23 грудня 2025 року № 640/32629/20
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого - судді Діски А. Б.,
суддів: Жукової Є.О., Кочанової П. В.,
розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:
- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі»;
- стягнути з Кабінету Міністрів України за рахунок бюджетних асигнувань на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , заподіяною постановою Уряду №373 від 17.04.2019, щодо виплати пільгових знижок на оплату житлово-комунальних послуг, - у розмірі мінімального прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць з 01.01.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі» є протиправною, оскільки Уряд, приймаючи її, вийшов за межі наданих йому законом повноважень. Зокрема, на думку позивача, Кабінет Міністрів України безпідставно змінив визначених державою ключових суб'єктів, відповідальних за розробку та реалізацію загальнодержавної програми соціального розвитку щодо надання пільг у грошовій формі: повноваження Міністерства фінансів були передані Міністерству соціальної політики, а функції органів Державної казначейської служби - АТ «Ощадбанк». Позивач вказує, що така заміна не передбачена законом та фактично змінює модель реалізації державної соціальної політики.
Крім того, позивач вважає, що Кабінет Міністрів України, приймаючи зазначену постанову, фактично привласнив собі функції законодавця, встановивши нові обов'язки для пільговиків, що не визначені законодавством. При цьому Уряд не забезпечив належного інформування пільговиків щодо порядку надання пільг у грошовій формі. Зокрема, позивачу не було надано достовірної та повної інформації в її обліковому записі як отримувача послуг, а саме: про розміри нарахованої пільгової знижки, порядок та пропорції її розподілу між надавачами житлово-комунальних послуг, а також про залишки невикористаних пільгових коштів за кожним видом послуг. Отже, позивач була фактично позбавлена можливості належним чином реалізовувати своє право на пільги в новому форматі їх надання.
Так, позивач не отримала жодного платіжного документа від надавачів житлово-комунальних послуг, який би підтверджував нарахування та застосування пільг. Звернення до АТ «Ощадбанк», визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 373 уповноваженою установою, не дали результатів, що свідчить про відсутність належного механізму реалізації та контролю за використанням пільг. Разом з тим, позивач зазначає, що фактичні дані щодо оформлених нею житлово-комунальних послуг та їх оплати пільговою знижкою суттєво відрізняються від інформації, наданої управлінням праці та соціального захисту населення (УПСЗН) про розмір і розподіл нарахованих пільгових коштів. Позивач стверджує, що реалізація спірного Порядку призвела до ситуації, коли в окремі місяці вона фактично не сплатила житлово-комунальні платежі, що підтверджується усними повідомленнями операторів газопостачання, електропостачання та водопостачання, які надавали таку інформацію під час прийняття показників лічильників.
На думку позивача, застосований безготівковий формат виплати пільгової знижки на оплату житлово-комунальних послуг створив обмеження її соціальних гарантій, зокрема у частині забезпечення 50-відсоткової пільги, що є порушенням конституційних гарантій рівності та соціального захисту.
Таким чином, на переконання позивача, постанова Кабінету Міністрів України № 373 є суперечливою, такою, що не відповідає вимогам закону, порушує принципи правової визначеності та виходить за межі компетенції Уряду, що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про визнання її протиправною та такою, що порушує її права як пільговика.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя О.П. Огурцов) від 22.02.2021 відкрито провадження у справі №640/32629/20, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження, зобов'язано відповідача опублікувати оголошення про оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373 у виданні, в якому зазначений акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Підготовче засідання призначено на 16.03.2021.
Відповідно до довідки секретаря судового засідання від 16.03.2021, зважаючи на неявку представників сторін у судове засідання, розгляд справи, призначений на 16.03.2021, відкладено.
24.03.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києві надійшов відзив Кабінету Міністрів України, зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає позову та заперечує проти доводів, викладених позивачем. На переконання відповідача, відповідно до статей 1, 3, 49, 117 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Уряд уповноважений видавати обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, зокрема й постанови, що встановлюють порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті на виплату житлових субсидій та пільг громадянам на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу. Крім того, згідно зі статтею 50 зазначеного Закону, центральні органи виконавчої влади подають на розгляд Кабінету Міністрів проєкти відповідних актів. Проєкт оскаржуваної постанови був розроблений Міністерством соціальної політики України та погоджений без зауважень Міністерством енергетики та вугільної промисловості та іншими міністерствами, а всі висловлені зауваження були враховані в процесі опрацювання.
