24 грудня 2025 року Справа № 280/3062/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до - Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
21 квітня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі по тексу - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області № 0246766-2411-0829-UA23060070000082704 від 11.02.2025, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 1 787,56 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області № 0246765-2411-0829-UA23060070000082704 від 11.02.2025, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 1 894,28 грн;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, які ОСОБА_1 сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
23 квітня 2025 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху.
24 квітня 2025 року за вх. № 19975 від представника позивача до суду надійшло клопотання про усунення недоліків шляхом доплати судового збору.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником об'єкту житлової нерухомості, а саме квартири загальною площею 86,68 кв.м. Контролюючий орган спірними податковими повідомленнями-рішеннями визначив позивачу податкове зобов'язання за вказаним об'єктом нерухомості з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 та 2024 роки, без урахування рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5 «Про затвердження Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» (зі змінами, внесеними рішеннями міської ради від 30.06.2015 № 5, від 26.02.2016 № 30, від 25.08.2016 № 50, від 21.12.2016
№ 49, від 26.04.2017 № 51, від 27.05.2020 № 49) щодо пільги у вигляді встановлення бази оподаткування. З цих підстав позивач вважає оскаржувані рішення протиправним. Просить позов задовольнити.
Заперечення проти позову викладено у відзиві на позовну заяву. Зокрема вказано, що відповідно до даних інформаційно-комунікаційних систем контролюючого органу та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у власності позивача перебуває об'єкт житлової нерухомості (квартира) загальною площею 86,68 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі даної інформації, ГУ ДПС у Запорізькій області сформовані податкові повідомлення-рішення по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік № 0246766-2411-0829-UA23060070000082704 від 11.02.2025 на суму 1 787,56 грн та за 2024 рік № 0246765-2411-0829-UA23060070000082704 на суму 1894,28 грн, які разом з податковими розрахунками було відправлене платнику за його податковою адресою рекомендованим листом з повідомленням про вручення (вручено особисто). Зауважено, що Податковим кодексом України не передбачено зміни розміру зменшення бази оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних осіб, визначеної підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 цього кодексу. Також зазначено, що листом від 11.08.2021 № 5849/0/20-21 Державної регулятивної служби України було встановлено, що рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5 «Про встановлення податку на майно» (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме у підпункті 2.4.1 пункту 2.4 Положення) має ознаки невідповідності вимогам чинного законодавства та суперечить принципам державної регуляторної політики, визначених статтею Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Враховуючи викладене, наголошено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті в межах діючого законодавства, а тому не підлягають скасуванню, у зв'язку із чим представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
24 квітня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі
№ 280/3062/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є власником об'єкту житлової нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна,
Головним управлінням ДПС у Запорізький області сформовано та направлено на адресу позивача податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено належну до сплати суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за даним об'єктом нерухомості, а саме:
- № 0246766-2411-0829-UA23060070000082704, за 2023 рік, у сумі 1 787,56 грн;
- № 0246765-2411-0829-UA23060070000082704, за 2024 рік у сумі 1 894,28 грн.
Вважаючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернулася із даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПК України).
Пунктом 6.3 статті 6 ПК України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.
За змістом пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Пунктом 8.3 статті 8 ПК України визначено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до підпункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно.
Пунктом 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період).
В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У відповідності до пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу; прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Пункт 12.5 статті 12 ПК України передбачає, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Порядок нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписи підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлюють, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом «а» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, зокрема за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком, розмір якого визначається рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості.
Відтак встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
Судом встановлено, що рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 за № 5 «Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
До вказаного Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради № 5 (надалі Положення про податок на майно), внесено зміни Рішеннями Запорізької міської ради від 30.06.2015 за № 5, від 26.02.2016 за № 30, від 25.08.2016 за № 50, від 21.12.2016 за № 49, від 26.04.2017 за № 51, від 27.05.2020 за № 49.
