18 грудня 2025 року м. Ужгород№ 260/6405/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гебеш С.А.
при секретарі судових засідань - Романець Е.М.
та осіб, які беруть участь у судовому засіданні:
представник позивача - Фартушок Т.Б;
представник відповідача - Пукіш А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таксон-Груп ЛТД" до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Таксон-Груп ЛТД" в особі представника Фартушка Тараса Богдановича звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 12.06.2025 року №7850/07-16-07-06 про застосування штрафних санкцій у розмірі 1 691 266,51 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наслідком здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог за договором від 30.05.2024 №б/н зобов'язання за договором №Т1-2024 від 12.02.2024року щодо здійснення Нерезидентом оплати за поставлений товар у розмірі 53 906,20 євро припинилось та у Нерезидента відсутній обов'язок щодо оплати за поставлений товар згідно контракту №Т1-2024 від 12.02.2024 року. Однак, на думку Відповідача, Позивач та Нерезидент не мали права здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог за контрактом №Т1-2024 від 12.02.2024 року та договором 3/2016 від 04.07.2016 року, та, як наслідок, оскільки Позивач не отримав виручки за контрактом №Т1-2024 від 12.02.2024р. притягнув його до відповідальності за начебто порушення валютного законодавства у формі
застосування фінансових санкцій у розмірі 1 691 266 грн. 51 коп. Вважає, що податкове повідомлення - рішення від 12.06.2025р. №7850/07-16-07-06 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідачем подано до суду письмовий відзив, з якого вбачається, що такий проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечуючи проти позову відповідач зокрема зазначає, що пунктом 14-6 Постанови Правління Національного банку України «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» №18 від 24.02.2022 встановлено, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за отриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією експорту/імпорту товарів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Зазначає, що договір №б/н від 30.05.2024р., був укладений після набрання чинності п. 146 Постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 02.09.2022 № 197 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18». Відтак відсутні підстави вважати оскаржуване рішення протиправним.
Представником позивача 17.09.2025 року подано до суду відповідь на відзив, в якій вказано про те, що той факт, що було прийнято нову постанову НБУ, в якій повторно встановили неможливість зняття з валютного контролю операцій з експорту чи імпорту товарів у випадку здійснення розрахунків шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог,
не спростовує наведених у позовній заяві висновків Верховного Суду, які є універсальними. Зазначає, що відповідачем не надано жодного спростування зазначених висновків, зокрема, щодо неможливості обмеження підзаконними нормативно-правовими актами свободи здійснення підприємницької діяльності та того, що такі обмеження суперечать Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та Закону України «Про валюту та валютні операції». Додатково з приводу застосування постанови НБУ №18 від 24.02.2022 року також висловлювався і Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 року по справі №320/29423/23.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд задоволити позов, з мотивів наведених у позовній заяві, а також врахувати доводи та практику Верховного Суду, яка вказана у відповіді на відзив.
Представник відповідача у судовому засідання проти позову заперечила, з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заслухавши представника позивача та представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Таксон-Груп ЛТД» (надалі - Позивач, Резидент, ТОВ "Таксон-Груп ЛТД") є господарським товариством, основним видом діяльності якого є виробництво інших металевих баків, резервуарів і контейнерів (КВЕД 25.29).
Позивач також здійснює зовнішньо-економічну діяльність, в межах якої здійснював експортно-імпортні операції з Товариством з обмеженою відповідальністю TAXON, S.R.O (Словаччина) (надалі також - Нерезидент), зокрема за Договорами (контрактами) поставки від 04 липня 2016 року №3/2016, від 10.01.2017р. №1/exp та від 12.02.2024р. №Т1-2024.
Як вбачається із матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у Закарпатській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Таксон-груп ЛТД» з питань дотримання вимог валютного законодавства при виконанні зовнішньо-економічних договорів (контрактів) № 1/ЕХР від 10.01.2017 року, за період діяльності з 10.01.2017 року по 02.05.2025 року; № ТІ-2024 від 12.02.2024 року, за період діяльності з 12.02.2024 року по 02.05.2025 року.
За результатами вказаної перевірки складено акт від 16.05.2025 року № 8114/07-16-07-06-04/39909248 та встановлено ненадходження коштів в законодавчо встановлені терміни при виконанні зовнішньоекономічного контракту No Т1-2024 від 12.02.2024 року, укладеного з нерезидентом «TAXON, s.r.o.».
За даними бухгалтерського обліку станом на 02.05.2025 року по розрахунках за контрактом № Т1-2024 від 12.02.2024, укладеним з нерезидентом «TAXON s.r.o.», заборгованість відсутня.
