23 грудня 2025 р.Справа № 591/9385/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19.11.2025 (суддя: Косар А.І., м. Суми) по справі № 591/9385/25
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Зарічного районного суду м. Суми з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі по тексту - відповідач, ДПП), в якому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5387512 від 03.08.2025 стосовно ОСОБА_1 за відсутністю складу адміністративного правопорушення, а провадження по справі закрити.
В обґрунтування вимог адміністративного позову зазначила, що спірна постанова є незаконною, оскільки адміністративного правопорушення позивач не вчиняла. Вказує, що під час винесення постанови не дотримано вимоги статей 245, 276, 278, 279, 280 КУпАП, відповідно до яких завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та дотримання процесуального порядку розгляду справи. Зазначає, що при розгляді справи не були з'ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19.11.2025 по справі № 591/9385/25 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19.11.2025 по справі № 591/9385/25 скасувати та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному, режимі серії ЕНА 5387592 від 03.08.2025 відносно ОСОБА_1 за відсутністю складу адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП, а провадження по справі закрити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, з викладених підстав, вказує, що спірна постанова є незаконною, оскільки адміністративного правопорушення позивач не вчиняла і будь-які докази на підтвердження викладеного відсутні.
Зазначає, що під час винесення постанови не дотримано вимоги статей 245, 276, 278, 279, 280 КУпАП, відповідно до яких завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та дотримання процесуального порядку розгляду справи. Вказує, що при розгляді справи не були з'ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність.
Крім того, вказує, що, як вбачається з оспорюваної постанови, графа: «до постанови додаються … » інспектором не заповнена, що свідчить про відсутність будь-яких належних та допустимих доказів, отриманих в порядку, визначеному чинним законодавством України, щодо можливого адміністративного правопорушення.
Також, зазначає, що позивачу не було роз'яснено її прав, передбачених ст. 268 КУпАП та Конституцією України, перед розглядом справи, а проведено роз'яснення перед роздруківкою постанови та оголошенням рішення, фактично позбавивши прав позивача: надати пояснення, оскільки під час розгляду справи будь-які пояснення в неї не відбирались, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою адвоката, чим істотно порушено право на захист. Після оголошення права скористатись допомогою адвоката, позивач відповіла так, маючи намір скористатись такою допомогою (20-44-20), але відразу інспектор оголосив прийняте у справі рішення, чим фактично позбавив 18-ти річну дівчину права на захист під час розгляду справи.
Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19.11.2025 року по справі № 591/9385/25 залишити без змін.
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що 03.08.2025 капрал поліції батальйону 1 роти 4 Управління патрульної поліції в Сумській області Колесник П.С. склав стосовно ОСОБА_1 постанову серії ЕНА № 5387592.
За змістом вказаної постанови, 03.08.2025 близько 20 год. 37 хв. в м. Суми по вул. Харківській поблизу будинка № 22 було виявлено та зупинено транспортний засіб Nissan Leaf, номерний знак НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом та не мала права керуванням транспортними засобами відповідної категорії, що зафіксовано на відеореєстратор Xiaomi Yi Car DVR та Motorola Solutions VB-400 № 471129, № 471139, чим порушила вимоги п. 2.1 а ПДР України.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про залишення без задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості останнього.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КупАП).
Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст.14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Положеннями п.8 ч.1 ст.23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ст.222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частини перша, друга і четверта статті 126).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту - ПДР; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Відповідно до п.1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Також, за приписами п. 2.1 ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Згідно з пп. «а» п. 2.4 ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух», а саме водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Згідно з ч. 2 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має права керувати таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-4 цього Кодексу.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.
Відповідно до ст.31 Закону № 580-VIII, полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно з ч.2 ст.283 КУпАП, постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
За приписами ч.3 ст.283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Так, на підтвердження факту вчинення позивачем правопорушення відповідачем надано відеозапис з бодікамери, яка розміщена на форменному одязі поліцейських, про які міститься також відмітка в постанові про адміністративне правопорушення.
З наданого відеозапису, зафіксованого на цифрову нагрудну відеокамеру Motorola Solutions моделі Video Badge VB-400 VB-440-64-KF-N № 471129 (clip-1.mp4) та № 471139 (clip-0.mp4), вбачається, що сержант поліції Охріменко О.В., керуючись ч. 3 ст. 18, ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію», підійшов до позивача, відрекомендувався, пояснив підставу зупинки, а саме: порушення Правил дорожнього руху, позивач керувала транспортним засобом Nissan Leaf, номерний знак НОМЕР_1 , в темну пору доби без ввімкненого ближнього світла фар. Також, до транспортного засобу під керуванням позивача підійшов капрал поліції ОСОБА_2 та попросив позивача надати для перевірки посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), що зафіксовано на нагрудну відеокамеру Motorola Solutions № 471129 (clip 1.mp4 з 00:01:47 відеозапису) та № 471139 (clip-0.mp4 з 00:01:43 відеозапису). Однак, на вимогу поліцейських надати для перевірки посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії позивач повідомила, що вона не має посвідчення водія відповідної категорії та керувала транспортним засобом без посвідчення водія відповідної категорії (clip 1.mp4 з 00:01:47 відеозапису та clip-0.mp4 з 00:01:43 відеозапису).
Слід зазначити, що чинне законодавство, в тому числі й Правила дорожнього руху України, не містять чіткого визначення терміну «керування транспортним засобом».
Таке визначення наведено лише в пункті 27 Постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - це виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Згідно з п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971), кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02).
Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зрушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Колегія суддів зауважує, що з дослідженого під час судового розгляду справи відеозапису вбачається, що позивач повідомила, що вона не має посвідчення водія відповідної категорії та керувала транспортним засобом без посвідчення водія відповідної категорії.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що наданий відповідачем відеозапис містить необхідну інформацію, що підтверджує факт вчинення адміністративного правопорушення позивачем та дотримання працівниками поліції встановленого порядку розгляду справи.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що графа: «до постанови додаються … » інспектором не заповнена, що свідчить про відсутність будь-яких належних та допустимих доказів, отриманих в порядку, визначеному чинним законодавством України, щодо можливого адміністративного правопорушення, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки в графі № 6 працівником поліції вказано портативний відеореєстратор Xiaomi Yi Car DVR та Motorola Solutions VB-400 № 471129, № 471139, яким зроблено відеозапис вчиненого правопорушення.
Доводи апелянта, що позивачу не було роз'яснено її прав, передбачених ст. 268 КУпАП та Конституцією України, перед розглядом справи, а проведено роз'яснення перед роздруківкою постанови та оголошенням рішення, фактично позбавивши прав позивача, колегія суддів вважає необґрунтованим, виходячи з наступного.
Так, капрал поліції Колесник П.С. роз'яснив позивачу вимоги ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, строк, порядок оскарження та виконання винесеної постанови та повідомив, що справу буде розглянуто на місці скоєння правопорушення. Позивачу права були зрозумілі, жодних заяв чи клопотань останньою заявлено не було, що зафіксовано на нагрудну відеокамеру Motorola Solutions № 471129 (clip-1.mp4 з 00:10:05 - 00:11:08) та № 471139 (clip-0.mp4 - 00:10:21 - 00:11:10)
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанова серії ЕНА № 5387512 від 03.08.2025 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19.11.2025 по справі № 591/9385/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко