ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" грудня 2025 р. справа № 300/5913/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Остап?юка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
30.07.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень про відмову в призначенні пенсії № 205250012332 від 07.02.2024, від 28.06.2024 та зобов'язання повторно розглянути заяву від 31.01.2024 щодо призначення пенсії за віком, призначивши пенсію за віком з 08.01.2024, зарахувавши до страхового та трудового стажу період роботи з 17.06.2004 до 31.08.2018 в подвійному розмірі.
05.08.2024 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач позовні вимоги щодо предмету спору обґрунтовує тим, що відповідачі протиправно, оскаржуваними рішеннями за № 205250012332 від 07.02.2024, від 28.06.2024, не зарахували до її страхового стажу належним чином підтверджений трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 17.09.1986 період роботи з 17.06.2004 до 31.08.2018, внаслідок чого відмовили в призначенні пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Вважає такі рішення протиправними, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області правом подання відзиву не скористалося.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області направив суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження. Просив в задоволенні позову відмовити з тих підстав, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Списку №2. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.09.1986, оскільки, дата видачі трудової книжки на титульній сторінці дописана чорнилом іншого кольору та завірена гербовою печаткою, що не відповідає даті видачі.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 31.01.2024 та 20.06.2024 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду із заявами та відповідними документами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За наслідками розгляду заяви позивача від 31.01.2024, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 07.02.2024 № 205250012332 відмовлено позивачу в призначенні пенсії. Даним рішенням встановлено, що вік позивача 54 роки 6 місяців 24 дні, її страховий стаж становив 18 років 4 місяці 6 днів, при необхідному не менше 25 років, з них 14 років 24 дні стаж роботи за Списком №2. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.09.1986, оскільки, дата видачі трудової книжки на титульній сторінці дописана чорнилом іншого кольору та завірена гербовою печаткою, що не відповідає даті видачі.
За наслідками розгляду заяви позивача від 20.06.2024, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.06.2024 № 205250012332 відмовлено позивачу в призначенні пенсії. Даним рішенням встановлено, що вік позивача 54 роки 11 місяців, страховий стаж становив 18 років 4 місяці 6 днів, при необхідному не менше 25 років, з них 14 років 1 місяць 9 днів стаж роботи за Списком №2. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.09.1986, оскільки, дата видачі трудової книжки на титульній сторінці дописана та завірена печаткою, що не відповідає даті видачі; період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення ним трирічного віку, оскільки надана копія свідоцтва про народження. Відмовлено позивачу в призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач, вважаючи протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії за № 205250012332 від 07.02.2024, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за № 205250012332 від 28.06.2024, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку даним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Предметом даного адміністративного позову є правомірність рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії за № 205250012332 від 07.02.2024, від 28.06.2024, правомірність наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в інфекційному відділенні Комунального некомерційного підприємства «Вовчанська центральна районна лікарня» з 17.06.2004 до 31.08.2018 в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та правомірність наявність підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» за №301 від 27.04.1993 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), від 23.04.2019 (справа №593/1452/16-а), від 30.09.2021 (справа №300/860/17), висновки якого враховують суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому суд зазначає, що висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в справі за № 688/947/17, провадження № К/9901/35103/18 встановлено, що фактично внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України працівник позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії періодів роботи на такому підприємстві.
Водночас, суд зазначає, що на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі №376/1528/17.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.09.1986 позивач з 16.09.1986 прийнята в члени колгоспу «Зоря комунізму» Вовчанського району Харківської області, реорганізованого в КСП «Зоря», а в подальшому в ТОВ АФ «Зоря», де працювала до 17.05.2002.
Також, 17.06.2004 позивач прийнята на роботу в інфекційне відділення Вовчанської центральної районної лікарні (після зміни найменування - Комунальний заклад охорони здоров'я «Вовчанська центральна районна лікарня», в подальшому перейменованого в Комунальне некомерційне підприємство «Вовчанська центральна районна лікарня» Вовчанської міської ради) де позивач працювала до 31.08.2018.
Таким чином, трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 17.09.1986, як основним документом, підтверджено страховий стаж позивача з 16.09.1986 до 17.05.2002, та з 17.06.2004 до 31.08.2018 у інфекційному відділенні Комунального закладу охорони здоров'я «Вовчанська центральна районна лікарня», а тому ці період підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Відповідно до пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", згідно якої робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Суд враховує, що вимогами пункту 4 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Крім того, редакція статті 60 Закону №1788-XII є чинною на теперішній час, а стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує статтю 60 Закону №1788-XII та не зупиняє її дію.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року, у справі №689/872/17 та від 27 лютого 2020 року, у справі №462/1713/17.
Суд також зазначає, що у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом №1058 та Законом №1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.
Враховуючи вищенаведені норми права та встановленні обставини справи, суд зазначає, що стаж роботи позивача в інфекційному відділенні Комунального закладу охорони здоров'я «Вовчанська центральна районна лікарня», перейменованого в Комунальне некомерційне підприємство «Вовчанська центральна районна лікарня» Вовчанської міської ради, з 17.06.2004 до 31.08.2018 відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" повинен зараховуватися до стажу в подвійному розмірі.
Згідно розрахунку стажу позивача за пенсійною справою орган Пенсійного фонду України протиправно обчислив стаж роботи позивача з 17.06.2004 до 31.08.2018 в одинарному розмірі, а тому, необхідно зобов'язати орган Пенсійного фонду України зарахувати цей період роботи позивача до страхового стажу в подвійному розмірі.
Пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників визначає стаття 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до частини першої якої, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Таким чином, для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, для жінок має бути не менше 25 років страхового стажу, не менше 10 років стажу на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, досягнення віку 55 років. До досягнення такого віку, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки у віці 54 роки 6 місяців, які народилися в період з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року.
Суд встановив, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , в перше за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах звернулася 31.07.2024, тобто після настання віку - 54 роки 6 місяців, її пільговий стаж становив більше 10 років. Позивачу відмовлено в призначенні такої пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - не менше 25 років.
Однак, враховуючи ту обставину, що період роботи позивача з 17.06.2004 до 31.08.2018 відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягав зарахуванню до страхового стажу в подвійному розмірі, а орган Пенсійного фонду протиправно не зарахував цей період до страхового стажу позивача в подвійному розмірі, то у позивача на момент звернення за призначенням пенсії вперше, її страховий стаж становив більше 25 років.
При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсія за віком призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За таких обставин, суд встановив, що звертаючись до Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 31.01.2024 у позивача був необхідний вік 54 роки 6 місяців, наявний страховий стаж більше 25 років, з них пільговий більше 10 років, а тому позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 08.01.2024.
Як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії за № 205250012332 від 07.02.2024, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за № 205250012332 від 28.06.2024, є протиправним та підлягають скасуванню.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі №800/341/17 (9991/944/12) від 12 листопада 2019 року у справі №9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Оскільки в силу частини п'ятої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено обов'язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 2, 10 частини 2 статті 245 даного Кодексу, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 245 даного Кодексу, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 в справі за № 500/1216/23, адміністративне провадження № К/990/37966/23, в подібних правовідносинах, зазначив, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву.
Відтак, вирішуючи вимоги зобов'язального характеру, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, з врахуванням предмету спору в даній справі, та з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області як орган, який відмовив позивачу в призначенні пенсії вперше, зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 17.06.2004 до 31.08.2018 в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах згідно Списку №2.
При цьому, позовні вимоги в частині повторно розглянути заяву від 31.01.2024 охоплюються задоволеними судом вимогами про зобов'язання призначити пенсію.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення, у визначений судом спосіб.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивач квитанцією № DLD6-T3M5-46RE від 30.07.2024 підтвердила сплату судового збору на суму 1 211, 20 гривень за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача, в солідарному порядку, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів сплачений судовий збір в розмірі 1 211, 20 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за № 205250012332 від 07.02.2024, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за № 205250012332 від 28.06.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до страхового стажу період роботи з 17.06.2004 до 31.08.2018 в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та призначити з 08.01.2024 пенсію за віком на пільгових умовах згідно Списку №2.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (індекс 49094, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26, місто Дніпро, код ЄДРПОУ 21910427) судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.