На виконання умов контракту, ТОВ «Таксон-Груп ЛТД» експортувало товар на загальну суму 53 906,20 євро, що еквівалентно 2 251 513,23 грн в т.ч.:
1) Прокат плоский з нержавіючої сталі завширшки 600мм або більше, холоднокатаний без подальшого оброблення, завтовшки 0,5мм або більше але не більше як 1мм, з масовою часткою нікелю менше як 2,5%: Н/ж лист 0,8x1250x2500 AISI 201 - 40шт, Н/ж лист 1,0x1250x3000 AISI 201 - 80шт, Н/ж лист 0,8x1500x3000 AISI 430 - 120шт, Н/ж лист 0,8x1000x2000 AISI 304 - 40шт, Н/ж лист 0,8x1250x2500 AISI 304 - 40шт, Н/ж лист 0,8x1250x2500 AISI 304 - 40шт, Н/ж лист 0,8x1500x3000 AISI 304 - 120шт, Н/ж лист 1,0x1250x2500 AISI 304 - 40шт, Н/ж лист 1,0x1500x3000 AISI 304 - 80шт, Н/ж лист 1,0x1500x3000 AISI 304 - 40шт; Труби порожнисті зварні, квадратного поперечного перерізу, з нержавіючої сталі: Труба н/ж 40x40x1,2 240G AISI 201-1404 м. на суму 48 284,2 євро, що еквівалентно 2014479,59 грн., згідно митної декларації №24 UA305130004114U2 від 22.02.2024. Граничний строк надходження валютної виручки - 19.08.2024 року;
2) Елементи опору нагрівальні: нагрівальний елемент (тен), що представляє собою нагрівальний елемент опору, змонтований з ізолювальним каркасом: артикул ЕЕ8 б 1000W тип 400V РИВШ.681827.5519-262шт., артикул ЕЕ88 700W тип 400V РИВШ.681827.5522-418шт, артикул ЕЕ89 1100W тип 400V РИВШ.681827.5520-122шт, артикул ЕЕ95 1100W тип 400V РИВШ.681827.5523-342 шт, артикул ЕЕ92 700W тип 400V РИВШ.681827.5523- 01-423шт на суму 5 622,00 євро, що еквівалентно 237 033,64 грн., згідно митної декларації №24UA305130008581U0 від 16.04.2024. Граничний строк надходження валютної виручки - не застосовується.
Нерезидентом «TAXON s.r.o.» не здійснено оплату за товар.
Окрім того, на підтвердження припинення зобов'язань за зовнішньоекономічним контрактом Позивач надав договір про зарахування зустрічних однорідних вимог Noб/н від 30.05.2024, згідно якого: ТОВ «Таксон-Груп ЛТД» (Сторона 1), в особі керівника Рубіш І.І, що діє на підставі Статуту з однієї сторони, і Taxon s.r.o. (сторона 2) в особі керівника Гавлік Ян, що діє на підставі Статуту з другої сторони, уклали цей Договір про зарахування зустрічних однорідних вимог (далі - Договір) про наступне:
1.Сторона-1 і Сторона-2, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають з нижче вказаних договорів, у яких Сторона-1 і Сторона-2 є сторонами, а саме:
за договором 3/2016 від 04.07.2016 p., Сторона-1 є боржником, а Сторона- 2 є кредитором при виконанні грошового зобов'язання в сумі 65 708.70 (шістдесят п'ять тисяч сімсот вісім Євро 70 центів);
за договором Т1-2024 від 12.02.2024 р. Сторона-1 є кредитором, а Сторона-2 є боржником при виконанні грошового зобов'язання в сумі 53 906,20 (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот шість Євро 20 центів.
2. Сторони домовились зарахувати зустрічні вимоги, а саме: борг за договором ТІ2024 від 12.02.2024 р. зарахувати як оплату Сторони-1 за договором 3/2016 від 04.07.2016 р. Згідно картки рахунку 362 по контрагенту «TAXON s.r.o.», ТОВ «Таксон-Груп ЛТД» відобразило дані операції як коригування боргу за 30.05.2024 року на загальну суму 53906,2 Євро (Дт 632 та Кт 362).
Так, вказаним актом перевірки податковим органом виявлено порушення ч. 2 ст. 13 Закону України "Про валюту і валютні операції" в результаті чого допущено порушення вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій на загальну суму 2 202 169,24 грн та винесено податкове повідомлення - рішення від 12.06.2025 року №7850/07-16-07-06, яке стало предметом розгляду сказаної адміністративної справи.
Вирішуючи правомірність оскаржуваного позивачем податкового повідомлення - рішення, суд враховує наступне.
Одним із принципів валютного регулювання, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про валюту і валютні операції" (далі - Закон 2473-VIII) є свобода здійснення валютних операцій, що передбачає, зокрема право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов'язання, пов'язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн; запровадження обмежень і заходів захисту виключно з підстав та у порядку, визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України; недопущення неправомірного і необґрунтованого втручання держави у валютні операції.
Статтею 3 Закону 2473-VIII передбачено, що відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.
У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.
Закони України та інші нормативно-правові акти валютного законодавства, що встановлюють нові обов'язки для суб'єктів валютних операцій або погіршують їхнє становище, не мають зворотної сили.
У разі якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акту Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 вказаного Закону валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов'язань за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.
Свобода здійснення валютних операцій забезпечується шляхом дотримання принципів валютного регулювання, встановлених цим Законом.
