Номер провадження: 22-ц/813/6401/25
Справа № 521/4207/25
Головуючий у першій інстанції Роїк Д. Я.
Доповідач Погорєлова С. О.
23.12.2025 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фуфаєва Ольга Ольгердівна, Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Щукіна Людмила Сергіївна, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсним, на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Роїк Д.Я. 16 червня 2025 року у м. Одеса, -
встановила:
У березні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Хаджибейського районного суду м. Одеси із позовом, в якому просила суд визнати недійсними договори дарування земельних ділянок та домоволодіння.
12.06.2025 року представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на:
- домоволодіння, загальною площею 144,2 кв.м, житловою площею 81,9 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 ;
- земельну ділянку, кадастровий номер № 5110137300:53:001:0014, загальною площею 0,10 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ;
- земельну ділянку, кадастровий номер № 5110137300:53:001:0015, загальною площею 0,0093 га, цільове призначення для будівництва індивідуальних гаражів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ;
- земельну ділянку кадастровий номер № 5123783500:02:002:1835, загальною площею 0,0762 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_5 .
Заява мотивована тим, що під час перебування зазначеної цивільної справи у суді та отримання інформації про порушення кримінального провадження, ОСОБА_3 продала все отримане нею від ОСОБА_2 нерухоме майно за договорами купівлі-продажу, а саме:
- 15.04.2025 року ОСОБА_6 , уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 про продаж домоволодіння, яке складається з двох окремих житлових будинків загальною площею 144,2 кв.м, житловою площею 81,9 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Щукіною Л.С., номер відомостей про речове право: 59480601;
- 15.04.2025 року ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 щодо продажу земельної ділянки кадастровий номер 5110137300:53:001:0014, загальною площею 0,1 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер відомостей про речове право: 59480695;
- 15.04.2025 року ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 щодо продажу земельної ділянки кадастровий номер № 5110137300:53:001:0015, загальною площею - 0,0093 га, цільове призначення - для будівництва індивідуальних гаражів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер відомостей про речове право: 59481387;
- 05.03.2025 року ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу зі ОСОБА_5 щодо земельної ділянки кадастровий номер № 5123783500:02:002:1835, загальною площею - 0,0762 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , номер відомостей про речове право: 58860098.
У зв'язку із цим, на думку заявника, існує ризик втрати зазначеного нерухомого майна до вирішення спору у суді та виникнення реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 16.06.2025 року заяву представника ОСОБА_2 про забезпечення позову було задоволено.
В якості забезпечення позову накладено арешт на:
- домоволодіння загальною площею - 144,2 кв.м, житловою площею - 81,9 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 ;
- земельну ділянку, кадастровий номер № 5110137300:53:001:0014, загальною площею 0,10 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ;
- земельну ділянку, кадастровий номер № 5110137300:53:001:0015, загальною площею 0,0093 га, цільове призначення - для будівництва індивідуальних гаражів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ;
- земельну ділянку кадастровий номер № 5123783500:02:002:1835, загальною площею 0,0762 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_5 .
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_1 , відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом було накладено арешт на майно третьої особи, що є помилковим; суд був зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення, проте необґрунтовано його не застосував; апелянт набув право власності на майно, на яке накладений арешт, як добросовісний набувач; позивачем не надано доказів на обґрунтування реальної загрози невиконання рішення суду щодо майна, яке не є предметом спору між позивачем та відповідачем.
Таким чином, оскільки ухвала суду першої інстанції оскаржується лише ОСОБА_1 , то вказане судове рішення підлягає перегляду в апеляційному порядку виключно в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить апелянту.
Сторони про розгляд справи на 23.12.025 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з'явився представник ОСОБА_1 .
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку між сторонами виник спір та його предметом є визнання договорів дарування недійсними, оскільки в момент вчинення правочину ОСОБА_2 не мала фактичної можливості правильно оцінити свої дії, помилилась відносно обставин зазначених договорів, не мала на меті передачу належного їй майна доньці.
Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12.06.2025 року до участі у справі, в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_4 , Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фуфаєву О.О., Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Щукіну Л.С., ОСОБА_1 , ОСОБА_5 .
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 на праві власності належать домоволодіння загальною площею - 144,2 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянка, кадастровий номер № 5110137300:53:001:0014, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянку, кадастровий номер № 5110137300:53:001:0015, загальною площею 0,0093 га, яка також знаходиться за вищевказаною адресою.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про накладення арешту на вказане нерухоме майно, належне ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що такий вид забезпечення позову є співмірним із заявленим позовом та буде достатнім для забезпечення виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду необґрунтованим, виходячи з наступного.
Згідно ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Способи забезпечення позову, які передбачені ч. 1 ст. 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.
До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (п. 2, 4 ч. 1 ст. 150 ЦПК України). За змістом наведених норм це стосується майна, що належить виключно відповідачу.
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися майном, що належить відповідачу, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана з необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено наступне: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Цивільне процесуальне законодавство не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11.08.2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21).
У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі № 759/13257/19 (провадження № 61-18169св19) зазначено, що: «вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. З наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру стосуються прав третьої особи, яка не є відповідачем у справі. При цьому забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно. Відтак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, і суд повинен виходити із наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норму процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову».
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 року у справі № 824/2/24 (провадження № 61-1444ав24).
У постанові Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що: «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі».
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21.04.2021 року у справі № 372/333/20 (провадження № 61-19492св20) та від 21.04.2022 року у справі № 755/5300/21 (провадження № 61-18391св21), від 18.01.2023 року у справі № 755/9322/20 (провадження № 61-14783св20), від 25.09.2024 року у справі № 756/19178/21 (провадження № 61-13112св23), від 30.07.2025 року у справі № 752/22157/20 (провадження № 61-4734св25).
Отже, забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.
Вживаючи заходи забезпечення позову та накладаючи арешт на спірні земельні ділянки та домоволодіння, належне ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір і невжиття вказаних заходів забезпечення позову у разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Разом з тим, судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_1 залучений до участі у справі в якості третьої особи, на майно якої не може бути накладено арешт, так як третя особа не є стороною у справі (ст. 48 ЦПК України).
Враховуючи викладене, суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув увагу на те, що на момент задоволення судом заяви про забезпечення позову фактично було вирішено питання про права та охоронювані законом інтереси особи, яка є власником арештованого нерухомого майна та не є стороною у цій справи, тобто ОСОБА_1 , що є недопустимим.
При зазначених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, не з'ясував обставини справи в частині, яка переглядається, що, відповідно, призвело до неправильного її вирішення, у зв'язку із чим ухвала Хаджибейського районного суду м. Одеси від 16.06.2025 року підлягає частковому скасуванню із постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову в частині накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_1 .
В іншій частині судове рішення у апеляційному порядку не переглядалось.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 16 червня 2025 року - скасувати в частині накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 .
Постановити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на:
- домоволодіння, загальною площею 144,2 кв.м, житловою площею 81,9 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 ;
- земельну ділянку, кадастровий номер № 5110137300:53:001:0014, загальною площею 0,10 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ;
- земельну ділянку, кадастровий номер № 5110137300:53:001:0015, загальною площею 0,0093 га, цільове призначення - для будівництва індивідуальних гаражів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 23 грудня 2025 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе