23 грудня 2025 року м. Київ № 640/6135/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора (відповідач-1), Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора (відповідача-2), Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (відповідач-3) про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення № 6 кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів від 20.12.2021 про неуспішне проходження заступником начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 та визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 19.01.2022 № 37ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступником начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 21.01.2022; поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури з 21.01.2022 на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 21.01.2022; стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 21.01.2022 і до моменту фактичного поновлення на роботі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.05.2022 прийнято справу №640/6135/22 до провадження судді Кармазіна О.А, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/6135/22 до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу, справу №640/6135/22 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І.
20.10.2025 матеріали справи були фактично передані судді Лисенко В.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 адміністративну справу прийнято до провадження та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження (Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 відмовлено у задоволенні заяви Офісу Генерального прокурора про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що спірне рішення про неуспішне проходження атестації прийнято на хибних, необґрунтованих та бездоказових висновках Кадрової комісії, відтак таке є неправомірним та підлягає скасуванню. З цих підстав позивач просить позов задовольнити.
Відповідач-1 позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що за результатами проведеної співбесіди Кадровою комісією з'ясовано обставини, які свідчать про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності та доброчесності прокурора. Згідно з приписами пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором є підставою для його звільнення із займаної посади. За наведених обставин відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідач-2 та відповідач-3 не скористалися своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направили, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідачем-1 також направлено до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, за результатами розгляду якого суд вказує про відсутність підстав для його задоволення, оскільки ухвалою Окружного адміністративного суд міста Києва від 05.05.2022 заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом задоволено.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2020 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №826/17809/14 скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 2513-ц про звільнення та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
На виконання вказаних судових рішень та постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження ВП № 64691213 від 03.03.2021 наказом Генерального прокурора від 06.04.2021 № 312ц ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 24.10.2014.
На виконання пункту 10 Порядку «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації» (зі змінами, внесеними наказами від 17.12.2019 № 336, від 04.02.2020 № 65, від 19.02.2020 № 102) Генеральному прокурору позивачем подано заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
Позивачем успішно складено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
Однак, за результатами проходження співбесіди 20.12.2021, кадрова комісія Офісу Генерального прокурора з атестації ухвалила рішення № 6 про неуспішне проходження прокурором атестації.
На підставі вказаного рішення кадрової комісії, наказом від 19.01.2022 №37ц ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 21.01.2022.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що Комісією з'ясовано обставини, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності
Вважаючи рішення кадрової комісії від 20.12.2021 № 6 та наказ від 19.01.2022 № 37ц протиправними, а своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов'язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов'язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов'язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар'єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначаються Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону №1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частини третьої цієї статті Закону №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
25.09.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які:
1) на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах;
2) на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, але з поважних причин, до яких належать тимчасова непрацездатність, відпустка по догляду за дитиною, відрядження для участі в роботі інших органів на постійній основі тощо, не проходили атестацію;
3) звільнені з органів прокуратури у зв'язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах;
4) звільнені до набрання чинності цим Законом з органів прокуратури, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.
Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.
Проходження атестації особами, зазначеними в підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ встановлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, мають право у строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Відповідно до пункту 13 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, не проходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Пунктом 14 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
В силу приписів пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.
У відповідності до пунктів 2-5 Розділу I Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.
Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.
Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Предметом атестації є оцінка:
1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);
2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Пунктами 6-10 Розділу I Порядку №221 визначено, що атестація включає в себе три етапи:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Особа, яку за рішенням суду поновлено на посаді прокурора або слідчого прокуратури після 15 жовтня 2019 року, подає таку заяву Генеральному прокурору упродовж 5 днів після видання керівником органу прокуратури наказу про її поновлення на посаді.
Заява підписується прокурором особисто.
Як встановлювалось судом вище та не заперечується сторонами, позивачем на виконання пункту 10 Порядку № 221 Генеральному прокурору подано заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
З огляду на це, останнім надано персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, його буде звільнено відповідно до вимог підпункту 2 пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ. Така згода є усвідомлення наслідків неуспішного проходження атестації.
Згідно з пунктом 11 Порядку №221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов'язковою.
Відповідно до пункту 1, 2, 4 Розділу IV Порядку №221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.
До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
Для виконанням практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп'ютерної техніки.
Пунктами 8-11 розділу IV Порядку №221 визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
Згідно з пунктами 12-16 Розділу IV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда прокурора складається з таких етапів:
1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;
2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;
Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій.