Відповідач також посилається на Закон України «Про житлово-комунальні послуги», який прямо уповноважує Кабінет Міністрів забезпечувати реалізацію державної політики у сфері житлово-комунального господарства, у тому числі шляхом затвердження відповідних порядків надання пільг і субсидій. На думку відповідача, позивач, оскаржуючи постанову № 373 та затверджений нею Порядок, не навела жодного юридичного аргументу щодо невідповідності цієї постанови актам вищої юридичної сили, а її доводи стосуються виключно питань практичної реалізації постанови, що не свідчить про її незаконність.
Відповідач зауважує, що із додатків до позовної заяви, наданих самим позивачем, убачається, що вона перебуває на обліку в Єдиному державному реєстрі осіб, які мають право на пільги, як ветеран органів внутрішніх справ, та користується 50-відсотковою знижкою на оплату житлово-комунальних послуг у межах встановлених норм споживання. Із червня 2020 року, відповідно до поданої позивачем заяви, виплата нарахованих пільг здійснюється у грошовій формі шляхом перерахування УПСЗН коштів на її картковий рахунок в АТ «Ощадбанк». Відтак, як вказує відповідач, прийняття оскаржуваної постанови не змінило обсяг установленої позивачці пільги у вигляді 50-відсоткової знижки.
Відповідач також зазначає, що незгода позивачки з розміром фактично отриманих пільг може бути зумовлена запровадженням банківської комісії у розмірі 0,7 %, яка не передбачена спірною постановою та не є наслідком дій Уряду.
Крім того, на переконання відповідача, посилання позивачки на фізичні та психологічні навантаження, спричинені застосуванням нового порядку надання пільг є безпідставними, оскільки документально не підтверджені. Вимога про стягнення моральної шкоди також визнається необґрунтованою.
Відтак, Кабінет Міністрів України вважає, що всі заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, не підтверджують порушення Урядом чинного законодавства та ґрунтуються виключно на суб'єктивному невдоволенні позивача окремими аспектами реалізації її пільги та можливими розбіжностями у нарахуванні та оплаті житлово-комунальних послуг.
Відповідно до довідки секретаря судового засідання від 01.04.2021, зважаючи на неявку представників сторін у судове засідання, розгляд справи, призначений на 01.04.2021, відкладено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2021 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті.
До Окружного адміністративного суду міста Києві надійшла відповідь позивача на відзив Кабінету Міністрів України, в якій позивач вказує, що гарантовані законом пільги на оплату житлово-комунальних послуг існували раніше у стабільному та зрозумілому порядку, однак їх монетизація, запроваджена оскаржуваною постановою, призвела до порушень і зловживань, які відповідач не врахував. На думку позивача, у період дії цієї постанови споживачі фактично втратили основні засади 50-відсоткової знижки: не всі види житлово-комунальних послуг були враховані при її застосуванні, у системі перерахування коштів між Мінсоцполітики, АТ «Ощадбанк» та виконавцями послуг бракує ясності, в облікових записах пільговиків виявлялася недостовірна інформація, а також мала місце самовільна зміна обсягу знижки при нарахуванні нової послуги «розподіл природного газу». Позивач наголошує, що за наявності таких порушень АТ «Ощадбанк» отримує комісійну винагороду у розмірі 0,7 %, що додатково свідчить про недосконалість і несправедливість механізму. У зв'язку з цим позивач наполягає, що постанова Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373 є протиправною, оскільки її застосування призвело до фактичного погіршення обсягу гарантованих державою пільг на оплату житлово-комунальних послуг.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2021 повторно зобов'язано відповідача опублікувати оголошення про оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373 у виданні, в якому зазначений акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
Відповідно до довідки секретаря судового засідання від 02.06.2021, зважаючи на неявку представників сторін у судове засідання, розгляд справи, призначений на 02.06.2021, не здійснювався. Суд ухвалив продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження.
13.12.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання Закону України №2825-IX від 13 грудня 2022 року «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2025 для розгляду адміністративної справи було визначено головуючою суддею Діску А. Б.
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 03.03.2025 визначено склад колегії: головуюча суддя - Діска А. Б., судді - Жукова Є. О., Кочанова П. В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 адміністративну справу №640/32629/20 прийнято до свого провадження колегією суддів. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 07.04.2025.
Відповідно до протоколу судового засідання від 07.04.2025 суд ухвалив закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті на 02.06.2025.
Ухвалою від 02.06.2025 судове засідання було відкладено.
Під час судового засідання 26.06.2025 суд з'ясував позицію учасників щодо можливості продовження розгляду справи в порядку письмового провадження. Враховуючи висловлену згоду, колегія суддів ухвалила перейти до розгляду справи за правилами письмового провадження.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги як ветеран військової служби. Позивачу розраховано суму пільги, виходячи із 50-відсоткової знижки оплати за житлово-комунальні послуги в межах встановлених норм, передбачених законодавством з урахуванням встановлених цін/тарифів (внесків) і державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування.
З 01 жовтня 2019 року в Україні на виконання положень статті 11 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» запроваджена монетизація пільг на оплату житлово-комунальних послуг, що передбачає надання пільг у грошовій (готівковій або безготівковій) формі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 373 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі» затверджено Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі (далі також - Порядок №373, Постанова КМУ №373). Цей Порядок визначив механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті Мінсоцполітики для виплати пільг і житлових субсидій громадянам на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі, та механізм надання громадянам у грошовій формі пільг на оплату внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку, а також житлово-комунальних послуг.
Відповідно до Порядку №373 діють дві моделі надання пільг у грошовій формі:
- безготівкова форма, яка передбачає перерахування коштів на персональний рахунок одержувача пільги в АТ «Ощадбанк», з якого кошти спрямовуються банком лише на оплату житлово-комунальних послуг на підставі даних надавачів послуг. АТ «Ощадбанк» інформує пільговика протягом доби після перерахунку коштів надавачам послуг шляхом надсилання йому смс-повідомлення про стан розрахунків за послуги (у разі наявності інформації про номер його мобільного телефону), у якому обов'язково зазначаються дані про наявний залишок платежу за кожним видом послуг;
- готівкова форма, коли кошти виплачуються пільговику або на його власний рахунок, відкритий у банківській установі, або через виплатні об'єкти АТ «Укрпошта».
На думку позивача, запроваджений Постановою Кабінету Міністрів України № 373 механізм виплати пільг є таким, що суперечить закону та порушує її права. Позивач вважає, що Уряд, вийшовши за межі своїх повноважень, незаконно змінив суб'єктів, відповідальних за реалізацію державної програми пільг, запровадив нові обов'язки для пільговиків та не забезпечив належного інформування щодо порядку надання пільг у грошовій формі, що позбавило її можливості повноцінно реалізувати своє право на соціальні гарантії. Крім того, встановлений постановою безготівковий формат виплати пільг, на її переконання, фактично звузив обсяг її соціальних прав і порушив принцип правової визначеності, що й стало підставою для звернення до суду з вимогою визнати Постанову Кабінету Міністрів України № 373 протиправною.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII (далі - Закон №794-VII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №794-VII (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Відповідно до статті 3 Закону №794-VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.
Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
За приписами пункту 3 частини першої статті 2 Закону №794-VII до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
До повноважень Кабінету Міністрів України належить, зокрема, забезпечення підготовки проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій.
Статтею 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
За приписами частини першої статті 49 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
За приписами статті 50 Закону №794-VII право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.
Як вбачаєтеся з матеріалів справи, проект постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі» розроблено Міністерством соціально політики України. Даний проект акта погодженого без зауважень Міністерством енергетики та вугільної промисловості, Міністерством освіти і науки, Державною регуляторною службою України. Зауваження Міністерства фінансів та Міністерства культури до проекту акта, враховані ініціатором. Також із зауваженнями погоджено - Міністерством економічного розвитку і торгівлі та Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини (зауваження враховані частково). Міністерством юстиції України проект акта погоджено із зауваженнями щодо невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки (зауваження враховані частково).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 373 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі» затверджено Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі.
Метою Постанови Кабінету Міністрів України №373 визначено запровадження монетизації житлових субсидій та пільг, тобто надання їх у грошовій формі безпосередньо громадянам, а не шляхом перерахування коштів підприємствам житлово-комунального господарства. Це дало змогу отримувачам самостійно оплачувати житлово-комунальні послуги та розпоряджатися зекономленими коштами.
Постанова Кабінету Міністрів України №373 спрямовувалася на підвищення адресності та прозорості державної соціальної підтримки, заохочення населення до ощадливого споживання комунальних ресурсів і більш ефективного використання бюджетних коштів.
Відповідно до пункту 1 Порядку №373 цей Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті Мінсоцполітики для виплати пільг і житлових субсидій громадянам на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі, та механізм надання громадянам у грошовій формі таких пільг: на оплату внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку, а також житлово-комунальних послуг, а саме: житлових послуг - послуг з управління багатоквартирним будинком; комунальних послуг - послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами; на оплату внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку, а також витрат на управління багатоквартирним будинком, в якому створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельний (житловий) кооператив (далі - об'єднання), а саме: витрат на утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт; обслуговування внутрішньо-будинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, відповідно до яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів; витрат на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; витрат на поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; на оплату витрат на комунальні послуги у будинку, в якому створене об'єднання.
