08 грудня 2025 року м.Дніпросправа № 160/22254/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 160/22254/25 (суддя Бухтіярова М.М.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Національного університету оборони України, військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
31.07.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за період служби ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року по 26 серпня 2020 року показників розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2020 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби з 01 січня 2020 року по 26 серпня 2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2020 шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення (матеріальна допомога на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 2020 рік станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо незастосування при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за період служби ОСОБА_1 з 26 серпня 2020 року по 02 березня 2022 року показників розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року;
- зобов'язати Національний університет оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби з 26 серпня 2020 року по 02 березня 2022 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Національний університет оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення (матеріальна допомога на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо незастосування при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за період служби ОСОБА_1 з 06 березня 2022 року по 10 листопада 2022 року показників розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2022 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби з 06 березня 2022 року по 10 листопада 2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2022 шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення (матеріальна допомога на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 2022 рік станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку у справі відмовлено; позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачеві десятиденний строк з дня отримання даної ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовними вимогами в частині щодо грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 10.11.2022 та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
13.08.2025 представник позивача подав до суду першої інстанції заяву про поновлення процесуального строку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено; позовна заява в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо незастосування при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за період служби ОСОБА_1 з 19 липня 2022 року по 10 листопада 2022 року показників розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2022 року та зобов'язання військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період служби з 19 липня 2022 року по 10 листопада 2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2022 шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів повернута позивачу, на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України, оскільки представник позивача не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, позивач просить оскаржену ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції в оскарженій ухвалі не надав належної оцінки доводам зазначеним у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Вказує, що позивач є учасником бойових дій, у період з 06 березня 2022 року по 10 листопада 2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , у складі якої залучався до виконання завдань з протидії збройній агресії з боку російської федерації, що обмежувало його можливості щодо вжиття заходів спрямованих на захист його прав. Зазначене підтверджується відповідним посвідченням виданим на ім'я позивача. Зазначає, що до звернення за правовою допомогою позивач вважав, що виплати грошового забезпечення здійснюються належним чином, адже справедливо очікував дотримання військовою частиною принципів розумності та добросовісності при нарахуванні виплат. Відповідно, про можливе порушення своїх прав скаржник дізнався після звернення за правовою допомогою до фахівців в галузі права. Вказані обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причини, у зв'язку із чим просить поновити позивачу строк звернення до суду.
Відповідачі своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу позивача не скористалися.
Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів розглядає апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, зазначену в п.3 ч.1 ст.294 КАС України, в порядку письмового провадження у відповідності до ч.2 ст.312 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно із частиною 1, абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про виплату належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі відносини врегульовані положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас, відповідно до частини 1 та частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 160/21959/23, від 12 вересня 2024 року у справі № 380/6701/24, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
Пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, зі скасуванням карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відпали підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
За змістом частини шостої статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини другої якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017), від 7 лютого 2019 року у справі № 802/497/16-а, від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Вжиття конструкції «повинен був дізнатись» в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Скаржнику недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом трьох місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року у справі №521/21851/16-а). При цьому, у визначенні моменту виникнення права на позов має значення, коли особа дізналася про факт порушення свого права, інтересу або коли саме вона повинна була дізнатись про це, і обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений саме на позивача.
Як слідує з позовних вимог, позивачем оспорюються дії, зокрема, військової частини НОМЕР_2 щодо незастосування при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за період служби з 06 березня 2022 року по 10 листопада 2022 року показників розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом станом на 01 січня 2022 року.
У зв'язку з чим, позивач просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 06 березня 2022 року по 10 листопада 2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2022, в тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів.
Колегія суддів зазначає, що грошове забезпечення виплачується щомісячно, тож з отриманням грошового забезпечення військовослужбовцю достеменно відомо щодо розміру не отриманого грошового забезпечення.
З огляду на наведені правові норми та висновки Верховного Суду, із позовними вимогами щодо зобов'язання здійснити виплату грошового забезпечення у визначений спосіб за період з 19.07.2022 по 10.11.2022 позивач мав звернутись до суду до 02.10.2023 (перший робочий день протягом трьох місяців після відміни карантину).
Поряд з цим, з такими позовними вимогами позивач звернувся лише 31.07.2025, тобто із значним пропуском строку звернення до суду.
Проте, представником позивача не вказано конкретних обставин, що об'єктивно унеможливлювали реалізацію позивачем його права щодо своєчасного звернення до суду із цими позовними вимогами з урахуванням фактичної обізнаності позивача щодо порушених прав та інтересів, а також не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Необізнаність позивача щодо порушених прав не враховується судом, оскільки, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується щомісячно, а відтак з дати отримання грошового забезпечення позивачу достеменно відомо про розмір недоплаченого грошового забезпечення, тобто про порушення його прав та інтересів.
Щодо введення воєнного стану в Україні, колегія суддів зазначає, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості звернення до суду позивачем у встановлені строки у зв'язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22.
Хоч обставини несення позивачем військової служби в умовах воєнного стану та залучення до здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, є поважними причинами, однак позивачем не надано жодних доказів наведеному, а отже не доведено, що причини пропуску строку зумовлені саме запровадженням воєнного стану (постійне перебування на службі в зоні бойових дій, залучення до здійснення заходів для захисту держави, тощо).
Колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції, що посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 , видане 04.08.2021, не є належним доказом на підтвердження об'єктивної неможливості звернення до суду із позовними вимогами в частині щодо обрахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 10.11.2022.
Посилання представника позивача на неналежну оцінку доводам, зазначеним у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, спростовується обґрунтуванням ухвали суду першої інстанції про повернення позову.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 1 ч.4 ст.169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що у суду першої інстанції були підстави, передбачені п.1 ч.4 ст.169 КАС України, для повернення позовної заяви в частині позовних вимог зазначених в оскарженій ухвалі.
Згідно частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В даному випадку оскаржена ухвала прийнята судом першої інстанції у відповідності до наведених вище вимог КАС України, підстави для її скасування або зміни відсутні, з огляду на що, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 160/22254/25 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак