удвічі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного переконання про протиправність податкового повідомлення-рішення від 09.04.2025 року №00038502406, а єдиним ефективним способом відновлення порушених прав позивача є скасування такого ППР.
Що стосується податкових повідомлень-рішень від 09.04.2025 року №00038632406 та №00038732406, якими нараховано основне зобов'язання та застосовано штрафні (фінансові) санкції щодо ПДФО та військового збору з оренди рухомого майна, суд першої інстанції вірно зазначив наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що 12.11.2020 між позивачем («замовник») та фізичною особою ОСОБА_1 («виконавець») укладено договір №219-003/21 про надання послуг з обслуговування будівельних машин та механізмів.
Крім цього, між позивачем («орендар») та громадянином ОСОБА_2 («орендодавець») укладено договори оренди транспортних засобів №б/н від 16.01.2024 року та №138-011/21 від 16.04.2024 року.
Згідно Акту перевірки, за вказаними договорами, укладеними з фізичними особами, позивачем виплачено доходу на користь ОСОБА_1 - 48700,00 грн., на користь ОСОБА_3 - 437500,00 грн., водночас із вказаних сум не нараховано та не сплачено до бюджету, як податковим агентом, ПДФО та військовий збір у встановлених законом розмірах.
Вказане послугувало підставою для винесення оскаржуваних ППР від 09.04.2025 року №00038632406 та №00038732406.
Позивач, не погоджуючись з такими рішеннями, вказує, що не виступає у даних правовідносинах як податковий агент, а отже не повинен був нараховувати та сплачувати до бюджету ПДФО та військовий збір із зазначених сум.
Надаючи оцінку доводам сторін у цій частині позову, суд зазначає, що відповідно до п.п. 14.1.180 п. 14.1 статті 14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Разом з тим, відповідно до пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 ПК України, платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.
При чому, відповідно до пп. 168.2.2 п. 168.2 ст. 168 ПК України, особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку у контролюючих органах як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.
Крім цього, відповідно до п. 171.2 ст. 171 ПК України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:
а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;
б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.
Аналіз наведених норм закону дає можливість зробити висновок, що позивач, як юридична особа - платник податків, зареєстрована в Україні, є податковим агентом в усіх правовідносинах з фізичними особами, у яких позивач виступає джерелом доходу для таких фізичних осіб (а не лише щодо виплати заробітної плати), та саме у позивача виникає обов'язок, як у податкового агента, нарахувати та сплатити відповідну суму податку.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах позивач є податковим агентом, а отже був зобов'язаний нарахувати, утримати та сплатити до бюджету відповідні суми ПДФО та військового збору.
Разом з тим, надаючи оцінку правильності нарахування контролюючим органом розміру відповідних зобов'язань зі сплати податку, суд зазначає, що відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок. Тобто базою оподаткування є саме розмір виплаченого доходу.
Матеріалами перевірки встановлено та сторонами не заперечується, що за договорами, укладеними з громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , позивачем упродовж перевіряємого періоду виплачено доход в загальному розмірі 486200 грн. (48700,00 грн. на користь ОСОБА_1 та 437500,00 грн. на користь ОСОБА_3 ), а отже саме вказана сума має бути базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.
Водночас, як вбачається з наведених в Акті перевірки розрахунків, спірних ППР та інших матеріалах справи, відповідачем базою оподаткування в спірних правовідносинах визначено суму 592925,81 грн. (59390,14 грн. щодо ОСОБА_1 та 533535,67 грн. щодо ОСОБА_3 ), з якої відповідачем нараховано основі зобов'язання зі сплати податків та штрафні (фінансові) санкції.
Будь-яких правових обґрунтувань збільшення відповідачем бази оподаткування з 486200 грн. до 592925,81 грн. до суду не надано, тому суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про безпідставність збільшення бази оподаткування у спірних правовідносинах, що в свою чергу свідчить про протиправність винесених податкових повідомлень-рішень від 09.04.2025 року №00038632406 та №00038732406, а отже такі ППР підлягають скасуванню.
Таким чином, позовні вимоги у зазначеній частині також підлягають задоволенню.
Що стосується правомірності податкових повідомлень-рішень від 09.04.2025 року №00038562406 та 00038662406, якими позивачу було нараховано штрафні (фінансові) санкції за несвоєчасність перерахунку до бюджету, відповідно, податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати за період з жовтня 2018 по грудень 2023 року та військового збору із заробітної плати за період з 01.02.2019 року по 30.09.2024 року, суд першої інстанції обґрунтовано визначив наступне.