Відповідно до пункту 2 Порядку №373 головним розпорядником коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати пільг і житлових субсидій громадянам на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі, та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.
Дія цього Порядку поширюється на осіб, які мають право на пільги згідно із Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (крім військовослужбовців), «Про Службу безпеки України», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про музеї та музейну справу», «Про захист рослин», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про охорону дитинства», «Про соціальний захист дітей війни», «Про культуру», «Про освіту», «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», Кодексом цивільного захисту України (крім осіб рядового і начальницького складу), Основами законодавства України про охорону здоров'я.
За приписами пункту 7, 8 Порядку №373 виплата розрахованої суми пільги здійснюється у грошовій безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Мінсоцполітики в АТ «Ощадбанк» на підставі укладеного між Мінсоцполітики та АТ «Ощадбанк» договору (рахунок для виплати пільг).
За заявою пільговика виплата пільги може здійснюватися у готівковій формі з місяця, що настає за місяцем подання такої заяви структурному підрозділу з питань соціального захисту населення, у якій зазначаються реквізити поточного рахунка, відкритого пільговиком в АТ «Ощадбанк».
Пільговики, яким надається пільга у грошовій формі, зобов'язані сплачувати щомісяця вартість фактично спожитої послуги з урахуванням суми пільги, перерахованої управителям, об'єднанням, виконавцям комунальних послуг або виплаченої таким пільговикам готівкою.
Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення надають щомісяця до 22 числа управителям, об'єднанням, виконавцям комунальних послуг списки пільговиків, яким нараховано пільгу у поточному місяці, у яких зазначається форма отримання пільги, та дані про облікові записи пільговиків, що ведуться АТ «Ощадбанк» відповідно до пункту 9 цього Порядку.
Управителі, об'єднання, виконавці комунальних послуг надають щомісяця до 27 числа структурним підрозділам з питань соціального захисту населення інформацію про суму простроченої понад місяць (на дату надання такої інформації) заборгованості з оплати послуг (внесків/платежів), сума якої перевищує 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, щодо пільговиків, які отримують пільгу у готівковій формі.
У разі отримання від управителів, об'єднань, виконавців комунальних послуг інформації про наявність простроченої понад місяць (на дату надання такої інформації) заборгованості з оплати послуг (внесків/платежів), сума якої перевищує 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у пільговиків, які отримують пільгу у готівковій формі, виплата пільги з наступного місяця здійснюється у грошовій безготівковій формі.
Для реалізації механізму надання пільг у грошовій формі інформаційна взаємодія між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення, Мінсоцполітики, АТ «Ощадбанк» та управителями, об'єднаннями, виконавцями комунальних послуг здійснюється шляхом обміну електронними документами з використанням кваліфікованого електронного підпису.
Так, пунктом 9 Порядку №373 передбачено, що АТ «Ощадбанк» веде у відповідних автоматизованих системах обліку банку персоніфікований облік пільговиків та коштів, які надходять на рахунок для виплати пільг, в розрізі кожного пільговика (далі - облікові записи пільговиків).
АТ «Ощадбанк» здійснює переказ коштів на рахунки управителів, об'єднань, виконавців комунальних послуг на підставі договорів, що укладаються між АТ «Ощадбанк» (його установами) та управителями, об'єднаннями, виконавцями комунальних послуг. У таких договорах визначається порядок інформаційного обміну між управителями, об'єднаннями, виконавцями комунальних послуг та АТ «Ощадбанк». Типову форму договору визначає АТ «Ощадбанк» за погодженням з Мінсоцполітики.
Якщо управитель, об'єднання, виконавець комунальних послуг не уклав договору з АТ «Ощадбанк» (його установами) для перерахування сум пільг, він до 1 червня не має права вимагати оплати послуг (внесків/платежів) від пільговиків за відповідні неопалювальний та опалювальний періоди.
За рахунком для виплати пільг здійснюються такі операції: на рахунку для виплати пільг обліковуються суми коштів, які перераховані Мінсоцполітики з наданням АТ «Ощадбанк» реєстрів нарахованих пільг, що підлягають зарахуванню на цей рахунок та відображенню в автоматизованих системах банку в розрізі облікових записів пільговиків (- реєстр нарахованих пільг); з рахунка для виплати пільг кошти у розрізі пільговиків перераховуються управителям, об'єднанням та виконавцям комунальних послуг, інформація про яких міститься в Реєстрі, згідно з поданими ними реєстрами про суми нарахованих платежів за послуги; за підсумками опалювального сезону суми невикористаних коштів перераховуються з рахунка для виплати пільг на поточні рахунки пільговиків в АТ «Ощадбанк». У разі відсутності відкритого поточного рахунка в АТ «Ощадбанк» банком відкривається поточний рахунок пільговику на підставі укладеного між Мінсоцполітики та АТ «Ощадбанк» договору; на кінець календарного/бюджетного року залишки коштів, що обліковуються на рахунку для виплати пільг за обліковими записами пільговиків, не повертаються до державного бюджету.
Облік в автоматизованих системах АТ «Ощадбанк» облікових записів пільговиків здійснюється в такій послідовності: 1) на підставі даних Реєстру структурні підрозділи з питань соціального захисту населення кожного робочого дня (за потребою) формують реєстри осіб, які мають право на отримання пільг (далі - реєстр пільговиків), які захищеними каналами зв'язку передаються Мінсоцполітики. Форма реєстру пільговиків встановлюється договором між Мінсоцполітики та АТ «Ощадбанк».
2) Мінсоцполітики передає не пізніше ніж протягом наступного робочого дня АТ «Ощадбанк» отримані реєстри пільговиків захищеними каналами зв'язку для обліку в автоматизованих системах АТ «Ощадбанк» облікових записів пільговиків; 3) АТ «Ощадбанк» формує протягом наступного робочого дня в автоматизованих системах банку облікові записи пільговиків, інформацію про які передає Мінсоцполітики; 4) Мінсоцполітики передає не пізніше ніж протягом наступного робочого дня отримані дані про облікові записи пільговиків структурним підрозділам з питань соціального захисту населення (пункт 10 Порядку №373).
Фінансування та перерахування пільг у грошовій безготівковій формі здійснюється в такій послідовності: 1) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення формують та передають щомісяця Мінсоцполітики захищеними каналами зв'язку реєстри нарахованих пільг у поточному місяці за формою, встановленою договором між Мінсоцполітики та АТ «Ощадбанк», які Мінсоцполітики після перевірки подає до 25 числа АТ «Ощадбанк»; 2) АТ «Ощадбанк» інформує не пізніше ніж протягом наступного робочого дня Мінсоцполітики про можливість подальшої обробки отриманих реєстрів нарахованих пільг; 3) Мінсоцполітики формує протягом двох робочих днів узагальнений реєстр нарахованих пільг, який подає АТ «Ощадбанк», та здійснює переказ коштів на рахунок для виплати пільг для відображення таких коштів в автоматизованих системах АТ «Ощадбанк» за обліковими записами пільговиків. Форма узагальненого реєстру нарахованих пільг встановлюється договором між Мінсоцполітики та АТ «Ощадбанк». У разі коли загальна сума поданих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення реєстрів нарахованих пільг більша за наявні фінансові призначення, черговість фінансування таких реєстрів визначає робоча група, що утворюється Мінсоцполітики. 4) АТ «Ощадбанк» перевіряє наявність розбіжностей між сумою перерахованих Мінсоцполітики коштів і сумою в узагальненому реєстрі нарахованих пільг і в разі відсутності розбіжностей не пізніше ніж протягом наступного робочого дня здійснює зарахування коштів на рахунок для виплати пільг та відображає такі суми коштів в автоматизованих системах АТ «Ощадбанк» за обліковими записами пільговиків. У разі виявлення розбіжностей між сумою перерахованих Мінсоцполітики коштів і сумою в узагальненому реєстрі нарахованих пільг АТ «Ощадбанк» повертає Мінсоцполітики узагальнений реєстр нарахованих пільг та перераховані кошти. Мінсоцполітики усуває не пізніше ніж протягом наступного робочого дня виявлені розбіжності, повторно надсилає АТ «Ощадбанк» виправлений узагальнений реєстр нарахованих пільг та здійснює перерахуван
Відповідно до пункту 12 Порядку №373 перерахування коштів з рахунка для виплати пільг на рахунки управителів, об'єднань, виконавців комунальних послуг здійснюється АТ «Ощадбанк» в такій послідовності:
1) управителі, об'єднання, виконавці комунальних послуг, які уклали з АТ «Ощадбанк» договори, подають щомісяця до 13 числа (включно) АТ «Ощадбанк» реєстри пільговиків разом з даними про облікові записи пільговиків, нараховані суми за спожиті послуги у попередньому місяці та загальні суми до сплати, що включають заборгованість (переплату) за попередні періоди окремо за кожним видом послуги, крім витрат на управління багатоквартирним будинком (реєстр нарахованих сум платежів пільговикам).