Пунктом 12 Порядку №233 передбачено, що рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття
Отже, зі змісту указаних норм слідує, що рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення його з посади.
Як зазначено вище, за результатами співбесіди позивача Кадровою комісією Офісу Генерального прокурора ухвалено спірне рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації. Змістовний аналіз цього рішення свідчить про те, що причинами для його прийняття стали висновки комісії про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності прокурора.
Так, за результатами перевірки відповідності прокурора критеріям доброчесності Кадрова комісія Офісу Генерального прокурора було виявлено невідповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам..
Приймаючи рішення про неуспішне проходження прокурором атестації за критерієм невідповідності прокурора вимогам професійної етики Кадрова комісія виходила з того, що дії ОСОБА_1 є такими, що суперечать професійній етиці, ставлять під сумнів його незалежність та готовність діяти виключно у рамках закону та в інтересах суспільства.
Під час розгляду даної справи дослідженню та оцінці підлягають висновки Кадрової комісії в оскаржуваному рішенні про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора вимогам доброчесності, з приводу чого суд зазначає таке.
Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів передбачено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність (стаття 11); при виконанні службових обов'язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури (стаття 16); прокурор має суворо дотримуватися обмежень, передбачених антикорупційним законодавство, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних (стаття 19).
Відповідно до пункту 39 Бордоської декларації "Судді та прокурори в демократичному суспільстві" прокурорами мають бути особи з високими моральними якостями; через характер повноважень, на виконання яких вони свідомо погодились, прокурори є постійно відкриті для публічної критики; будучи головними суб'єктами здійснення правосуддя, вони мають повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії.
Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті вищевказаних конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому
Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності прокурорів, які віднесені до української системи правосуддя, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах чесності у способі власного життя та виконанні своїх професійних обов'язків.
Авторитет та довіра до органів прокуратури формуються залежно від персонального складу осіб, які обіймають посади прокурорів та формують корпус органів прокуратури.
Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм прокурорської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до органів прокуратури як складової органів правосуддя, а також допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя
Чинне законодавство не містить визначення поняття "доброчесність", яке використовується у процедурі атестації прокурорів.
Водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб'єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №600/1450/20-а.
Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221), є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.
Судом встановлено, що спірне рішення Комісії обґрунтовано наступними фактами.
В частині відповідності набутого майна отриманим доходом Комісією встановлено наступне.
21.03.2016 дружина та батько ОСОБА_1 придбали квартиру площею 124,6 кв.м., розташовану у АДРЕСА_1 , вартістю 1 709 127 грн. У цій квартирі з серпня 2016 року проживає ОСОБА_1 і за його словами на ремонт та облаштування квартири він витратив близько 10 000 доларів США.
26.06.2016 дружина ОСОБА_1 придбала 2 машиномісця у м. Києві площею 23,8 кв.м. за 72 000 грн. та площею 45,2 кв.м. відповідно за 136 000 грн. Загальна вартість цих машиномісць становила 208 тис грн.
30.06.2016 дружина ОСОБА_1 придбала легковий автомобіль Volkswagen Passat, 2013 року випуску за 18 000 доларів США.
31.10.2017 мати ОСОБА_1 за договором про участь у Фонді фінансування будівництва набула право власності на квартиру площею 38,4 кв.м. розташовану у АДРЕСА_2 , за 672 000 грн.
Таким чином загальні витрати родини ОСОБА_1 у 2016-2017 роках на ці покупки склали 2 589 127 грн та 28 000 доларів США.
Прокурор пояснив, що джерелом коштів на ці витрати були: заощадження батьків та спадщина дружини. Зокрема, батьки у березні 2014 року зняли кошти з депозитів та зберігали готівку у Києві у банківському сейфі Укрінбанку. Приблизна сума заощаджень складала 60 000 доларів США та 15 000 Євро. ОСОБА_1 надав доказ наявності депозитів лише на третину вказаної суми - 81 507 грн, 14 959 доларів США, 8 520 євро.
Пояснення ОСОБА_1 про те, що вказані доходи отримані від депозитних вкладень у банківських установах, під час співбесіди були підтверджені документально лише частково, однак не було надано документів про походження коштів, розміщених у банківських установах.
При цьому, стосовно інших сум позивач доказів не надав, що свідчить про відсутність офіційного підтвердження достатніх доходів для придбання майна у 2016- 2017 роках.
Зі слів ОСОБА_1 кошти були заощаджені з пенсії його батьків (батько є пенсіонером вже 20 років) та одноразової допомоги батька у зв'язку з стійкою втратою професійної працездатності в сумі 77 996 грн.
Водночас відповідно до наданих прокурором довідок про доходи комісією встановлено, що пенсія його батька ОСОБА_2 з січня 2015 складала 2 847 грн, з вересня 2015 - 3 222 грн., з травня 2016 - 3 390 грн, з грудня 2016 - 3 741 грн, з травня 2017 - 3 936 грн, з жовтня 2017 - 8 352 грн. Пенсія матері з січня 2015 складала 1 099 грн, з вересня 2015 - 1 224 грн, з травня 2016 - 1 280 грн, з грудня 2016 - 1 397 грн, з травня 2017 - 1 462 грн, з жовтня 2017 - 1 604 грн.
Позивачем не спростовано, а матеріалами справи не підтверджується те, що з таких пенсій батьки прокурора мали об'єктивної можливості заощадити такі значні суми готівкових коштів, зокрема, здійснити у 2016-2017 роках такі витрати на майно, яким користується прокурор (позивач).
Оскільки ОСОБА_2 не підтвердив документальне походження коштів, за які здійснено купівлю майна, що перебуває у його користуванні і належить близьким родичам, з якими прокурор проживає, Комісія встановила обгрунтований сумнів щодо повноти декларування майна та коштів, що вказує про наявність підстав для висновків про невідповідність позивача вимогам доброчесності прокурора.
Щодо доводів позивача в частині проведення в межах спірних правовідносин моніторингу способу життя позивача або ж повної перевірки його декларації виключно Національним агентством з питань запобігання корупції, як необхідної умови для реалізації кадровою комісію повноважень, наданих їй Законом №113-ІХ та Порядком №221 суд виходить з такого.
Наявність у Національного агентства з питань запобігання корупції виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб'єкта декларування, не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.
Так, встановлений Законом України від 14 жовтня 2014 року №1700-VII "Про запобігання корупції" порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року у справі №640/449/20, від 02 листопада 2021 року у справі №120/3794/20-а, від 09 листопада 2021 року у справі №640/476/20, від 18 листопада 2021 року у справі №640/1598/20, від 01 грудня 2021 року у справі №640/26041/19.
Враховуючи викладене, суд зазначає про помилковість доводів позивача щодо необхідності проведення в межах спірних правовідносин моніторингу способу життя позивача або ж повної перевірки його декларації Національним агентством з запобігання корупції, як необхідної умови для реалізації кадровою комісію наданих їй Законом №113-ІХ та Порядком №221 повноважень із виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Суд погоджується з мотивами викладеними у рішенні комісії, яка правильно застосувала чинні норми права до встановлених фактів, з урахуванням пояснень позивача, не допускаючи свавільного використання своїх дискреційних повноважень.
Крім того, щодо отриманих доходів у 2015-2019 роках та їх оподаткування Комісією встановлено таке.
Відповідно до пояснень прокурора у 2015-2016 роках він не мав доходів, окрім допомоги у Київському міському центрі зайнятості. Водночас відповідно до додаткових пояснень з серпня по жовтень 2015 року він також отримав дохід за кордоном у Нідерландах та Португалії у розмірі 4 000 Євро. Також він пояснив, що у 2016 році вже займався адвокатською діяльністю.
У 2017 році від індивідуальної професійної діяльності адвоката ОСОБА_1 отримав 23 801,63 гри. У 2018 році він до лютого як адвокат заробив 4 000 грн, а потім знявся з податкового обліку. Після цього у 2018 та 2019 роках усі оподатковувані доходи ОСОБА_1 складались з виплат процентів по депозитах трьома банками на загальну суму 1 939 грн. Проте, у письмових відповідях на питання та під час співбесіди прокурор пояснив, що з 01.04.2018 він надавав послуги Адвокатському об'єднанню «Глобал бізнес партнере» та отримував плату за ці послуги в середньому близько 20 000 грн готівкою щомісячно. Матеріалами атестації встановлено що ОСОБА_1 з 09.07.2017 до 18.01.2021 був співзасновником, а до 12.04.2018 - керівником Адвокатського об'єднання «Глобал бізнес партнере».
Таким чином за два роки позивач отримав дохід близько 480 000 грн готівкою. З наданих самим ОСОБА_1 довідок та матеріалів атестації випливає, що ці доходи не оподатковувались та не обліковувались. На співбесіді прокурор не міг пояснити чи сплачувались податки з цих доходів та не зміг спростувати висновок члена Комісії про те, що ці доходи безпідставно всупереч вимогам чинного законодавства не оподатковувались.
