Номер провадження: 22-ц/813/5764/25
Справа № 507/329/24
Головуючий у першій інстанції Павловська Г. В.
Доповідач Громік Р. Д.
26.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 16 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Чайка Вадима Олесандровича, звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння та просить витребувати у останніх на його користь вантажний автомобіль фургон-В, марки MERSEDES-BENZ, модель 208CDI, колір білий, 2003 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на цей транспортний засіб. Стягнути з відповідачів солідарно на його користь всі судові витрати та витрати на правову допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_4 , 13.06.2022 року надала довіреність строком на 3 роки ОСОБА_1 на право користування, експлуатації та розпорядження транспортним засобом, вантажним фургоном-В, марки MERSEDES-BENZ, модель 208CDI, колір білий, 2003 року випуску, VIN код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить їй на праві власності без будь-яких встановлених обмежень. Вказана довіреність НРТ 283259 зареєстрована в реєстрі за №406.
Таким чином ОСОБА_4 наділила ОСОБА_1 правами власника зазначеного транспортного засобу, тобто він є титульним (на законних підставах) власником вказаного транспорту.
Між тим, зазначеним фургоном без будь-яких правових підстав заволоділи відповідачі і повертати вищевказаний транспортний засіб відмовляються.
Тому, 09.08.2022 року ВП №1 Одеського РПУ №2 ГУНП в Одеській обасті внесено до ЄРДР за №12022162160000570 за ст. 289 ч.1 КК України за його заявою про незаконне заволодіння відповідачами транпортним засобом.
24 листопада 2023 року слідчим слідчого відділення відділу поліції №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, підставою для закриття є наявність спірних цивільно-правових відносин.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 16 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна, вантажного фургону-В марки MERCEDES-BENZ, модель CDI білого кольору, 2003 року випуску VIN код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 із чужого незаконного володіння відмовлено у повному обсязі.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове частині, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позовних вимог.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що згідно з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 власником транспортного засобу марки MERSEDES-BENZ, модель 208CDI, колір білий, 2003 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_4 .
Згідно з копії довіреності від 13.06.2022, ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_1 бути її представником з питань користування, експлуатації та розпорядження належним їй на праві власності транспортним засобом, типу вантажний фургон-В, марки MERSEDES-BENZ, модель 208CDI, колір білий, 2003 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого 29.07.2009 року, органом РЕВ №3 при УДАЇ ГУМВС України в Одеській області, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . Довіреність видана строком на три роки та дійсна до 13.06.2025 року, посвідчена приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Кушнеровою Л.Д.
Згідно з постанови про закриття кримінального провадження від 24.11.2023, кримінальне провадження №12022162160000570 від 09.08.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 289 КК України закрито, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.
Згідно з вищезазначеної постанови, досудовим розслідуванням встановлено, що 09 серпня 2022 року до чергової частини ВП №1 ОРУП №3 ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те, що 14.05.2022 року невстановлена особа заволоділа транспортним засобом марки MERSEDES-BENZ, модель 208CDI, колір білий, 2003 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який перебуває у користуванні останнього на підставі довіреності, чим спричинила матеріальні збитки.
Відомості по зазначеному факту було внесено до ЄРДР за №12022162160000570 від 09.08.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 289 КК України.
У ході досудового розслідування встановлено, що 13 червня 2022 року на ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , видана довіреність від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якої остання уповноважує ОСОБА_1 бути представником з питань користування, експлуатації та розпорядження нилежним їй на праві власності транспортним засобом типу вантажний фургон-в марки MERSEDES-BENZ, модель 208CDI, колір білий, 2003 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 власником транспортного засобу марки MERSEDES-BENZ, модель 208CDI, колір білий, 2003 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 є ОСОБА_4 .
З показів ОСОБА_5 встановлено, що вказаним транспортним засобом користувався він та його тесть - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також зазначив, що для перевезення вантажів вказаний транспортний засіб ОСОБА_6 надавався ОСОБА_3 та вказав що наразі авто марки MERSEDES-BENZ, модель 208CDI, колір білий, 2003 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 перебуває у останнього без будь-яких дозвільних документів.
Допитаний у якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що в 2012 році транспортний засіб марки MERSEDES-BENZ д.н.з. НОМЕР_2 він придбав за 200 тисяч гривень через ОСОБА_6 , який є його кумом у ОСОБА_4 , яка на моменту купівлі перебувала у стосунках з ОСОБА_6 технічний паспорт на вказаний транспортний засіб йому передав ОСОБА_6 .