Відповідно до позиції позивача, викладеної у позові, додаткових письмових поясненнях, а також поясненнях представника позивача, наданих у судовому засіданні, вбачається, що позивач не заперечує факту несвоєчасності перерахування до бюджету зазначених сум податку та наявність у нього відповідної заборгованості у спірні проміжки часу. Натомість, на думку позивача, контролюючим органом безпідставно застосовано ставку штрафу - 25% замість належних, на думку позивача, 10%. Позивач наголошує, що ставка 25% може бути застосована лише за умови доведеності вини у платника податку, а у даному випадку позивач будь-якої вини у своїх діях не вбачає, зазначаючи, що несвоєчасне перерахування ПДФО та військового збору до бюджету було викликано виключно неможливістю своєчасно виконати зазначені податкові зобов'язання через відсутність коштів у підприємства.
Надаючи правову оцінку такій позиції позивача, суд виходить з наступного.
Зі змісту пунктів 109.1-109.3 статті 109 ПК України, податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
У випадках, визначених пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.
Згідно пунктів 112.1, 112.2 статті 112 ПК України, особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Відповідно до п. 125-1.1 ст. 125-1 ПК України, не нарахування та/або неутримання, та/або несплата (неперерахування), та/або нарахування, сплата (перерахування) не в повному обсязі податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь нерезидента або іншого платника податків, а також нерезидентом, на якого покладено обов'язок сплачувати податок у порядку, встановленому розділом III цього Кодексу, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 10 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Водночас, згідно п. 125-1.2 ст. 125-1 ПК України, ті самі дії, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Зі змісту наданих заяв по суті справи, пояснень представника відповідача та інших матеріалів справи судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем у спірних ППР застосовано штраф за несвоєчасність перерахування позивачем ПДФО та військового збору саме у розмірі 25 відсотків від суми податку, що підлягає сплаті, а отже застосовано положення п. 125-1.2 ст. 125-1 ПК України.
Така позиція відповідача обґрунтована тим, що станом на кожну дату сплати спірних сум податку на рахунках позивача обліковувались залишки грошових коштів, які не були останнім спрямовані на сплату податків, а були використані позивачем на власний розсуд. Вказане підтверджується Актом перевірки та позивачем не спростовано.
За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав доведеним умисність дій позивача щодо невиконання ним обов'язків зі сплати податку, а отже дії та рішення відповідача у вказаній частині є правомірними, а спірні податкові повідомлення-рішення від 09.04.2025 року №00038562406 та 00038662406 скасуванню не підлягають.
Таким чином, позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню.
Що стосується правомірності рішення №00038782406 від 09.04.2025 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив наступне.
Так, відповідно до Акту перевірки, відповідачем встановлено факти несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску за періоди з 30.09.2016 року по 30.05.2017 року. Акт містить детальний розрахунок по кожному з періодів несвоєчасного перерахування єдиного внеску.
За наслідками проведеної перевірки, враховуючи виявлені факти порушення позивачем своєчасності сплати єдиного внеску, відповідач, серед іншого, прийняв оскаржуване рішення №00038782406 від 09.04.2025, яким застосував до позивача штраф у розмірі 357114,12 грн. та пеню у розмірі 57491,00 грн.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно зазначив, що до оскаржуваного рішення №00038782406 від 09.04.2025 року відповідачем додано розрахунок штрафу та пені, відповідно до якого відображено кожний період несвоєчасної сплати, його тривалість, сума несвоєчасно сплачених податкових зобов'язань, а також розмір нарахованих штрафних (фінансових) санкцій по кожному періоду.
Зазначені документи, а також інші матеріали справи, на думку суду, дозволяють пересвідчитись в наявності у позивача по кожному конкретному періоду часу розміру несвоєчасно сплачених зобов'язань з ЄСВ та обґрунтованості нарахування штрафних санкцій.
Позивачем доказів своєчасності сплати вищезазначених податкових зобов'язань не надано, як і заперечень щодо розміру нарахування штрафів та пені.
Доводи позивача щодо незрозумілості підстав виникнення заборгованості з ЄСВ суд не приймає з огляду на наведені вище обставини та досліджені матеріали справи.
Враховуюче наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено протиправність рішення Головного управління ДПС в Кіровоградській області №00038782406 від 09.04.2025 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, тому підстав для його скасування не вбачається.
Враховуючи наведені вище обставини, в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Кіровоградській області, Обласного комунального виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград» на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року в адміністративній справі №340/2642/25 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року в адміністративній справі №340/2642/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Сафронова
суддя С.В. Чабаненко