23 грудня 2025 р. Справа № 440/13427/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: П'янової Я.В. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 18.06.25 по справі № 440/13427/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач ), у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1331 від 01.10.2024 «Про результати службового розслідування за фактом відмови 02.08.2024 року від виконання бойового розпорядження №21/35дск від 02.08.2024 військовослужбовцями 2 стрілецького батальйону» в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарного стягнення у вигляді «Сувора догана»;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати на оплату правничої допомоги.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1331 від 01.10.2024 «Про результати службового розслідування за фактом відмови 02.08.2024 року від виконання бойового розпорядження № 21/35дск від 02.08.2024 військовослужбовцями НОМЕР_2 стрілецького батальйону» (далі - Наказ № 1331) в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарного стягнення у вигляді «Сувора догана», як такого, що прийнято без урахування обставин відсутності факту відмови з боку позивача виконувати бойове розпорядження та вини позивача у інкримінованому йому порушенні службової дисципліни.
Зауважив, що у спірних правовідносинах мала місце реалізація позивачем обов'язку з повідомлення командира про неможливість виконання ОСОБА_1 бойового розпорядження задля запобігання нараження своїх побратимів на небезпеку, у зв'язку з незадовільним його фізичним станом після отриманого поранення та необхідністю проходження подальшого медичного огляду на предмет встановлення придатності до військової служби, що не було враховано відповідачем під час проведення службового розслідування.
Крім того, стверджував, що під час проведення службового розслідування стосовно позивача відповідальними особами було грубо порушено порядок та процедуру проведення службового розслідування, що виразилось у не відібранні у ОСОБА_1 письмових пояснень з приводу події, що була причиною для проведення службового розслідування, не ознайомленні його з матеріалами службового розслідування, не наданні акту службового розслідування та не ознайомленні з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності, чим суттєво порушено права позивача, у зв'язку з чим, Наказ № 1331 є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку.
Повідомив, що орієнтовна сума витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції становить 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок, а відповідні докази та документи, які підтверджують витрати на професійну правничу допомогу будуть надані суду відповідно до частини 7 статті 139 КАС України.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 по справі №440/13427/24 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1331 від 01.10.2024 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 440/13427/24 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що у спірних правовідносинах мала місце саме усвідомлена відмова від виконання бойового завдання, а не попередження про неможливість його виконати, як стверджує позивач.
Переконував, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не у повній мірі взято до уваги матеріали службового розслідування, зокрема, бойове розпорядження № 21/35дск від 02.08.2024 та пояснення позивача, у яких він особисто повідомив про відмову виконувати зазначене бойове розпорядження.
Вважав безпідставними посилання позивача на отримане 02.06.2024 поранення, яке начебто перешкоджало останньому виконати бойове розпорядження, оскільки після отриманого поранення, позивач пройшов курс лікування та у подальшому отримав відпустку для лікування терміном на 30 днів, що підтверджується наявними в матеріалах справи медичними довідками. При цьому, після завершення відпустки, позивач 12.07.2024 прибув до розташування підрозділу та приступив до виконання службових обов'язків, що підтверджується витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.07.2024 № 197. Також, у період з 19.07.2024 по 20.07.2024 позивач залучався до виконання бойових завдань, пов'язаних із безпосередньою участю в бойових діях на лінії бойового зіткнення, що у свою чергу підтверджується витягом із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 15.11.2024 № 1644 про виплату останньому додаткової винагороди у розмірі до 100000 гривень з розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Наполягав, що враховуючи обставини, які склались на цей час у державі, дотримання дисципліни та виконання бойових наказів є першочерговим обов'язком всіх військовослужбовців, а застосування негативних наслідків для військових, враховуючи перебування країни у воєнному стані, пов'язане, насамперед, із захистом країни.
На переконання відповідача, невиконання бойового наказу свідчить про порушення, в першу чергу, військової дисципліни, та тягне за собою притягнення до дисциплінарної відповідальності, а тому, Наказ № 1331, яким накладено на позивача дисциплінарне стягнення «сувора догана» прийнято правомірно та з урахуванням усіх обставин вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного правопорушення.
Крім того, наполягав на пропуску позивачем місячного строку звернення до суду з цим позовом, оскільки Наказ № 1331 прийнято 01.10.2024, водночас, до суду першої інстанції позивач звернувся 10.11.2024, не зазначивши жодної, належним чином підтвердженої доказами поважної причини, яка б унеможливлювала або ускладнювала можливість вчинення останнім процесуальних дій у визначений законом строк для своєчасного звернення до суду.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, позивач вважав апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, поданою без дотримання вимог статті 296 КАС України в частині неповної сплати судового збору, у зв'язку з чим, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 440/13427/24 залишити без руху, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В обґрунтування відзиву підтримав доводи, викладені у позовній заяві та додатково, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.03.2024 у справі № 233/1446/22, зазначив, що відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму відмови. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде, а тому такі публічні дії, особливо перед строєм, як правило, свідчить про її підвищену суспільну небезпеку. Відмова - це чітко висловлена позиція щодо відсутності бажання чи наміру виконувати наказ без поважних на те причин, водночас, однак, у даному випадку позивач повідомляв виключно про неможливість виконати бойове розпорядження, а не безпідставно ухилявся від обов'язків військової служби.
Стверджував, що у командування військової частини існує обов'язок з ознайомлення під особистий підпис військовослужбовця з наказом про накладення на нього дисциплінарного стягнення, проте, відповідачем не були дотримані приписи законодавства, оскільки станом на дату подання позову ОСОБА_1 не був ознайомлений з наказом про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у встановленому законодавством порядку.
Переконував, що день, коли позивач офіційно дізнався про порушення своїх прав - 03.12.2024 - дата ознайомлення з відповідним наказом, а відтак відсутні підстави вважати, що строк звернення до суду з позовною заявою був пропущений.
Зауважив, що розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 становить: 3028*0,4*150% = 1816 грн. 80 коп., а не 1453 грн. 44 коп, як сплатив відповідач, відтак, апеляційну скаргу слід залишити без руху.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.02.2024 № 582, старший солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 призначений на посаду командира 3 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону В/Ч НОМЕР_1 .
02.08.2024 від командира ВЧ НОМЕР_1 надійшло бойове розпорядження № 21/35дск про виконання бойового завдання. Проте, з огляду на незадовільний стан здоров'я, фізичну неспроможність та необхідність пройти медичний огляд на предмет встановлення придатності до військової служби, ОСОБА_1 був вимушений повідомити командира про неможливість виконання відповідного бойового розпорядження згідно зі статтею 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
За фактом відмови від виконання позивачем бойових завдань 02.08.2024, наказом від 23.09.2024 № 2792 командиром В/Ч НОМЕР_1 призначено службове розслідування, за результатами проведення якого з пояснень майора ОСОБА_2 , підполковника ОСОБА_3 , майора ОСОБА_4 встановлено, що 02.08.2024 близько 11 год 20 хв в районі с. Полтавка Краматорського району Донецької області, під час віддання майором ОСОБА_2 бойового розпорядження командира 2 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 № 21/35дск від 02.08.2024, відкрито відмовились його виконувати військовослужбовці, у тому числі і позивач, що підтверджується витягом із акту службового розслідування від 01.10.2024.
Виходячи з матеріалів службового розслідування, вина позивача виражається у формі прямого умислу, як наслідок, недотримання військової дисципліни, а також ухилення від військової служби та виконання своїх посадових обов'язків під час правового режиму воєнного стану. Обставини, що обтяжують відповідальність військовослужбовців - скоєння правопорушення в умовах воєнного стану. Обставини, які пом'якшують відповідальність або знімають відповідальність військовослужбовців не встановлені.
У наказі командира В/Ч НОМЕР_1 від 01.10.2024 № 1331 про результати службового розслідування, зокрема у пункті 2 зазначено, що за порушення військової дисципліни, яке виразилося у низьких морально-ділових якостях, неналежному виконанні та дотриманні вимог законодавства України, вимог статутів Збройних Сил України та формуванні правової культури військовослужбовців Збройних Сил України, на підставі вимог статей 11, 16, 26, 28, 30, 35, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на молодшого сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 3 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 накласти дисциплінарне стягнення у вигляді: "Сурова догана".
Не погодившись з вищевказаним наказом відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності Наказу № 1331, оскільки відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог пунктів 11, 16 Статуту внутрішньої служби, та, відповідно, вчинення дисциплінарного проступку, а отже підстави для накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 були відсутні.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-ХІІ.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби ЗСУ.
Відповідно до статті 3 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до статті 28 Статуту внутрішньої служби ЗСУ єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою (стаття 30 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).
За приписами статті 35 Статуту внутрішньої служби ЗСУ наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно (стаття 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ).
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Згідно з частиною третьою статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».
Статтею 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до статті 54 Дисциплінарного статут ЗСУ командир окремого батальйону (корабля 2 рангу), а також командир окремої військової частини, який користується дисциплінарною владою командира батальйону (корабля 3 рангу), має право застосовувати стягнення, визначені в пунктах «а»-«ґ» статті 48 цього Статуту (крім попередження про неповну службову відповідність осіб офіцерського складу).
Згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
За приписами статті 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Статтею 87 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці. Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність. У разі подання скарги старшому начальникові виконання дисциплінарного стягнення не зупиняється до надходження від нього розпорядження про скасування цього стягнення (стаття 96 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, проводиться службове розслідування, за наслідками проведення якого у разі встановлення неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, порушення військової дисципліни, останнього може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Так, наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок № 608). Цей Порядок визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.
Згідно з абзацем 4 пункту 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Положеннями пункту 1 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування може призначатися, зокрема, у разі:
невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
За приписами пункту 3 розділу ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України ( пункт 3 розділу ІV Порядку № 608).
Так, колегією суддів встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2024 № 2792 призначено службове розслідування за фактом відмови від виконання бойових спеціальних завдань 02.08.2024, зокрема, молодшим сержантом ОСОБА_1 .
Підставою для призначення службового розслідування слугував рапорт командира 2 стрілецького батальйону майора ОСОБА_5 від 23.09.2024 вх № 1825, відповідно до змісту якого, останній просив командира ВЧ НОМЕР_1 , у зв'язку із необхідністю додаткового опрацювання матеріалу майором ОСОБА_6 , призначити службове розслідування за фактом відмови від виконання бойових (спеціальних) завдань 02.08.2024, зокрема, молодшим сержантом ОСОБА_1 .
Отже, з огляду на приписи пункту 1 Розділу ІІ Порядку № 608 невиконання позивачем бойового (спеціального) завдання 02.08.2024 є належною підставою для проведення службового розслідування уповноваженими особами ВЧ НОМЕР_1 по даному факту.
Вимоги до оформлення результатів службового розслідування викладено у розділі V Порядку № 608.
Відповідно до пунктів 1-6 Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частину.
У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.
В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.
Відповідно до вимог пункту 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення.
У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Згідно з вимогами пункту 3 розділу VІ Порядку № 608 якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
Як вбачається з пункту 5 розділу VІ Порядку № 608 акт службового розслідування разом з усіма матеріалами оформлюється окремою справою або долучається до документів відповідної номенклатурної справи.
Так, за результатами проведеного службового розслідування заступником командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону з психологічної підтримки персоналу ВЧ НОМЕР_1 майором ОСОБА_7 складено акт службового розслідування за фактом відмови 02.08.2024 від виконання бойового розпорядження № 21/35дск від 02.08.2024 молодшим сержантом військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командиром 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону.
Службовим розслідуванням встановлено, що 02.08.2024 близько о 11 год 20 хв в районі населеного пункту Полтавка Донецької області майором ОСОБА_2 начальником штабу-заступником командира 2 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 у встановленому порядку, з відеофіксацією, було доведено бойове розпорядження командира 2 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 № 21/35 дск від 02.08.2024, мета якого полягала у недопущенні прориву противника на напрямку Новоселівка - Нелипівка, силами та засобами особового складу сформованої групи 5 стрілецької роти зайняти оборону на визначеній позиції «Оранжевий 1», для стримування російської агресії та відбиття наступу російських окупаційних військ поблизу АДРЕСА_2 , після доведення якого відкрито відмовились його виконувати військовослужбовці, зокрема, ОСОБА_1 .
Як вбачається зі змісту інформації, викладеної в акті, з пояснення молодшого сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 було встановлено, що 02.08.2024 позивач відмовився виконувати бойове розпорядження, доведене начальником штабу, заступником командира 2 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 майором ОСОБА_2 з посиланням на необхідність проходження військово-лікарської комісії внаслідок поранення; після проходження комісії повідомив, що згоден виконувати бойові завдання.
Разом з цим, актом службового розслідування та наявною у матеріалах справи медичною характеристикою ОСОБА_1 підтверджено, що даний військовослужбовець при первинному медичному обстеженні не скаржився на стан здоров'я.
За висновками вищезазначеного Акту причинами та умовами, що сприяли правопорушенню, є особиста недисциплінованість, недбале ставлення до військової служби за призовом під час мобілізації, що свідчить про порушення позивачем вимог статті 11, 16, 26,28, 30, 25 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Виходячи з матеріалів службового розслідування, вина військовослужбовця виражається у формі прямого умислу, шляхом порушення військової дисципліни, а також ухиленні від військової служби та виконання своїх посадових обов'язків під час дії правового режиму воєнного стану.
Дослідивши матеріали службового розслідування та інші документи, які містяться у матеріалах справи, колегією суддів встановлено, що 23.09.2024 у межах проведення службового розслідування, у ОСОБА_1 були відібрані пояснення (а. с. 80), за змістом яких він власноручно підтвердив, що 02.08.2024 відмовився виконувати бойове розпорядження, доведене начальником штабу - заступником командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 майором ОСОБА_2 через необхідність проходження військово-лікарської комісії після поранення, а відтак, твердження позивача про позбавлення його права на подання пояснень під час проведення службового розслідування є такими, що спростовані при апеляційному перегляді цієї справи.
Факт відмови позивача від виконання бойового розпорядження також підтверджується наявними в матеріалах службового розслідування поясненнями майора ОСОБА_2 , підполковника ОСОБА_3 та майора ОСОБА_4 .
Колегія суддів зауважує, що твердження позивача про необхідність проходження позивачем військово-лікарської комісії 02.08.2024 або у будь-який з найближчих днів не підтверджена жодним доказом (направлення, виписка, тощо).
Наявне у матеріалах справи направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби на посаді командира відділення № 4233 датоване 16.08.2024 (тобто через два тижні після доведення до особового складу бойового розпорядження № 21/35 дск від 02.08.2024, яке позивач відмовився виконувати), а не 01.08.2024, як вказано у позові та відзиві на апеляційну скаргу, а тому станом на дату віддання вказаного розпорядження не існувало та відповідно не могло бути підставою невідкладного проходження медичного огляду позивача.
Колегією суддів встановлено, що останній медичний огляд позивача, який передував події виникнення спірних правовідносин, проведено Гарнізонною ВЛК в/ч НОМЕР_5 13 червня 2024 року, про що видано Довідку ВЛК, відповідно до якої на підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, ОСОБА_1 потребує відпустки для лікування після травми на 30 календарних днів, тобто до 12 липня 2024 року.
Після завершення відпустки, позивач 12.07.2024 прибув до розташування підрозділу та приступив до виконання службових обов'язків, що підтверджується витягами із наказів командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.07.2024 № 197.
Тобто, станом на 02.08.2024 у позивача не було підстав для звільнення його від виконання обов'язків військової служби за станом здоров'я.
Слід зауважити, що відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 15.11.2024 № 1644 ОСОБА_1 у період з 19.07.2024 по 20.07.2024 залучався до виконання бойових завдань пов'язаних із безпосередньою участю в бойових діях на лінії бойового зіткнення, що слугувало підставою для виплати останньому додаткової винагороди в розмірі до 100 000 гривень з розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
При цьому, позивач не відмовлявся від виконання вищезазначених завдань з підстав необхідності проходження ВЛК.
А відтак, твердження позивача про незадовільний стан здоров'я, фізичну неспроможність та необхідність пройти медичний огляд на предмет встановлення придатності до військової служби, як на поважну причину для відмови 02.08.2024 від виконання бойового розпорядження № 21/35 дск від 02.08.2024 не знайшло свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Посилання позивача про не ознайомлення його взагалі з Наказом № 1331 є таким, що спростовуються наявним в матеріалах справи аркушем доведення наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 1331 від 01.10.2024 (а. с. 37), в якому міститься підпис позивача з проставленням дати 03.12.2024.
Враховуючи, що у період з 15.08.2024 до 28.11.2024 ОСОБА_1 був відсутній у розташуванні Військової частини НОМЕР_1 , на що є посилання у позові, ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом у цей період не відбулося.
Разом з цим, звертаючись до суду 10.11.2024 з цим позовом ОСОБА_1 надав до матеріалів позовної заяви спірний наказ № 1331, що доводить його обізнаність про зміст такого наказу ще до дати фактичного ознайомлення (03.12.2024).
Відповідно до статей 110-111 Дисциплінарного статут усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.
Тобто, у разі незгоди військовослужбовця з незаконним рішенням про притягнення до дисциплінарного стягнення він має право його оскаржити.
Разом з цим, з бланку відібраних у позивача пояснень вбачається, що клопотань, заяв та пропозицій щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які проводять службове розслідування ОСОБА_1 не має, що підтверджується його підписом у відповідній графі (а. с. 80).
Верховний Суд в постанові по справі від 19.02.2020 № 813/1021/17 висловив правову позицію відповідно до якої підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. За змістом статті 3 Дисциплінарного статуту військова дисципліна досягається шляхом: свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
З огляду на встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали проведеного службового розслідування підтверджують факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку (відмова від виконання бойового завдання за відсутності поважних причин), підстави для висновку про недотримання посадовими особами військової частини, які проводили службове розслідування, вимог Порядку № 608 відсутні, а відтак, накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді «Сувора догана» відбулося у відповідності до норм Дисциплінарного статуту.
Отже, вимога позивача про визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1331 від 01.10.2024 «Про результати службового розслідування за фактом відмови 02.08.2024 року від виконання бойового розпорядження №21/35дск від 02.08.2024 військовослужбовцями 2 стрілецького батальйону» в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарного стягнення у вигляді «Сувора догана» задоволенню не підлягає.
В умовах, коли військові виконують особливу державну службу з оборони держави, їх обов'язки включають суворе дотримання Конституції, законів України, Військової присяги та наказів командирів. Стаття 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлює вимоги щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності та виконання міжнародних зобов'язань, що підкреслює важливість дисципліни та порядку в армії.
Згідно зі статтею 1 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна означає бездоганне дотримання встановлених правил. При невиконанні службових обов'язків або порушенні громадського порядку, як це регламентовано статтею 45, командир має право нагадати про обов'язки та, за потреби, накласти дисциплінарне стягнення (стаття 48). Таким чином, будь-яке порушення дисципліни тягне за собою відповідальність.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2025 у справах № 500/6010/23 та № 260/7822/23, а також від 13.03.2025 по справі № 400/2521/23, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин.
Доводи позивача про неповну сплату відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду на рівні 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У свою чергу, вказаною нормою передбачено, що розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання фізичною особою позову немайнового характеру, складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання даного позову, становив 1211,20 грн, а відтак, розмір судового збору, який підлягає сплаті ВЧ НОМЕР_1 за подання апеляційної скарги на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 по справі № 440/13427/24, враховуючи коефіцієнт 0,8 для пониження відповідної ставки судового збору за подання документів в електронній формі, становить 1453,44 грн, який і було сплачено відповідачем, що підтверджується платіжною інструкцією № 5056 від 16.07.2025
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що покладені в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин не надав належної оцінки матеріалам службового розслідування, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 440/13427/24 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
З огляду на результат апеляційного перегляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 по справі № 440/13427/24 - скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.В. П'янова Я.М. Макаренко