Суд зауважує, що позивач не спростовує встановлений Комісією факт не сплати податків, при цьому у позовній заяві визнає, що ним сплачений штраф за результатами проведеної податкової перевірки, яким встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства.
Вказані обставини жодним чином не спростовують висновків комісії про неоподаткування позивачем отриманого доходу, що вказує про наявність у діях позивач ознак умисного винного діяння у вигляді податкового правопорушення.
Пунктом 109.1 ст. 109 ПК України визначено, податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Стосовно посилання позивача на те, що описані дії ОСОБА_2 , які містять ознаки порушень, вчинені ним у період часу, коли він не займав посади у прокуратурі, судом не приймаються до уваги, оскільки, жодним нормативно-правовим актом не визначено період життя прокурора, який повинен братися Комісією для визначення невідповідності прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності.
Крім того, у цей час позивач перебував у процесі оскарження рішення про своє звільнення з органу прокуратури і чітко усвідомлював, що може бути поновлений на посаді та отримати відповідні виплати з бюджету. За таких умов він не міг не усвідомлювати, що усі його дії у цей період можуть оцінюватись на відповідність критеріям доброчесності.
Суд також наголошує, що загальновідомим фактом є те, що обов'язком кожного громадянина є добросовісно користуватись своїми правами та виконувати свої обов'язки.
Стосовно доводів позивача про помилковість посилань Комісії на матеріали кримінального провадження № 42014000000000400, суд не приймає їх до уваги з огляду на наступне.
Як вбачається зі спірного рішення, у відповідь на запит Комісії начальник Департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках повідомив, що у вказаному провадженні ОСОБА_1 був допитаний у якості свідка. Наразі розслідування триває, а правову оцінку діям ОСОБА_1 на цей час слідством не надано.
При цьому, під час співбесіди ОСОБА_1 підтвердив, що на виконання вказівки керівництва він безпосередньо супроводжував перевезення цих справ з приміщення Головного слідчого управління у м. Києві до Автономної Республіки Крим. Внаслідок виконання усних вказівок керівництва ці справи без належного оформлення були переміщені у місце, до якого не мали доступу слідчі, які розслідували ці справи, а надалі їх було повністю втрачено.
Відповідно до ст.60 Конституції України ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
Крім того, доводи позивача у вищевказаній частині є безпідставними, оскільки обов'язкова наявність судового рішення, яким би було визнано особу винною у вчиненні кримінального правопорушення, склад якого передбачав би відповідні діяння, не є умовою для притягнення цієї особи до дисциплінарної відповідальності
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, в межах якої, зокрема, колегія суддів звернула увагу, що презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення ЄСПЛ від 11.02.2003 у справі "Ringvold v. Norway", заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що правові підстави для визнання протиправним і скасування спірного рішення кадрової комісії та для визнання звільнення з посади позивача незаконними відсутні.
Отже, з урахуванням вищевикладених обставин дійшов висновку, що кадрова комісія діяла виключно в межах своєї компетенції, встановленої спеціальним законом, оцінивши тільки ті факти, які можуть свідчити про наявність обґрунтованих підстав для висновків про невідповідність позивача критеріям професійної етики та доброчесності прокурора.
Встановлені під час перевірки факти та обставини мають значення виключно для прийняття рішень у межах компетенції кадрової комісії, які, в свою чергу, під судового розгляду справи не були спростовані позивачем на підставі належних та допустимих доказів.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В даному випадку суд не знаходить підстав для висновку про порушення вказаних принципів під час прийняття рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів від 20.12.2021 № 6 про неуспішне проходження заступником начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 .
Оскільки інші позовні вимоги мають похідний характер, підстави для надання їм окремої оцінки відсутні.
З огляду на вищенаведене, на думку суду, у спірних правовідносинах відповідачі діяли у межах вимог ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.
Відповідно до положень частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, в межах розгляду даної адміністративної справи відповідачами по справі було надано суду належні докази та обґрунтовані заперечення на позовні вимоги, а відтак виконано покладений на них Законом обов'язок в частині доказування правомірності прийнятих ними та оскаржуваних позивачем рішень, що в свою чергу вказує на необхідність визнання заявлених позовних вимог такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки адміністративний позов до задоволення не підлягає, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.