Під час перерахування коштів з рахунка для виплати пільг на рахунки управителів, об'єднань, виконавців комунальних послуг АТ «Ощадбанк» утримує із сум нарахованих пільг комісійну винагороду у розмірі 0,7 відсотка суми платежу;
2) АТ «Ощадбанк» на підставі отриманих реєстрів нарахованих сум платежів пільговикам здійснює щомісяця до 18 числа перерахування коштів загальними сумами з рахунка для виплати пільг на рахунки управителів, об'єднань, виконавців комунальних послуг з наданням реєстрів нарахованих сум платежів пільговикам, у яких зазначається інформація про перерахування коштів.
Перерахування коштів за послуги (витрати) здійснюється у такій послідовності: постачання теплової енергії, постачання та розподіл природного газу або постачання та розподіл електричної енергії за наявності відповідного виду індивідуального опалення, постачання гарячої води, централізоване водопостачання, централізоване водовідведення, постачання та розподіл електричної енергії, постачання та розподіл природного газу, поводження з побутовими відходами, послуги з управління багатоквартирним будинком, внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку.
Пільговик може визначити іншу послідовність перерахування коштів за послуги (витрати) шляхом подання відповідної заяви структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.
3) АТ «Ощадбанк» інформує протягом доби після здійснення перерахування коштів управителям, об'єднанням, виконавцям комунальних послуг пільговика шляхом надсилання йому смс-повідомлення про стан розрахунків за послуги (у разі наявності інформації про номер мобільного телефону пільговика). У смс-повідомленні обов'язково зазначаються дані про наявний залишок платежу за кожним видом послуг та перелік послуг, за якими від управителів, об'єднань, виконавців комунальних послуг АТ «Ощадбанк» не отримані реєстри нарахованих сум платежів пільговикам;
4) АТ «Ощадбанк» подає щомісяця до 5 числа Мінсоцполітики за попередній місяць інформацію про: кількість облікових записів пільговиків у розрізі структурних підрозділів з питань соціального захисту населення; суму нарахованих пільг, суму профінансованих пільг, суму коштів, зарахованих на рахунок для виплати пільг, суму коштів, повернутих Мінсоцполітики, залишок коштів на рахунку для виплати пільг у розрізі структурних підрозділів з питань соціального захисту населення та облікових записів пільговиків; нараховані суми за спожиті послуги у попередньому місяці, суми до сплати, що включають заборгованість (переплату) за попередні періоди в розрізі структурних підрозділів з питань соціального захисту населення та видів послуг.
Відповідно до пункту 13 Порядку №373 після закінчення опалювального сезону залишки коштів на рахунку для виплати пільг, відображені на облікових записах пільговиків, які утворилися станом на 1 червня, виплачуються пільговикам АТ «Ощадбанк» шляхом перерахування таких коштів на поточні рахунки зазначених осіб, відкриті в АТ «Ощадбанк» відповідно до абзацу сьомого пункту 9 цього Порядку, про що АТ «Ощадбанк» інформує пільговика шляхом надсилання смс-повідомлень (у разі наявності інформації про номер мобільного телефону пільговика).
На підставі аналізу вищезазначених положень оскаржуваної постанови, можна дійти висновку, що Постанова Кабінету Міністрів України №373 запровадила монетизацію житлових субсидій і пільг шляхом їх надання громадянам у грошовій формі; визначає механізм використання бюджетних коштів Мінсоцполітики для виплати пільг і субсидій на широкий перелік житлових і комунальних послуг та витрат на управління і утримання багатоквартирних будинків, встановлює повноваження Мінсоцполітики як головного розпорядника, коло осіб, на яких поширюється дія Порядку, правила виплати пільг у безготівковій або за заявою - готівковій формі через АТ «Ощадбанк», обов'язок пільговиків своєчасно сплачувати послуги з урахуванням пільги, а також порядок інформаційної взаємодії між органами соцзахисту, банком і надавачами послуг.
Суд зауважує, що відповідно до статей 113, 116 Конституції України та Закону №794-VII Уряд забезпечує проведення державної соціальної політики та організовує виконання законів, у тому числі шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів, які визначають механізм реалізації соціальних гарантій.
На основі аналізу вищенаведених положень оскаржуваної постанови, вбачається, що Постанова Кабінету Міністрів України №373 не змінює та не скасовує встановлених законом прав громадян на пільги і субсидії, а лише визначає порядок та спосіб їх надання у грошовій формі, що, у свою чергу, належить до дискреційних повноважень Уряду.
Твердження позивача про те, що Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 373, нібито змінено надану їй 50-відсоткову пільгу на оплату житлово-комунальних послуг, є декларативними та юридично необґрунтованими. Позивач не посилається на жодну норму закону, яка б підтверджувала зменшення розміру пільги або скасування відповідної соціальної гарантії, а також не надає доказів фактичного ненарахування пільги у встановленому законом обсязі.
Фактично наведені доводи зводяться до суб'єктивної незгоди позивача з обраним державою механізмом реалізації пільги, а не до доведення порушення її матеріального права. Сам по собі інший порядок (у тому числі безготівковий) надання пільг не свідчить про зміну їх розміру чи обсягу та не може вважатися звуженням соціальних гарантій.
При цьому, твердження позивача про нібито незаконну зміну «ключових суб'єктів» реалізації державної соціальної політики є помилковими. Постанова № 373 не позбавляє Міністерство фінансів чи органи Державної казначейської служби визначених законом повноважень, а лише перерозподіляє окремі організаційно-технічні функції в межах виконавчої влади з метою забезпечення ефективного механізму монетизації. Законодавство не містить імперативної заборони на залучення уповноваженого банку для здійснення виплат соціального характеру, так само як і не встановлює виключної компетенції Міністерства фінансів щодо реалізації всіх елементів програм соціального захисту. Визначення АТ «Ощадбанк» як установи, через яку здійснюються виплати, не змінює моделі державної соціальної політики, а є поширеною та законною практикою виконання бюджетних програм.
Крім того, на думку суду, безпідставними є доводи позивача про те, що Кабінет Міністрів України нібито привласнив функції законодавця. Оскаржувана постанова № 373 не встановлює нових матеріальних прав чи обов'язків пільговиків, а визначає процедурний механізм реалізації вже гарантованого законом права на пільги у грошовій (у тому числі безготівковій) формі. Встановлення порядку реалізації соціальних виплат належить до повноважень Уряду як суб'єкта нормотворення у сфері виконавчої влади та не є законодавчою діяльністю. Зміна способу надання пільги не означає звуження її змісту чи обсягу, що відповідає правовій позиції Конституційного Суду України щодо допустимості процесуальних змін за умови збереження суті соціального права.
Так, зокрема, Конституційний Суд України зазначав, що держава має право змінювати механізм (порядок) реалізації соціальних прав, у тому числі шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів, за умови, що така зміна не призводить до скасування або звуження змісту й обсягу самого права. Така позиція викладена, зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, у якому підкреслено, що зміна механізму надання соціальних виплат не є порушенням Конституції, якщо не нівелює саме право: «зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист».
Водночас, посилання позивача на неналежне інформування не свідчить про протиправність постанови як нормативно-правового акта. Наведені обставини стосуються можливих недоліків практичної реалізації Порядку №373 окремими суб'єктами (надавачами послуг, банківською установою чи органами соціального захисту), але не доводять незаконності самого регулювання. Нормами постанови передбачено інформаційну взаємодію між органами соціального захисту, уповноваженим банком і надавачами житлово-комунальних послуг, а також можливість отримувача пільг звертатися за роз'ясненнями та уточненнями. Відсутність у позивача окремих платіжних документів або розбіжності в інформації не є доказом перевищення Урядом своїх повноважень.
Твердження про фактичну неможливість реалізації права на пільги та про несплату житлово-комунальних платежів також не підтверджують протиправності постанови. Оскільки безготівковий механізм спрямований на гарантоване спрямування коштів саме на оплату житлово-комунальних послуг, що мінімізує ризики їх нецільового використання. Водночас, суд зауважує, що усні повідомлення операторів послуг не можуть вважатися належними та допустимими доказами порушення прав позивача чи недієвості нормативного акта.
Відтак, доводи про обмеження 50-відсоткової пільги та порушення конституційних гарантій є оціночними і не підтверджені доказами фактичного зменшення обсягу пільги. Постанова № 373 не змінює розміру пільг, установлених законом, а лише визначає інший механізм їх надання, що саме по собі не може вважатися звуженням соціальних гарантій або порушенням принципу рівності.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373 прийнята на виконання законів України, у межах наданих повноважень та з дотриманням принципу законності, а доводи позивача зводяться до незгоди з управлінським рішенням Уряду, що саме по собі не є підставою для визнання нормативно-правового акта протиправним.
Разом з тим, суд наголошує, що вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до адміністративного суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За приписами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, мета адміністративного судочинства - захист порушених прав або законних інтересів особи у публічно-правових відносинах. Закон не вимагає, щоб інтерес був вже реалізованим суб'єктивним правом. Навпаки, суд повинен оцінювати, чи є спірне правовідношення, в межах якого інтерес особи заслуговує на судовий захист.
Водночас, відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, повинна обґрунтувати, у чому полягає порушення її прав, свобод чи інтересів.
З огляду на викладене, слід акцентувати увагу на тому, що поняття «юридичного спору» не може тлумачитися виключно технічно або формально. Такий підхід суперечить як природі судового процесу, так і суті права на судовий захист, гарантованого Конституцією України (стаття 55).
Таким чином, до кола обставин, що підлягають доказуванню у цій справі, належать обставини щодо наявності порушеного права позивача в результаті прийняття оскаржуваної постанови, адже за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності акту та встановлюється, чи було порушене право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає таке порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
При цьому відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Суд має виходити з сутнісного змісту спору, а не лише з формального підтвердження порушення суб'єктивного права. Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 вказав, що поняття «охоронюваний законом інтерес» тлумачиться як легітимне прагнення особи до користування певним благом, навіть якщо воно ще не набуло форми суб'єктивного права. Таким чином, сам факт наявності охоронюваного інтересу вже є підставою для звернення до суду.
Цей підхід відповідає як принципу доступу до правосуддя, так і системному тлумаченню норм процесуального права.
Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію стосовно того, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21, від 18.07.2023 у справі № 910/12547/21, від 20.12.2024 у справі № 400/1117/19.
Зокрема, відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 400/1117/19 обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб'єктів владних повноважень.
Звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи свої вимоги, позивач має конкретизувати, які саме негативні наслідки він зазнав, яким чином порушуються його права та надати докази та аргументи в підтвердження своїх доводів.
При цьому адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб'єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.
Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Як встановлено судом, звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, позивач зазначила, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки Уряд, приймаючи її, нібито вийшов за межі наданих йому законом повноважень, а запроваджений безготівковий формат виплати пільгової знижки на оплату житлово-комунальних послуг, на її переконання, створив обмеження соціальних гарантій, зокрема у частині забезпечення 50-відсоткової пільги, що, за твердженням позивача, порушує конституційні гарантії рівності та соціального захисту.
Таким чином, на переконання позивача, постанова Кабінету Міністрів України № 373 є суперечливою, такою, що не відповідає вимогам законодавства, порушує принцип правової визначеності та виходить за межі компетенції Уряду, у зв'язку з чим вона звернулася до суду з вимогою про визнання зазначеної постанови протиправною та такою, що порушує її права як пільговика.
Водночас матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження факту порушення її прав чи законних інтересів унаслідок застосування положень оскаржуваної постанови, зокрема доказів зменшення або ненадання пільги у встановленому законом обсязі.
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи те, що положення оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України не спричинили порушення прав чи інтересів позивача, а також те, що обраний нею спосіб захисту не може забезпечити відновлення передбачуваних порушених прав, суд дійшов висновку про відсутність правової передумови для судового захисту, передбаченої статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Кабінету Міністрів України за рахунок бюджетних асигнувань на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , заподіяною постановою Уряду №373 від 17.04.2019, щодо виплати пільгових знижок на оплату житлово-комунальних послуг, - у розмірі мінімального прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць з 01.01.2021, суд зазначає таке.
Згідно із роз'ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995, під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, в якій зокрема зазначається, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Разом із тим, у межах розгляду даної справи судом не встановлено протиправності дій чи рішень Кабінету Міністрів України під час прийняття постанови від 17.04.2019 № 373. Оскаржувана постанова є нормативно-правовим актом, прийнятим у межах повноважень Уряду та спрямованим на врегулювання порядку реалізації пільг на оплату житлово-комунальних послуг, а тому сама по собі не може свідчити про незаконну поведінку відповідача.
Крім того, позивачем не доведено факту заподіяння їй моральної шкоди у розумінні наведених вище положень законодавства та правових позицій судової практики. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що внаслідок прийняття або застосування Постанови № 373 позивач зазнала страждань, приниження, тривалого психологічного напруження чи інших негативних немайнових наслідків, які досягли б рівня моральної шкоди.
Також судом не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між прийняттям оскаржуваної постанови та заявленими позивачем немайновими втратами. Заявлений розмір моральної шкоди визначений довільно, не підтверджений жодними розрахунками, обґрунтуванням чи доказами та не співмірний із обставинами справи.
За таких обставин, з урахуванням відсутності протиправної поведінки відповідача, факту заподіяння моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди з Кабінету Міністрів України за рахунок бюджетних асигнувань відсутні.
У зв'язку з наведеним, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній зокрема у постановах від 21.02.2020 у справах №№ 363/3520/16-а та 628/3028/16-а.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З огляду на вищенаведене, на думку суду, у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах вимог статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Натомість позивачем не надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її позовні вимоги.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення статей 139, 143 Кодексу адміністративного судочинства України, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Діска А.Б.
Судді: Жукова Є. О.
Кочанова П.В.