Засоби захисту, які можуть запроваджуватись Національним банком України передбачені частиною 1 статті 12 Закону 2473-VIII, до них відносяться: 1) обов'язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті у межах, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України; 2) встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів; 3) встановлення особливостей здійснення операцій, пов'язаних із рухом капіталу; 4) запровадження дозволів та (або) лімітів на проведення окремих валютних операцій; 5) резервування коштів за валютними операціями; 6) заходи відповідно до статті 7-1 Закону України "Про Національний банк України", виключний перелік яких визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.
Постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (далі також Постанова № 18) встановлено, що банки продовжують роботу з урахуванням обмежень, визначених цією постановою. Банкам забороняється проводити операції, що порушують визначені цією постановою обмеження, сприяють або можуть сприяти їх уникненню.
Пунктом 14-2 Постанови № 18 передбачено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.
Відповідно до пункту 14-4 Постанови № 18 розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного в пункті 14-2 цієї постанови, з урахуванням вимог пункту 14-3 цієї постанови в повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 14-3 цієї постанови стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в банку в Україні.
Пунктом 14-6 Постанови № 18 встановлено, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією з експорту/імпорту товарів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Статтею 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено, що суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами, серед яких зокрема:
принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у: праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;
принцип верховенства закону, що полягає у: регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.
Статтею 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності та інших ознак мають рівне право здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та дії щодо її провадження, у тому числі будь-які валютні операції та розрахунки в іноземній валюті з іноземними суб'єктами господарської діяльності, що прямо не заборонені або не обмежені законодавством, у тому числі заходами захисту, запровадженими Національним банком України відповідно до Закону України «Про валюту і валютні операції».
Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.
Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.
Станом на дату укладення позивачем з нерезидентом "Taxon s.r.o" договорів про зарахування зустрічних вимог положення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» жодних заборон не містив.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.
Цивільний кодекс України у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності серед загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України визначає її одним із загальних принципів господарювання.
Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одним із способів припинення зобов'язань у цивільному праві є зарахування, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст. 601 ЦК України).
Аналогічні положення містяться в частині 3 статті 203 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов'язань.
Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте, воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що випадки, у яких суб'єктам господарювання забороняється припиняти зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України.
При цьому, суд завертає увагу на те, що жодних обмежень на використання такого способу розрахунку за зовнішньоекономічними операціями законами України (у тому числі Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність») не передбачено.
Суд зауважує, що Положення актів Національного банку України не регулюють підприємницьку діяльність суб'єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, не містять прямої заборони припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, якими передбачено вільний вибір сторонами форми розрахунків.
Таким чином, сторони зовнішньоекономічних операцій - ТОВ «Таксон-Груп ЛТД» та "Taxon s.r.o", здійснюючи експортно-імпортні операції, виходили з того, що законами України передбачено їх право на застосування такої форми розрахунків як зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог, а також обґрунтовано виходили з того, що таке право не може бути скасоване підзаконними актами.
При цьому, підпунктом 5 пункту 10 розділу III Інструкції № 7 встановлено, що банк, крім підстав, передбачених у пункті 9 розділу III цієї Інструкції, має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності документів про припинення зобов'язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов:
вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;
вимоги однорідні;
строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги;
між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання.
Тобто, постанова Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 (пункт 14-6) та постанова Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7 (підпункт 5 пункту 10 розділу III) містять суперечливі положення щодо можливості завершення здійснення банками валютного нагляду. Так, п підпункт 5 пункту 10 розділу Постанови № 7 вказує на таку можливість, пункт 14-6 Постанови № 18 зазначає, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Як вже зазначалось вище, відповідно до статті 3 Закону 2473-VIII у разі якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акту Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.
Тобто, суперечності щодо можливості завершення здійснення банками валютного нагляду на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, наявні в пункті 14-6 постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 та підпункт 5 пункту 10 розділу III постанови Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7 повинні трактуватися на користь позивача.
Крім того, суд вважає, що обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені пунктом 14-6 Постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», адресовані виключно уповноваженим банкам, не означають та не встановлюють заборону суб'єктам господарювання припиняти зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог.
На переконання суду, резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені). У разі припинення зобов'язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 1340/3649/18, від 07 лютого 2023 року у справі № 813/1342/16, від 29 липня 2021 року у справі № 817/1200/15, від 16.07.2025 року у справі 320/29423/23.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України не було доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу спірних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки податкове повідомлення-рішення не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
Враховуючи вимоги ст. 139 КАС України, на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 20 295,20 грн, що сплачений ним при поданні позовної заяви.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст 6, 72-77, 101, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Таксон-Груп ЛТД" до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень - задоволити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 12 червня 2025 року за №7850/07-16-07-06 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таксон-Груп ЛТД" штрафних санкцій у сумі 1 691 266,51 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, код ЄДРПОУ ВП 44106694) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таксон-Груп ЛТД" (88015, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Грушевського, буд. 23, офіс 10, код ЄДРПОУ - 39909248) судовий збір у розмірі 20 295,20 (двадцять тисяч двісті дев'яносто п'ять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 24.12.2025 року.
СуддяС.А. Гебеш