Відповідно до Положення про податок на майно, ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, становить 1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, за винятком об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме: - квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. м; - будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв. м; - різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири /квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток, загальна площа яких не перевищує 370 кв.м) Ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, становить 1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового року), за 1 кв.м бази оподаткування.
Вказане рішення протягом податкових періодів за які позивачу нараховано податкове зобов'язання (2023, 2024 роки) було чинним, внаслідок чого є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.11.2018 у справі
№ 817/2019/17, фізичним особам - платникам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової нерухомості податок нараховується виходячи із бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об'єктів (у разі її встановлення) та відповідної ставки податку.
Крім того, суд також враховує висновок Верховного Суду викладений в постанові від 15.05.2019 у справі № 825/1496/17, відповідно до якого, встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
При цьому, суд враховує, що рішенням Запорізької міської ради від 30.04.2025 № 27 (перегляд доступний за посиланням: https://zp.gov.ua/documents/218271-pro-vnesennia-zmin-do-polozennia-pro-podatok-na-maino-v-castini-podatku-na-neruxome-maino-vidminne-vid-zemelnoyi-dilianki) внесені зміни до Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), відповідно до яких розміри пільг із сплати податку приведено у відповідність до Податкового кодексу України, зокрема до наведених вище підпунктів Положення.
Зокрема, пунктом 2.4.1 пункту 2.4 частини 2 Положення встановлено, що пільги для об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб - платників податку у вигляді зменшення бази оподаткування встановлюються відповідно до підпунктів 266.4.1 та 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України.
Пунктом 2.5.2 пункту 2.5 частини 2 Положення передбачено, що ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, в яких розташовані супермаркети, гіпермаркети та магазини роздрібних торгівельних мереж (в тому числі на умовах оренди) за переліком поштових адрес в м. Запоріжжі згідно з Додатком до цього Положення, становить 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Разом з тим, суд звертає увагу, що на момент виникнення спірних правовідносин редакція Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5, передбачала нульову ставку податку для квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м., у зв'язку з чим повинне застосовуватись до правовідносин, які є предметом розгляду у цій справі.
З матеріалів справи встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить об'єкт нерухомості, відмінний від земельної ділянки квартира, що розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 86,68 кв.м., на підставі чого ГУ ДПС у Запорізький області сформовано та направлено на адресу позивача податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 0246766-2411-0829-UA23060070000082704, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 1787,56 грн; та податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 0246765-2411-0829-UA23060070000082704, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 1894,28 грн.
Враховуючи, що в розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об'єктів житлової нерухомості, то податок на квартиру/квартири, що знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 кв.м, згідно з Положенням про податок на майно, затвердженим 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради № 5, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 відсотків.
За таких обставин, оскільки у власності позивача перебуває квартира, загальна площа якої не перевищує 120 кв.м., ставка податку для такого об'єкту житлової нерухомості у 2023 та 2024 році дорівнює нулю, а тому підстави для визначення податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2024 рік відсутні.
Щодо доводів відповідача щодо того, що рішення Запорізької міської ради в частині визначення ставки податку для квартир суперечить вимогам ПК України, суд зазначає наступне.
Предметом оскарження у даній справі є виключно податкові повідомлення-рішення відповідача, прийняті ним на виконання своїх функцій, шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України щодо визначення податкового зобов'язання.
Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження у даній справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі ПК України, проте є виключною компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах даної справи.
Також судом не приймається посилання відповідача на те, що Державною регулятивною службою України було встановлено, що рішенню Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5 притаманні ознаки невідповідності вимогам чинного законодавства та таке рішення суперечить принципам державної регуляторної політики, адже даний лист носить лише роз'яснювальний характер та інформує про необхідність внесення та розгляд сесії питання про скасування вищезазначеного рішення, а не скасовує його.
Суд відхиляє також посилання відповідача на правову позицію Третього апеляційного адміністративного суду, викладену в постанові від 06.03.2025 у справі № 280/9407/24, оскільки за нормами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, а не в постановах суду апеляційної інстанції.
Крім того, в постанові від 06.03.2025 у справі № 280/9407/24 суд апеляційної інстанції застосував приписи пункту 2.4 Положення, які визначають пільги зі сплати податку у вигляді зменшення бази оподаткування, тоді як у справі, що розглядається, наявні підстави для застосування приписів пункту 2.5 Положення, яким встановлено нульову ставку податку для відповідних об'єктів житлової нерухомості.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв поза межами повноважень та у не спосіб, що визначений законами України, а тому податкові повідомлення-рішення форми «Ф» № 0327562-2411-0829-UA23060070000082704 та № 0246765-2411-0829-UA23060070000082704 від 11.02.2025 є протиправними і підлягають скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У позові заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірнимі з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5).
З метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
В обґрунтування понесених витрат до матеріалів справи позивачем подано:
- Ордер на надання правничої (правової) допомоги;
- Договір про надання правничої допомоги від 01.04.2025 (далі - Договір), відповідно до умов якого «Адвокатське об'єднання в обсязі та на умовах цього Договору зобов'язується надати Клієнту, а Клієнт - прийняти та оплатити правничу допомогу щодо визнання протиправними податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Запорізькій області: № 0246766-2411-0829-UA23060070000082704 від 11.02.2025, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік у сумі 1 787,56 грн; № 0246765-2411-0829-UA23060070000082704 від 11.02.2025, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у сумі 1 894,28 грн» (пункт 1.1 Договору). Відповідно до пункту 4.3. Договору, гонорар за здійснення представництва та надання інших видів правничої допомоги є фіксованим та встановлюється у Додатку 1 до Договору;
- Додаток 1 до Договору від 01.04.2025 (далі - Додаток), пункт 3 якого містить домовленість сторін про те, що остаточний розмір та обсяги наданої правничої допомоги містяться у акті приймання-передачі послуг;
- Акт приймання-передачі послуг від 04.04.2025 згідно з яким Адвокатське об'єднання надало, а Клієнт прийняв наступні послуги правничої допомоги: підготовка тексту та направлення до суду позовної заяви - 4000,00 грн;
- Платіжна інструкція № 2.119201767.1 від 17.04.2025 на підтвердження сплати наданих правничих послуг.
Судом прийнято до уваги, що дана справа є справою незначної складності, а, отже, не потребує витрат значних зусиль при здійсненні професійної правничої допомоги.
Заявником документально та нормативно не обгрунтовано кількість витраченого часу щодо надання професійної правничої допомоги.
Також, суд вважає вартість послуг і робіт правничої допомоги, зазначену у наданих до суду документах, не співмірною з фактично виконаними послугами та роботами.
Отже, судові витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн є не обґрунтованими та не можуть бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Суд прийшов до висновку, що з урахуванням вимог частини 5 статті 134 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу мають бути відшкодовані позивачу в розмірі 3 000 грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп., згідно квитанції
№ 0.0.4316244983.1 від 17.04.2025 та № 0.0.4330508869.1 від 23.04.2025 у розмірі 968 грн 96 коп.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 1 937,92 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ГУ ДПС у Запорізькій області.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (просп. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, складене Головним управлінням ДПС у Запорізькій області від 11.02.2025 № 0246766-2411-0829-UA23060070000082704, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками житлової нерухомості» за 2023 рік у сумі 1 787,56 грн (одна тисяча сімсот вісімдесят сім гривень 56 копійок).
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, складене Головним управлінням ДПС у Запорізькій області від 11.02.2025 № 0246765-2411-0829-UA23060070000082704, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками житлової нерухомості» за 2024 рік у сумі 1894,28 грн (одна тисяча вісімсот дев'яносто чотири гривні 28 копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1 937,92 грн (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім гривень 92 копійки) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 24 грудня 2025 року.
Суддя Сацький Р.В.