Допитана в якості свідка ОСОБА_4 , вказала, що вона дійсно видала довіреність на ОСОБА_1 , проте зазначила, що з ним фактично знайома не була, останній представився їй, що він від ОСОБА_6 , з яким у неї раніше були відносини як партнерів по бізнесу. Також свідок ОСОБА_4 вказала, що у 2009 році, так як вона та ОСОБА_6 були партнерами по бізнесу, вони вирішили придбати автомобіль та фактично транспортний засіб придбав ОСОБА_6 , більша частина грошових коштів за купівлю вказаного автомобілю була надана ним та з моменту купівлі транспортного засобу - авто та свідоцтво про реєстрацію ТЗ перебували у ОСОБА_6 .. Наразі вона, як власник транспортного засобу, згідно реєстраційних документів, жодних претензій з приводу даного автомобіля ні до кого не має.
Також, під час досудового розслідування встановлено, що звернення ОСОБА_1 до органів поліції з приводу вчинення відповідачами кримінального правопорушення мало місце 14.05.2022 року, проте довіреність на ім'я ОСОБА_1 видана 13.06.2022 року, тобто майже через місяць.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Звертаючись із цим позовом до суду, позивач стверджував, що ОСОБА_4 оформивши довіреність на ОСОБА_1 нібито наділила останнього правами власника вищезазначеного транспортного засобу (титульним власнком).
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред'являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно, однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.
Віндикація - витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.
Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.
Аналізуючи положення ст.387 ЦК України можна зробити висновок, що зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти (право власності) й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.
Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов'язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.
При цьому у правовій конструкції витребування майна шляхом віндикації позивач повинен довести наявність таких обов'язкових елементів даного способу захисту права власності:
-позивач є безсумнівним власником майна, що витребовується;
-майно, що є предметом віндикації вибуло з володіння позивача поза його волею;
-відсутні правові підстави для вибуття спірного майна з володіння позивача.
Обов'язок доводити наявність усіх елементів такої правової конструкції покладається саме на позивача.
Отже, звертаючись з віндикаційним позовом до суду, позивач насамперед має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази, надати судові докази про те, що вказане майно вибуло з володіння позивача поза його волею і що воно знаходиться у відповідача.
Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.
Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.
Правові позиції щодо особливостей віндикації та обсягів доведення у справах за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема у постановах від 15.05.2018 року у справі № 923/630/17, від 29.01.2019 року у справі № 911/3312/17, від 02.04.2019 року у справі № 911/737/18, від 19.06.2019 року у справі № 914/1671/17, від 27.08.2019 року у справі № 925/366/18, від 12.09.2019 року у справі № 21/936.
За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.
У постанові ВС України від 11 грудня 2023 року (справа № 752/5281/20, провадження № 61-1371 сво 23), зазначено, що у випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно. У випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею. Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.
Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.
Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача. Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20) про те, що : «норми статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Позивачем при зверненні до суду не надано жодних доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, окрім довіреності ОСОБА_4 на його ім'я на право представляти її інтереси, як власника транспортного засобу перед третіми особами.
З огляду на викладене, відсутні такі обов'язкові елементи такого способу захисту права власності, як віндикація, оскільки в даному позові позивач не є власником транспортного засобу, а транспортний засіб вибув з володіння власника за її згодою, тобто ОСОБА_4 жодних претензій з приводу автомобіля не має.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вищевказане майно належить на праві власності позивачу та доказів отримання саме спірного майна відповідачем також не доведено порушення прав, за захистом яких він звернувся до суду, з боку відповідачів, а тому з цих підстав позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Апеляційний суд також зазначає, що частиною третьою статті 388 ЦК України, у редакції на момент звернення до суду із позовом, передбачено самостійне правило, відповідно до змісту якого, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Вищезазначене тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у судовій практиці, зокрема, Верховного Суду.
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то, за загальним правилом, вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.
У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.
Зазначене вище дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.
Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.
Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.
Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача.
Власник речі, у спірних правовідносинах - транспортного засобу, повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду: від 11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20 (провадження № 61-1371сво23); від 11 грудня 2023 року у справі № 607/8879/21 (провадження № 61-7375сво22).
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Повний текст судового рішення.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення повного судового рішення у строки, передбачені національним законодавством, а також застосування стабілізаційних графіків відключення світла, апеляційної інстанції було здійснено виготовлення повного тексту судового рішення 24 грудня 2025 року.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 16 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева