Постанова від 24.12.2025 по справі 490/3476/24

24.12.25

22-ц/812/2317/25

Справа №490/3476/24

Провадження № 22-ц/812/2304/25

Провадження № 22-ц/812/2316/25

Провадження № 22-ц/812/2317/25

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2025 року м.Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

за участі позивача - ОСОБА_1 та його представника - Вдовиченко І.С.,

відповідача - ОСОБА_2 та її представника Бондар Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційні скарги

ОСОБА_1 , подану адвокатом Вдовиченко Іриною Сергіївною,

та

ОСОБА_2 , поданої адвокатом Бондар Юлією Олександрівною,

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2025 року та додаткове рішення цього суду від 31 жовтня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гуденко О.А., дата складання повних текстів не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, визнання права власності та стягнення компенсації

ВСТАНОВИВ:

01 травня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю.

В обґрунтування позову зазначав, що до реєстрації шлюбу з відповідачкою, 04 липня 2013 року ним було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 77/07/2013 з ТОВ «Компанія Парадиз», відповідно до умов якого він придбав майнові права на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47.0 кв.м. Вартість майнових прав на квартиру складала 244 400, 00 грн.

24 вересня 2013 року за ним було зареєстровано право власності на цю квартиру.

З метою придбання у власність іншої квартири, 20 вересня 2019 року за договором купівлі-продажу ним відчужено вищевказану квартиру за 141 024 грн.

За кошти отримані від продажу цієї квартири позивачем 21 листопада 2019 року було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею - 65,7 кв.м., житловою площею - 37, 8 кв. м. за 131 418 грн.

На час придбання квартири позивач з відповідачкою перебували в зареєстрованому шлюбі, проте проживали окремо, не були пов'язані спільним побутом. Так, відповідачка фактично проживала за зареєстрованим місцем проживання за адресою АДРЕСА_3 та отримувала соціальні пільги за вказаною адресою, про що вона зазначала у Деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та у Департаменті праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради під час оформлення соціальних пільг.

Квартира АДРЕСА_2 була придбана позивачем не в інтересах сім'ї та за його особисті кошти, від продажу квартири АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується інформацією, яка зазначена ним в Деклараціях особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період з 2015 по 2020 роки.

Отже, хоча квартира і була набута сторонами за час зареєстрованого шлюбу, проте вона є його особистою власністю, оскільки джерелом походження вкладених у її придбання коштів були кошти, одержані від продажу майна, що було набуте позивачем до шлюбу.

16 грудня 2024 року представником позивача ОСОБА_1 адвокаткою Вдовиченко І.С. подано заяву про зміну предмету позову.

В обґрунтування своїх вимог посилається на ті самі обставини щодо об'єкту його особистої приватної власності - квартири АДРЕСА_2 .

Додатково зазначав, що із інформації в Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік вбачається, що у власності позивача перебував транспортний засіб DAEWOO, Lanos, 2007 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , право власності на яке зареєстровано за ним 26.04.2014 року, ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 .

У 2016 році позивач ОСОБА_1 здійснив продаж вказаного транспортного засобу, та задекларував зберігання коштів від продажу в грошових активах у сумі 110 000 грн. Вказані грошові активи ОСОБА_1 зберігав у готівці та кожного року декларував їх.

30 червня 2020 р. між ТОВ «Олівія - Юг» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 4588/20/000166, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав транспортний засіб HondaAccord, 2011 року випуску, автомобіль легковий, червоного кольору, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі, VIN-код НОМЕР_2 , за ціною 98 000 грн.

Цей транспортний засіб придбано за особисті кошти ОСОБА_1 , які належали йому ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 . Вказане підтверджується інформацією, зазначеною ним під час декларування доходів.

Декларуючи свої статки, відповідач ОСОБА_2 ніколи не зазначала тип права власності квартири АДРЕСА_2 та транспортного засобу HondaAccord, 2011 року випуску, автомобіль легковий, червоного кольору, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі, VIN-код НОМЕР_2 , як спільного сумісного майна подружжя, а зазначала, що вказане майно перебуває у приватній власності позивача ОСОБА_1 . Слід зазначити, що відповідно до всіх задекларованих статків ОСОБА_2 , остання не приймала матеріальної участі в придбанні вказаного майна, що підтверджується наявними в неї грошовими активами, зазначеними в поданих Деклараціях.

02.10.2024 року автомобіль марки HondaAccord, 2011 року випуску позивачем ОСОБА_1 продано ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу за ціною, яка відповідає його реальній вартості - 100 000 грн. Кошти отримані від продажу транспортного засобу - автомобіля HondaAccord, реєстраційний номер НОМЕР_3 , у розмірі 100 000 грн., є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 .

Зважаючи на наведене, позивач ОСОБА_1 остаточно просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 65,7кв.м., житловою площею 37,8 кв.м. та на грошові кошти у розмірі 100 000 грн. отримані ним від продажу транспортного засобу HondaAccord, 2011 року випуску, червоного кольору, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі, VIN-код НОМЕР_2 , за договором купівлі-продажу від 02.10.2024 р.

07.10.2024 року представник відповідача адвокат Бондар Ю.О. подала до суду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, визнання права власності та стягнення компенсації.

В обґрунтування позову зазначала, що у період перебування у шлюбі сторонами була придбана за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_2 , яка є предметом первісного позову, а також легковий автомобіль HondaAccord, 2011 року випуску, який належав позивачу по справі, і також підлягають поділу як спільне сумісне майно подружжя.

За час перебування у шлюбі позивач та відповідач проживали разом, вели спільне господарство, разом облаштовували побут, забезпечували розвиток своєї родини, підтримували один одного, разом будували майбутнє та досягали спільних цілей як подружжя.

Напередодні вступу у шлюбні відносини за позивачкою був зареєстрований транспортний засіб, який належав їй на праві приватної власності, від продажу даного автомобіля вона отримала відповідний прибуток. До вступу в шлюб та протягом періоду перебування в ньому вона була працевлаштована, проходила службу в УСБУ в Миколаївській області і отримувала значні суми грошового забезпечення. Зокрема, протягом 2017 - 2021 років суми грошового забезпечення позивача разом складають 424 346,18 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька, отже у зв'язку з вагітністю, пологами та народженням дитини позивачка певний період часу не працювала і з 25.06.2018 по 08.05.2021 перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку без збереження заробітної плати. Протягом вказаного періоду часу вона займалася доглядом та вихованням спільної з відповідачем малолітньої дитини, забезпечувала її дозвілля, вела побут, займалася домашніми справами. Разом з цим, вона отримувала державну та соціальну матеріальну допомогу, соціальні виплати. Так, за період з січня 2020 по травень 2021 років ОСОБА_2 отримала доходи у розмірі 36 871,86 грн.

Крім цього, під час перебування в шлюбі у відповідача на праві приватної власності перебувала земельна ділянка (кадастровий номер 4823684200:01:000:0140, площа 2,0 га). Таку земельну ділянку відповідач продала у 2019 році і отримала прибуток якраз напередодні купівлі спірного майна 21.11.2019, і кошти отримані від продажу земельної ділянки були використані для придбання квартири АДРЕСА_2 за адресою АДРЕСА_4 .

Отже, за час перебування у шлюбі позивачка отримувала значні суми доходів, які були складовою спільного бюджету подружжя і використовувались ними разом на потреби сім'ї, зокрема і на купівлю рухомого та нерухомого майна. Так, під час перебування у шлюбі, а саме 21.11.2019 подружжя придбало трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею - 65,7 кв.м., житловою площею - 37, 8 кв.м. Договір купівлі продажу вказаної квартири від 21.11.2019 було підписано відповідачем як представником подружжя, чиї інтереси він за попередньою домовленістю подружжя представляв як сторона в даному договорі.

Позивач же, в свою чергу, і відповідно до умов такого договору (зокрема п. 1.8.) надала письмову згоду дружини на купівлю такого майна - заява від 21.11.2019 зареєстрована приватним нотаріусом в реєстрі під номером 3397. Відповідно до тексту такої заяви позивач підтвердила, шо гроші, які будуть витрачені на купівлю нерухомості (спірного майна) є спільною сумісною власністю подружжя, придбана нерухомість буде вважатися об'єктом права спільної сумісної власності, а всі дії, які під час укладання договору купівлі-продажу вчиняє її чоловік - відповідають інтересам сім'ї та спільному волевиявленню подружжя.

Також, під час перебування у шлюбі подружжям було придбано транспортний засіб HondaAccord, 2011 року випуску, який за попередньою домовленістю подружжя 02.07.2020 було зареєстровано за відповідачем, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Вказане нерухоме та рухоме майно придбане подружжям в умовах ведення спільного господарства та ведення спільного бюджету. Жодних письмових договорів, зокрема і шлюбного щодо умов поділу бюджету між сторонами не укладалось. За час перебування у шлюбі позивач та відповідач проживали разом, разом облаштовували побут, забезпечували розвиток своєї родини, підтримували один одного, разом будували майбутнє та досягали спільних цілей як подружжя. Тобто, враховуючи, що позивач і відповідач проживали спільно, як подружжя мали спільний бюджет, вели спільний побут, виховували і утримували дитину, усі доходи як позивача так і відповідача використовувались і витрачались ними разом, позивач працювала і отримувала окремий дохід, який використовувався в інтересах сім'ї спільно з доходом відповідача, не перебувала повністю на утриманні чоловіка, спірне майно купувалось за спільні кошти подружжя, а отже таке рухоме та нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя.

В оголошенні на продаж вказаного спірного транспортного засобу відповідач вказав ціну продажу такого автомобіля 11 500,00 доларів США, що станом на дату подання цього позову за курсом НБУ в еквіваленті становить 474 544,05 грн.

Відповідно до консультації №836/24 від 26.09.2024 суб'єкта оціночної діяльності щодо визначення ринкової вартості транспортного засобу, то відповідно до середніх ринкових цін ринкова (оціночна) вартість автомобіля легкового HONDA ACCORD, 2011 р.в., об'єм двигуна - 1997 см. куб., вид палива - бензин або газ, колір червоний, загальний легковий седан складає 453 900,00 грн.

Посилаючись на викладене позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частки у трикімнатній квартири АДРЕСА_2 , загальною площею - 65,7 кв.м., житловою площею - 37, 8 кв.м, та право власності на 1/2 частки транспортного засобу Honda Accord, 2011 року випуску, автомобіль легковий червоного кольору, об'єм двигуна - 1997 см. куб., номер шасі, VIN-код НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Виділити транспортний засіб Honda Accord, 2011 року випуску, автомобіль легковий червоного кольору, об'єм двигуна -1997 см. куб., номер шасі, VIN-код НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 у власність ОСОБА_1 .

Стягнути з нього на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на це майно у розмірі 226 950, 00 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2024 року прийнятий зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2025 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 65,7кв.м., житловою площею 37,8 кв.м.

У задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на грошові кошти у розмірі 100 000 грн, отримані від продажу транспортного засобу Honda Accord, 2011 року випуску - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

У задоволенні вимог про поділ майна подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частки у трикімнатній квартири АДРЕСА_2 та вимог про визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки транспортного засобу HondaAccord, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та виділення його у власність ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб HondaAccord, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 у розмірі 226 950, 00 грн., 2874,10 грн. за сплату судового збору та 7 500 грн витрат на правову допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1390 грн. за сплату судового збору.

Додатковим рішенням цього суду від 31 жовтня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5200 грн. витрат на правову допомогу.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначав, що квартира АДРЕСА_2 не належить до спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки придбана за особисті кошти позивача ОСОБА_1 , а тому не може бути предметом поділу подружжя. Позивач за первісним позовом на підставі належних доказів спростував презумпцію спільності права власності подружжя на спірну квартиру, яка набута у період шлюбу, оскільки довів, що спірна квартира була придбана за його кошти, отримані від продажу квартири, яка була його особистою власністю. Доказів придбання спірної квартири за спільні кошти сторін у справі матеріали справи не містять.

Зазначав, що у договорі купівлі-продажу спірної квартири від 21.11.2019 не зазначено про те, що квартира придбавається покупцем у спільну сумісну власність подружжя, а зазначено лише про те, що квартира придбавається за згодою дружини ОСОБА_2 .

А відтак дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спірної квартири особистою власністю чоловіка та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання цієї квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 частини цієї квартири, оскільки вказане майно хоча і набуто за час шлюбу, але за кошти, які належали відповідачу за зустрічним позовом особисто від продажу належного йому майна, яке придбано до укладення шлюбу між сторонами

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права особистої приватної власності на грошові кошти у розмірі 100 000 грн. отримані ним від продажу транспортного засобу Honda Accord, 2011 року випуску, червоного кольору, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі, VIN-код НОМЕР_2 , за договором купівлі-продажу від 02.10.2024 р, суд першої інстанції зазначав, що не може прийняти до уваги посилання ОСОБА_1 про те, що при придбанні ним цього автомобіля 30.06.2020 року Актом огляду ТЗ ТОВ "Ольвія-ЮГ" було підтверджено його технічний стан відповідно реальній ціні 98 000 грн., як і при його продажу 02.10.2024 року в РСЦТСЦ МВС в Миколаївській області - оскільки з них вбачається, що цей Акт підтверджує лише, що "ідентифікаційні номери складових частин ТЗ відповідають номерам, зазначеним в товарно-супровідній документації на ТЗ". З матеріалів, наданих на вимоги ухвали суду щодо придбання та продажу спірного автомобіля вбачається, що ні оцінка ринкової вартості ТЗ, ні Технічний огляд ТЗ - не проводився взагалі.

При цьому жодних достеменних та належних доказів на спростування зазначення ОСОБА_2 реальної ринкової вартості вказаного автомобіля на час звернення до суду - ОСОБА_1 суду не надав.

Під час розгляду справи судом не встановлено, що на час придбання вказаного автомобіля в червні 2020 року у сторін діяв режим окремого проживання в розумінні сімейного законодавства, що дає підстави визначати статус придбаного ними в той період майна як особистого майна кожного з подружжя. ОСОБА_1 не надано суду достеменних та беззаперечних доказів, що спірний автомобіль придбано ним саме за кошти, які він отримав від продажу автомобіля Ланос в 2016 році .

Враховуючи, що на час вирішення справи спірний автомобіль відчужено відповідачем та не перебуває у його власності, то суд виснував, що позовні вимоги зустрічного позову про визнання в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки транспортного засобу Honda Accord, 2011 року випуску, автомобіль легковий червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_3 та виділення цього транспортного засобу у власність ОСОБА_1 - задоволенню не підлягають як безпідставні.

Щодо вимог зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на це майно у розмірі 226 950, 00 грн. ( жодних даних на спростування дійсної ринкової вартості автомобіля, визначеної позивачкою, відповідач не надав, а його домовленості з покупцем щодо низької вартості автомобіля не мають правового значення для правильного вирішення спору в цій частині) - то такі вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Оскільки ОСОБА_1 не спростовано презумпцію набуття цього автомобіля у спільну сумісну власність подружжя, оскільки не доведено наявність підстав, передбачених ст. 57 СК України для визнання цього майна особистою приватною власністю, а саме, що це майно було придбано за кошти, які належали йому особисто.

Як наслідок, відсутні підстави для задоволення вимоги первісного позову про визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на грошові кошту у розмірі 100 000 грн, отримані від продажу транспортного засобу HondaAccord, 2011 року випуску.

Крім того, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_2 в особі її представника адвоката Бондар Ю.О. про відшкодування судових витрат, понесених при розгляді даної справи, є частково обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню пропорційно до задоволених вимог.

За такого, враховуючи принцип пропорційності до задоволених позовних, характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом позивачки за зустрічним позовом та відповідачки за первісним позовом ОСОБА_4 послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, суд вважав, що відшкодування на користь ОСОБА_2 підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 7 500 грн. - оскільки такий розмір відповідає загальним засадам цивільного законодавства справедливості та розумності.

Додатковим рішенням цього суду від 31 жовтин 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5200 грн. витрат на правничу допомогу.

Не погодивши з рішенням суду в частині висновків щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб Honda Accord, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 у розмірі 226 950, 00 грн., стягненні витрат на правову допомогу в розмірі 7 500 грн. та відмові в задоволенні первісних позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на грошові кошти у розмірі 100 000 гривень отримані відпродажу транспортного засобу Honda Accord, 2011 року випуску, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Посилаючись на невідповідність висновків, викладених у в цій частині рішення суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, просив рішення суду в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_2 грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб, витрат на правову допомогу скасувати та ухвали в цих частинах нове рішення про визнання за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на грошові кошти у розмірі 100 000 грн. отримані від продажу транспортного засобу, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4000 грн витрат на правничу допомогу.

Так, апелянт зазначав, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем за зустрічним позовом вимог щодо стягнення з Мельника ОВ на користь ОСОБА_2 грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб Honda Accord, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 у розмірі 226 950, 00 грн. та обґрунтував свої висновки тим, що ОСОБА_1 не спростовано презумпцію набуття цього автомобіля у спільну сумісну власність подружжя, оскільки не доведено наявність підстав, передбачених ст. 57 СК України для визнання цього майна особистою приватною власністю, а саме, що це майно було придбано за кошти, які належали йому особисто. Як наслідок, вимоги первісного позову про визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на грошові кошти у розмірі 100 000 гривень отримані від продажу транспортного засобу HondaAccord, 2011 року випуску не підлягають до задоволення.

Такі висновки суду, на думку позивача, є помилковими, оскільки 30 червня 2020 р. на підставі договору купівлі-продажу було проведено акт огляду реалізованого транспортного засобу Honda Accord, 2011 року випуску, автомобіль легковий, червоного кольору, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі, VIN-код НОМЕР_2 , під час якого визначено вартість транспортного засобу у розмірі 98 000 грн.

30 червня 2020 р. між ТОВ «Олівія -Юг» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі- продажу транспортного засобу № 4588/20/000166, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав транспортний засіб Honda Accord, 2011 року випуску, автомобіль легковий, червоного кольору, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі, VIN-код НОМЕР_2 , за ціною 98 000 грн.

З інформації зазначеній в Деклараціях особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданих ОСОБА_1 за період з 2015 по 2020 роки вбачається походження коштів, за які було придбано транспортний засіб Honda Accord, 2011 року випуску, автомобіль легковий, червоного кольору, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі, VIN-код НОМЕР_2 , за ціною 98 000 грн.

Також судом першою інстанції не надано належної оцінки показам свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які в судому засіданні підтвердили, що їх син ОСОБА_1 зберігав у них готівкою кошти після продажу Деу-Ланос, 2007 року випуску, в сумі 110 000 грн., та тривалий час користувався автомобілем належним його матері, у зв'язку з чим не мав наміру придбати новий автомобіль (право користування автомобілем матері декларувалось останнім).

Не надав суд першої інстанції належної оцінки і Деклараціям ОСОБА_2 , яка в свою чергу не зазначала відомостей щодо видатків на придбання транспортного засобу Honda Accord, 2011 року випуску, а навпаки зазначала інформацію про тип власності рухомого майна - як приватна власність ОСОБА_1 .

За такого апелянт вважає, що ним спростовано презумпцію права спільної сумісної власності на рухоме майно - транспортний засіб Honda Accord, 2011 року випуску.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Бондар Ю.О. просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін.

ОСОБА_2 не погодилась з рішенням суду першої інстанції частині задоволення первісного позову та визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 65,7кв.м., житловою площею 37,8 кв.м та, відповідно, відмовлення в задоволенні вимоги зустрічного позову про поділ майна подружжя та визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки у трикімнатній квартири АДРЕСА_2 . Також апелянт не погоджується з додатковим рішенням суду від 31.10.2025 про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.

Зазначала, що вказане рішення суду першої інстанції є такими, що суперечать прямим нормам чинного сімейного законодавства, йде в розріз із практикою Верховного Суду в даній категорії справ, рішення суду містить протиріччя в позиції застосування норм права, і більше того, винесене із порушенням ряду норм процесуального права, ґрунтується на недопустимих доказах та підлягає скасуванню в частині оскарження.

Так, суд першої інстанції під час розгляду справи допустив порушення прямої норми ст. 49 ЦПК України, а саме прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову, яка окрім зміни предмету позову - викладених нових позовних вимог (матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення) містила також і нові підстави позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо задоволення нової позовної вимоги.

Обґрунтовуючи судове рішення суд першої інстанції виснував, що спірна квартира була придбана позивачем за особисті кошти на підставі таких доказів як декларації особи, уповноваженої на виконання функцій органів місцевого самоврядування з 2016 року. Декларації, на підставі яких суд прийшов до висновків у своєму рішенні є неналежними доказами у даній справі, про що було заявлене відповідне клопотання представником апелянта, адже по-перше, декларації 2015-2016 року взагалі не відносяться до суті даного спору, адже стосуються періоду, коли сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, а спірна квартира була придбана взагалі у 2019 році. По-друге, суд витребував такі докази як декларації Позивача за період 2015-2020 роки та Апелянта за період з 2017-2021 роки на підставі клопотання Позивача, яке зовсім не містило обґрунтувань щодо того, яку інформацію щодо спірного придбаного майна в 2019 році містять такі декларації, особливо за більш ранні періоди, Позивач не обґрунтував неможливості самостійно подати до суду такі докази, більше того пропустив строки встановлені цивільним процесуальним законодавством на заявлення такого клопотання, подавши його після подання заяви про зміну предмету позову (що додатково вказує про зміну і підстав позову, що не було взято судом до уваги).

Крім цього, суд виснував своє рішення приходить до діаметрально протилежних висновків щодо статусу майна придбаного сторонами у шлюбі.

Так суд встановив, що не знайшли підтвердження доводи позивача щодо режиму окремого проживання подружжя під час придбання 02.07.2020 автомобіля легкового HONDA ACCORD, 2011 р.в. Також суд прийшов до висновку, що не можливо встановити, за які саме кошти (особисті чи спільні) було придбано даний транспортний засіб. Посилаючись на декларації Позивача суд встановив, що протягом 2016-2020 років суми готівкових коштів Позивача збільшувались і вони були накопичені в період перебування його в шлюбі з Апелянтом. Оскільки під час перебування у шлюбі і Позивач і Апелянт працювали та отримували доходи, отже в будь-якому разі частина витрачених коштів на придбання автомобіля є спільними коштами подружжя та відповідно до вимог ч. 2 ст. 61 СК України є об'єктом права спільної сумісної власності. В даному випадку суд першої інстанції застосував практику викладену в Постанові Верховного Суду від 19.12.2022 у справі № 330/1569/19 та дійшов висновку, що немає матеріалами справи не підтверджено підстав, передбачених ст. 57 СК України для визнання цього майна особистою приватною власністю.

На противагу, під час вирішення питання щодо належності до спільної сумісної власності квартири трикімнатної АДРЕСА_2 , загальною площею - 65,7 кв.м., житловою площею - 37, 8 кв.м., яка була придбана 21.11.2019, суд із посиланням на ті ж докази - декларації Позивача встановив, що кошти, за які було придбане вказане спірне майно були особистими коштами Позивача. Хоча обставини купівлі спірної квартири нічим не відрізняються від обставин придбання вказаного вище автомобіля: жодних доказів режиму окремого проживання подружжя під час придбання такого майна немає, сторони в даний період отримували доходи, грошові активи Позивача у 2019 році в порівнянні з 2018 роком збільшилися (з 270 000,00 грн до 400 000,00 грн.) і окрім цього, Апелянт під час укладання договору купівлі-продажу спірної квартири надала згоду дружини на купівлю такого майна у спільну сумісну власність подружжя, в заяві від 21.11.2019 підтвердила, шо гроші, які будуть витрачені на купівлю нерухомості (спірного майна) є спільною сумісною власністю подружжя, придбана нерухомість буде вважатися об'єктом права спільної сумісної власності, а всі дії, які під час укладання договору купівлі-продажу вчиняє її чоловік - відповідають інтересам сім'ї та спільному волевиявленню подружжя.

Тобто суд першої інстанції застосував різні підходи до різних об'єктів майна, придбаного подружжям під час шлюбу та в одному випадку застосував норми сімейного законодавства щодо режиму спільного майна подружжя, а в іншому - ні. Такі протиріччя у судовому рішенні враховуючи, що подружжя придбавало майно за однакових обставин вказує на необ'єктивність суду першої інстанції та порушення норм матеріального права.

Суд першої інстанції під час визначення статусу спірної квартири як об'єкта права особистої приватної власності Позивача невірно застосовує вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Щодо вартості придбаної спірної квартири та джерела придбання такої квартири зауважувала, що трикімнатна квартира в центрі м. Миколаєва, з ремонтом (як було встановлено під час розгляду справи) станом на 2019 рік навіть виходячи із елементарної логіки не могла коштувати стільки ж, скільки і автомобіль Деу-Ланос, 2007 року випуску (Позивач наполягає, що вартість квартири становить 131 418,00 грн., а вказаний автомобіль був ним проданий за 110 000,00 грн.).

Також, суд у своєму рішення зазначає про те, що не взяв до уваги такий доказ як договір завдатку від 03.11.2019 вказуючи, що Позивач поставив під сумнів відповідність оригіналу поданого в електронному вигляді доказу, а представником апелянта такий доказ надано не було. Однак дані висновки суду є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи

За такого, ОСОБА_2 просила скасувати рішення в частині визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , та в частині відмови в задоволенні вимоги зустрічного позову про поділ майна подружжя та визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки у трикімнатній квартири АДРЕСА_2 та Винести нове рішення, яким задовольнити вимогу зустрічного позову ОСОБА_2 , в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , право власності на 1/2 частки у трикімнатній квартири АДРЕСА_2 , а в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за ним права особистої приватної власності на вказану квартиру відмовити.

Скасувати додаткове рішенням Центрального районного суду від 31.10.2025 у справі № 490/3476/24 про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 судові витрати.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Вдовиченко І.С., просила апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Вдовиченко І.С. подану апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення в оскаржуваній частині. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 просили залишити без задоволення.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Бондар Ю.О. подану апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення в оскаржуваній частині. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 просили залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 10 лютого 2017 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якому народжено дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( т.1 а.с.14).

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 вересня 2021 року ( справа № 490/3342/21) шлюб між сторонами розірвано ( т.1 а.с. 15-18 ).

За договором купівлі-продажу майнових прав № 77/07/2013, укладеного 04 липня 2013 року між ТОВ «Компанія Парадиз» та ОСОБА_1 , останній придбав майнові права на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47.0 кв.м. Вартість майнових прав на квартиру складала 244 400, 00 грн.

24 вересня 2013 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 та отримано свідоцтвом про право власності від 30.09.2013 серії НОМЕР_4 .

20 вересня 2019 року ОСОБА_1 продав вказану квартиру за ціною за домовленістю сторін за 141 024 грн, що дорівнює оціночній (ринковій) вартості цього майна.

21 листопада 2019 року ОСОБА_1 за договором купівлі - продажу придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею - 65,7 кв.м., житловою площею - 37, 8 кв.м. Придбання (продаж) квартири було здійснено за домовленістю сторін за 131 418 грн., що відповідає оціночній (ринковій) вартості квартири.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.11.2019 року право власності на цю квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 .

У пункті 1.8 Договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 21.11.2019 вказано: “Цей договір укладається за згодою дружини Покупця - ОСОБА_2 , справжність підпису на заяві якої засвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С. 21.11.2019 і зареєстровано в реєстрі за №3397»

Також ОСОБА_2 надано нотаріально посвідчену заяву - згоду її чоловікові ОСОБА_1 на купівлю, укладання та підписання ним договору купівлі-продажу за ціною та на умовах на його розсуд квартири АДРЕСА_2 ,( заява від 21.11.2019 зареєстрована приватним нотаріусом в реєстрі під номером 3397 ).

Як вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за період 2017-2021 років, ОСОБА_1 зазначив про отриманий дохід від продажу нерухомого майна в третьому кварталі 2019 року у розмірі 141 024 грн., також отримував дохід від Департаменту праці та соцзахисту населення ММР ( в середньому 1500 грн на місяць) та від УСБУ в Миколаївській області (від 20 000 грн до 40 0000 грн на місяць) .

В матеріалах справи наявні відомості про доходи ОСОБА_2 : довідку № 108/2-95 від 24.07.2024 з місця роботи про суми грошового забезпечення протягом 2017- 2021 років ( в 2016 -2017 роках мала середньомісячний дохід приблизно 12 000 грн на місяць, в 2018 - приблизно 15 000 грн на місяць) , , в період з 25.-06.2018 по 08.05.2021 року перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку без збереження грошового забезпечення; довідка про доходи за періоди 2020- 2024 років, відповідно до якої з січня 2020 по травень 2021 вона отримала доходи у вигляді соціальної допомоги у розмірі 36 871,86 грн. А загалом , протягом 2017 - 2021 років суми грошового забезпечення ОСОБА_2 складають 424 346,18 грн.

За інформації в Декларації за 2015 рік у власності позивача перебував транспортний засіб DAEWOO, Lanos, 2007 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , право власності на яке зареєстровано за ним 26.04.2014 р.

У 2016 році позивач ОСОБА_1 здійснив продаж вказаного транспортного засобу, та задекларував зберігання коштів від продажу в грошових активах у сумі 110 000 грн.

30 червня 2020 р. між ТОВ «Олівія -Юг» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 4588/20/000166, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав транспортний засіб Honda Accord, 2011 року випуску, автомобіль легковий, червоного кольору, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі, VIN-код НОМЕР_2 , за ціною 98 000 грн.

02.10.2024 року автомобіль марки Honda Accord, 2011 року випуску позивачем ОСОБА_1 продано ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу за ціною, яка відповідає його реальній вартості - 100 000 грн. Кошти отримані від продажу транспортного засобу - автомобіля Honda Accord, реєстраційний номер НОМЕР_3 , у розмірі 100 000 грн., є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 .

Відповідно до консультації №836/24 від 26.09.2024 суб'єкта оціночної діяльності щодо визначення ринкової вартості транспортного засобу, то відповідно до середніх ринкових цін ринкова (оціночна) вартість автомобіля легкового HONDA ACCORD, 2011 р.в., об'єм двигуна - 1997 см. куб., вид палива - бензин або газ, колір червоний, загальний легковий седан складає 453 900,00 грн.

Щодо вимог за первісним та зустрічним позовами про визнання права власності на спірну квартиру.

За змістом частин 1 та 7 статті 41 Конституції України, частин 1 та 5 статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що "у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю".

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 368 ЦК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що "у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю".

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: "статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: "відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують".

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною 2 статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною другою статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).

Відповідно до частини 1 статті 69, частини 1 статті 71 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, яке ділиться між ними в натурі. Поділ здійснюється за взаємною згодою подружжя, а в разі недосягнення згоди - судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Положення частини 1 статті 70 СК України, пункту 30 постанові пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вказують на те, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною 1 статті 63, частиною 1 статті 65 СК України.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати весь обсяг спільно нажитого майна.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 викладений висновок про те, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї. Відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, якщо інше не передбачене такими правочинами має солідарний характер.

При вирішення спору щодо поділу спільного майна подружжя, визначення в ньому її частки, незважаючи на презумпцію спільності власності подружжя, позивачу необхідно здійснити відповідне матеріально-правове обґрунтування, вказати спосіб (способи) захисту порушеного права, а також викласти обставини, які б обґрунтовували вимоги, зазначивши докази для їхнього підтвердження.

При цьому, найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).

Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (частина друга статті 7 СК України).

Об'єднана палата зауважувала, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип доброї совісті не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається позивач ОСОБА_1 ґ. звертаючись до суду з позовом про визнання права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 зазначав, що її придбано, хоча і в період шлюбу, але за кошти від продажу належної йому до укладення шлюбу на праві власності квартири АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , звертаючись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 посилалася на те, що квартира є спільним сумісним майном подружжя, набутим за час шлюбу та на спільні кошти подружжя.

Так, 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 продав квартиру АДРЕСА_1 за ціною за домовленістю сторін за 141 024 грн, що дорівнює оціночній (ринковій) вартості цього майна.

21 листопада 2019 року ОСОБА_1 за договором купівлі - продажу придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 ,, загальною площею - 65,7 кв.м., житловою площею - 37, 8 кв.м. Придбання (продаж) квартири було здійснено за домовленістю сторін за 131 418 грн., що відповідає оціночній (ринковій) вартості квартири. ОСОБА_8 як дружина надала нотаріально завірену заяву про надання згоди на придбання квартири.

Суд першої інстанції вирішуючи спір у цій частині дійшов висновку, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , оскільки придбана ним за кошти від реалізації квартира, яка належала ним до шлюбу. Такого висновку він дійшов проаналізувавши надані позивачем Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій органів місцевого самоврядування з 2016 по 2020 роки.

Між тим, при вирішенні спору судом першої інстанції не було враховано позиції Верховного Суду у постанові у справі № 712/3590/22 від 03.06.2024, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду узагальнила практику щодо застосування ст. 65 СК України та виснувала, що: згода дружини, чоловіка на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності; у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності; наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Касаційний суд зауважує, що згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору)

свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя (правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18).

Так, відповідно до пункту 1.8. договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 листопада 2019 року цей договір укладено за згодою дружини покупця ОСОБА_2 , справжність підпису на заяві останньої від 21 листопада 2019 року завірена приватним нотаріусом, яка зареєстрована в реєстрі під номером 3397.

Колегія суддів досліджуючи надану приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С. копію письмової заяви ОСОБА_2 , в якій остання надала свою згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 , а також зазначила, що гроші, котрі будуть витрачені на купівлю нерухомості, згідно із законодавством України визнаються їхньою спільною сумісною власністю, придбана нерухомість буде вважатися об'єктом права спільної сумісної власності як така, що набута ними за час шлюбу, договір укладається ним в інтересах сім'ї на умовах, які подружжя попередньо обговорило і укладення такого договору відповідає їх спільному волевиявленню (т.1 а. с. 145).

Надання ОСОБА_1 нотаріально посвідченої згоди на придбання спірної квартири є ознакою вчинення правочину в інтересах сім'ї.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спірна квартира є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 , адже саме вказану заяву подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надало нотаріусу при купівлі спірної квартири, що відображено в пункті 1.8 договору купівлі-продажу від 21 листопада 2020 року (т.1а.с.145) Позивач ОСОБА_1 купуючи у власність вказану квартиру, фактично погодився із викладеним у нотаріально завіреній заяві ОСОБА_8 від 21 листопада 2019 року, що таке майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та твердженням про те, що договір купівлі-продажу укладається ним в інтересах сім'ї на умовах, які подружжя попередньо обговорило і вважає вигідними для них та укладення такого договору відповідає їх спільному волевиявленню.

За умови відображення в договорі про набуття спірної квартири тверджень, що ці кошти є спільними коштами подружжя, суд позбавлений процесуальної можливості змінити як правовий статус цих коштів, так і майна, придбаного за ці кошти, зі спільного сумісного на особисте.

Близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 754/9261/19 (провадження № 61-106св24), а також в постанові цього ж суду від 21 вересня 2022 року в справі № 757/13014/20 (провадження № 61-7321св22).

У цьому зв'язку колегія суддів не вбачає підстав для детального спростування аргументів скарги ОСОБА_1 щодо джерела походження коштів на придбання цього нерухомого майна.

Самі по собі твердження ОСОБА_1 про купівлю спірної квартири лише за його особисті кошти, не є підставою для встановлення режиму особистої приватної власності, а належних і допустимих доказів позивачем на заперечення спростування презумпції спільності майна подружжя не надано.

Встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, оцінивши докази, подані сторонами, колегія суддів прийшла до висновку, що ОСОБА_1 не спростував належними та допустимими доказами презумпцію спільності майна подружжя набутого в період шлюбу - квартири АДРЕСА_2 унаслідок чого вказане майно є спільним майном подружжя, тому належить їм у рівних частках. Зазначене спростовує доводи первісного позову ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції щодо задоволення первісного позову ОСОБА_1 про визнання за ним права особисто приватної власності на квартиру слід скасувати та відмовити йому у задоволені цих вимог, задовольнити вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ майна та визнання за нею права власності на частину спірної квартири.

За такого доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо невідповідності висновків суду першої інстанції при вирішені цих вимог обставинам справи, невірне застосування та не застосування при розгляді справи правових позицій Верховного Суду заслуговують на увагу.

Посилання представника ОСОБА_2 - адвокат Бондар Ю.О. на безпідставність прийняття заяви ОСОБА_1 про зміну предмета позову колегія суддів відхиляє, оскільки вона подана позивачем у встановленому законом порядку.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо визнання права особистої приватної власності на кошти від продажу транспортного засобу.

Судом першої інстанції встановлено, що перебуваючи у шлюбі, сторонами набуто у власність транспортний засіб Honda Accord, 2011 року випуску, червоного кольору, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі, VIN-код НОМЕР_2 , який було зареєстровано за ОСОБА_1 .

Зазначене рухоме майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 презумпцію спільності такого майна подружжя спростовано не було.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на те, що зазначене нерухоме майно придбано в період перебування сторін у шлюбі та за спільні кошти подружжя.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що "як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Таким чином, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно".

Вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого (аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18).

Таким чином, з метою захисту порушеного права власності одного з подружжя при відчуженні іншим з подружжя спільного майна без отримання відповідної згоди, визначаючи розмір грошової компенсації частини вартості спірного майна, стягненню у вигляді компенсації підлягає дійсна (ринкова) вартість відчуженого майна або ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19(провадження № 14-40цс21).

Відповідно до консультації №836/24 від 26.09.2024 суб'єкта оціночної діяльності щодо визначення ринкової вартості транспортного засобу, то відповідно до середніх ринкових цін ринкова (оціночна) вартість автомобіля легкового HONDA ACCORD, 2011 р.в., об'єм двигуна - 1997 см. куб., вид палива - бензин або газ, колір червоний, загальний легковий седан складає 453 900,00 грн. ОСОБА_1 на спростування вказаної ринкової вартості автомобіля на час звернення до суду не надав.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки спірне майно було придбане сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя, то автомобілі марки Honda Accord, 2011 року випуску, червоного кольору, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі, VIN-код НОМЕР_2 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і, так як ОСОБА_1 здійснив продаж спірного автомобіля без повідомлення про це ОСОБА_2 та без отримання її згоди, він має відшкодувати останній 1/2 частину його вартості - 226 950 грн, що відповідає дійсній вартості майна на час розгляду справи (середня ринкова вартість транспортних засобів), що не спростовано позивачем ОСОБА_1 .

Посилання апелянта ОСОБА_1 на те, що кошти від продажу автомобіля Honda Accord, 2011 року випуску є його особистою власністю, оскільки цей транспортний засіб він придбав за кошти від продажу у 2016 році належного йому автомобіля DAEWOO, Lanos, 2007 року випуску, колегія суддів відхиляє, оскільки неможливо достовірно встановити, зважаючи на тривалий проміжок часу, що це саме кошти від продажу DAEWOO, Lanos. Більш того, подаючи декларацію у 2020 році він сам зазначив що витрати на придбання автомобіля 200000 грн.

Ураховуючи, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю сторін, зареєстрований та використовувався ОСОБА_1 , відчужений на час розгляду справи, а ОСОБА_2 просила суд здійснити його поділ саме шляхом стягнення на її користь компенсації вартості 1/2 його частини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення заявлених зустрічних позовних вимог та стягнення на користь ОСОБА_2 в порядку поділу майна грошової компенсації вартості 1/2 його частини, оскільки вони є обґрунтованими і доведеними, та відсутність підстав для визнання права особистої приватної власності на кошти від продажу спірного автомобіля за ОСОБА_1 .

Аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судом показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_9 не заслуговують на увагу, оскільки самі по собі показання свідків не можуть бути підставою для встановлення джерела придбання спірного транспортного засобу. Крім того, колегія суддів критично ставиться до таких показань, оскільки вони є зацікавленими у результатах розгляду справи та є батьками позивача.

Наведені позивачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Приймаючи до уваги вищевикладене та відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2025 року в частині задоволення вимог первісного позову про визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 та відмову у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вказаної квартири скасуванню та ухваленню в цій частині нового судового рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 особистою приватною власністю - відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, визнання права власності задовольнити, визнавши за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею - 65,7 кв.м., житловою площею - 37, 8 кв. м.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи ( ч.3 ст. 137 ЦПК України).

За частиною п'ятою статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

12 серпня 2025 року від представника позивача за зустрічним позовом адвокатки Бондар Ю.О. надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути за рахунок ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 81 458,78 грн., з них 5853,18 грн. - на сплату судового збору за подання позову про поділ майна, 605,60 грн. - за сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову, решта 75 000,00- витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження своїх вимог надала:

- копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 24-21 від 16.07.2024, відповідно до положень п. 4.1. - 4.2. Договору за послуги, що надаються Виконавцем відповідно до цього Договору клієнт сплачує гонорар у розмірі визначеному в окремих актах наданих послуг. Усі витрати понесені виконавцем у зв'язку із виконанням доручень клієнта оплачуються останнім.

- копію акту приймання-передачі наданих послуг від 10.08.2025 року №2 до договору про надання правової (правничої) допомоги 24-21 від 16.07.2024 року з наведеним конкретним переліком наданих видів послуг та їх вартістю. Відповідно до цього Акту, адвокатом Бондар Ю.О, надано наступні послуги: надання консультацій 5000 грн, написання та подання двох відзивів - 16 000 грн, написання та подання зустрічної позовної заяви - 10000 грн, написання та подання заяв та клопотань - 8000 грн, оформлення запитів та надання витягів з державних реєстрів - 10 000 грн, участь у судових засіданнях 25 000 грн, друг документів - 1000 грн

- копію прибуткового касового ордеру № 24-21/2 від 10.08.2025 року, відповідно якого ОСОБА_2 сплачено кошти у розмірі 75 000,00 грн. за надані послуги по веденню справи № 490/3476/24.

Представником ОСОБА_1 заявлено про зменшення витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати не є пропорційними до заявлених вимог та реально наданих послуг, їх розмір є необґрунтованим.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Звертаючись до суду із заявою про розподіл судових витрат, представник позивачки за зустрічним позовом адвокатка Бондар Ю.О. посилається на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 понесла витрати на правову допомогу у розмірі 75 000 грн.

За результатами розгляду справи вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 задоволено частково.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги ОСОБА_2 в особі її представника адвоката Бондар Ю.О. про відшкодування судових витрат, понесених при розгляді цієї справи, є частково обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи принцип пропорційності до задоволених позовних вимог та беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом позивачки за зустрічним позовом та відповідачки за первісним позовом ОСОБА_4 послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, суд вважає, що відшкодування на користь ОСОБА_2 підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 25000 грн. - оскільки такий розмір відповідає загальним засадам цивільного законодавства справедливості та розумності.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу є доведеним, відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони ( суд окремо враховує, всі подані представником заяви по суті справи та з процесуальних питань є майже ідентичними за змістом і до них долучався один і той же обсяг письмових доказів) , тривалістю слухання справи у суді першої інстанції .

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За такого стягненню з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 на користь позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 підлягає сума судового збору, сплаченого при подачі зустрічного позову, пропорційно до задоволених позовних вимог, у розмірі 605,60 грн. - за сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову та 3480.70 грн. - на сплату судового збору за подання позову про поділ майна.

Крім того, відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, то відсутні підстави для стягнення сплаченого ним судового збору за подачу апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. За такого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений нею судових збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2630.51 грн. Решту надмірно сплаченого судового збору у розмірі 2052,49 коп. слід повернути ОСОБА_2 .

У зв'язку з переглядом в апеляційному порядку вказаної справи, в результаті якої заявлений ОСОБА_1 позов залишено без задоволення, ухвалене судом першої інстанції додаткове рішення від 31 жовтня 2025 року, яким вирішено питання про стягнення на його користь з ОСОБА_2 судових витрат за надання правничої допомоги, слід скасувати.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Вдовиченко Іриною Сергіївною, залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Бондар Юлією Олександрівною, задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2025 року в частині задоволення вимог первісного позову про визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 та відмову у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вказаної квартири, розподілу судових витрат скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 особистою приватною власністю - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 ,загальною площею - 65,7 кв.м., житловою площею - 37, 8 кв. м.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4086 грн. 30 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, 25000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2025 року скасувати.

Стягнути зОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2630 грн 51 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Повернути ОСОБА_2 2052 грн.49 коп. як надмірно сплачені кошти при подачі апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 24 грудня 2025 року.